Вісті з фронтів. 16.11.2023
За подіями на Кримсько-Таврійському та Донецькому напрямках ми трохи “випустили з виду” події на Токмацькому. А між тим, там також відбуваються певні зміни.
– Зокрема, протягом декількох останніх діб північніше с. Вербове у противника трапився певний “казус”. 247-й десантно-штурмовий полк (дшп) противника, очевидно, втратив контроль над висотами північно-західніше цього н.п. (відм. 140), чим суттєво ускладнив для себе утримання північно-західної околиці села.
– Більше того, ймовірно, по напрямку на с. Новопокровка (південно-західніше від нього) передові підрозділи ЗСУ також мають певний успіх на ділянці оборони 108-го дшп противника. По суті, відтепер від самого села їх відділяє лише одна лісосмуга.
– Західніше с. Роботине передові підрозділи ЗСУ, судячи зі всього, декілька днів тому також зуміли відсунути підрозділи 136-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) противника по напрямку на с. Копані.
– Далі на захід, в районі с. Нестерянка та на відтинку між ним та с. Копані, на ділянках оборони 503-го мотострілецького полку (мсп) 19-ї мсд, 104-го та 234-го дшп зі складу 76-ї дшд противника, точаться достатньо інтенсивні бої. Передові підрозділи ЗСУ майже впритул підішли до с. Нестерянка та мали просування північно-східніше с. Копані.
До речі, щодо останнього пункту. Наскільки я розумію, командування 19-ї мотострілецької (мсд) та 76-ї десантно-штурмової (дшд) противника мають жорсткий наказ утримати рубіж Нестерянка – Копані “за будь-яких умов”. І зрозуміло, чому саме.
Однак, у випадку з с. Нестерянка зробити це противнику буде досить складно. Справа в тому, що передові підрозділи ЗСУ свого часу мали просування не тільки північніше села, а й західніше нього.
Основна комунікація щодо матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) підрозділів 503-го мсп противника, які обороняються у самій Нестерянці та її околицях, тягнеться від села Мирне з південно-західного напрямку. Але завдяки тому, що передові підрозділи ЗСУ зуміли наблизитись до неї між Нестерянкою та Мирним (саме західніше першої), вони мають можливість тримати цю комунікацію під вогнем.
Саме с. Мирне досить сильно укріплене з північного напрямку (там ціла система опорних пунктів противника), але між ним та Нестерянкою є, так би мовити, “вікна”. Відстань від передових позицій ЗСУ до цієї дороги – трохи більше 2 км.
Я не хочу ні на що натякати, але будь-який військовий побачив би у цьому певні можливості.
Чому противник так вперто чіпляється за с. Новопрокопівку? Тому, що ЗА нею, південніше, починається перша позиція головного рубежу оборони з досить добре обладнаним “вузлом оборони” у с. Солодка Балка.
Утримання с. Новопрокопівка дає можливість командуванню противника, не допускаючи просування передових підрозділів ЗСУ по цьому напрямку (Новопрокопівка – Солодка Балка), одночасно концентрувати й масирувати свої сили й засоби на порівняно вузькій по фронту ділянці східніше цього села, де українські війська спромоглися вклинитись у першу позицію головного рубежу оборони – між Новопрокопівкою та Вербовим.
Саме це й дозволяє противнику утримувати наявними силами та засобами, за невеликим виключенням, першу позицію свого головного рубежу оборони на ділянці Новопрокопівка – Вербове. В іншому випадку йому довелося би розтягувати свої війська по більш широкому фронту. Й не факт, що йому би їх вистачило.
Більше того, за Новопрокопівкою та Солодкою Балкою, ближче до Токмаку, противником обладнана друга позиція головного рубежу оборони зі ще більш потужним “вузлом оборони” в районі с. Очеретувате. Це окрім того, що м. Токмак саме обладнане окремої системою укріпленних і підготовлених позиції противника майже “вкруговую”. Друга позиція на цьому напрямку тягнеться від с. Червоногірка до с. Очеретувате.
Таким чином стає зрозуміло, що для того, аби просто вийти до “зовнішнього обводу” укріплень противника в районі м. Токмак, на умовній дирекції Роботине – Токмак, ударному угрупуванню ЗСУ доведеться поетапно та послідовно вирішити зразу декілька надскладних завдань:
– “допрорвати” першу позицію в районі Новопрокопівки;
– штурманути укрепрайон в районі с. Солодка Балка;
– вийти на другу позицію в районі с. Червоногірка, очікуючи будь-якої миті контратак противника у свій лівий фланг із його потужного району оборони в с. Очеретувате;
– прорвати другу позицію в районі с. Червоногірка;
– й лише після всього цього – підійти до м. Токмак.
