Зачепитися за лівий берег. Як ГУР, ССО і ТрО створили плацдарм у Кринках
Артем Шевченко, військовослужбовець ЗСУ, журналіст, документаліст / LB.ua
У серпні 2023 року Сили безпеки й оборони України провели надскладну, але дуже успішну бойову десантну операцію на Дніпрі, у його нижній течії, завдяки якій на лівому березі Херсонської області, в районі населених пунктів Кринки й Козачі Лагері створили тактичний плацдарм.
Згодом його розширили, наситили військами морської піхоти, відтак масштаб і значення наростили до оперативного. Плацдарм утримують досі під шаленим тиском противника. Росіяни понад усе, але поки що безуспішно прагнуть знову скинути наших захисників у Дніпро. Надто вже дратує ворога ця наша хоч і невеличка, утім міцна й тривала зачіпка за лівобережжя поки що окупованої Херсонщини. 20 лютого цього року російський міністр оборони Шойгу вже доповідав Путіну, що цю українську присутність ліквідували. І пошився в дурні.
Сили оборони тримаються за лівий берег Херсонщини. По суті, це останнє успішне просування української армії, коли лінію фронту хай і не на велику відстань, однак вдалося змістити в бік окупованої території. Нині, після дев’яти місяців важких боїв, ця вузька смуга прибережного суходолу у Кринках залишається ареною неймовірно тривалої, виснажливої та кривавої битви. І відбувається вона не тільки на суходолі, але й у водах Дніпра та його лівого рукава, річки Конки.
Жорстокість боїв там засвідчує хоча б оприлюднене на початку квітня відео цинічної та злочинної страти окупантами українських полонених у районі Кринків. Цей район інтенсивних бойових дій нині найвіддаленіший на всьому фронті для логістики підрозділів. Плацдарм героїчно утримують і навіть потроху розширюють морські піхотинці Військово-морських сил ЗСУ. Вони протистоять ворожому угрупованню військ «Днепр» під командуванням генерал-полковника Михайла Теплинського, командувача Повітряно-десантних військ армії країни-агресора.
Зберігати плацдарм у Кринках за собою складно, тому що в тій місцевості ніде ховатися: саме село знищили, капітальних споруд немає, терени лісисті й болотисті, тож оборонятися неймовірно важко. Вдається це робити ефективно головно завдяки активному застосуванню дронів різних типів і артилерійського вогню з правобережжя. Але суттєво розширити майже нереально, бо неможливо перекинути нашу бронетехніку, коли ворог контролює лівобережну частину Херсонщини аж до Криму.
Так само складне завдання — логістично забезпечити плацдарм через Дніпро. І хоч теплої пори року робити це трохи легше, та все ж використання на Дніпрі у бойових діях різних плавзасобів має свої ризики й специфіку. Частково про них розповіли в документальному фільмі «Війна за море: від Дніпра до Криму» циклу «Воєнна розвідка України».
Про особливості доволі унікальної за задумом і реалізацією операції — створення влітку 2023 року плацдарму на лівобережжі Херсонщини — розповідають два офіцери-спецпризначенці: Шаман, командир спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України, і Бобер, командир зведеної тактичної групи 8 полку (Окремий центр спеціальних операцій «Захід» імені князя Ізяслава Мстиславича, м. Хмельницький) і 144 центру спецпризначення Сил спеціальних операцій ЗСУ.
Позивний Шаман, командир спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України:
Про набуття досвіду десантних і рейдових дій на воді
Найголовніший факт у цій історії — ми навчилися, так би мовити, приборкувати морську стихію. До цього це взагалі було навчання з коліс. Ми розуміли, що маємо певний досвід операцій на воді, зокрема, рейдів на човнах по ще наповненому Каховському водосховищу на Енергодар восени 2022 року. А це, сказати по правді, були досить складні операції, тому що загалом морського, тобто водного маршруту, було близько 40 кілометрів.
Процес підготовки до Енергодарської операції — це набуття досвіду. Ми досить багато часу присвятили просто тренуванню. Безпосередньо бійці мого підрозділу декілька разів перебували на лівому березі. Не тільки поблизу Енергодара, а й вище за течією Дніпра, у районі села Іванівського, і нижче. Хлопці здійснювали висадки, маневри, операції. Я мушу згадати ще один підрозділ, який висаджувався. Це водолази зі спецпідрозділу Нацгвардії «Омега». Максимально кваліфіковані, круті хлопці, максимально великий шматок досвіду ми перейняли в них. І 73 морський центр Сил спецоперацій (ССО) виконував там задачі з розмінування берегової лінії, також успішно.
