Вісті з фронтів. 22.08.2024
На Покровському напрямку, очевидно, противник завершує виконання завдань першого етапу своєї Покровської наступальної операції. Й, скоріш за все, найближчим часом проведе певне перегрупування сил і засобів у межах смуги дії свого угрупування військ (УВ) “Центр”.
– Передовим підрозділам 2-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника вдалося нарешті не тільки повністю ліквідувати плацдарм ЗСУ на східному березі р. Вовча, а прорватися відчутно західніше неї по напрямку Новоселівка Перша – Комишівка. Зокрема підрозділи 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) та 114-ї окремої мотострілецької бригади вийшли на рубіж Миколаївка – Птиче, й зараз, очевидно, готуються до прориву на північну околицю м. Соледар, а головне, спроби пробитися з півночі до дороги Карлівка – Селідове.
– В свою чергу, північніше, у смугах дії 15-ї та 30-ї окремих мотострілецьких бригад противника, посилених визначеним комплектом сил і засобів зі складу його 1-го армійського корпусу (АК), безпосередньо на Покровському напрямку йому вдалося вийти на рубіж Гродівка – Новогродівка.
Свої головні зусилля у цій смузі противник зосереджує на веденні практично безперервних атакуючих\штурмових дій по напрямках Журавка – Промінь (ціль – пробитися на південні околиці Мирнограду), а також Миколаївка – Новогродівка, Миколаївка – Маринівка (мета подвійна – вихід на північну околицю м. Селідове та подальше просування по напрямку на м. Покровськ вздовж залізниці).
Навіщо противнику це локальне перегрупування та чим воно викликано?
По суті, двома речами, або, краще сказати, двома шансами українського командування на стабілізацію ситуації відносно принаймні Покровського напрямку.
Шанс №1. Я би назвав його “невивчений урок”, або “перенос”.
Справа ось в чому, на Покровському напрямку ЗСУ, очевидно, таки мають шанс пригальмувати, а потім і взагалі зупинити противника завдяки одному важливому фактору – “природнім умовам”, а саме, очевидній наявності певних завад і перешкод для планомірного та поступового просування військ противника, які пов’язані з наявністю у смузі його наступальних дій своєрідного бар’єрного рубежу, який пролягає по річках Журавка та Казений Торець, і цілого каскаду невеликих ставків і водосховищ, з ними пов’язаних.
Але для того, щоб таки дійсно зупинити ворога на підступах до Покровська, потрібно принаймні мати на умовному відтинку Єлизаветівка – Селідове ПІДГОТОВЛЕНІ та розвинуті оборонні позиції (в тому числі, в інженерно-фортифікаційному відношенні, включаючи райони встановлення МВЗ) у вигляді системи взводно-ротних опорних пунктів, облаштованих батальйонних районів оборони, відсічних позицій, замаскованих і укритих вогневих позицій для артилерії, бронетехніки та інших засобів ураження.
Я дуже сумніваюсь, що все це там на даний момент є.
Облаштування повноцінних першої та другої позиції головного рубежу оборони, не кажучи про його інші елементи, у ситуації безпосереднього зіткнення з противником, який до того ж має суттєву перевагу у критично-важливих типах засобів ураження (авіаційний компонент, артилерія, а місцями й ударні БПЛА тактичної зони) й загалом у загальній кількості сил і засобів, малоймовірне.
Тому, скоріше за все, зупинити противника по цьому рубежу не вийде. Тим більше його передові підрозділи вже ведуть бойові дії у с. Красний Яр (якщо вже не північніше) й у с. Гродівка.
Окрім цього його передові підрозділи продовжують “тиснути” в районі хуторів Новоторецьке та Свиридонівка. Тобто вже безпосередньо на цьому гіпотетичному рубежі оборони.
Таким чином можемо констатувати, що противник ВЖЕ вийшов на цей “гіпотетично-стабілізаційний” рубіж, причому зразу у кількох місцях і активно намагається прорватися вже ЗА нього. Й відповідно згаданий мною шанс його утримати, як на мене, “стремится к нулю”. Однак якщо це все ж таки станеться, це буде справжнім (черговим) дивом ЗСУ.