В той же час, якщо діяти “трохи правіше”, саме через Нестерянку та Мирне, то доведеться:
– подолати смугу забезпечення з районом оборони противника в с. Мирне, який навіть і близько не співставний із тим, що обладнано в районі с. Солодка Балка;
– вийти до першої позиції головного рубежу оборони, обладнаного противником південніше селищ Переможне (верхн.), Тернувате, Степове;
– прорвати її, причому тамошні укріплені позиції противника не йдуть ні в яке порівняння з тим , що розташовано по дирекції Роботине – Токмак, вийшовши на рубіж Новогорівка – Чистопілля;
– і лише потім вийти на “внешний обвод” укріплень противника в районі м. Токмак через с. Покровське.
На перший погляд, це здається більш реалістичним, ніж попередній варіант, який реалізовувався ще донедавна по напрямку Роботине – Новопрокопівка та у бік с. Вербове. Але, як завжди, є одне “але”. Причому ну-у досить суттєве.
Справа в тому, що відстані, які доведеться пройти підрозділам ЗСУ в першому та другому варіантах зовсім різні. А це один ключових, якщо не один з вирішальних факторів, бо напряму пов’язаний з часом. Відстань від передових позицій ЗСУ в районі с. Новопрокопівка до зовнішнього обводу укріплень противника в районі м. Токмак по прямій – 18.4 км, в той же час відстань від передових позицій ЗСУ в районі с. Нестерянка до зовнішнього обводу укріплень противника в районі м. Токмак – майже 26 км.
Так, на перший погляд, різниця у 8 км не така вже й велика. Але не мені вам пояснювати, що сьогодні на тактичному рівні означає кожний “зайвий” кілометр просування наших військ на місцевості всебічно підготовленій противником для впертої та тривалої оборони.
Звісно, подальших варіантів дій ЗСУ на Токмацькому напрямку, окрім вище описаних мною, існує ще зразу декілька. Наприклад, можливо ще “звернути” у бік м. Пологи (там відстань між передовими позиціями ЗСУ та укріпленнями противника, обладнаними західніше та північніше міста, взагалі становить менше 10 км). Можливо перенести зусилля на Василівський напрямок, та, взагалі, варіантів, як то кажуть, “ще є”.
Однак, для всього цього немає головного – бойових спроможностей ЗСУ виконувати ці завдання (з самих різних причин). У нинішньому своєму стані вони просто не здатні долати ешелоновану та підготовлену систему оборони противника на цьому оперативному напрямку (підозрюю, що й на інших також) із прийнятними та адекватними темпом і розмахом. Хто забув, нагадаю, саме цей напрямок і був “основним” у минулій літньо-осінній кампанії ЗСУ.
Тому генерал Залужний цілком і повністю правий у своїй оцінці загальної (стратегічної) ситуації, що склалася, хто би й що би не заявляв йому “на противагу” з числа офіційних (і неофіційних також) представників нашого військово-політичного керівництва.
Генерал Залужний не може у своїй оцінці ситуації виходити з якихось інших, ніж суто військові, міркувань.
Він як Головнокомандувач прямо відповідає за планування, організацію та практичне застосування підлеглих йому військ. Казати чорне на біле чи навпаки йому немає жодного сенсу. Він не політик, не бізнесмен.
Єдине, в чому можливо “дискутувати” з точкою зору генерала Залужного, це на рахунок методів та форм, за рахунок яких, як він вважає, можливо виправити цю ситуацію, та щодо причин і помилок, які привели до неї.
Але знову таки повторюсь. Ця дискусія повинна бути НЕПУБЛІЧНОЮ й виключно у колі тих людей (посадових осіб), які напряму причетні до прийняття управлінських рішень відповідного рівня. Влаштовувати балаган та “розбірки” у публічно-інформаційні площині на тему “а що мав на увазі Залужний” чи “а що мав на увазі Зеленський” – це означає дуже суттєво шкодити загальній реалізації стратегії ведення війни нашою державою.
На фото: Підрозділ Курта або Kurt & Company Group у складі 28 омбр. Фото: Костянтин і Влада Ліберови
