«Перш ніж наступати, ми маємо вичерпати ресурси ворога» – генерал-лейтенант Наєв
Сергій Наєв – генерал-лейтенант, колишній командувач Сил оборони та Герой України, який понад 30 років присвятив службі. Про операцію у Курській області, український контрнаступ та брата, який співпрацює з РФ на окупованих територіях – Наєв у інтерв’ю для Еспресо.
Сергій Наєв народився на Вінниччині, навчався у Московському вищому загальновійськовому училищі, після навчання служив за кордоном, очолював мотострілецький взвод у Німеччині. Збройним Силам України віддав понад 30 років свого життя. У 2014 році він очолював сектор Б, в тому числі йдеться про бої за Донецький аеропорт.
Пізніше, з 2015-го по 2017-й, Сергій Наєв очолював оперативне командування “Схід”. З 2018-го був заступником начальника Генштабу Збройних Сил України. А з 2020-го по 2024-й Наєв став командувачем Об’єднаних сил України. У жовтні 2022 року був названий одним з найбільш впливових військових сучасної України.
Попри таку карколомну кар’єру, Сергію Івановичу, вас чомусь звільнили, і я пам’ятаю, 11 лютого цього року ви написали, що дізналися про своє звільнення з масмедіа. Як так вийшло?
Вийшло так, що моя посада підлягає заміщенню посадовими особами вищого офіцерського складу і належить до призначення президентом України. Я виконував одне із завдань, коли мені надіслали повідомлення на месенджер, що відбувся указ про моє звільнення. Перед цим, безпосередньо зі мною, моє керівництво таких бесід не проводило, а я в подальшому чітко довів до керівництва, що я волію продовжити військову службу, адже допоки триває війна Російської Федерації з Україною, кожен військовий фахівець має віддавати данину Силам оборони.
Я пам’ятаю, у січні 24-го року ви запрошували медіа на показ навчання і підготовку до можливих вторгнень з півночі. Це було на Волині, потім було на Житомирщині, я їздив на цю зйомку. Також таке планувалося і на Сумщині. Мені тоді здалася дивною така активність медійна, а зараз, коли ми знаємо, що вас невдовзі після цього звільнили, в мене склалось враження, що ви, якщо не знали, то принаймні підозрювали, що вас могли звільнити, і тому вирішили звітувати перед суспільством щодо того, що на кордоні відбувається, чи це так?
Справа полягає в тому, що я після виконання завдань на сході нашої країни, у червні 22-го року перебрав на себе відповідальність за північ України, ну і відповідно розпочалася робота з підготовки до оборони. Коли я прийняв північну операційну зону, було не так багато закладено протитанкових мін, було над чим працювати щодо оборонних рубежів, і так само необхідно було контролювати стан підготовки військ. От на цих завданнях була зосереджена моя увага як командуючого оперативно-стратегічного угруповання військ “Північ”. Тобто це була робота, яка була направлена на підвищення наших безпосередніх оборонних спроможностей. Щодо висвітлення у медіа, то це було обумовлено тим, аби кожен українець, який мешкає на території Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, а також Богадухівського району Харківської області, розумів, що тут є Сили оборони, що Сили оборони зміцнюють оборону рубежів, здійснюють мінування місцевості та підготовку військ, щоби кожен українець був впевнений у тому, що він надійно захищений.
Я вважаю, що стратегічні комунікації, які є складовими всебічного забезпечення будь-якої військової операції, вони так само мають бути розвинуті, а стратегічні комунікації передбачають, в тому числі, і роботу з медіа, тому у військовій справі всім аспектам треба давати належне.
Пане Сергію, як ви думаєте, чому вас звільнили?
Є підстави, за якими приймалися рішення, і рішення приймалися не мною. Чому звільнили, або чому дали можливість в подальшому перебувати у війську в розпорядженні міністра оборони України, це все рішення військового керівництва. Я – солдат своєї армії, коли триває агресія ворога проти України, моє місце у складі Збройних Сил України.
А це може бути якось пов’язано з відставкою Залужного?