Шанс №2. Він пов’язаний з м. Селідове.
Очевидно, що будь-який майбутній рух противника у бік м. Покровськ буде пов’язаний із необхідністю для його командування здійснити цілий комплекс заходів, який у військовому мистецтві зазвичай називають “забезпечення флангів”.
На даний момент у смузі наступу 2-ї “гвардейской” ЗВА противника й діючої південніше неї 90-ї танкової дивізії (тд) у цьому відношенні, скажімо так, складається “дещо проблемна” ситуація.
Справа в тому, що передові підрозділи 27-ї мотострілецької дивізії (мсд), 15-ї, 30-ї та 114-ї омсбр противника активно та інтенсивно атакують\штурмують у достатньо широкій по фронту смузі – від Воздвиженки до Карлівки, але суттєве та відчутне просування мають НЕ У ВСІЙ ЦІЙ СМУЗІ. Принаймні ОДНОЧАСНЕ.
Звісно, що українське командування в такій ситуації бачить і має бажання проводити контратакуючі дії по флангах ударних тактичних груп противника. Але за дефіцитом сил і засобів не має такої МОЖЛИВОСТІ, та й їх рівень боєздатності у цьому відношенні виглядає достатньо спірним.
Однак я зовсім недаремно на початку огляду акцентував вашу увагу, шановні читачі, на сам факт ліквідації противником плацдармів ЗСУ на р. Вовчій і просуванні противника у район Новожеланне – Комишівка – Птиче – Завітне.
З формальної точки зору, це цілком можливо вважати вдалим “забезпеченням лівого (південного) флангу” тих сил і засобів 2-ї ЗВА противника, які наступають власне на Покровськ (дирекція Желанне – Новогродівка). Тим більше що противник активно зараз атакує й у бік Маринівки, очевидно, намагаючись ще міцніше “забезпечити фланг” цієї частини своїх військ, яка діє, образно кажучи, “на напрямку головного удару”.
А сама “проблема” полягає в тому, що її подальше (глибше) просування у бік Покровська явно буде пов’язане з певною долею ризику. В першу чергу через те, що ЗСУ продовжують утримувати район м. Селідове (й відповідно мають можливість організувати та провести більш-менш “тактически значимые” контратакуючиі дії їй у фланг).
Більше того, такого роду дії стають ще більш ймовірними, тому що ЗСУ продовжують утримувати не то що саме м. Селідове, а й район Калинове – Карлівка – Галицинівка – Мемрик, розташований ще СХІДНІШЕ міста.
Іншими словами, будь-який рух противника у напрямку Новогродівки – це суттєвий ризик для нього отримати повноцінну “затрещину” у свою ліву бочину.
Все це розуміє й російське командування (його вперті атаки у бік Маринівки та дороги Карлівка – Селідове з північних “румбів” про це дуже красномовно свідчать). Тому існує висока доля вірогідності, що діючі на цьому напрямку підрозділи 90-ї тд противника найближчим часом отримають підсилення.
Загалом, з оперативно-тактичної точки зору, подальші “широкоформатні” дії противника у бік Покровська явно потребуватимуть від нього проведення найближчим часом цілого комплексу “забезпечуючих” дій.
І це стосується не тільки флангів діючої на цьому напрямку 2-ї ЗВА противника. Тому, як на мене, командування противника у цьому сенсі буде вимушене провести протягом якогось найближчого часу локальне перегрупування її сил і засобів, можливо, навіть підсиливши її додатковими військами.
Більше того, очевидно, що російському командуванню у цьому сенсі доведеться виконати й досить значний “обсяг робіт” на суміжному фланзі УВ “Юг” (у смузі дії 1-го АК), а також у смугах дії 55-ї та 132-ї омсбр своєї 41-ї ЗВА. В першу чергу у сенсі узгодження дій оперуючих там сил і засобів із “загальною концепцією” наступу на Покровськ.
Резюме.
У “грядущей битве за Покровск” (якщо вона, звісно, гряде, в чому я чим далі, тим більше сумніваюся) долі самого Покровська та Селідового будуть прямо, я би навіть сказав, дуже тісно взаємопов’язані.
Фото: Генштаб ЗСУ
