Чи будуть ефективними для армії рф найманці з КНДР
Категорія “різне”. По гіпотетичних “північнокорейських туристах”, як і обіцяв раніше.
Дійсно, в ході візиту пуйла до КНДР між представниками вищого військово-політичного керівництва ри-фи та тамошнім керівництвом було досягнуто принципової домовленості про МОЖЛИВІСТЬ використання особового складу північнокорейського війська для “надання військової допомоги” ри-фи в рамках підписаного між нею та КНДР договору “Про стратегічне партнерство” в разі “агресії проти неї”.
Причому мова йде про формально (офіційно) оформлене прохання щодо надання такого роду допомоги “в разі потреби”. На чому особливо наполягала північнокорейська сторона. Проте в реальності якогось конкретного рішення щодо реалізації цієї принципової домовленості на практиці прийнято так і не було.
За повідомленням південнокорейської телекомпанії TV Chosun, в ході перемовин було погоджено, що це буде стосуватися, в першу чергу, частин і підрозділів інженерно-саперних військ армії КНДР. Нібито мова йшла про контингент приблизно у 5 формувань рівня “інженерно-саперна бригада” (ісбр), які північнокорейський диктатор Кім Чен Ин може відправити на окуповані росією українські території в якості “військової допомоги” своїм кремлівським колегам, аби “допомогти у відбудові м. Донецьк”.
Що означатиме відправку на війну приблизно половини всіх інженерно-саперних військ КНА (корейської народної армії), позаяк у її складі на даний момент у розгорнутому стані перебуває лише 11 формувань рівня ісбр.
Водночас кремль нібито сплатить КНДР за надання цих “послуг” приблизно 115-120 млн. доларів із розрахунку по 800 долірів місячного окладу кожному північнокорейському військовослужбовцю (з яких – 30% “на руки” + 70% – до бюджету КНДР).
Однак, реальний стан речей такий, що на даний час “Объединённая группировка вооружённых сил рф на юго-западном твд” НЕ потребує посилення саме інженерно-саперними частинами та підрозділами.
Тому дехто з спостерігачів і експертів допускає, що під виглядом “саперів” КНДР може відправити на фронт російсько-української війни справжній експедиційний контингент військ, який візьме безпосередню участь у бойових діях. Хоча насправді вірогідність цього на сьогоднішній день виглядає малоймовірною… через так звані “технологічні складнощі”.
Більше того, якщо навіть допустити на пару хвилин реальність використання північнокорейських військ на боці кремля у російсько-українській війни, то очевидно, що перед “організаторами” та “ініціаторами” цього постане ціла низка проблемних питань, напряму пов’язаних із цим.
Починаючи з цілком очевидної необхідності відпрацювання та налагодження взаємодії між російським і північнокорейським військом не тільки, наприклад, у сфері логістики та матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), а й навіть банального бойового управління на різних рівнях організації та ведення бойових дій (від тактичного до стратегічного), закінчуючи необхідністю озброєння, оснащення й НАВЧАННЯ північнокорейських військовослужбовців поводженню з тими зразками та типами озброєння та військової техніки (ОВТ), які використовуються на даний момент у російському війську.
Адже сучасний технологічний стан формувань КНА, не дивлячись на її спорідненість із російським військом одним спільним “радянським” походженням, все ж таки суттєво відрізняється від останнього.
Наприклад, КНА за основний бойовий танк (ОБТ) має танк типу «Чхонмахо» у самих різних версіях його модернізації (це ліцензійна копія радянського Т-62) та певну кількість (до 250 одиниць) танків типу «Покпхунхо» (він же “Сонгун-915” – така сама копія радянського Т-72Б), який у КНДР вважається “новітнім”.
Здається, на перший погляд, майже те саме, що й у російському війську, але насправді не дуже. Бо ані по рівню оснащення цих бойових машин засобами зв’язку та навігації, ані по рівню захисту, ані обладнанню управління вогнем вони жодним чином не відповідають російським стандартам, навіть мінімальним.