Про створення плацдарму на лівобережжі Херсонщини влітку 2023 року
Ми хотіли виконати таку дійсно значущу місію, яка була б важлива й змінила б ситуацію на фронті. Познайомилися із хлопцями з територіальної оборони, які стояли безпосередньо в тому районі. Не буду уточнювати, у яких населених пунктах, але це були одеські трошники, хороші хлопці. Ми знали багатьох з попередніх років війни. Роззнайомилися з їхнім комбатом, його заступником. І саме заступник звернув нашу увагу на такий факт: після підриву 6 червня 2023 року росіянами дамби Каховської ГЕС велику кількість мін знесло або вкрило піском. А міни створюють найбільшу небезпеку для нас. І це дало шанс виконати операцію.
Ми провели певну взаємодію із суміжними підрозділами. Не останню участь у цьому взяв саме цей батальйон одеської ТрО, також 8 полк спецпризначення ССО. У нас там був друг Бобер — цікавий хлопець, дійсно вмілий керівник, досить адекватний і рішучий командир. Ми із цією пропозицією звернулися до тодішнього командувача угрупованням сил у тому південному районі Херсонщини бригадного генерала Михайла Драпатого. Зараз він пішов на підвищення. (Бригадний генерал Драпатий до січня 2024 року очолював оперативне угрупування «Херсон», у лютому призначений заступником начальника Генштабу з підготовки військових. — А.Ш.)
Він сприйняв цю ідею з ентузіазмом. Ми розуміли, що влітку 2023 року — в умовах ведення контрнаступу на Запоріжжі — на великі сили й засоби розраховувати не доведеться. Тому таким собі невеликим угрупованням вирішили зробити те, що можемо. Адекватно оцінили сили, порахували наші засоби. Був досить довгий період підготовки. Реально він зайняв більш ніж місяць. Але без удачі нікуди в нашій справі.
Зрозуміли, що в противника намічається ротація. Одна основна ворожа десантна бригада, яка тримала оборону на лівому березі Дніпра трохи вище від Антонівського моста, вирушала на Запорізький напрямок. Їх міняли теж десантні, але новостворені підрозділи з окупованого Криму. Досить свіжі, так би мовити.
Коли на позиції заходили нові сили противника, ми зауважили, що вони недостатньо обізнані із обстановкою. Це була спільна операція різних складових Сил безпеки й оборони за участю великої кількості спецпризначенців. І хоч вона вдалася не з першого разу — я відверто кажу, загалом операцію провели досить круто. Ми зайшли на територію противника, у міжпозиційний простір, відразу відбулося декілька досить інтенсивних боєзіткнень з ворожими спостережними постами. Декотрі майже в повному складі знищили або взяли в полон. Після цього розділилися на зони впливу.
Був такий крутий розвідник у бійців ТрО з позивним Віто. На жаль, загинув у тому районі. (Старший лейтенант 126 бригади Територіальної оборони Віталій Нестеренко, позивний Віто, загинув 4 жовтня 2023 року в зіткненні з диверсійною групою російських військ у районі села Козачі Лагері на Херсонщині. — А.Ш.) Досить духовитий, хороший хлопець, який теж зробив левову частку цієї операції зі своїм розвідувальним взводом. На високому рівні хлопці працювали. Тобто ми розділилися вже на лівому березі Дніпра. Безпосередньо мій підрозділ знищував противника в одному напрямку, 8 полк ССО — в іншому, а розвідвзводу ТрО під командуванням Віто випало мінувати безпосередньо дорогу, тобто логістичний шлях на село Козачі Лагері. Із цим він дійсно дуже добре впорався.
Потім виявилося, що противник геть не знається на ситуації. І в першу чергу приїхав начальник розвідки того десантного полку. Російські офіцери, які виконували завдання в районі, намагалися з’ясувати обстановку і здійснювали рекогносцировку безпосередньо на лінії зіткнення. Це дозволило нам узяти їх у полон. Російського майора Юрія Томова, по-моєму, захопили хлопці з 8 полку ССО. (Майора Юрія Томова, командира розвідувального батальйону 1822 полонили українські спецпризначенці 8 серпня 2023 року на лівобережжі Херсонщини. Згодом провели вмілу інформаційно-психологічну операцію: наші ж бійці інсценували свій полон, буцім сам майор Томов записав і поширив відео на ворожих інформаційних ресурсах про цей «успіх». Фейкове відео негативно вплинуло на ситуаційну обізнаність противника в цьому районі й посприяло подальшим здобуткам українських спецпризначенців на щойно створеному плацдармі лівобережжя. — А.Ш.)
Я не можу зараз точно сказати, були це конкретно вони чи хтось із суміжних підрозділів ТрО, але всіх значущих офіцерів противника захопили саме в тому районі. Був ще один командир взводу, старший лейтенант, але він зовсім не тямив, що відбувається. Полонили також і певну кількість сержантів. Брали їх безпосередньо тоді, коли вони геть нічого не розуміли.
Для прикладу. Зачистивши один спостережний пост, хлопці просувалися по берегу й помітили, що назустріч іде дозор противника, близько шести чоловік. Хлопці організували засідку.
