Авіація різних поколінь. Сучасне поле бою
Авіація різних поколінь, сучасне поле бою, та чому F-16, а не А-10 Thunderbolt. А давайте подискутуємо.
Пост про А-10 Thunderbolt виявив неабияку зацікавленість темою авіації. І тут ми спробуємо розповісти про питання, які залишилися нерозкритими для суспільства. Відразу кажу, я не експерт, я можу помилятися, і буду дуже вдячний, якщо реальні експерти мене поправлять у деяких питаннях.
В пості ми спробуємо розібратися, що таке 3-6 поколінь літаків, чому ми зосередилися на F-16, як буде виглядати повітряний бій майбутнього, та чому у РФ ніколи не буде не те що літаків 5-го покоління, а навіть з 4-м не вийшло.
Військові літаки зараз звикли ділити за поколіннями, але мало хто розуміє, що це означає. Я спробую простим профанським язиком розповісти про різницю між поколіннями та функціями літаків і зрозуміти перспективи РФ.
1-2 покоління ми відразу відкинемо та перейдемо до 3-го покоління. Представники цього покоління – це Міг-21, Су-24/25, F-4, F-111, А-10.
І так, одразу перейдемо до війни у Вʼєтнамі.
Як воювали літаки 3 покоління?
Загальний бой виглядав так.
Бомбардувальники повинні були літати низько, щоб заходити на об’єкти, захищені ракетними ППО, та тримати постріл зенітних гармат.
Коли бомбардувальник на висоті, він повинен мати достатню швидкість, щоб звалити від винищувача. Великі крила з великою кількістю підвісів не дуже допомагають на надзвукових швидкостях, тому бомбардувальник повинен був вміти складати крила і зі складеними крилами стрибати за звукову швидкість. Звісно, підвіси теж повинні були вміти змінювати кут розміщення на крилі. А це дуже складна механіка.
Так зʼявився F-111. Літак, який вмів літати над рельєфом, мав розвинену механіку крил, складне обладнання та велику вартість. Саме з нього скопіювали СУ-24. Погано скопіювали, до речі.
Якщо ж брати бої винищувачів, то в небі над Вʼєтнамом зустрічались F-4 та Міг-21.
Бой виглядав так.
Два літаки зближуються, поки їх радари не зафіксують противника. Потім пускають ракети, виконуючи зустрічний протиракетний маневр (це все було не на таких великих відстанях як зараз, можливості тих радаров та ракет були набагато скромніші). І коли обидва літаки випустили по ракеті, виконали протиракетний маневр, і ось ви вже впритул, і починається маневрений бій або, як його називають пілоти, “собача схватка”. Там вже задача пілота перекрутити свого супротивника, щоб стати йому в хвіст та розстріляти з пушек ціль.
Після війни у Вʼєтнамі в США концепцію повітряного бою розробляла група пілотів/авіаекспертів під назвою Fighting mafia. Ці люди змінили концепцію F-X на LWF, що призвело до появи вам відомих F-16, F-22, F-35.
Що ж таке повітряний бій у концепції 4-го покоління?
По-перше, літак становився універсальним, невеликим та недорогим на відміну від F-111 чи F-14. Радари та ракети модернізувались, і дистанції виявлення/ураження стали дуже великі. Тобто пілот із більш ефективним радаром та ракетою міг раніше побачити ціль, пустити ракету та, розвернувшись, дати на форсажі, уходячи від можливого зустрічного пуска ракети. Ракети стали настільки далекобійними та ефективними, що взагалі вивчали необхідність зняти пушки з літака, настільки неефективними вони виглядали. В результаті пушки залишили за проханням пілотів, бо пушки – це якби другий шанс при відмові радарів.
Але потужний радар – це і потужне випромінювання. А якщо ти летиш з потужним випромінюванням, то про тебе всі знають і без ППО, ти просто ідентифікуєшся засобами радіоелектронної розвідки.
