Прохолодний душ. Україна переходить до активної стратегічної оборони?
Наступальна операція на Запорізькому напрямку, на жаль, успішною не стала, хоч і не завершилася ще офіційно. Попри те, що Силам оборони вдалося за шість місяців просунутися на Мелітопольському напрямку на 2,5–3 км, на Токмацькому — на 8–10 км, на Бердянському — до 10 км і подолати найскладнішу лінію оборони противника — першу, ворог устояв і постійно вживає заходів, щоб зменшити розміри ділянок, на яких ми прорвалися, безперервно контратакуючи на флангах.
Якщо припустити, що ми прорвали і другу смугу оборони й вийшли в міжпозиційний простір, то не факт, що противник не скористається цією обставиною: у цей момент операції сторона, що добилася успіху, уводить в бій свої резерви, на широкому фронті пересуває ближче до лінії фронту сили й засоби забезпечення; а протилежна — якщо має вільні резерви — цілком здатна атакувати на інших напрямках або реалізувати перевагу в повітрі й раптово вдарити по військах, які рухаються, тож перебувають у вразливому стані. Цього не сталося, що швидше плюс для нас. Дрібненький.
1 листопада журналі The Economist опублікував есе головнокомандувача ЗС України генерала Валерія Залужного про пастку позиційної війни й потребу в інноваційному засобі, аби вийти із цієї ситуації. Водночас головком скаржиться на брак п’яти компонентів, котрі, на його думку, дозволили б відійти від позиційної форми воєнних дій:
• завоювання переваги в повітрі;
• подолання глибоко ешелонованої системи мінно-вибухових загороджень;
• підвищення ефективності контрбатарейної боротьби;
• створення й підготовка необхідних резервів;
• нарощування спроможностей радіоелектронної боротьби.
Місяць по тому на ВВС з’явилося інтерв’ю з колишнім начальником Генерального штабу — головнокомандувачем ЗС України генералом Віктором Муженком. Віктор Миколайович, відповідаючи, ставить мимоволі ще більше питань усім, хто намагається зрозуміти перебіг військових дій:
• чому війська оперативно-стратегічного угруповання «Таврія» мали створити диво за несприятливих фізико-географічних умов, без переваги в повітрі, без вогневої переваги, за наявності попереду глибоко ешелонованих мінних полів і потужної мережі інженерних споруд?
• на етапі планування операції на Запорізькому напрямку математичне моделювання показало відсутність суттєвих досягнень. Чому не зважили на ці розрахунки?
• чому напередодні операції не створили належної оперативної щільності військ?
• з якою метою створювали завищені очікування від наступу на Запоріжжі?
Загалом генерал радить переформатувати фронт, сформувати відповідні оперативні угруповання, зайняти відповідні бойові порядки, розгорнути відповідну систему управління й перейти до активної стратегічної оборони.
Спустимося на хвилинку в окопи, де триває боротьба. Просто декілька висновків з розмов з друзями, колишніми колегами, родичами:
• противник швидко адаптується до змін нашої тактики, постійно шукає нові прийоми і способи ведення бойових дій;
• реагує на наші спроби захиститися засобами окопної РЕБ і змінив частоти, на котрих працюють його ударні БпЛА;
• відкриття вогню означає ураження гармати, що зробила постріл, з імовірністю 90%. Російські розвідувальні БпЛА постійно над головами, при цьому деякі баражують у пасивному режимі на великій висоті, ніяк себе не демаскуючи, але активуються в разі появи цілі. В окремі моменти бою над головою може одночасно висіти 8 БпЛА противника;
• брак боєприпасів, насамперед для HIMARS. Усе більше цілей, по котрих цей засіб вогню вже не відкриває, наприклад, причіпні гармати;
• зниження точності влучань боєприпасів, які наводять з використанням GPS, через інтенсивний вплив засобів РЕБ противника;
• усе частіше на бронеоб’єктах противник встановлює індивідуальні засоби радіоелектронного захисту. Район бойових дій на південному сході України: атакує танкова рота противника, на танках – незвичного вигляду антени. Дрон-камікадзе підлітає до танка, вдаряється об радіоелектронну завісу й падає (наші того разу відбилися за допомогою ПТРК);
• артилерія противника просто зносить укріплення піхоти, після чого наші, хто вцілів, відходять, адже продовжувати оборону просто ніде. Ми так з противником не можемо – снарядів бракує;
• цілком імовірно, що в районах Бахмута, Авдіївки та Мар’їнки Силам оборони доведеться відступити на захід, і вкрай бажано мати там підготовлені не лише рубежі для оборони, але й усю інфраструктуру для оборони взимку, включаючи бліндажі, запаси дров, лазні-пральні-їдальні тощо. На питання «там щось є?» друзяка відповів: «там, де я їжджу, нічого немає»;
• нам усе більше не вистачає людей у бойових підрозділах, і ситуація з укомплектуванням бригад усе більше нагадує початок літа 2014 року, коли наче процент прийняли, а воювати нема кому — не вистачає навідників-операторів, командирів бойових машин, стрільців. Колега, котрого дуже поважаю за професійність, нелюдську працездатність і відданість мобілізаційній справі, зауважив: «А людських ресурсів у нас і немає».