Вів цю групу на заміну спостережного посту, який ми знищили, російський сержант. Він вигукував пароль поперед себе. Один мій командир групи вийшов уперед і заговорив з ним. Той не зрозумів, що це наші спецпризначенці, почався діалог, що дало можливість узяти їх у полон майже в повному складі. Це перший етап операції. Він був не такий складний, як наступні, тому що десь за декілька днів противник з’ясував, що діється, але змінити ситуацію на полі бою вже не міг. Дорогу захопили. Захопили такий, я сказав би, плацдарм на території лівобережжя — не островів на Дніпрі, а саме суходолу на лівому березі з місцями під висадку.
Позивний Бобер, командир зведеної тактичної групи 8 полку і 144 центру спецпризначення Сил спецоперацій ЗСУ:
За перший день операції в боєзіткненнях противник втратив сімдесят трьох військовослужбовців, бо його десантна військова частина, яка пішла на Запоріжжя, залишила замість себе мобілізованих. І на стику позицій їхніх батальйонів, там, де ми почали працювати, вони були геть дезорієнтовані. Їхні спостережні пости на березі не зіграли своєї ролі, бо на ротацію військовослужбовців РФ вивозили виключно вночі. А тим, хто займав позиції, не показували, що треба там робити. У них розрядилися радіостанції, вода закінчилася, вони її черпали з річки Конки. Тож коли почалися боєзіткнення, вони не могли зрозуміти, звідки наступають наші війська.
Ми заходили через човнову станцію зліва, а хлопці з ГУРу рушили по берегу до дороги, яка йшла на трасу на село Козачі Лагері. І першого дня наші спецпризначенці на позиціях в окопі біля дороги між Козачими Лагерями й Олешками взяли в полон ворожого начальника розвідки та його заступника. А дві їхні групи спецпризначення, які приїхали на підкріплення, ми поклали мінометами здебільшого і трохи під час стрілецького бою. Загальна картинка була така, що російські військовослужбовці, які туди заїжджали в перші дні, взагалі були дезорієнтовані. Більшість з них була знищена. І в них не було відповіді, чому все так. І на третій день, коли вони пригнали два БТРи й машину, їх так само підбили. Противник не міг вислати ніякого підкріплення, бо він не знав, куди його слати.
Перевага противника була лише в значній кількості артилерії, якою вони лупили. Але місцевість лісиста, вони не могли завдати нормальних ударів. Над місцем операції було від п’яти до семи БпЛА «Орлан», які фактично не сідали. На четвертий день операції, після того як ми з хлопцям з ГУРу вибралися, зайшли хлопці з ТрО, закріпилися на напрямках і почали нарощувати присутність і контролювати обстановку. Втрати наші полягали в тому, що ми не знали, що противник може дистанційно мінувати, а він саме так мінував річку Конку. Сам Дніпро мінувати марно, бо там течія зносить. А от у Конці течії фактично не було. І, на жаль, велика кількість наших підривів на човнах була саме на цих мінах.
Позивний Шаман, командир спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України:
Після цього відбулася низка таких напружених подій. Ми почали човнами натикатися на мінування саме у воді. Я перший раз у житті побачив, як працюють донні, протидесантні чи якірні міни. Це досить страшна річ, і потрібно цей елемент враховувати. Але слід віддати належне моїм хлопцям. Розуміючи, що не всі маршрути безпечні, розуміючи, що противник безпосередньо під час наших операцій, уночі пускав міни за течією чи, не виключено, мінував коптерами з повітря, тобто розуміючи всю складність водних маршрутів, ніхто не припинив виконувати операцію навіть після втрат. Так, на жаль, втрат ми тоді зазнали важких. Життя кожного військовослужбовця — це справді досить болюча втрата. Я говорю не тільки про спецпризначенців, а взагалі про всіх військовослужбовців Сил безпеки й оборони України. Але тоді хлопці загинули за досить правильну ідею, виконуючи стратегічно важливу місію.
Ніхто не очікував, що нам вдасться створити там таку зону. Але я знаю, що був такий період — два-три дні, коли противник був збентежений, лінію його оборони на передньому краї прорвали. І з відповідними засобами ми могли б розвинути той успіх значно далі й краще. Я розумів, що контрнаступ, який відбувається на Запоріжжі, не залишає нам альтернативного варіанта, але ми такий шанс мали. Зараз нам буде складніше, я це теж розумію. Ну, вийшло як вийшло, тут уже нічого з цим не зробимо.
Подальший результат цілком закономірний — почали розширювати плацдарм на лівобережжі Херсонщини. Я знаю, що хлопці з ТрО досі б’ються на тому напрямку, з честю виконують свої завдання. І я точно знаю, що зараз плацдарм ширший, уже захопили ряд населених пунктів, тобто на цьому етапі ситуація там покращилася.
Фото на заставці: Віталій Юрасов