Так виявилась потреба роботи літака в режимі вимкненого радара. Але як же тоді розуміти, де противники, якщо ти вимкнув радар?
А ось для цього є літаки ДРЛВ. Ті ж А-50У, або Saab 340 AEW&C (ACS 890). Саме вони повинні літати на великій відстані за можливостями ракет воздух-воздух/земля-воздух та передавати дані на винищувачі, і не тільки. Літак ДРЛВ – це і є радар винищувача 4-го покоління.
Давайте підсумуємо. Яка різниця 3-го та 4-го поколінь?
Літак 3-го покоління повинен покладатись на свій радар та ракети, він – один у полі воїн. Літак
4-го покоління вже працює по цілях, які йому надає літак ДРЛВ та інші системи оперативної обізнаності, наприклад, ППО (і так, тому зараз вибивають С-300/400 та літаки А-50). Сам же літак не повинен наближатися до місця, де його можуть збити, його озброєння має велику дальність, і заходити на малій висоті в зони, прикриті сучасною ППО, – це шлях самогубців, для цього є далекобійні ракети.
Літаки 5-го покоління
Я завжди посміхаюся, коли читаю про російські літаки 5-6-го поколінь. Якщо брати реальні можливості А-50У та відсутність супутникової розвідки, то навіть сучасні російські літаки, як кажуть в Одесі, – “наполовину четвертого покоління, наполовину поц”.
Бо літак 5-го покоління – це вже не стільки літак, скільки система, в якій він виконує бойові завдання. Це та сама мережецентрична система взаємодії, яку не можна скопіювати, захопивши літак.
Взагалі, росіяни звикли кожну навіть маленьку модернізацію називати або приставкою +, або міняти назву моделі. Тому старий всім відомий Су-35, який є просто версією радянського Су-27 з модернізаціями, в російському розумінні Су-35, винищувач 4++.
Якби ті ж самі закони назв переходили на F-16, який за ці всі роки модернізувався до Block 70, то сучасний F-16 називався б F-28, винищувач 4+++++++ покоління.
Але повернемося до 5-го покоління.
Сучасний бій 5 покоління – це розвиток мережецентричної системи взаємодії між різними силами та засобами. Сам літак, що несе вогневі засоби (ракети, бомби), взагалі не повинен зʼявлятися на ворожих радарах. Цілі цьому “невидимому” літаку дають супутники, літаки ДРЛВ, системи ППО, радіоелектронна розвідка, все працює на те, щоб літак із вимкненим радаром мав максимальну оперативну обізнаність і міг супроводжувати десятки цілей на землі та у повітрі одночасно (той самий Link16, яким ми зараз теж користуємося).
Тобто літак прозорий для радарів із вимкненим радаром має більші шанси уразити ціль проти літака 4-го покоління. А якщо система працює правильно, то скажімо так, у літака 4-го покоління немає шансів.
І так, це і є відповідью, чому не отримав розвиток А-10. Бо сама функція летіти та працювати в зоні роботи сучасної ППО, отримуючи зустрічні копняки, – це для американських пілотів більше схоже на концепцію “мʼясного штурму”, ніж адекватного застосування сучасних літаків. В сучасній концепції літак цю задачу робить, залишаючись непомітним, з цілевказівкою від інших засобів і з дуже великої дистанції. А все це F-16 робить краще.
Тому нам треба опанувати наші F-16, навчитись їх застосовувати, налагодити систему взаємодії, бо це 90% успіху, а потім вже становитися на модернізацію літаків до Block 70 (А-10 таких модернізацій не має), а F-16 Block 70 – це вже по функціоналу близький родич F-35. Якщо ж ми пройдемо цей шлях, то, можливо, і нам дадуть літаки F-35, які вже є повноцінними літаками 5-го покоління, і вже на них можна швидко перевчити пілотів, а самі F-35 інтегрувати в українську систему мережецентричної обізнаності. Але це ще треба довести, що ми зможемо цим користуватися.
