Шо нам дєлать, або От їм і Юр’єв дєнь
Дуже цікаве те відео з суджанином, який бачив “укропскій флаґ… ой бл… – українскій флаг”.
Я кілька разів передивилась, навіть із вимкненим звуком, щоб зрозуміти, яка ж то головна в ньому емоція, що аж капає крізь монітор, – за першим разом здалось було, що страх, але ні – страх там є, однак головний не він, головна – ОБИДА, страшна рушійна сила московської історії.
| На кого обида?
На свою (дотеперішню) власть – вона зламала консенсус, той головний, на якому стоїть країна-тюрма: ми – шестьорки, ти – пахан, ми делеґуємо тобі повний контроль за своїми життями (тобі видніше!), а ти нас за це “кришуєш” – “защищаєш” од сусідніх банд у бандитському (а що, є якийсь інший?) світі (“свобода в обмєн на бєзопасность”, як це весело й звичайно формулювали їхні “інтелектуали” чверть віку тому, з приходом пу в през. крісло). |
Посилання конкретного Ваньки чи Васьки на безглузду смерть у чужім краю цього консенсусу жодним чином не порушує, навпаки, додає пахану грізності, – порушити його може єдине, що цей тяжко скривджений, от-от заплаче, чувак з усією російською простосердістю й вивалює: нездатність “защітіть” своїх шестьорок, паханська СЛАБІСТЬ.
Тому в Росії всі революції, ба навіть усі суспільні зміни завжди починалися з поразок у війнах: з оцієї-от Великої Російської Обиди на Пахана, який “нє оправдал”…
Хєровий барін виявивсь, переходим до іншого! Юр’єв дєнь!!! – ось єдине віконце свободи, знане тамтешньому люду впродовж віків. Лютнева революція – “Юр’єв дєнь”, Жовтневий переворот – Юр’єв дєнь, Бєлий Дом-1991 чи 1993, чи Болотная, чи що там у них було – все це тільки “Юр’єв дєнь”, війни за крісло пахана, коли той “не справляється”, – і суджанський Зобиджений так, мстиво, і заявляє своєму пану: “уже пох…, под какім флаґом жить”, якщо ви не змогли “защітіть” – то хай будуть українці!
За 59 сек – стільки сенсів, що 12 тт Достоєвського не покриють: “я у нєво спросіл, што нам тєпєрь дєлать”… Навіть не хочу уявляти, як це: твоє місто займають солдати іноземної армії, вішають на магістраті свій прапор, перевіряють у тебе документи (бррр…), – а ти в них питаєш, що тобі “дєлать”! (Нормально в наших хлопців, хай їх Бог береже, витримки вистачило не відповідати щось на кшталт піонертабірного “пєрдєть і бєґать”, а потролити чемно – вчіть гімн України, готуйтесь до референдуму, – суджанин іронію, схоже, вловив, але оцінив і її як ознаку СИЛИ, кандидат на нового пахана заробив цим у нього додаткове схвалення: це як у собачок – блискавичний поділ на домінантного й субмісивного, от і вся вам “загадка руской душі”)…
Ех, а колись же тут жили українці…
(І не так і давно – дивіться, яку красу мені прислали, знахідка Roman Zakharchenko-Ushalieuski: 1928 рік, тобто вже рік, як Курщину нам “віджали”, – а Заолешенська сільська рада Суджанської волости Льговського повіту на Курщині ще вперто пишеться по-українському, хай і під “РСФСР”!).
Ні, у мене нема відповіді на питання, щО робити людям, які вміють жити тільки “під паханом” і не уявляють, як буває інакше. І ні в кого, як показала велика трагедія так званого “Глобального Півдня”, нема відповіді на це питання – куди йти і що робити вчорашнім рабам.
Тож почасти можна зрозуміти страх Заходу перед розпадом Росії: вони й з Африкою та Латинською Америкою досі собі ради не дадуть, а тут ще 1/9 суші виявляється без господаря: бери – не хочу, нікому не треба?..
Власне, чого ця спецоперація (байдуже, скільки вона ще триватиме) ВЖЕ досягла, і цілком блискуче, – вона виставила Росію перед всім світом НА ТОРГИ. Як failed state, як дім без господаря (перші підозри, що ту країну може взяти, хто захоче, виникли були на Заході ще під час “бунту Прігожина”, але його змазаний фінал завадив повноті всвідомлення, – нині ж я вже другий день приймаю вітання з трьох континентів від уболівальників “Курської офензиви”, куди більше захоплених нею, ніж Олімпіадою, – і, хай йому грець, це прекрасно, щО б тут не понаписували скептики й страхопуди! 🙂
Слава Україні.
Слава ЗСУ.
Помагай їм, Боже.
