Вісті з фронтів. 02.09.2024
Покровський напрямок і трохи “стратегічних” роздумів у якості “бреда”…
Отже, командування угрупування військ “Центр” противника продовжує докладати значних зусиль, аби реалізувати свій задум щодо витіснення передових підрозділів ЗСУ з плацдарму східніше р.Вовча на ділянці від Галицинівки до району північніше Красногорівки.
У відповідності з цим планом протягом кількох крайніх діб противник силами передових підрозділів 90-ї танкової дивізії (тд), а також, очевидно, перегрупованої на цей напрямок 9-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), наполегливо атакував\штурмував позиції ЗСУ по напрямку Мемрик – Лісівка, а також Калинове – Галицинівка, намагаючись обійти з заходу (відрізати) наші підрозділи, які оборонялися в районі с. Карлівка.
В результаті, очевидно, передові підрозділи ЗСУ вимушені були відійти як із самої Карлівки, так і полишити район східніше неї. Крім того, противнику, очевидно, таки вдалося зайняти принаймні північну частину с. Галицинівка (що, власне, й спонукало ЗСУ відійти з Карлівки).
В той же час північніше, по напрямку на м. Селідове, очевидно, противнику поки що не вдається витіснити передові підрозділи ЗСУ з району с. Маринівка, не дивлячись на вперті його атаки силами 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) та 114-ї омсбр з півночі, з боку Новогродівки, а також з боку с. Михайлівка (ймовірно, атакують підрозділи 228-го мотострілецького полку\мсп 90-ї тд). Утримання ЗСУ с. Маринівка починає вже суттєво заважати противнику атакувати безпосередньо у бік м. Селідове, а також розширити своє вклинення в районі Новогродівки власне на Покровському напрямку, на південь.
Очевидно, найближчим часом противник буде вимушений ще більше звузити по фронту ділянку свого наступу, обравши щось одне – або наступ на м. Селідове, або продовження охоплюючого руху своїх передових підрозділів по відношенню плацдарму ЗСУ на р.Вовча, розташованому східніше неї на ділянці від Галицинівки до північної околиці Красногорівки.
До речі, судячи зі всього, як я й писав раніше у попередніх оглядах, найближчим часом варто очікувати “пожвавлення” й передових підрозділів 110-ї омсбр 1-го армійського корпусу (АК) УВ “Юг” противника в районі Красногорівки. Скоріш за все, її підрозділи спробують подолати р. Лозова у північно-західному напрямку в бік селищ Желанних (Першого та Другого).
Також не виключено, що 5-а омсбр противника у рамках “загального задуму” також здійснить акцентовану спробу ще більше “занести південний фланг” шляхом прориву з Красногорівки у західному напрямку – у бік Олександрополя та Курахівки. Це було би цілком логічно.
Тобто на даний момент маємо чітко виражену спробу російського командування зразу двох угрупувань військ (УВ) “Центр” та “Юг” реалізувати на своєму загальному суміжному фланзі план щодо витіснення українських військ західніше р. Вовча під загрозою їх оточення східніше рубежу Мемрик – Красногорівка.
Яке це має відношення до Покровського напрямку?
Саме пряме.
Я вже писав, допоки українські війська знаходяться, умовно кажучи, східніше рубежу Українськ – Гостре, а також контролюють район м. Селідове, продовження російського наступу безпосередньо на Покровськ буде пов’язано для російських військ з певним ризиком.
На даний момент, очевидно, російське командування, усвідомлюючи таку тактичну “особливість” ситуації на цьому напрямку, прагне зняти усі можливі флангові ризики з півдня для свого угрупування (2-ї загальновійськової армії\ЗВА), яка, власне, й націлена на Покровськ.
У цьому контексті варто звернути увагу на наступне.
Очевидно, противник ВЖЕ не може ОДНОЧАСНО просуватись більш-менш високими темпами як безпосередньо на Покровському напрямку, так і в бік Селідового та й ще витісняти українські війська південніше загальної дирекції “на Покровськ”.
Протягом кількох крайніх діб (якраз у період активізації противника у бік Селідового та по напрямку на Галицинівку) його просування безпосередньо на Покровському напрямку обмежилося розширенням “зони контролю” в с. Новогродівка на кілька сот метрів і просуванням з боку с. Веселе у с. Гродівка на 250 метрів.
Хоча при цьому він постійно намагається атакувати силами 27-ї мсд, 15-ї та 30-ї омсбр та частиною сил 114-ї омсбр по напрямках:
– хутір Свиридонівка – Новоторецьке;
– у південно-східній частині с. Гродівка (з боку с. Веселе);
– Журавка – Красний Яр;
– Новогродівка – Сухий Яр;
– й від Новогродівки прямо на захід у бік дороги Е-50.