Тобто чим відрізняються літаки 4-го покоління від 5-го?
Літак став малопомітним, тактика ураження – це “удар з Ненацька”, відомий вам по колишнім мемам. Всі засоби скоординовані, а літак з озброєнням – це такий ніндзя, який завдяки малозамітності має великі шанси на виживання і не наражається на ризик.
Що таке 6-е покоління?
Це те ж саме 5-е покоління, але разом із літаком виконує задачі безпілотний літак. Завдяки відсутності пілота та необхідності таскати системи життєзабезпечення, цей літак буде меншим, дешевшим, більш стійким до навантаження, що дає йому більші шанси на виконання маневрів, при яких пілот би просто втратив свідомість. Логіка зрозуміла, перед літаком вже летить безпілотник, який пустить ту саму ракету та буде захищати літак оператора автоматизовано, швидше за можливості людської реакції. Це те, що розвивається, і те, що буде завтра.
Тепер давайте зрозуміємо, де ми зараз.
Росія має велику кількість застарілих літаків. Але ми маємо ще більше застарілі літаки, ще і в меншій кількості. Також у РФ набагато більше пілотів і досвіду. В них просто пілоти більше літали.
Україна, отримуючи F-16 з Saab 340 AEW&C, інтеграцію в систему Patriot через Link 16 та дані супутникової розвідки, перестрибнула через покоління за рік – з 3+ до 4+.
Тепер наша задача модернізувати систему до рівня 5-го покоління, в тому числі модернізувавши наші F-16 до Block 70.
Російська авіація при працюючій !!! (бо її ще налагодити треба, і це реально складно) у противника системі 4+ повинна трошки здохнути. Бо незрозуміло, за рахунок чого російський пілот буде орієнтуватися у повітрі.
На літак А-50У? Так вони ніхера не бачать та й підлітати не можуть, їх збивають. На РЛС С-300/400? Так їм по піздюлятору зараз насипають атакамсами, аж гай шумить. На супутник? Бггггг, так, смішно, згоден.
Ось і виходить, що ти на літаку 4++++++++ повинен вмикати радар, як на літаку 3-го покоління і молитися, щоб він побачив ворожу ракету чи літак. Хоча в сучасній війні на театрі полю бою увімкнути радар – це все одно, що на 50-ти мовах транслювати в ефір “Це я тут літаю, збийте мене якнайшвидше “. Але літати “сліпим” ще гірше.
Ну, і саме тому у РФ ніколи не буде літаків 5-го та 6-го поколінь. Бо мережецентричну систему вони не змогли побудувати і вже не побудують. І все, що залишилося їхнім літакам – це демонстрація роботи поворотних сопел на авіавиставках, хоча останнього разу, коли літакам потрібна була зверхманевреність – це війна у Вʼєтнамі. Далі світ пішов шляхом, який РФ вже давно не витягує технологічно.
Єдина проблема, яку я бачу, – це те, що літаки нам передають, пілотів вчать, а застосовувати це все буде командування, яке вчили застосовувати ще Міг-21. І ось це може бути набагато більшою проблемою, ніж технологічна перевага.
На ілюстрації з Вікіпедії наша майбутня ціль – F-16 Block 70/72.
Хоча поки ми до неї дочиргикаємо, можливо, це вже буде Block 80.
Ну, а у РФ, звісно, в той час вже буде Су-40 покоління 5+++.
Довідково.
Мережево-центрична війна або мережецентрична війна (англ. Network-centric warfare) — воєнна доктрина (або теорія ведення війни), яка була вперше застосована Міністерством оборони США.
Мережево-центрична війна — війна, орієнтована на досягнення інформаційної переваги за допомогою об’єднання військових об’єктів у інформаційну мережу.
Першою розвиток і впровадження цієї концепції розпочала Армія США. Повноцінно концепцію описано у воєнних доктринах «Joint Vision 2010», «Joint Vision 2020».
