До чого та як саме потрібно готуватися Харкову вже зараз
Олексій Копитько / Інформаційний спротив
Багато з тих, хто міркує на тему гіпотетичних наступів/окупацій росіянами на щось, розглядають окремі епізоди поза контекстом. Спробуємо трохи інакше. У вигляді гадання відразу на кількох килимах.
Бо можливості росії тиснути – це судини, що сполучаються, з обмеженим ресурсом. Якщо вони кудись наступають, то кудись вони наступати не зможуть.
Відразу зазначу, мова піде про інерційно-негативний сценарій, який ми можемо (і повинні) своїми діями покращити.
1. Які шляхи виходу з війни є?
Не існує якоїсь частини території України, заради якої путін розпочав повномасштабне вторгнення. Тому будь-які пропозиції доброзичливців на тему «віддайте йому щось, щоб він вгамувався» апріорі безглузді.
Явні цілі кремля:
• підірвати ЄС і НАТО, щоб взяти реванш за поразку в Холодній війні та перебалансувати відносини з Заходом;
• щоб України не було як демократичної альтернативи, де всім, у т.ч. росіянам, живеться краще, ніж у рф. Бо це вирок російської імперії та її «русскому миру».
Жодної з цих цілей не досягнуто. Але й не провалено. Поки путін не втратив здатність воювати – він остаточно не програв.
Звідси випливає теза: пріоритет – не переговори і не стримування, а проактивне позбавлення путіна здатності вести війну. Тоді він програє. Ось тоді будуть справжні переговори та справедливий мир. “Переговори” як засіб потягнути час цілком допустимі як елемент тактики.
2. Що з часом?
Кремль зараз напевно розглядає ситуацію як «вікно можливостей», що (при)закриється в січні 2025 р.
Передумови для такої оцінки:
• закінчено формальності, путін «продовжений», а на заході якраз нестійка ситуація – набирають хід вибори,
• проблеми всередині рф (економіка, соціалка і т.д.) накопичуються, але їх частково усувають, просідання йде нешвидко,
• на фронті ситуація для України складна, росіяни дуже повільно і з величезними втратами, але повзуть уперед. (Тому до повної стабілізації фронту на нас ще чекають новини про залишення низки невеликих населених пунктів).
Наслідок: цього року рф буде тужитися щосили. Про що вже говорили, зокрема, українські офіційні особи.
Важливе питання, яке вирішуватиме рф до кінця року, – питання влади. Змінити політику та переглянути рішення може лише влада.
Війна проти України та супровід війни (політичний, дипломатичний, інформаційний…) шляхом впливу на громадську думку буде використано для формування максимально вигідних росії конструкцій влади у ключових точках. Ці точки кожен може записати у стовпчик.
Найбільш очевидні:
• вибори до Європарламенту (червень, пік кампанії – травень) з подальшим дизайном Єврокомісії;
• вибори президента США (листопад, пік кампанії – з вересня).
Фоном йдуть вибори у Молдові, Румунії та інших країнах.
Ювілейний саміт НАТО (липень) поки що виглядає як декоративна подія, рішення якої будуть верифіковані (чи ні) не раніше листопада. Тобто зіпсувати «сатаністам» свято – це святе, але не надціль.
Позитивний для рф результат у Європі – нахил праворуч, і щоб усі пересварилися до відкритого євроскептицизму. Значимість цієї мети зростає у міру оживлення та кооперації Європи у сфері оборони.
Позитивний результат у США: вважають, що перемога Трампа. Але мені здається, що інше – поглиблення розколу, і щоб до влади прийшов максимально ослаблений президент, будь-хто. Такий сценарій вигідний усім друзям путіна, бо станеться те, про що сказав представник Тайваню: США перестануть бути надійним партнером.
Загалом, путіну в ідеалі треба розіграти щось велике та успішне через 2 місяці, щоб вразити європейців. А потім підвищити градус на початку осені і тиснути кілька місяців для отримання оптимального результату у США.
Сил знадобиться багато. Часу немає. Гра одразу на рахунок.
3. Де тут Харків?
Місто залишається надзвичайно ласим призом для путіна. Він отримав тут по носі і до жаху хоче реваншу. І пісня про нього голосно пролунала, досі луна. Зважаючи на це, виключати спробу наступу на Харків – за сприятливих умов КОЛИ-НЕБУДЬ У МАЙБУТНЬОМУ – не можна.