Ну, такі чутки ходили, що буде заміна команди. Взагалі у військовій справі нема такого поняття, як команда Залужного чи команда іншого військового керівника. Є положення про проходження військової служби. Всі військовослужбовці мають служити у відповідності до цих норм і правил, які давно вже прописані. Якщо приймається інше рішення, я, як військовий, не маю права його обговорювати, я маю його виконувати, але моє бажання – служити українському народу.
Підсумовуючи цей момент: до вас ніхто не підходив, не казав, що “Сергію Івановичу, ми хочемо вас звільнити з посади, яку ви обіймаєте”?
Зі мною такі питання не обговорювались.
Зрозуміло, в якому ви зараз статусі у ЗСУ?
Я – військовослужбовець Збройних Сил України, діючий генерал. Я перебуваю в розпорядженні міністра оборони України і виконую завдання, які мені визначені Генштабом.
Тобто ми можемо з вами зараз спокійно поговорити про ситуацію на фронті?
Ну, спокійно ми можемо розмовляти на будь-яку тему, але ще іноді є моменти, які обумовлені відповідною таємницею. Тому, з огляду на питання, але я завжди відкритий до спілкування з медіа.
Більше місяця триває операція в Курській області, де ми наступаємо на території ворога, але водночас відступаємо на своїй. Хочеться зрозуміти, наскільки це виправдано, яка причина, яка мета цієї операції, чи не було б доцільніше ці сили, які зараз використовуються на Курщині, залучити на сході України?
Будь-яка військова операція, а ця зокрема, виходить з політичної мети, яку визначають. Ця політична мета була озвучена радником Михайлом Подоляком. У подальшому головнокомандувач окреслив стратегічні завдання, які виконує Курська операція безпосередньо. Чи доцільно було б використовувати ці сили на сході нашої країни? Це вирішували ті військові керівники, які приймали стратегічні рішення для того, щоби досягти політичної мети. Доцільно чи недоцільно? Скажемо так: найкраще рішення те, яке приведе нас до тотальної перемоги. Такі рішення обумовлені ресурсним забезпеченням. Це, в першу чергу, новітнє технологічне озброєння, військова техніка, і відповідно підготовлений та навчений особовий склад, необхідний українському війську. Тому, якщо буде такого ресурсу достатньо, то ми переможемо на всіх напрямках. Але зараз відповідні військові керівники прийняли таке рішення, там було озвучено, що ця військова операція має відволікти сили ворога зі сходу. На даний час такого значного перекидання ворожої сили зі сходу не відбулося, там перекинуто трохи більше 40 тисяч особового складу ворога, але будемо бачити, чим закінчиться ця операція, будемо вірити у Збройні Сили України і в мудрість військових керівників.
Одна з головних проблем, яка сьогодні є в Україні – це мобілізація. Як ви оцінюєте те, як вона проходить зараз, і як вона відбувалась у 23-му році?
Ну, зараз відбулися відповідні зміни в законодавчому полі України. Були прийняті зміни, відповідні закони, у відповідності до яких зараз триває мобілізація. Тому цим і відрізняється мобілізація у 23-му і в 24-му роках. Я є, за своїм фахом і підготовкою, командувачем, який відповідав за застосування особового складу, тому питання мобілізації, оснащення, комплектованості складу не належали до моєї компетенції. Але як фахівець у військовій галузі, я можу відповісти на це так, що відмінності відбулися завдяки змінам у законодавстві.
А що б ви б хотіли змінити в мобілізації?
Нам необхідно зробити так, щоби кожен українець йшов за покликом до складу Сил оборони, щоби мотивація кожного, хто вступає до лав Збройних Сил України була такою, як на початку вторнення, коли за покликом серця вишуковувалися черги біля кожного РТЦК, але це комплексна робота, над якою мають працювати не тільки військові керівники.
Окремо стоїть проблема з навчанням мобілізованих: іноді лунає інформація, що людей недостатньо готують до боїв. От чи бачите ви таку проблему, і якщо так, то як її вирішити?
Коли розпочалося широкомасштабне вторнення ворога, то до лав ЗСУ прийшов, у першу чергу, навчений особовий склад: це були резервісти першої, другої черги, в подальшому також йшли хлопці, які мали досвід проходження служби і вони були навчені до того, тому навчання у навчальних центрах в залежності від рівня підготовки, який вони мали до мобілізації, мало різну тривалість, але більшість тих, кого призвали на військову службу по мобілізації, були якіснішими у плані підготовки.
