Групі «Інформаційний спротив» виповнилося 10 років
Олексій Копитько / Інформаційний спротив
Сьогодні групі “Інформаційний спротив” виповнюється 10 років!
Фраза “не віриться” дуже м’яка і навіть близько не описує всю гаму почуттів.
Тому що в те, що відбувається, часто не віриться. Особливо після чергових атак по Харкову, Одесі та іншим містам, після загибелі дітей.
Я вже неодноразово розповідав історію виникнення групи ІС, але щороку в науку її повторюю.
Коли росіяни зайшли до Криму наприкінці лютого 2014 року, управління силовиками просто розвалилося, а в українському інформпросторі розпочалася цілковита вакханалія. Було абсолютно незрозуміло, кому вірити.
На той час Центр військово-політичних досліджень (зараз – Центр Дмитра Тимчука), який очолював Дмитро Тимчук, уже 5,5 років вів низку проектів у Криму. Була мережа контактів і певна репутація серед військових, журналістів, у спецслужбах, серед чиновників.
Тому військові та цивільні, хто зберіг вірність Україні, але не міг додзвонитися своєму командуванню/начальству до Києва, почали телефонувати Дімі. І він узяв на себе величезну ношу (трохи згодом щось подібне Юрій Карін почав робити і робить досі по Донбасу).
Було очевидно, що так воно працювати не може і не повинно. Тому до 28 лютого ми підготували пропозиції керівництву РНБО. Їхня суть зводилася до створення механізму міжвідомчої координації та формування «єдиного офіційного голосу». 1 березня було отримано відповідь, що це добре, але не потрібно і взагалі зараз не до цього. До того ж, є «Укрінформ», і він усіх інформаційно переможе…
Тому було прийнято рішення самотужки за допомогою однодумців будувати недержавну мережу, яка за фактом взяла на себе частину функцій міжвідомчої координації з елементами публічності. Діма Тимчук був мотором та камертоном цього процесу, а його пости зі зверненням «Брати та сестри!» багато хто досі пам’ятає.
Коли понеслася ця робота, улюблена держава спочатку діяла в улюбленій манері – вирішила Діму та Юру заарештувати. За 10 років світла думка припинити діяльність групи ІС регулярно виникала у різних офіційних головах, бо «а що вони собі дозволяють»?! Але результат такий, який є.
Найпоказовіше – всі наші початкові пропозиції були реалізовані. Але у 2014 році було втрачено 4 місяці – перших, найскладніших…
За 10 років група ІС неодноразово адаптувала свою діяльність під найактуальніші завдання. Коли запрацювали офіційні спікери, у нас побільшало непублічної аналітики та оцінки ризиків, превентивної діяльності, більше роз’яснювальної роботи з закордонними партнерами тощо. Ну, і багато точкових проектів.
Я спеціально не питав, але впевнений, що ніхто з колег із ІС не планував 10 років займатися тим, чим доводиться досі. Але ж так є. І так буде, доки вистачить сил.
Думаю, є дві основні причини, чому команда ІС не лише не розпалася, а продовжує розвиватись.
По-перше, це люди. З самого початку це була група дуже різних людей із різних сфер, які за фактом виявилися однодумцями. І найважливіша лідерська роль Діми Тимчука була якраз у тому, щоб налаштувати роботу людей із різними темпераментами, підготовкою та поглядами.
По-друге, нікуди не поділися хронічні хвороби та вади, відповіддю на які стала поява ІС.
Міжвідомча взаємодія – це все ще пекло. Хтось не може, хтось не хоче, хтось боїться брати відповідальність, якщо прямо не покладено ту чи іншу функцію (а в умовах гібридної війни неможливо спиратися на звичні функції). Якщо беруть участь військові, цивільні та недержавний сектор – це взагалі неможливо описати.
Через це держава завжди трагічно спізнюється з прийняттям і втіленням рішень. Бо проекти, спрямовані працювати з людською свідомістю (гуманітарні у сенсі), вони завжди міжвідомчі, де потрібна воля, оргзусилля, мізки з різних структур…
Щороку наша мрія – зібрати та показати людей, які весь цей час працюють. Але щоразу це відкладається.
Тому що наші люди продовжують працювати і в Криму, і Донецьку з Луганськом, і в росії. Зі зростаючим ризиком.
Цінуємо всіх і кожного/кожну. Свого часу вип’ємо за все, що не було зазначено, згадаємо тих, хто у кращому світі.
Оптимізму додає, що з’являються нові люди. І поряд працюють інші команди однодумців. Деякі – також по 10 років.
Неймовірно вдячні всім друзям за співпрацю та підтримку.
Перемога обов’язково буде за нами.