Зараз усі адекватні військові фахівці говорять те саме. Для атаки на Харків потрібно а) зберегти тиск на існуючому фронті, б) сконцентрувати окреме велике угруповання (від 150 тис.). Що саме собою складне завдання, яке неможливо вирішити потай і швидко.
Щоб накопичити такі сили для походу на Харків за два місяці, кремлю довелося б значно послабити війська на інших напрямках і втягнути всіх новобранців.
Тобто: 1) технічно на межі можливостей; 2) ризики на інших ділянках різко зростають; 3) за мізерних шансів на успіх.
Наші військові готуються. Оборона вдосконалюється. Ціна гіпотетичної спроби лізти на Харків для ворога зростає щодня. Росіяни це бачать. Це реальний фактор стримування.
Тому набагато прагматичніше для рф зараз нарощувати угруповання на півдні та на Донеччині, щоб спробувати розвинути успіх там. Технічно – на порядок простіше, можна накопичитися вчасно. Ризиків менше. Якщо не буде адекватної допомоги для нас, то й шанси на якісь успіхи у росвійськ з’являться.
Тому атака на Харків (сюди входять усі опції – обхід на захід, десанти тощо) у найближчі кілька місяців виглядала б вкрай неприродною. По землі вони не полізуть. Максимум – у форматі, який турбує, відтягує активності.
4. Що може вплинути на ситуацію в найближчі місяці і спровокувати спробу окупації Харкова?
Бачу лише один варіант – політична дестабілізація у Києві.
Може запустити трагічний сценарій. Оборона розпадеться на осередки і буде максимально утруднена (саме цього росіяни намагалися досягти у 2022 р., нічого не змінилося). Тут уже йтиметься про долю не лише Харкова. Тому розглядати військову ситуацію без загальнополітичної не можна.
Кожен може самостійно оцінити: яка ймовірність дестабілізації центральної влади (на мій погляд, поки що низька), і які фактори працюють на це.
Різні експерти вже зазначили, що у мережі розпочалася лавина публікацій на тему «після 21 травня влади у Києві немає». Її женуть російські ресурси і ті, що приєдналися до ворога.
Тобто виглядає так, що на кінець травня (збігатиметься з фінішем кампанії в Європі) будуть організовані спроби дестабілізації зсередини з одночасним посиленням тиску ззовні (на фронті, удари з повітря тощо). До цього два місяці прогріватиметься медійний простір.
Але навіть у такому разі велике угруповання за мить перемістити не можна. Тобто ймовірність атаки по землі на Харків все одно вислизає.
В результаті. На мою думку, найближчими місяцями рф відводить у своїх планах Харкову іншу роль. А саме – каталізатора гуманітарної кризи. Щоб відтягнути дефіцитні ресурси, забити комунікації, награти додатково для дестабілізації. Ось це допоможе російським військам на Сході. Теза путіна про «санітарну зону» буде поясненням звірств для Заходу.
Це означає, що удари по Харкову триватимуть, навіть якщо найближчими місяцями наступ з метою окупації не планується.
5. Що до кінця літа?
путін оголосив призов строковиків. Призовний вік підвищено з 27 до 30 років. Також у рф почали тестувати електронні повістки.
Російська влада зробила висновки і намагається уникнути нової суспільної хвилі масової мобілізації. Натомість примушуватимуть строковиків укладати контракт через 3 місяці, а також висмикувати людей за допомогою масового застосування електронних повісток, але без випинання цього процесу.
У таких умовах можна накопичити значне угруповання через 4-6 місяців (щоправда, чим його озброювати, не дуже зрозуміло). Тобто на осінь.
А ось де це угруповання застосувати – проблема.
Найорганічніше: якщо буде активізація на Донбасі до червня, то рф і продовжуватиме тиснути там же, декларуючи мету виходу мінімум на кордони Донецької області.
Більш зухвалий план із потенційно вищими бонусами – атака однієї з країн НАТО у гібридному форматі. Ймовірність зросте, якщо в Україні буде досягнуто позитивних для ворога результатів.
Приблизно такий же за зухвалістю та рівнем ставок варіант – новий похід на Київ.
Ні Харків, ні Київ взяти не вдасться. Але через Київ резонанс буде вищим. І у формат «священної війни» гарніше лягає. Для політичних завдань і виходу у сильну переговорну позицію ефектніше.
