Єдина правда
Спочатку вони вб’ють твоїх митців.
Заб’ють за гаражами художниць, доведуть до самогубства поетів, згноять у таборах журналістів та істориків, розстріляють священників, а музикантів змусять співати їхні пісні.
Потім вони відкриють кінотеатри, літературні школи і консерваторії. Ти будеш дивитися кіно в кінотеатрі імені Пушкіна, вчитись у консерваторії імені Глінки і слухати оперу в театрі імені Маяковського.
А ще вони завалять твої книгарні й музичні магазини своєю продукцією. Ти й не помітиш, як в тебе на книжковій поличці з’явиться «Золотая серия русской класики», а улюбленою музичною групою стане «Алиса», яка буде розривати колонки піснею про «Небо славян».
Ти будеш дивитись «Грозовые ворота» і “9 роту”, ненавидіти «чеченів» і думати, що наші ніколи таке не знімуть.
Одного разу ти будеш в Києві й підеш у музей Булґакова, бо музей «шістдесятництва» буде здаватись тобі провінційним і непривабливим.
А якось в книгарні тобі трапиться на очі самотня книга українською мовою, з дешевою обкладинкою та невідомим тобі автором, і ти подумаєш, що з літературою в нас зовсім не вийшло.
Вони завжди казатимуть тобі, що їх культура – «вєлікая», а твій Шевченко – то так, провінціал, що випадково підкорив столицю.
Ти точно подивишся кілька серіалів про Пушкіна і Єсєніна, і навіть не знатимеш, що існують Панас Мирний чи Валер’ян Підмогильний.
Потім вони зруйнують твій будинок і виженуть тебе з дому, знову вбиватимуть твоїх письменників, руйнуватимуть книгарні, церкви та бібліотеки.
І ти зрозумієш, що все почалося спочатку. Тільки цього разу ти застав новий початок і можеш його усвідомити.
Консерваторії ім. Глінки і театри ім. Пушкіна – це брехня, в якій ти жив. Улюблені розповіді Чехова і пісні Висоцького – це обман, в який тебе втягнули.
Але ти не застав того початку, бо народився в місті імені Кірова і вчився в школі імені Толстого.
Ти був впевнений, що це нормально, що так і має бути. Ти точно думав, що «не вийшли ми літературою», таке буває, не всім же літературам бути великими. Але ти помилявся.
Єдиною правдою, яку ти колись побачив, була та одна українськомовна книжечка серед сотень російських, яка тримала цю країну в той час, як її топили в Достоєвському.
На заставці: Православний храм Пресвятої Богородиці “Всіх скорботних радість” у селі Богородичне Донецької області. Село потрапило під обстріл російських військ у червні 2022 року. Фото: Володимир Куценко