Противник раз за разом нав’язує нам епічні бойовища за населений пункт, куди кидає, що в пічку, людські й матеріальні ресурси (Лиман, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасна, Соледар, зараз – Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка). І ми кожного разу ведемося на це й починаємо гратися в «ні кроку назад», хоча чітко розуміємо, що лава запасних у противника довша за нашу разів у 10 і він може щодня втрачати умовну 1000 бійців, що становить 0,00000699% від чисельності населення Росії. Тобто це навіть не привід занервувати й накрапати в стакан коньяку валер’янки. При цьому слід знати, що мобільна оборона охопить значно ширші території, котрі переважно спустошать.
І це не зрадонька, це наші фронтові реалії. Традиційно в таких випадках інтелігенція противника переймається двома питаннями: «Хто винен?» і «Що робити?». Перше питання не на часі, а ось з другим варто працювати. Слід мати на увазі й усіляко підтримати такі заходи (перелік не вичерпний, це не рейтинг важливості задач і взагалі не дороговказ):
• обладнати новий оборонний рубіж (не йдеться про те, що кидаємо наявні й відступаємо), повноцінний, бетонний, добротний такий. Як у підручнику з фортифікацій. На кшталт лінії Маннергейма не вийде (Карл Густав заганяв підрядників у побудовані доти й давав команду обстріляти їх з протитанкової гармати. Думки постачати неякісний бетон чи тирити арматуру випаровувалися ще до влучання снаряда в стіну доту. Уявіть, у нас якогось умовного микитася в бліндажі закрити і з «рапіри» бахнути?!). Виконати цю роботу слід максимально якісно і швидко;
• створити угруповання військ, організувати управління ними, прибрати з операційних зон усі підрозділи, що втратили боєздатність, виконують непритаманні їм задачі, нарешті зробити так, щоб командувач військ УВ був реальний «цар, бог і військовий начальник». З усіма правами, повноваженнями і відповідальністю за успіх операції;
• переформатувати резерви, зосередити їх на потрібних напрямках. Безперервно навчати, тренувати, підтримувати морально-психологічний стан на рівні, що забезпечить успіх подальших дій. Не забути, що резерв – не лише піхотинці. Головком не просто так згадав про подолання мінно-вибухових загороджень, контрбатарейну боротьбу й нарощування спроможностей РЕБ. Мають постати нові артилерійські полки, батальйони РЕБ та інженерно-саперні бригади;
• захищати критичну інфраструктуру, насамперед енерго- і теплогенерацію;
• плацдарми на лівобережжі Херсонщини відкривають неабиякі можливості. Не згаяти.
Потрібно посилено працювати з союзниками, аби необхідне обладнання постачали в обсягах не лише для подальшого збройного опору, але й для Перемоги.
Наступний рік Україна, хоч і не вся, проведе в окопах активної стратегічної оборони. Перемога відкладається на 2025-й?