В результаті. До початку літа атака на Харків була б неприродною, її не буде. З осені ймовірність вища, але є більш органічні та вигідні варіанти для Москви.
Тому роль Харкова в планах росіян, швидше за все, така:
• каталізатор гуманітарної кризи внаслідок атак на цивільну інфраструктуру;
• «непридатний об’єкт» для відволікання уваги під час підготовки та реалізації основного задуму.
Звідси: незалежно від того, чи збирається путін атакувати Харків чи ні, інформаційний тиск на цю тему буде у будь-якому разі. Тому що цей галас допомагає вирішити відразу кілька завдань.
Вийде у росіян вичавити щось більше (наприклад, через політичну кризу в Україні), – вони намагатимуться.
Базово десь так.
6. Що можна зробити?
Поки що опустимо гіпотези про те, що має робити влада та іноземні партнери. Залишимо за кадром, що ми очікуємо від військових. Погляньмо, що можуть зробити громадяни.
Треба подумки прикинути варіанти де-факто на рік. У кожної адекватної людини у Харкові на цей період дві ролі:
• Допомагати обороні;
• Заважати росіянам організувати гуманітарну кризу.
Допомагати обороні означає зменшувати ймовірність того, що наступ у принципі буде. На злу монолітну цитадель-мільйонник росіяни не полізуть.
Як брати участь/допомагати обороні – кожен сам вирішить, виходячи зі своєї індивідуальної ситуації. Маса варіантів.
А ось як зірвати плани щодо організації гуманітарної кризи – лише дві принципові опції:
• Не істерити, бути самодостатнім у плані забезпечення та трохи опорою для інших;
• Не істерити, бути готовим планово виїхати (морально, заздалегідь опрацювати варіанти).
Це найважча частина. Тому що потрібні чесні відповіді самим собі. А вони не всім сподобаються.
7. Що ми вже знаємо з досвіду?
Ми неймовірно живучі та стійкі у кращому розумінні цього слова. Хоча багато хто реально втомився.
УЗ всіх вивезе.
Енергетики та комунальники створять чудеса.
Рятувальники відпрацюють як слід.
Нова пошта все доставить.
Різні добрі сили натягнуть у місто старлінки, генератори, воду та інші предмети критичної необхідності.
Свіжий хліб спечуть. Каву зварять.
Але в обстановці, що погіршується, величезним внеском в оборону міста буде – не перевантажувати собою без потреби.
Поки є час, кожен має наморщити лоба і вирішити: якщо ситуація погіршується, до якого моменту залишаюся? Як мінімізую ризики, де я ховаюся? Коли/якщо прийде час (наприклад, житло буде зруйновано під час обстрілу), куди і як вибираюся, куди стукаю за допомогою? І т.д.
Головне – себе не дурити.
Наприклад, злободенне питання: а чи мають у Харкові шастати сто тисяч дітей? І як оптимально убезпечити своїх? Коли/куди вивозити? А собак/котів/папуг? До якої школи підуть діти у вересні, якщо розпочнеться загострення?
Загалом, оцінка того, що може знадобитися з поправкою на погіршення обстановки, важлива.
росія намагатиметься, щоби максимальна кількість харків’ян різко провалилася в кризу і піддалася паніці. Щоб викликати колапс владних і підтримуючих структур.
У місті повно людей на межі, без виразних доходів, які мають один ресурс – житло. Вузьке місце для багатьох – медицина, ліки.
Часто оформиться непроста відповідь: не поїдемо, доки буде де жити, як би небезпечно не було. З різних причин. Не кинемо маломобільних родичів. Допомагаємо тим, хто воює. Немає куди. Немає за що. І ін. Потрібні мінімальні плани, як виживати при наростаючому тиску.
Влада десь допоможе, а десь не встигне. Когось підхоплять волонтери чи гуманітарні місії. Якщо ви точно не їдете, доки не зруйнують ваше житло, їх варто виявити на випередження.
У місті є ждуни (вороги) та адепти миру за будь-яку ціну (не завжди вороги, часто просто виснажені вщент співгромадяни). Чим самодостатнішою, тверезішою в оцінках і стійкішою буде проукраїнська (навіть не так – антипутінська) частина Харкова, тим менше шансів у росії зруйнувати місто і перетворити його на проблему. А потім – і у здобич.
Якщо удари наростатимуть (а ймовірність цього висока), якась частина населення неминуче має евакуюватися. В ідеалі максимально до цього підготуватися.
