Континуум
Для людей, які цікавляться історією науки, не новина й не дивина, що між науковцями бувають жорстокі війни. Інколи вони набувають масштабів всесвітньої м’ясорубки. Хто з прихильників наукпопу не чув про зоряні війни між Ейнштейном і Бором чи між Махом і Больцманом. Інколи ці війни закінчуються реальними смертями. Наприклад, смерть того самого Людвига Больцмана.
Мою науку, екологію, не оминула доля її побратимів і посестер. На початку ХХ століття науковці, які стали на слизький і непевний шлях екологічних досліджень, дійшли згоди, що найважливішим є сукупність живих організмів, зв’язаних між собою і зі своїм неживим оточенням. Це стало останнім, у чому вони погоджувалися.
Кажуть, що Фредерік Клементс почав першим. Не минуло й шести років, як він у своїй фундаментальній праці «Plant Succession» (1916) почав трохи базувати. Ну, як трохи, він вирвав екологію зі статусу пасербиці ботаніки, зоології та географії. Він діяв, як Ньютон у фізиці. Однак, чи то через всесвітню славу, чи то через надмірну самовпевненість його почало трохи заносити. Він, якогось дурня, почав порівнювати оці об’єднання організмів із самими організмами. Це була жорстка методологічна помилка – ігнорування принципу емерджентності. І йому на неї вказали. Першими це зробили нікому невідомий Раменський і усім відомий Глісон. Короче, натикали діду факів і сказали, що ніяких асоціацій (далі екосистем) у природі не існує, сукцесій немає, і, якщо узагальнити, то увесь живий покрив планети – єдине і нерозривне ціле, в якому види перетасовуються, як можуть.
Люди, які досліджують лісові екосистеми не погодилися. Вони кажуть: «Стопе пацани, ми своїми очима бачимо, як одні види прив’язуються до інших і всі живуть, як порядні родини, не кидаючи пожадливих поглядів на сусідів». Коли західний світ переживав сексуальну революцію, то вона не оминула війну прихильників і противників Клементса. Уіттікер, якому на момент смерті маестро було лише 25 років, так розійшовся, що відкинув усі традиційні цінності і сказав: «Хто з ким хоче з тим об’єднується, і ніякого об’єкту досліджень екології немає, окрім нерозбірливих і непередбачуваних зв’язків між видами». Ну, ви пойняли, типу свобода сексу, всі дєла. Аж в сімдесятих прийшов Женя Одум і примирив воюючі сторони, хоча навіть зараз багато хто не пропустить нагоди пульнути через лінію розмежування.
Одум-третій або наймолодшенький довів, що насправді екосистеми існують, і континуум існує. Ні, він не наслідує позицію Ватикану щодо російської агресії. Він свідомо чи несвідомо наслідував еволюцію фізики, коли від ньютонівських чітко окреслених об’єктів перейшли до континууму простору-часу. Екосистеми існують, але вони плавно переходять одна в одну через багатовимірний континуум. Це як електрон на орбіті атома. Ми описуємо його у вигляді хмари не тому, що він перетворився на пару. Це хмара ймовірностей. Кожен енергетичний рівень – це місце, де він перебуває біля атома з певним рівнем енергії з певною ймовірністю. Так і екосистеми – ми не можемо на 100% гарантувати, що це ця екосистема, а то інша, ми лише можемо сказати, що вона такою є з певною ймовірністю. Хочете про цей батл почитати детальніше, знайдіть мою «Історію екології» в нашій університетській бібліотеці.
До чого це я? На хіба я оцього вам стільки навалив? Щоб відсіяти тих, хто думає не мозком, а залозами внутрішньої секреції, інколи й зовнішньої. Той, хто зумів дочитати оцю маячню до кінця, зуміє спочатку подумати, а потім строчити коментарі, нариваючись на бан.
Так ось, коли ви бачите людину, яка позиціонує себе як активіста, що героїчно бореться за все хороше проти всього поганого, то насправді перед вами може бути один із трьох варіантів персон: травмована життям але щира людина, міський божевільний чи аферист. Так, ідеально психічно здорових і не травмованих активістів не буває. Ні, вони травмувалися не під час боротьби за щось, вони почали боротися через отриману травму. Щось десь пішло не так, якась життєва подія чи серія подій лягли на певний гуморальний фон, і все – медицина безсильна, вітер в харю – я впердє, догнати і допомогти… Людина зосереджується на певному тригері, по максимуму звужує свою свідомість і сублімує біль від травми, що є сили. Тут не важливо, чи це боротьба за права котів чи боротьба з господарями котів, боротьба за права жінок чи захист чоловіків від фемінізму, за вільний секс чи традиційний шлюб… Нейрофізіологія процесу однакова. Першопричина – психосоціальна дезадаптація. Просто, коли це йде на користь суспільству, то це активізм, на шкоду – кримінал.
Другий випадок – це психічний розлад або пограничний стан цього розладу. Наприклад, шизофреніки завжди зосереджені на популярних подіях і персонах. Раніше вони говорили з демонами або ангелами, потім із Брежнєвим і Рейганом, тепер зосереджені на Порошенку чи Путіну. Тому хтось із них скромно сидить у скверику з табличкою про психотропну зброю, а хтось голосно бореться проти системи.
Ну і третя група активістів – звичайні аферисти. Іншими словами, тітушки. Вони набирають собі “балів”, а потім продаються першому, хто заплатить потрібну суму. Монетизують свою боротьбу. Наприклад, в своїй «Соціоекології з основами екологічної етики» (2011) я писав, як це роблять громадські природоохоронці за кордоном. Геть це саме роблять і наші. Виникає конфлікт між претендентами на якийсь об’єкт. Один із них заносить лаве в ГОшку, і та наїжджає на конкурента. Тут такі активні люди в схемах замішані, що якби я написав прізвища, то ви б крісел попадали.
Колись на мене наїхав один активіст місцевого розливу, доводячи, що я на певній території ніколи не був і ніколи її не досліджував. Це при тому, що за її дослідження протягом трьох років у нас було купа українських нагород і дві міжнародні. Усе просто – люди робили вигляд активної боротьби за все хороше проти всього поганого, заробили собі репутацію і тепер продають її за живі, необліковані податковою гроші.
Активіст може виглядати, як такий героїчний герой, що на грудях вже місця немає куди медалі вішати. І може виступати за таке, що прямо аж кипить у душі народу, особливо коли це не вимагає від народу щось робити та чимось жертвувати. І біографія в нього така само криштальна та героїчна, а якщо там у цій біографії купа плям, що його регулярно тикають носом в неправдивих наїздах, то цього ніхто не помічає. Адже скандальну заяву пам’ятають усі, а про її спростування майже ніхто не чує.
Тому поки активіст, як той електрон, не зіштовхнеться з бар’єром, ви ніколи не знатимете, чи це травмована людина, міський божевільний чи тітушка. Чи три в одному – такий собі Клементсовсько-Одумівський екотон.
Як писав Сергій Жадан: «Продаються навіть психи, більше того, психи продаються швидше за інших». Тож не поспішайте вписуватися за тих, хто галасує в людних місцях. Спробуйте почути тихий «голос того, хто волає в пустелі» (Марка 1:3).
