Вісті з фронтів. 28.08.2023
Неприємності, які починаються… з калькулятора.
1. Ну, власне, те, про що ми говорили протягом минулого тижня (маю на увазі використання резервів противником), почало збуватися.
Судячи зі всього, командування противника почало оперативне розгортання 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд) на Токмацькому напрямку. Принаймні один її полк 104-й десантно-штурмовий (дшп), переміщенний з Лиманського напрямку, вже фіксується південно-східніше с. Новопрокопівка.
Очевидно, що це лише “перша ластівка”, два інших її дшп (234-й та 237-й), з великою долею ймовірності, також незабаром опиняться на цьому напрямку.
Якщо це станеться (а я думаю, так і буде), то очевидно, що на Токмацькому напрямку будуть зосередженні основні сили зразу 3-х дивізій противника:
– 42-ї мотострілецької дивізії (мсд),
– 7-ї дшд,
– та 76-ї дшд.
І це не враховуючи окремих частин і підрозділів зі складу 19-ї мсд 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) й частин і з’єднань прямого армійського підпорядкування 58-ї ЗВА штибу 100-ї окремої розвідувальної бригади (орвбр), різноманітних “мсп ТрВ” та добровольчих формувань типу БАРС, а їх тут також цілком достатньо, й навіть підрозділів морської піхоти.
Противник явно стягує на Токмацький напрямок усе, чим він може саме зараз (тобто найбільш швидко) “ризикнути”. З’єднання повітряно-десантних військ у цьому відношенні обрані ним невипадково, а саме через свої:
– мобільність,
– компактність.
Типова дшд противника, навіть при використанні комбінованого способу переміщення (залізниця, свій хід\марш, повітря), вочевидь переміщується набагато швидше, ніж типова мсд противника з її “малогабаритними” важкими тилами, танками, сау й т.д. У десантників штатне ОВТ рухається швидше, воно набагато легше ніж у мотострільців. І таким чином, вони можуть швидше бути введеними у бій (ключовий крітерий для даної ситуації), ніж мотострілецьке з’єднання.
До того ж особливістю саме російських десантно-штурмових частин і з’єднань є той факт, що вони хоча й поступаються у вогневих спроможностях мотострілецьким і танковим “аналогам”, але не на критично-кардинальному рівні. Їх козир в іншому – швидкість та мобільність. Саме те, що зараз вкрай важливо командуванню противника у Південній операційній зоні. Ну й зрештою десантників цілком можливо посилити танками, артою та іншим “важким” озброєнням та засобами ураження вже “по місцю”.
Погодьтеся, тягнути, наприклад, 4-ю танкову дивізію (тд) або 47-у тд зі складу УВ “Запад” – це не одне й те саме, що 76-у десантно-штурмову або 106-у повітряно-десантну (пдд) зі складу УВ “Центр”, абсолютно різні відстані, терміни та обсяги переміщення ОВТ, тилів і особового складу.
2. Повертаючись до ситуації на Токмацькому напрямку, варто підкреслити те, що протягом 2-х останніх тижнів вона отримала стійку тенденцію до погіршення для противника.
Головний її сенс полягає в тому, що противнику не те що не вдається зупинити просування передових підрозділів ЗСУ, а навіть запобігти розширенню в обсягах цього наступу. З початкових 7 км ширина смуги наступу ЗСУ на сьогоднішній день вже перевищила 20 км.
Приклади з с. Вербове та напрямком Мала Токмачка – Новопокровка (Пологівський напрямок) це дуже красномовно доводять. Зовсім не випадково після розгортання 7-ї дшд в районі с. Новопрокопівка командування противника її перемістило “у темпі вальса” саме на Пологівський напрямок, де передові підрозділи ЗСУ, діючи вздовж дороги Н-08 та південніше її, протягом лише однієї доби зуміли зайняти територію площею більше за 6 кв. км.
Очевидно, що українське командування досить ефективно використовує в ході наступу не тільки “генеральну дирекцію” Новоданилівка – Токмак, а й флангові райони. Це призводить до того, що противник вимушений задіювати свої резерви, які він періодично вводить у бій, не концентровано, а розмазуючи їх по все більшому фронту. Приклад з 7-ю дшд в цьому відношенні досить показовий.
3. Тепер декілька зауважень загального характеру.
Стосовно подальших перспектив наступу ЗСУ варто відзначити декілька його особливостей, які вже стали очевидними для тих, хто цікавиться його змістом та уважно за ним спостерігає:
– Очевидно, що українське командування періодично міняє ділянки та напрямки докладання своїх основних зусиль. Причому робить це не тільки на тактичному, а й на оперативно-тактичному рівні. І це вже декілька разів ставало для противника неприємним сюрпризом.
– Очевидно, що на даний момент ключовим питанням в цьому наступі є питання резервів. Російське командування попервах це не зовсім розуміло, але коли зрозуміло, з’ясувалось, що воно “трохи помилилось” у попередніх розрахунках. Простіше кажучи, воно дуже слабенько ув’язало власну методологію організації та ведення бойових дій у своїй оборонній операції в “каЛідорі” з необхідною кількістю та обсягами власних же сил і засобів. Іншими словами, тієї кількості військ (сил), які воно зосередило й розгорнуло у Південній операційній зоні ще ДО початку українського наступу, виявилось недостатньо для тих методів, якими зараз воює УВ “Восток”. У цьому сенсі я навіть не буду наводити конкретні приклади стаскування у “каЛідор” російським командуванням ДОДАТКОВИХ сил і засобів вже ПІСЛЯ початку наступу зі складу зовсім інших угрупувань військ, вони всім відомі. Про деякі з них навіть достатньо широко повідомлялось у ЗМІ. Про причини цієї ситуації ми поговоримо сьогодні під час стріму о 20:00 на ютубі 5-го каналу.