8. Армія не здригнеться, це ми знаємо. І росія знає.
Мотивовані та підготовлені цивільні не додадуть проблем. Будуть чинником посилення, а не ослаблення.
У сумі це допоможе виключити спробу захоплення міста в найближчому майбутньому і знизити тиск. Бо в підготовленому місті набагато складніше влаштувати кризу. А немає кризи – мало сенсу витрачати ресурси.
Коли влітку рф побачить, що з Харковом нічого ловити, він не хитається, не панікує, буде мотивація переключити ресурси на інші цілі.
9. Часто жителі інших областей запитують – як допомогти?
Найголовніше – дах над головою. Якщо мешканці умовно безпечніших регіонів маякнуть своїм друзям-знайомим у Харкові, що, коли стане зовсім туго, ми приймемо/організуємо, – це вже зараз додасть міцності. У багатьох, хто виїжджав 2022 року, а потім повернувся, такі зв’язки є. Але не у всіх.
Далі – допомога у збереженні робочих місць. У Харкові навіть зараз багато чого хорошого роблять. За інших рівних умов (і навіть за трохи нерівних) купуйте у Харкові.
Це дозволить зберегти в місті активну частину населення, яка і про себе подбає, і ще когось підтримає.
З того, що не потребує грошей – важлива оргпідтримка.
Зараз у Харкові все є, і все можна привезти. Якщо тиск посилиться (почне падати не тільки світло, а й вода/газ, зв’язок, безповоротно стане транспорт та ін.), то звичайний пошук необхідного забиратиме купу часу і сил, навіть коли є гроші.
Якщо ви в умовно безпечнішому регіоні, заведіть собі підшефного харків’янина. Зібрати з 5 посилок одну в умовній Вінниці та відправити до Харкова – це реальна допомога. Якщо вдасться створити такий «хмарний бек-офіс» поза містом, то це +100 до стійкості.
Ці заходи допоможуть не впасти тим, хто в принципі вивозить. А вони збережуть у місті життя.
І будьте готові, що харків’яни навіть подяку висловлюють у хамській формі. Це від надлишку почуттів.
10. Щодо держави та іноземців. Загальні місця типу ППО тощо, багато разів проговорені.
Я переконаний, щоб знизити ризики для Харкова, необхідно всіма можливими способами інтегрувати його у міжнародний порядок денний. Просто щоб звучала назва міста та виникали асоціації.
Чим складніше буде ситуація – тим менше буде офіційних візитів (яких і так було значно менше, ніж у тій самій Одесі). Тому треба тягнути до міста різних депутатів (національних, місцевих) із дружніх країн. Їх багато, їх нікому не шкода, а вони самі отримають героїчний запис у резюме. Багато пристойних харків’ян мають товаришів по чарці з-поміж іноземних депутатів. Це привід.
Міжнародний трибунал, санкції та конфіскація російських активів – як мінімум ці теми мають бути інституційно закріплені у Харкові. Щоб бомби падали, умовно не просто «в центральній частині», а за 500 м від офісу міжнародного трибуналу. Тоді буде хоч якийсь інформаційний привід. Інакше ми не витримаємо конкуренції за увагу.
І потрібна візуалізація – що таке Харків, чим він відрізняється від Авдіївки та Бахмута. На слух – це ще одне місто, трохи більше, якому теж багато всього потрібно для оборони. Погано працює. Я б тут просив поради у тих, хто відчуває іноземні аудиторії. Тому що Держпром ми любимо та пишаємося ним. Але гольф-клуб для цього завдання може більше допомогти. І навіть уродські мавпи згодяться.
Загалом. Ситуація може погіршитися, а може покращитись (дві ескадрильї Ф-16 – і буде інше кіно).
Якщо не готуватися та запанікувати – все піде за найгіршим сценарієм.
Якщо пам’ятати, що харків’ян більше, ніж чеченців. Що ми набагато неприємніші як противник. Тому що діапазон ресурсів – від наших людей в Ізраїлі до гранично вмотивованих «нових харків’ян» – донецьких та луганських.
Ось якщо все це і ще багато чого зібрати і показати, що місто серйозно налаштоване зустріти непроханих гостей, то і допомоги більше прийде. І триста разів подумають, чи варто сюди лізти.
Пам’ятаємо: мета – не відбити напад, а виключити його та максимально прибрати мотивацію кошмарити місто.
Не все, але багато чого, як і раніше, в наших руках.