Переважна більшість ОВТ сучасної КНА – це, простіше кажучи, копії китайських копій радянського ОВТ 50-60-х років минулого століття. Звісно, є певна кількість виключень, як то окремі зразки ракетного озброєння (яке переважно також скопійоване зі старих китайських ракет), але для того, щоб сподіватися на бодай якусь ефективність проти ЗСУ, росіянам таки доведеться оснащувати та озброювати цих північнокорейських “помічників” ОВТ із власних арсеналів. Причому, очевидно, ще й навчати користуватися ним.
На це необхідні ресурси й зусилля, а головне – час. Чого й самим росіянам, чесно кажучи, не зовсім вистачає.
Увесь цей комплекс проблем ще більше ускладнюється так званим “мовним питанням”. Я, звичайно, допускаю, що якась кількість російських військовиків володіє корейською мовою, так само як якась частина північнокорейських військовиків знає російську мову, принаймні розуміє сенс сказаного їм, особливо у випадку з використанням “неповторимых идиоматических оборотов речи”, зазвичай прийнятих для вживання у російському війську в процесі бойового управління та “вождения войск”.
Але я дуже сумніваюсь, що там і там їх достатньо, щоб швидко та ефективно налагодити повноцінне функціювання північнокорейського експедиційного корпусу в складі російського угрупування військ, що оперує на теренах України.
Звісно, можливо все це “суттєво спростити”, наприклад, притягнути північнокорейців на фронт із власними танками, гарматами й навіть сухпайками (на хвилинку, через ВСЮ росію), “нарізати” їм якійсь окремий “операційний напрямок”, і нехай воюють, як знають, як можуть, і не “забивати” собі голову необхідністю “взаємодіяти” з ними безпосередньо на полі бою на тактичному рівні, а маючи справу виключно з їхніми штабами та органами управління оперативного рівня (можливо, в такому разі знавців корейської мови у російському війську цілком вистачить для налагодження якісної взаємодії).
Але навіть в такому разі кількість та обсяг складнощів, пов’язаних із необхідність взаємодіяти, навряд чи зменшиться. Бо будь-яке військове формування, особливо штибу “армійський корпус”, якщо приймає пряму та безпосередню участь у бойових діях поряд із формуваннями зовсім іншої армії, так чи інакше вимушене взаємодіяти під час “жизни и боя” з ними та його забезпечуючими структурами.
Треба таскати паливо (нехай із російських “закромов”), везти з Північної Кореї запчастини, ОВТ на заміну втраченого чи виведеного з ладу, боєприпаси, евакуювати вбитих і поранених тощо, причому робити це через ВСЮ ри-фи потягами або літаками (якими багато не навозишся).
А комунікації російські “за Уралом” зараз, скажімо так, трохи у специфічному стані (за словами голови “сбербанка” Грефа, середня швидкість пересування залізничних ешелонів в обидва напрямки там складає приблизно 30-40 км\г, а буває й взагалі менше).
Іншими словами, через “різко змінену” російську логістику (експорт-імпорт товарів із західного на східний) та пара магістральних залізничних комунікацій, що там діють, “забиті” майже наглухо. Додати до всього цього “свята” ще з сотню-другу “позапланових” ешелонів із північнокорейськими чучхеїстами-інтернаціоналістами з їхнім усім військовим мотлохом буде в самий раз.
Коротше кажучи, “допускати” найближчим часом участь північнокорейських вояк у нашій війні на боці кремля, звісно, можливо або, як кажуть у Пентагоні, навіть “уважно відслідковувати” момент появи цих чучхеїстів на фронті, але, власне, для Кремля насправді в цьому питанні існує лише один “+” – можливість у більш-менш значних обсягах покрити нагальну потребу в кількості керованого “м’яса” для своїх чисельних і спланованих “наступальних операцій”.
Або ще краще сказати, замінити ними якусь кількість власних “колеблющихся витязей”, які все більше розчаровуються у “боротьбі з українськими нацистами”, аби уникнути значних соціально-політичних наслідків у цьому середовищі.