– Очевидно, що на методи ведення бойових дій російським командуванням також значний вплив здійснює так званий політичний фактор. Категорична вимога “не сдавать ни при каких условиях населённые пункты” явно продиктована далеко не військовою доцільністю. Й вже декілька разів українське командування достатньо вдало використовувало цей фактор проти самих же росіян.
– Ну й останнє… Очевидно, що ситуація на інших оперативних напрямках напряму впливає на хід і зміст бойових дій у Південній операційній зоні. І це стосується не тільки питання розподілу та вводу у бій тих чи інших резервів або навіть власне їх наявності (це питання актуальне для обох сторін). Це, скоріше, питання розподілу ресурсів і пріоритетів. У цьому сенсі спроба командування противника організувати та провести “масштабний” наступ на Куп’янському та Лиманському напрямках або судомне стягування основної маси своїх резервів “під Бахмут”, аби тільки утримати його, були ну-у дуже своєчасними. Але явно не для російського командування.
Лимано-Купянская ось…
Участок фронта протяжённостью почти 140 км в последнее время оживился, привлекая к себе повышенное внимание, и регулярно ретранслирует в пространство либо панические судороги, либо ура-патриотические аффирмации. Оно и не удивительно.
Дело в том, что данный участок фронта – это не только зона боевых действий, но и плацдарм для масштабной российской ИПСО, призванной посеять в украинцах панику, а российским потребителям информационного фаст-фуда вселить веру в их армию. Именно по этой причине российские пропагандисты действия на Лимано-Купянской оси так яро называют началом, подготовкой, разогревом перед неким эпическим наступлением, сравнивают Купянск с Бахмутом и грезят походом на Харьков.
В действительности же дела у них в этой локации, мягко говоря, без особо эпических перспектив.
Для начала, на данном участке фронта сосредоточены подразделения двух групп войск, а именно “Запад” и “Центр”. Суммарно это вторая по численности концентрация сил во всей зоне БД (первая по количеству в Запорожской области), а также, по моему субъективному мнению, лучшая по качеству комплектации. Но лучшая не потому, что “лучшая” с положительной стороны, а потому как у остальных ГВ с этим дела обстоят хуже.
Например, удар на Купянск сконцентрирован силами ГВ “Запад” и на момент начала наступления эти силы из себя представляли следующий состав:
– Около 51 тыс л.с. или 64 БТГр;
– Около 500 танков или 70% от штатной комплектации;
– Около 450 ББМ или 21% от штатной комплектации;
– Около 400 ед. ствольной артиллерии или 57% от штатной комплектации;
– Около 130 РСЗО или 18% от штатной комплектации.
Все эти показатели нужны для того, чтобы понимать, что из себя представляет данная группа войск. А представляет она собой, как вы можете видеть, не столько прорывной, ударный, наступательный функционал, сколько, в большей степени – оборонный. Особенно мне нравится их показатели ББМ. То есть мотострелковые подразделения, которые должны в первом эшелоне рвать оборону, больше из себя представляют не ОМСБр или МСП, а такие себе маршевые батальоны на максималках.
А теперь вопрос. Какова вероятность успешного наступления и прорыва обороны противника подразделениями, у которых не наступательный функционал, а оборонный? Нет, они, конечно, могут наступать и даже прорвать оборону. Но при этом они потеряют в 3-4 раза больше людских и механизированных ресурсов, чем при наступлении подразделений с полноценным функционалом.
В свою очередь, продвижение ценою обескровливания своего ресурса, пригодного для обороны, приводит к тому, что и оборону ты не сможешь держать.
Но вот в том-то и дело, что наступление не приносит РОВ даже промежуточно сносного результата.
Во второй половине июня развернулось наступление на Лиман. Результат? Что захвачено? Каково продвижение? Каковы тактические достижения? Провал.
20-я ОВА двинулась на Боровском направлении к середине июля. Результат? Захват трёх стёртых с лица земли сёл, а затем бегство из них по причине невозможности удержания при контратаках СОУ.
Купянск. Начало наступления силами 6-й ОВА и 1-й ТА с конца июля-начала августа. Результат? Виртуальный “захват” Синьковки. Виртуальный “захват”, в который поверили многие паникёры даже у нас.
По итогу, начавшееся масштабное наступление по Лимано-Купянской оси со второй половины июня так и не достигло ни одной поставленной цели:
-Показать, что РОВ могут наступать – не показали и даже хуже, потратили оборонный ресурс впустую;
-Отвлечь внимание Генштаба ВСУ с юга на восток и заставить рассредоточить силы для уменьшения давления в Запорожской области – не отвлекли;
-Превратить Купянск во второй Бахмут и отвлекать внимание уже внутренней аудитории от провалов на юге на баталии вокруг этого городка – не превратили.
Более того, начат процесс отправки части подразделений группы войск “Запад” и “Центр” на юг. То есть группировка, ослабленная бессмысленными наступательными судорогами, ослабляется ещё больше, отправляясь усиливать южный плацдарм.
Разумеется, конвульсии по Лимано-Купянской оси у РОВ будут продолжаться, но эта фаза имитации эпического наступления себя исчерпала. Хотя у всего иногда бывает совершенно неожиданное продолжение.
Фото: 35 окрема бригада морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Остроградського