Війна триває, зараз ті хлопці, які виконували завдання з 2022 року, понесли втрати, їм на заміну приходять інші мобілізовані військовослужбовці. Так, дійсно, це вже не завжди ті воїни, які мали відповідну підготовку і були мобілізовані на початку війни. Зараз прийняте рішення головкомом щодо збільшення терміну підготовки цих військовослужбовців.
Взагалі, як я казав раніше, різні види військ мають свої власні підпорядковані навчальні центри, в яких вони здійснюють підготовку особового складу для сухопутних військ, для підрозділів Повітряних сил, для Військово-Морських сил, Сил спеціальних операцій… Тобто кожен командувач організовує відповідну підготовку, а Генеральний штаб Збройних Сил України здійснює загальне керівництво цими процесами, тому та критика, яка лунає, вона доходить до відповідних командуючих, і постійно над цим працюють.
Так, дійсно, є проблеми, тому що триває мобілізація, люди різні, з різним рівнем підготовки, з різним сприйняттям, психологічною готовністю до ведення бойових дій. І всі ці проблеми є щоденною турботою і обов’язком кожного, хто працює у навчальних центрах, ця робота триває щоденно.
А чи працюють над тим і чи чують критику про проблеми ротації і того, що люди, які йдуть служити, досі не мають в жодному законодавчому документі пояснення, як довго їм служити?
Звісно, це є проблемою, тому що необхідно завжди казати правду, зокрема тому особовому складу, який мобілізований, безпосередньо в військових частинах. Коли здійснюється застосування цих військових частин, це вже царина, яка була раніше в моєму підпорядкуванні, ті командири, які свідомі, які розуміють особовий склад, які прагнуть зберегти особовий склад, вони організовували ротації безпосередньо під час виконання завдань.
Були відповідні підрозділи, які виконували певний час завдання на передньому краї, потім їх відкликали для відпочинку і подальшої підготовки у тилові підрозділи, і от у такий спосіб проводились такі роботи.
Я хотів би відмітити дуже хорошу роботу на той час, коли я виконував завдання на сході, це у 57-й окремий мотопіхотній бригаді, так само робилось і у 24-й окремій механізованій бригаді, в інших бригадах, тобто командири над цим працювали. Все, що більше рівня застосування, це вже інша відповідальність інших посадових осіб.
Для того, щоб була ротація для всього особового складу, необхідно мати значно більшу кількість відповідних військових частин і підрозділів. Частково це виконується, але для суто більшої кількості особового складу, для того, щоб це виконати у складі не ротації всередині військової частини, а у складі ротації військових частин, для цього необхідна більша кількість самих військових частин, а це, знову ж таки, залежить від мобілізації. Тому військові керівники, командири батальйонів, бригад, вони виконують це під час виконання бойових завдань, а військове керівництво, від наявності тих бригад і батальйонів, які виконують завдання не на гарячих напрямках, вони також проводять заходи щодо ротації. Не все добре, є проблеми, але повірте, над цим працюють, прагнуть, щоб було добре, але ситуація така, яка є.
Що треба, щоб допомогти розв’язати цю ситуацію?
Треба створити такий комплект військових частин, щоб одні воювали, а інші відновлювалися, так, як у нас було, наприклад, коли була операція Об’єднаних сил. У нас 10 бригад було в районі проведення операції, а інші 10 бригад виконували завдання з відпочинку, реабілітації і подальшої підготовки у пунктах постійної дислокації. Два комплекти військ, кожна ротація була на півроку – півроку виконав завдання, півроку перебуваєш у пункті постійної дислокації, і з них твоя відпустка це місяць чи там 45 діб, а ще відпустки через хворобу, тобто весь соціальний пакет виконується. Два комплекти військ потрібно.
