В очікуванні чорного лебедя

Після останнього лонгріда отримав купу коментарів, питань і критики на рівні кидання какашками, що як би погано поголів’ю не було, революцію вони не влаштують. Мені довелося витратити час (забравши його у свого сну, від роботи забирати не можу) на соцдем оркостану, і навіть уточнив думку в експертів на цю тему. І я маю чого написати. Дисклеймер писати не буду, ви його можете прочитати в минулому лонгріді про те, що це мій недалекий погляд на поточну ситуацію.

Отже, я написав, що у нас зростають ризики того, що поголів’я окуклиться та перетвориться на Північну Корею. Так, ці ризики зростають, але вони все одно далекі від 100%. Хочу звернути увагу на два факти.

Обидва ці факти не можна застосовувати прямо до поточної ситуації в оркостані, але вони ясно показують, що ми повинні (ну я у цій парадигмі живу) бути готовим і докладати зусиль, щоб прилетів наш улюблений чорний лебідь. Система, з якою ми працюємо дуже сильна і потужна, але ж вона й не антикрихка. Незважаючи на те, що історія розвивається лінійно і зі зрозумілою динамікою, регулярно приходять малоймовірні події, які змінюють правила гри. Зрозуміло, що ми всі хочемо, щоб кабаєв здох, і це буде гарна подія, але ми не повинні зациклюватися на цьому. Незважаючи на те, що нам історія підкидає безліч прикладів, коли перші особи таки здихають, все ж є приклади, коли ситуація змінюється, а обличчя залишається. Два приклади, якими мені тицяють у морду мої європейські візаві, я завжди пам’ятаю:

1. За тиждень до розстрілу чаушеску в нього було 80% підтримки народу. Румунія була на той момент найближча за державним устроєм до Північної Кореї з точки зору пропаганди, вседозволеності силовиків і бідноти населення. Але за тиждень голову найсильнішої тиранії в Європі було розстріляно.

2. За добу до ГКЧП ніхто ніде не розцінював, що Радянський союз розвалиться так швидко. Проте.

Тут я додам ще приклад, який нам близький: втеча януковича була настільки стрімка і несподівана, що країна не відразу повірила в реальність того, що відбувається.

Тому коли хтось каже, що “росія …., тому …. не буде ніколи” (можете вставляти на власний розсуд все, що завгодно), вони суперечать досвіду історії. А історія нам каже, що імперії та тиранії завжди закінчувалися. І незважаючи на те, що причини та приводи цієї смерті можуть бути різні, ознаки розпаду імперій практично завжди збігаються. І можете начхати мені в обличчя, але ми зараз спостерігаємо саме це. Відповіді на питання “коли?” у мене немає. Ми ж говоримо про малоймовірні події, а це означає, що незважаючи на те, що вони мають малу ймовірність на короткому горизонті (“ймовірність того, що оркостан розпадеться ЗАВТРА мізерно мала”), але ймовірність того, що воно настане на довгому горизонті (“ймовірність” того, що оркостан НЕ ПЕРЕЖИВЕ 10 років, значно більше 90%”).

Отже, дотримуючись цієї логіки, ми просто повинні докладати зусиль до того, щоб скоротити горизонт очікування або збільшити ймовірність, а краще одночасно.

Я чув не менше 10 можливих сценаріїв, але саме через те, що їх багато і вони є умовно високоймовірними, ми не можемо зосередитися на одному з них. Більше того, є велика ймовірність, що ми не знаємо про інші можливі сценарії. Але треба враховувати, що є малоймовірні сценарії, які ми теж не можемо списувати (одною з таких подій, наприклад, можливе падіння великого метеорита на москвабад). Тому особисто я не досліджую сценарії, а стежу і прикладаю зусилля до того, щоб різні фактори формували порохову бочку, яку може підірвати БУДЬ-ЯКА іскра.

А тепер я напишу, що побачив цієї осені:

1. Про економіку я писав – там цугцванг. Сильний рупь = несверстаний бюджет, високий курс = розгін інфляції, висока ставка = охолоджує інфляцію, але гасить виробництво, падіння виробництва = зростання інфляції, повернення валютної виручки = проблеми з оплатою імпортних контрактів. Той, хто хоч трохи розуміє в економіці, погодиться, що ситуація жорстка. Незважаючи на лазівки у санкціях та приток валюти, цього катастрофічно мало, щоб виправити ситуацію.

2. Кредити населення. Два місяці поспіль б’ють усі рекорди. При цьому більшість нових боргів є дуже поганими. І більшість із них короткі. Це означає, що або кілька десятків мільйонів людей треба викинути на вулицю у сплату цих боргів або покласти банківську систему, заборонивши їх стягувати. Я поговорив із парою інсайдерів, вони кажуть, що такої ситуації не було у світі. І це вибухне і скоро (але не питайте коли).

