Вісті з фронтів. 10.09.2024
Судячи зі всього, командування російської 2-ї загальновійськової армії (ЗВА), 90-ї танкової дивізії, а також приданих їм сил й засобів зі складу УВ “Юг”, опинились у “дещо двозначній” ситуації.
Очевидно, командування УВ “Центр” вимагає від них максимально швидкого завершення ліквідації плацдарму ЗСУ на р. Вовча, східніше рубежу Желанне Перше – Желанне Друге, й ОДНОЧАСНО прагне цими ж силами “продовжувати наступ на Покровськ”.
Двозначність полягає в тому, що, очевидно, противник відчуває у цьому сенсі певні складнощі як із координацією такого роду дій, так і з розподілом своїх боєздатних сил і засобів по конкретних напрямках і ділянках. Тому вже протягом кількох крайніх діб відчувається його певне “коливання” у сенсі вибору ним порядку виконання цих завдань.
На перший погляд здається, що вибір цей очевидний, адже до виконання першого завдання залучені більш як достатні для цього сили:
– значна частина 2-ї ЗВА (принаймні два полки 27-ї мотострілецької дивізії\мсд),
– 114-а окрема мотострілецька бригада (омсбр) 1-го армійського корпусу (АК) без одного батальйону,
– 90-а танкова дивізія (228-й мсп та 239-й тп),
– частина сил 5-ї та 110-ї омсбр.
Це не рахуючи ряду батальйонів і полків мобілізаційного резерву, оперативно підпорядкованих вищевказаним з’єднанням.
По суті, для того, аби обійти та оточити декілька українських батальонів неповного складу східніше р. Вовча по напрямку на с. Невельське, на ділянці 9 км на 12 км, противник зосередив майже повноцінний армійський корпус, принаймні формально.
Однак, складність полягає в тому, що робить він це вкрай повільно, зокрема:
– Прорватися між Українськом і Гірником йому поки не вдається. Більше того, схоже на те, що в боях за с. Українськ його передові підрозділи добряче зав’язли (а мали вже прорватися до Цукуриного та дороги між Гірником та цим селищем).
– Окрім того, противник продовжує бої за Галицинівку й відповідно поки не може повністю “звернути оборону” ЗСУ вздовж Вовчої з півночі в бік Желанного Першого, як це, очевидно, передбачено його планом.
– А головне, ЗСУ продовжують утримувати район Гірник – Зоряне – Олександропіль – Курахівка, а значить, мають можливість для матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) своїх підрозділів, які знаходяться східніше Вовчої (тобто ведуть бої в районі Галицинівки чи утримують дорогу Желанне Друге – Красногорівка).
Спроба передових підрозділів 5-ї та 110-ї омсбр противника посприяти виконанню цього завдання, шляхом просування на північ, у північно-західному та західному напрямках з боку Красногорівки, в рамках “сумісної операції” з УВ “Центр”, схоже, також пригальмувала (противник хоч і перебрався через р. Лозова, однак його просування на північ склало ДО 1 км, а по напрямку на Олександропіль вздовж південного берегу Лозової – до 1.7 км).
До того ж ситуація з м. Селидове та бар’єрним рубежем по р. Журавка та Казений Торець (той самий “шанс” ЗСУ, про який я писав раніше), також, ймовірно, не додають командуванню 2-ї ЗВА противника особливого оптимізму.
Підрозділи її 27-ї мсд, 15-ї та 30-ї омсбр, які діють на цьому напрямку (власне Покровському) вимушені це робити на достатньо широкому фронті – від Селидового до Воздвиженки. Й відповідно суттєво розосереджувати власні сили та засоби, що, в свою чергу, об’єктивно ускладнює їм виконання головного завдання – здійснення прориву ЗА цей бар’єрний рубіж.
Противник кілька днів тому зміг зайняти Новогродівку й зав’язати бої у самій Гродівці, але суттєвого просування західніше Новогродівки або у бік Лисівки чи Сухого Яру не має. Більше того, схоже, що й бої у південно-східній частині Гродівки також даються йому нелегко (за моєю інформацією, бої\боєзіткнення протягом кількох крайніх діб носили там впертий та вкрай запеклий характер, окремі СП та ВП по декілька разів переходили “з рук у руки”).
Те саме, очевидно, відбувається й в районі Селидового. Противник все ніяк не може “увірватися” в місто з боку Михайлівки (хоча регулярно й майже безперервно робить такі спроби). Вперте утримання ЗСУ Маринівки (південніше Новогродівки), скоріше за все, цьому “не сприяє”. Так само як і будь-яким діям противника у бік Селидового з боку зайнятою ним Новогродівки.
Зазвичай у таких випадках російське командування приганяє на “проблемну” ділянку ще 1-2 бригади (а то й цілу дивізію), аби відновити та підтримати тактичну та оперативну щільність своїх бойових порядків на потрібному для продовження “пробивання” оборони противника рівні. Однак, схоже на те, що у даному випадку якоїсь “зайвої” бригади у нього не знайшлося. А ті, що знайшлися, сконцентрувались південніше в бік Українська та Гірника, а також в районі Красногорівки.
Таким чином, можемо констатувати…
Ситуація у південній частині смуги наступу противника на Покровському напрямку наразі залишається вкрай важкою (адже об’єктивно загроза ліквідації нашого плацдарму східніше Вовчої по напрямку на Невельське та витиснення наших військ ЗА рубіж Українськ – Курахівка продовжує бути значною).
Більше того, очевидно, противник зосередив для досягнення цієї цілі достатньо значні сили й засоби, які, очевидно, переважають за своїм обсягом і бойовими спроможностями сили й засоби ЗСУ, які обороняються на цьому напрямку.
Тому я би в жодному разі зараз не давав якихось “оптимістичних” оцінок ситуації штибу “противник зупинений”, “ситуація стабілізувалася” й т.і. Це просто, не відповідає тамтешнім реаліям.
Противник продовжує активно атакувати\штурмувати й докладає значні зусилля, аби робити це майже безперервно та на максимально можливій кількості напрямків та ділянок.
Щоб було зрозуміло…
На окремих ділянках Покровського напрямку противник проводить по 16-20 атак\штурмів на добу (буває, й всі 25…). В окремі дні бувало, що на кількох певних локаціях (напрямках) разом відбувалось по 70-75 бойових зіткнень (атак противника) за добу. Зазвичай вони атакують\штурмують, поки не мають просування бодай якогось мінімального, або в них просто не закінчуються на даний момент і в цьому конкретному місці штурмові підрозділи.
Єдине порівнянно позитивне, що можливо констатувати щодо цих спроб противника – це те, що обсяг і розмір атакуючих\штурмуючих підрозділів (груп) противника “за один раз” помітно зменшився (тепер це максимум штурмовий взвод “скороченого складу” до 15-17 “тушок”, а частіше штурмове відділення – до 7-8 “голів”).
Ну, й суттєво знизились обсяги бойової техніки, задіянної противником на Покровському напрямку в таких атакуючих\штурмових діях. Це тепер переважно окремі одиниці (до 3-4-х), частіше противник взагалі атакує виключно піхотою з артилерійсько-авіаційною підтримкою.
Штурмові роти та батальйони, які раніше “перли напролом”, “обліпивши” з десяток одиниць ББМ, вже певний час на Покровському напрямку противником не використовуються. Хоча окремі “ексцеси” такого роду й бувають.
Фото: 95 ОДШБр