Зрозуміло. Пане Сергію, я дуже хочу у вас запитати про події минулорічної давнини, про контрнаступ на півдні. У червні 22-го року я в складі знімальної групи Еспресо потрапив на передові позиції на Гуляйпільському напрямку: ми були за 300 м від позицій росіян, і я добре запам’ятав слова військових, які з нами тоді були, що росіяни дуже сильно окопалися і все замінували. Це було літо 22-го року, і от, минає рік, відбувається контрнаступ на цьому напрямку, він йде по мінах, контрнаступ іде через усі ці окопи потужні російські і без прикриття авіації. Я знаю, що це не ваша відповідальність, адже не ви тоді керували цим напрямком, але може ви зможете пояснити, чому от саме так була спланована ця операція, і як би ви б оцінили її ефективність?
Ефективність цієї праці можу оцінити не тільки я, а й ви, кожен пересічний українець, який є результат. Що стосується того, чому так, нам всім слід розуміти, що наступ зазвичай дуже легко проводиться, коли ворог слабкий. Так відбулося у нас на Харківському напрямку у вересні 22-го року, коли ворог, постійно наступаючи на Донецькому напрямку, з півночі Харківської області спускав вниз свої резерви і вичерпав ці резерви. Їх там не було, коли наші хлопці на Бандерамобілях, на дуже швидкій техніці показували шалені швидкості просування, 60-40 км за добу. Це було обумовлено тим, що противник слабкий, а безпосередньо там був противник сильний, він зміцнив свої оборонні рубежі, він там тримав відповідні резерви і так далі
Взагалі, для того, щоби наступати, ще раз підкреслюю, або противник слабкий, або треба його зробити слабким. Це робиться за рахунок вогневого ураження, коли знищується його ворожа сила, бронетехніка, його артилерійські системи, і противник поступово зменшує свій бойовий потенціал, його стає менше, і тоді перевага в живій силі і в засобах вогневого враження на цьому напрямку допомагає. Звісно, краще зробити так, щоби проходити на тому, на іншому напрямку, де ворог слабкий, але ворог зміцнюється завжди там, де нам необхідно наступати, де нам необхідно мати успіх. Слабкі він залишає місця там, де другорядний напрямок, де для наших військ легко наступати. Чому так відбулося? Не вистачило сил, засобів, які передавалися нам нашими партнерами, для того, щоби повноцінно знизити бойовий потенціал ворожої сили, яка там окопалася. Необхідно було більше засобів вогневого ураження: ракет, снарядів, систем протиповітряної оборони для закриття неба, авіації, для того, щоби створити відповідні умови, щоб там було наступати набагато легше, ніж так, як відбулося.
Чи не було сенсу дочекатись F-16?
Ну, у військовій справі є таке поняття, як об’єктивна реальність, і необхідно обов’язково робити ці дії вчасно. Можна було почекати ще рік, ворог би ще там зміцнив чи наростив свої зусилля. Тому що ми знаємо, що ворог не проводить мобілізацію, але він грошима мотивує своїх громадян для того, щоб вони вступали до лав збройних сил РФ. Тоді було би ворога просто більше за чисельністю, більше тих оборонних рубежів і всього того більше. Тому ті, хто приймали ці рішення, зважували на час, на об’єктивну реальність, зважували на свої можливості і планували так, щоби зробити вчасно. А як вийшло, це вже інша оцінка.
Скажіть, командир, який провалив операцію і втратив багато підлеглих, має за це нести відповідальність?
Якщо ті претензії, які до нього висуваються, об’єктивно залежали, чи були залежні від тих рішень, які він прийняв, тоді так, звісно, а так, якщо є командир, і він вжив всіх заходів, а ворог зосередив таку чисельність військових сил, що наявною кількістю особового складу не вдалося виконати бойове завдання, то за що його притягати до відповідальності? Якщо програш, якщо втрати залежали від прийнятих рішень, то обов’язково,
Це працює сьогодні в нашій армії?
Так, звісно, працює. У нас правоохоронні органи постійно здійснюють слідчі дії відносно тих чи інших дій, в тому числі й військових керівників.
Сергій Іванович, цікавить ваша думка: чи варто українцям очікувати найближчим часом ще який-небудь контрнаступ?
Наших сил?
Так, так, безумовно.
Ну звісно, у військового керівництва є розуміння, що одною обороною війну не виграти, тому відповідні сили, а це резерви, завжди готуються. Будь-який військовий керівник завжди готує собі резерви, додаткові сили і засоби, які будуть використані в подальшому.