На даний момент у мене немає інформації про те, що передовим підрозділам 2-ї ЗВА противника на цьому напрямку вдалося бодай в якомусь місці прорватися ЗА бар’єрний рубіж по р. Журавка та Казений Торець, мабуть, за виключенням району шахти “Новогродівська -1\3” поблизу залізниці Покровськ – Авдіївка.
Очевидно, українське командування таки прагне скористатися тим самим “шансом”, про який я згадував раніше у своїх оглядах, щодо можливості “вигальмувати” наступ противника безпосередньо на Покровському напрямку (ну, було б “трохи дивним”, якби воно цього не робило) по цьому природному рубежу.
Причому варто підкреслити, що час, очевидно, явно грає “не на росіян”. Чим довше та триваліше вони будуть відволікатися на флангове забезпечення свого Покровського угрупування, в тому числі прагнучи “швидко захопити” м. Селідове, тим більше буде зростати цей “шанс” ЗСУ.
Але прямо зараз плюнути на фланги й стрімголов кинутися “на штурм Покровська” вони також не можуть. Без забезпечення флангів це буде чистої води авантюрою.
Тобто, очевидно, ця “ділемка” пару тижнів тому в реальності постала перед російським командуванням у весь свій зріст, і воно у цій ситуації вирішило діяти “за підручником”:
– спочатку забезпечимо “загрозливий” фланг;
– а потім вже знову переключимося власне на Покровськ.
Наскільки я зрозумів, розрахунок росіян базується на тому, що нічого путного “з оборони” безпосередньо на Покровському напрямку ЗСУ обладнати за той час, поки вони “рішають проблему Селідового та флангів”, не встигнуть.
Для гарантії цього вони намагаються зараз продовжувати інтенсивні атаки власне на Покровському напрямку в тому самому складі своїх сил і засобів, який до цього тут був ВЖЕ задіяний, аби просто не дати можливості ЗСУ закріпитися на вищевказаному природному рубежі, відправивши (перегрупувавши) додаткові сили й засоби (резерв) УВ “Центр” на вирішення саме “флангових проблем”.
Ну, цілком зрозуміле й логічне рішення.
Проблема полягає “лише” в тому, що навіть якщо противнику вдасться витіснити наші війська з плацдарму на р. Вовча, якось “вклинитись” у м. Селідове (ба навіть його захопити), то йому все одно безпосередньо для “штурму Покровська” потрібні будуть ДОДАТКОВІ сили та засоби. Причому далеко не у малому обсязі.
Й тут ми повертаємося до тієї самої “загальної” (стратегічної) ситуації (а заодно до питання “потрібна\непотрібна” була українська офензива у Курській губернії ри-фи), зокрема у ключовій сфері – сфері наявності\відсутності у противника СТРАТЕГІЧНИХ РЕЗЕРВІВ. А також до їх РЕАЛЬНОГО СТАНУ відносно сфери їх бойових і оперативних спроможностей.
Якщо у російському ге-ша “подразумевали” на літо-осінь 2024 року під цим терміном головним чином війська (сили) саме УВ “Север” (читай – війська ЛенВО), то у мене для кремля погані новини. А за багатьма ознаками, це так і є…
Тобто якихось інших стратегічних резервів, ніж війська ЛенВО (одна загальновійськова армія + 3 армійських корпуса), якось на даний момент “не проглядається”. Інакше Харківська авантюра із “санітарною зоною” в тому вигляді, в якому вона перебуває нині, просто не відбулась би.
Для більшого розуміння того, що я маю на увазі, рекомендую російським дженералям і полковнеГАМ перечитати спогади (мемуари) генерала Гудеріана, бажано у повній версії (а не “усеченной” радянською пропагандою), в тій частині, яка відноситься до періоду наступу групи армій “Центр” вермахту (яке цікаве військово-історичне й красномовне співпадіння) на Москву.
Основні принципи “вождения войск” як тогочасні, так і нинішні, звісно, з поправкою на сучасний технологічний уклад, у цьому сенсі дуже схожі у своїй “результативній” частині.
Ще раз повторюсь…
Нешановні російські “пАлкАводцЫ”, коли вам ваше політичне керівництво (яке вважає себе дофіга обізнаним на стратегії ведення війн) ставить явно помилкове (малоймовірне щодо шансів на успіх) завдання стратегічного масштабу без урахування при цьому цілого сонму далеко немаловажних факторів того самого стратегічного ж масштабу, вам би зовсім не завадило при цьому поставити цьому своєму керівництву цілий ряд доречних запитань. Серед яких головним повинно було б бути “ти шо йоб…тий?”. На щастя, ви ці питання ставити неспроможні.
Фото: Генштаб ЗСУ
