«Замовні статті в The Economist»
Це цитата з посту однієї публічної діячки, яку активно зараз цитують. Фраза, яка, як на мене, дуже гарно показує, вже вибачте за такий собі пафос, цивілізаційний розрив, той, який між нашим суспільством і тими, кого ми називаємо “цивілізованим” чи “розвиненим”.
1. “Замовні статті”.
Якщо написано щось, що не подобається, то це обов’язково “замовне” та “маніпулятивне”, безвідносно того, що саме написано. У багатьох інтерв’ю топ-менеджерів, хоч з public, хоч із private сектора це прослизає – “це все проїскі конкурентів”, “замовні кампанії”, “в нас все ідеально”. Колись давно мені здавалося, що це такі собі піар-трюки для зовнішньої публіки, а самі ці топи все розуміють. З часом впевнився, що, навпаки, саме топ-топи саме в цьому і переконані (так само, як і дуже юні реформатори), що вони все роблять ідеально, бо ж це роблять вони, і навпаки, комунікатори та комунікаційники, яким то все доводиться “комунікувати”, розуміють суть справи, але ж хіба до того топа достукаєшся з тою суттю.
2. “в The Economist”.
Це наша і, підозрюю, багатьох, так само як ми, розвинених країн, класика – “якщо є ЗМІ, то там можна замовити статтю”. Тобто взагалі таке, підсвідоме, несприйняття інституту репутації (і не лише ЗМІ, а загалом) як такого. Задля справедливості, ЗМІ, наші маю на увазі, зробили справді багато, аби їх сприймали саме як “місце, де можна замовити статтю”.
Бо це ж сприйняття не єдиної, страшно сказати, народної депутатки, це, справді, на рівні супільства, на нашому рівні його розвитку, знову вибачте за пафос.
Ілюстрація: Andrii Ganul
