Проблеми мобілізації – рекрутинг та інформаційне забезпечення
Олександр Коваленко / Інформаційний спротив
Останні кілька тижнів наш інформаційний простір буквально розривають дві теми, які між собою начебто не взаємопов’язані, але при цьому є однояйцевими проблемами з ідентичними формами рішення.
Йдеться про зниження мобілізаційного віку до 18+, генераторами чого є деякі американські політики, а також скандал із відправкою до піхоти представників специфічних військових професій, наприклад, зі складу Повітряних Сил ЗСУ. І обидві ці теми походять від одного джерела проблеми – нестачі особового складу. У свою чергу, у цієї проблеми є свої причини та шляхи вирішення, але вони набагато складніші, ніж просто знизити мобілізаційний вік або взяти унікального фахівця, на підготовку якого потрібні роки, та відправити його в піхоту.
До проблем нестачі особового складу належать відсутність професійної рекрутингової системи, мотивації чоловічого населення, насамперед фінансової, загальні проблеми мобілізації у контексті інформування та законодавства.
Про фінансову мотивацію я багато писав і говорив, думаю, пояснювати тут вже просто немає чого, а ось щодо рекрутингу є що сказати, адже тут винною стороною є як потенційний рекрут, так і бригади, які чекають на поповнення.
Потенційний рекрут, назвемо його так, замислюється над тим, куди він потрапить вже тоді, коли в комфортних умовах доставляється дбайливими та привітними співробітниками ТЦК у бусику до найближчого затишного центру комплектування. Тобто запит до бригади, де служить брат/сват/кум/двоюрідний брат сестри знайомого з сусіднього під’їзду, дати відношення, коли на ВЛК хірург ставить “годен”, пізно.
Тобто ми приходимо до того, що кожен громадянин має на своєму рівні бути готовим до проходження служби у складі певної бригади, до якої, скажімо так, душа лежить. Тобто вибираєш заздалегідь собі бригаду, де не витрачають персонал не за функціоналом, наприклад, 92 ОШБр або 93 ОМБр, і хоча б тримаєш це в розумі.
У свою чергу, і командирам бригад слід позбавлятися совкових стереотипів та звикати жити в умовах сучасного медіаринку.
Добре представлена бригада, в першу чергу, медійно, мотивуватиме вибирати саме її як із числа добровольців, так і майбутніх потенційних рекрутів, які поки що не визначилися, замість того щоб очікувати, коли з чергової бусифікації пришлють наркомана чи шизика-піромана.
Бригада в сучасних умовах – це не лише бойове формування, а й бренд, саме так потрібно ставитись до позиціонування себе в інформаційному просторі. Але, як би це дивно не звучало, про понад 70% взагалі ніхто нічого не чув, і коли навіть звертаються за допомогою по зборах, то для них взагалі нічого не рухається… Там, де збір для відомої бригади можна закрити за тиждень-два, невідома бригада може збирати якусь дрібницю місяць і більше.
Тому проблема тут взаємна. Коли мобілізований ниє, що його відправили казна куди, де комбриг дубина стоєросова, для якого підшитий підкомірничок важливіший за роту, загроблену в лісопосадці, і єдиний шлях для такого “рекрута” – СЗЧ, якоюсь мірою це і його вина, що він опинився в цих нетрях совкової кринжатини. У свою чергу, коли бригади скаржаться, що у них нестача особового складу, а нові партії надсилають із розряду “відірви та викинь”, то виникає питання: що ви зробили, щоб вам надіслали інше поповнення? Комбриг поїхав особисто на відбір, як роблять деякі, але їх замало порівняно з загальною масою? Чи підвищили впізнаваність свого формування у медіапросторі?
Підкреслю, проблем насправді багато, але кажемо ми зараз саме про рекрутинг. І в тому вигляді, в якому він в Україні зараз існує, назвати його робочим язик не повертається. Поодинокі успішні проєкти меркнуть на тлі безпросвітного мороку та самозабуття.
Фото: АрміяInform