Я ще раз підкреслюю: для того, щоби наступати, необхідно зупинити противника, змусити його вичерпати свої резерви, от як було зроблено під час Харківської, такої звитяжної і дуже емоційної такої операції, коли всі були у піднесеному настрої. Він просто вичерпав свої резерви, він зняв з правого флангу всі сили і засоби, там залишилися окремі підрозділи так званих ЛДНР і підрозділи Росгвардії, окремі були ще підрозділи збройних сил Російської Федерації, але чисельність їхня була мала. І третя – створити перевагу.
Тому перш ніж наступати, маємо зупинити противника, маємо змусити його вичерпати резерви на тому чи іншому напрямку і створити перевагу у силах і засобах.
Нещодавно диктатор Російської Федерації Путін оголосив про збільшення чисельності армії, здається на 150 тисяч. Чи не означає це, що він вичерпує свої резерви?
В Російській Федерації чималий мобілізаційний ресурс. Взагалі, за підрахунками, щоб ви розуміли, збройні сили Російської Федерації можуть роками ще вести агресію проти України, але все-одно Російська Федерація стикається з проблемами, в тому числі вона стикається з проблемою прийому на військову службу за контрактом тих громадян, які йдуть до лав збройних сил. Керівництво Російської Федерації – і регіональне, і держави в цілому – надає значні фінансові мотивації для того, щоби ці окупанти вступали до лав своєї армії, але все рівно – на добровільній основі, під різними соусами – те, що вони там роблять, все рівно, це не безмежно.
Колись прийде час, коли вони будуть змушені застосовувати мобілізацію, тому збільшення збройних сил Російської Федерації для нас, для України, нічого доброго не несе. А як вони впораються з цим завданням, будемо бачити. Ми завжди маємо прагнути, щоб у збройних силах Російської Федерації нічого не виходило, щоби ми були успішними, а вони завжди програвали, тому я бажаю, щоби їм це не вдалося.
Як ви зараз оцінюєте ситуацію на фронті?
Ну, ситуація безпосередньо на східному напрямку така, що збройні сили РФ постійно наступають на всіх напрямках. І на тих напрямках, де вони бачать, що можуть бути успішні, вони розвивають свій успіх. Безпосередньо вони проводять зараз наступальні дії на Куп’янському напрямку, вони такими собі кліщами підходять до водної перешкоди, є невеличке просування там збройних сил Російської Федерації. Також, є їхні наміри оточити наше угруповання на Кураховському напрямку, з напрямку Гірника опуститися і закрити кільце оточення. Ну і відповідно, ситуація в районі Вугледару. Ще раз підкреслюю: ворог, постійно атакуючи, проводячи розвідку боєм, з’ясовує, де можна мати успіх, де може бути їхнє наступальне просування, і от він такою тактикою проводить такі дії.
Осередково, не скрізь, застосовуються і невеличкі танкові колони, і піхота, все це відбувається, ворог зараз має загрозу на Курахівському напрямку, на Вугледарському напрямку, є загрозливі його дії на Куп’янському напрямку. Для того, щоб зупинити ворога, необхідно, ще раз підкреслюю, бити ворога, зменшуючи його наступальний потенціал. Бити всіма зразками озброєння, військової техніки, яка є на озброєнні наших бригад, які виконують завдання сході: це і артилерія, це безпілотні літальні апарати, це і протитанкові ракетні комплекси різних типів, різної дальності, це протитанкові гранатомети, це і авіація, якою ворог нас переважає, але все-рівно, у нас вона є і вона застосовується. Треба бити, знижувати його бойовий потенціал, необхідно приймати рішення на кожному з напрямків, і треба вигравати.
На ваш професійний погляд, що далі? Ну, от я так розумію, і наші глядачі, напевно, зі мною погодяться, що зараз ми більше в оборонній позиції, ми вимушені тримати позиції, вибивати у росіян ресурси, періодично нам доводиться здавати свої позиції для цього, як довго це триватиме і чи настане колись час, коли ми підемо в наступ і просто зметемо їх з території України?
