Специфіка іранських балістичних ракет Dezful
Олександр Коваленко / Інформаційний спротив
Іранські балістичні ракети Dezful і ось це ось все…
Західні ЗМІ в черговий раз послужилися, запустивши хвилю про те, що росія скоро, можливо, отримає іранські ракети Dezful.
Що тут сказати. Я вже два роки чую про те, що росія отримає або отримала балістичні ракети від Ірану, і два роки відповідаю на ці питання в більшості випадків першим питанням на запитання: “Де?”.
Західні ЗМІ вже добряче задовбали своїми статейками рівня мухомора під пеньком про те, що завтра, а можливо, післязавтра або через тиждень, швидше за все, але росія отримає мега-ракету. І так другий рік поспіль…
Але все ж таки в контексті всієї цієї хвилі зазначу, що таке Dezful.
Dezful – це балістична ракета модернізації Zolfaghar, яка є подальшим розвитком Fateh-110. А тому нагадаю, що це за ракети і, навіть більше, звідки вони в Ірану взагалі взялися.
Почнемо з Fateh-110, яка, згідно з даними у відкритих джерелах, має дальність польоту до 300 км і бойову частину масою до 600 кг.
Fateh-110 була розроблена на основі некерованої ракети Zelzal-2, яка у свою чергу була створена на базі Zelzal-1. І саме Zelzal-1 дає нам можливість уявити собі, що таке Fateh-110 у її нинішньому вигляді.
Справа в тому, що розробка Zelzal-1 зрушила з мертвої точки в Ірані, обкладеному санкціями та обмеженому ракетними технологіями, після того, як Ісламській Республіці було здійснено постачання китайських ракет CSS-8.
Китайська ракета CSS-8, так само відома як Project 8610, являла собою тактичну балістичну ракету класу “земля-земля”і була нічим іншим як копією радянської С-75, пристосованої до завдання ударів по поверхні.
Відмінною особливістю цих ракет було здійснення їхнього пуску під нахилом.
Zelzal-1 навіть повторювала характеристики китайських ракет, а саме дальність польоту до 200 км, а маса бойової частини близько 500 кг.
Але не лише CSS-8 вплинула на розвиток ракетної програми Ірану.
Zelzal-1 увібрала в себе й особливості іншої радянської ракети, а саме тактичної 9К52 «Луна-М».
Таким чином, іранська ракетна програма – це симбіоз радянських технологій з китайською модифікацією, але як не дивись на цю субстанцію, це саме коктейль з 9К52 «Луна-М» та С-75, що в свою чергу говорить про те, що іранські вироби можуть мати ті ж уразливі місця, що і радянські анахронізми. Навіть незважаючи на умовну модернізацію. Але…
Але варто згадати і про Zolfaghar, що є продовженням розвитку Fateh-110 з різними характеристиками. Наприклад, ця ракета, ухвалена до озброєння у 2017 році, має дальність до 700 км.
Крім того, дана ракета отримала систему наведення не тільки інерційну, а й GPS. З урахуванням санкцій, складно сказати, хто надаватиме Ірану GPS послуги, якщо… Якщо тільки йдеться не про ГЛОНАСС.
Але головною проблемою Zolfaghar для наших ППО є те, що ця ракета має бойову частину масою 579 кг, яка відокремлюється при заході на ціль, що ускладнює її виявлення, відстеження та знищення. Наприклад, цільнокорпусні ракети ОТРК “Іскандер” у цьому плані простіше перехоплювати.
Dezful – це та ж Zolfaghar, але з дальністю польоту до 1 тис км і БЧ до 700 кг, хоча відповідність цих ТТХ – це питання.
Власне, іранські ракети – це щось середнє між ТРК «Точка-У» та ОТРК «Іскандер» зі своєю специфікою. Розробка алгоритмів протидії нашими ППО проти них вимагатиме часу, але було б набагато краще, якби наші партнери поспішили надати Україні більше ЗРК, здатних ефективно боротися з балістичними цілями.
Але все-таки давайте за фактом, а не ось це ось все.