3. Бюджет 24: вибори, отже треба роздавати гроши, але війна, отже треба її фінансувати. Будь-який більш-менш глибокий аналіз бюджету в поєднанні з аналізом поточної ситуації показує, що ймовірність того, що економіка встоїть у 24 році, не дуже висока.

4. Поголів’я починає голодувати. Вже 55% людей купує їжу в дискаунтерах. Але ми ж пам’ятаємо, що є заборона на офіційну статистику (її просто не публікують), і, що прикольно, є цензура на публікацію звітів та досліджень, які показують будь-яку реальну картинку. Так ось тут цікаво не зростання з 50% до 55%, а те, що не менше ніж 7% із 50% випало з аудиторії дискаунтерів, а почали купувати їжу на стихійних ринках. А це означає, що аудиторія дискаунтерів не зросла на 5%, а 12% середнього класса почали там купувати. Середній клас починає їсти гівно все активніше. Але це не фінал п’єси. Ніхто не пише, що дискаунтери з початку вторгнення вже двічі по 70% змінили асортимент у бік погіршення якості, щоб зберегти попит, і скоро зрівняються з привокзальними ринками. Але й це ще не все: шрінкфляція крокує країною. Тобто народ лізе в ломбардах у кредити, щоб купити їжу лайнової якості. Це була моя улюблена частина.

5. М’ясо та птиця. Почали різати і скорочувати поголів’я, на фермах і комбінатах працювати нікому (алкаші пішли на війну, а заробітчани почали роз’їжджатися). Годувати худобу нема чим, грошей немає, тому зараз продаж м’яса тримається на скороченні поголів’я худоби (ну не тієї худоби, яка ходить на двох ногах, а того, що ходить на чотирьох).

6. Цікавими є результати моніторингу соцмереж: народ почав писати вголос про те, що все погано. Раніше боялися, тепер уже втрачати нема чого. Вересень-жовтень – експоненційне зростання повідомлень на цю тему та погіршення сентименту.

7. Окремо починаються нарікання на тему “СВО”. Півтора роки пройшло, поголів’я охолонуло, почало залишками мозку ворушити та ставити незручні питання. Ефективність ЗСУ призвела до того, що у 94% сімей є родичі не далі третього ступеня, які були вбиті або отримали серйозне каліцтво. Коли ви кажете, що їх легіон, у них 300к убитих і ще півмільйона-700к поранених, з яких пару сотень із важкими каліцтвами, і це тільки за офіційною статистикою, то ви принижуєте наші ж збройні сили і нівелюєте ту ціну, яку ми платимо за це . Так от, поголів’я відчуває ці втрати, а ці відчуття накладаються на те, що завтра на війні може виявитися конкретна людина, чоловік, батько, син. Навіть в умовах низької ціни життя тваринний страх смерті працює, а смерть дедалі ближче. Я так само вірю аналітикам, що “немає сценаріїв, за яких при розпаді росії в заворушеннях загине менше 10 млн людей”, і мене це дуже сильно зігріває вже холодними осінніми вечорами.

Ви всі скажете, що так, але проти Кабаєва не попруть. І це майже правда. Я б сформулював це як “ймовірність того, що будуть масові протести проти політики кабаєва, дуже малоймовірні”. Але! На що тиснуть мої європейські та американські візаві: “Цар добрий, бояри погані”. Наростає загроза для місцевих еліт. Причому вони розуміють, що на ситуацію впливати вони не можуть, а питатимуть із них і чернь, і цар. Чернь легко на вила посадить, а цар має церберів, які завжди знайдуть за що посадити. І ось це один із факторів, за якими я стежу. І заколот пригожина показав, що все так просто. “Вони чекали”, майже ніхто не кинувся грудьми на захист суверена. І ось зубожіння населення – це якраз і загроза для еліт.

Минулого тижня стало публічним те, про що говорили вже півроку, але не виносили назовні. Що цікаво, не виносили назовні в оркостані, а також міжнародні аналітики між собою обговорювали, але до публічного поля не потрапило. У силових відомствах – саботаж. Він обумовлений тим, що на час війни силовикам заборонили йти у відставку. Тільки через хворобу або на пенсію. І вони розпочали “італійський страйк”. Більшість із силовиків не виходить за рамки посадових інструкцій і стали до них ставитися дуже ретельно, що стало уповільнювати всі процеси в 2-4 рази, а ще частина тупо забила на роботу та ігнорують керівництво, сподіваючись, що їх звільнять. І це дуже важливий чинник. Якщо силовики дадуть слабинку, то режим може завалитися будь-якої миті.

Мій девіз на найближчий час: “Я сподіваюся на одну з тих подій, які змінюють обличчя держави” (с) Кардинал Рішельє, Д’Артаньян і три мушкетери.

Писати лонгріди українською не стає легше, але буду і далі.