Зараз триває стратегічна оборона, стратегічна оборонна операція. Для того, щоб нам перейти в наступ, я вже про це говорив, треба зупинити ворога, знизити його наступальний потенціал. У зв’язку з тим, що зараз триває війна ресурсів, Російська Федерація має власний ресурс, плюс додатково вона отримує ресурс від своїх сателітів: це Іран, Північна Корея.А Україна має власне виробництво, і також отримує відповідну допомогу наших партнерів, і ми маємо зробити так, щоби наш ресурс дозволив нам зупинити противника.
Все одно, силу наступаючу, ворожу, можна зупиняти. У нас є окремі напрямки, де ворог також намагається наступати, але він не просувається там, можна це робити і треба це робити, треба зупиняти ворога, необхіден такий ресурс, який дозволить виконувати такі завдання,
Ну от на ваш погляд, у цій війні ресурсів Україна перемагає чи програє станом на зараз?
У нас є деякі зразки озброєнь, військової техніки, які ми маємо отримувати від наших партнерів, і ми маємо розуміти, що якщо вони подаються своєчасно, тоді Збройні Сили України мають можливість виконувати завдання.
Якщо вони приходять несвоєчасно, починається проблема: тоді цей ресурс ділиться на декілька частин, його стає менше, його використовують обережніше. А як пояснити батальйону чи бригаді, що в тебе вчора була от така кількість боєприпасів, а сьогодні – менше, кількість ворога не зменшилась, але ти будь більш ощадливим… Тут є проблема, тому без ресурсу, без західної допомоги, дуже складно виконувати завдання, і це правда.
Тобто, з ваших слів я розумію, що зараз у нас нема переваги у війні ресурсів над росіянами?
Дивіться, ракет, якими Росія обстрілює нас, у кого більше? У нас чи у Росії? У Росії. Загальна кількість літаків у кого більша? У РФ. Чисельність мобілізаційного ресурсу, в кого більше?
Я розумію, до чого ви ведете…
Я маю на увазі, що тепер, по інших технологічних засобах, нам передали, західні зразки озброєння та військової техніки, нам передали артилерійські системи. Ці системи технологічно виграють у тих зразків, які є на озброєнні збройних сил Російської Федерації. Іноді технологічна перевага може перекривати кількісну перевагу.
Ну і завжди це так працює. Військові – це завжди такі люди, яким треба по повній. Будь-яка військова операція, вона розраховується от таким чином, плюс резерв, резерв має бути обов’язково, тому якщо будуть задоволені всі потреби збройних сил, тоді ми в цій ресурсній війні будемо вигравати.
Пане Сергію, у мене до вас є пару особистих питань. Тепер щодо вашого брата: з офіційних даних відомо, що він проживає в окупованому Сімферополі і працює в регіональному підрозділі пенсійного фонду Росії. Ви спілкуєтесь?
Я з ним не спілкувався з літа 2021 року, кожен обрав свій шлях.
Ви знаєте, яка його доля?
Зараз абсолютно не знаю.
Чи нема в нього неприємностей через те, ким є його брат?
Кожен обрав свій шлях, він його обрав. Кожен рухається своїм шляхом, я рухаюсь шляхом військового генерала у складі Сил оборони України, у нього такий шлях, що він перебуває на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим, це його шлях. Не спілкуюсь, не цікавлюсь, інформації не маю.
Зрозуміло. І, пане Сергію, дуже цікаво дізнатися, власне, який ваш шлях? От які у вас плани на майбутнє?
Поки триває війна, моє місце у складі Сил оборони України, після завершення війни мрію жити у квітучій, мирній нашій Україні, будувати та розбудовувати нашу славетну державу.
Якщо не секрет, в якому куточку?
Ну, я мешкаю в Києві, Київ – це прекрасне чарівне місце, хотів би і далі тут залишитися, але якщо буде час, я до війни бував в різних куточках України. Так трапилося, що тоді ще не був таким дорослим, не побував у Донецьку і у Луганську, а також ще не був… Ну, в решті областей був, на території Донецько-Луганської області був, а от в Донецьку в Луганську не був.
Ну, і сподіваємось, що в Криму звісно будете.
Фото на заставці: Командування Об’єднаних Сил ЗСУ
