Вісті з фронтів. 25.08.2023

1. На Токмацькому напрямку криза оборони противника продовжує наростати. Причому, судячи з тих дій його командування, що воно здійснює й які фіксує наша група (ІС), командні структури противника якщо й не в паніці, то принаймні у дуже сильному хвилюванні.

Ну, в принципі, воно й не дивно.

Передові підрозділи ЗСУ не тільки звільнили с. Роботине й просунулись трохи південніше та східніше цього села (передові підрозділи ЗСУ знаходяться практично “через поле” від перших хат с. Новопрокопівка), а й продовжують рух по напрямку на с. Вербове. Це, по суті, означає, що ЗСУ приступили вже до прориву перших позицій головного рубежу оборони противника.

Тут навіть герасимов зі своїм “волшебным пенделем” не допоможе, занервуєш сам мимоволі…

Перші ознаки нервування російського командування проявились ще декілька діб тому, коли під Новопрокопівку були переміщенні прямо з сусіднього Василівського напрямку підрозділи 503-го мотострілецького полку (мсп), що з тактичної точки зору виглядало, м’яко кажучи, трохи авантюристично.

Але далі це нервове смикання та наростання авантюристичності у діях російського командування продовжилось – дві доби тому сюди ж, до місця “прориву” ЗСУ, почали підтягуватись підрозділи й 4-ї військової бази (ВБ). І знову таки саме з Василівського напрямку.

Тепер ситуація й бойові порядки російських військ в районі с. Новопрокопівка, а також західніше та східніше цього н.п., нагадують такий собі “творчий безлад” або, краще сказати, асамблею “блатных и нищих”. Кого тільки не пригнало нервуюче російське командування обороняти Новопрокопівку:

– 2 полки 7-ї десантно-штурмової дивізії (56-й та 108-й),
– головні сили (до 2-х посилених батальйонів) 810-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП),
– 503-й мсп,
– 201-й мсп,
– 2 “мотострілецьких” полки територіальних військ (ТрВ) – 1430-й та 1441-й, точніше, те, що від них залишилось,
– 4-у ВБ (до 2-х зведених тактичних загонів, до батальйону кожний).

Другим “ешелоном” там же:

– 291-й мсп,
– до батальйону 100-ї окремої розвідувальної бригади (орвб).

Там же вештаються до 2-х батальйонів штибу БАРС, 249-й “моторизований спеціального призначення” федеральної служби військ національного гвардії ри-фи (фсвнг “Россгвардия”) Юг-Ахмат та рогозинський “добровольчий” батальйон “Царские волки” (район с. Копані).

Загалом, под Роботине російське командування кинуло все, що нашкрябало у себе в оперативному тилу (а там вже доводиться, образно кажучи, шкребти “черпаком по донышку”), й навіть потягнуло сюди підрозділи з сусіднього напрямку, й все це на ділянці від с. Копані до району східніше с. Новопрокопівка (перших позицій головного рубежу оборони) на фронті шириною приблизно у 12.5 км.

І весь цей “слоёный пирог” зараз посилено готується “стоять насмерть”. Тактична щільність підрозділів противника тут запредельна.

Якщо це не нервування, то я – збитий японський льотчІк…

Але у всьому цьому “аля-улю, гони гусей”, як завжди, є зразу декілька “але”:

– По напрямку на Василівку у противника також не то щоб все “зашибись”, в тому числі з наявними силами та засобами.
– Не треба думати, що всі ці “ужимки и прыжки” російського командування становлять для українського командування якусь “теру інкогніту”.
– Ну, й варто зазначити, що щільні бойові порядки військ зазвичай мають не тільки позитивний ефект, а й негативний, в першу чергу, у сенсі рівня ефективності їх ураження вогневими засобами противника (тобто ЗСУ), особливо, коли це так звані “касетні боєприпаси”.

Що характерно, всі ці “рокадні перегрупування” противника відбуваються на рівні одного оперативного напрямку – Мелітопольського, з інших напрямків тут тільки 7-а дшд.

Це свідчить про нестачу у противника не тільки резервів оперативного рівня, а, в першу чергу, про гострий дефіцит часу. Ситуація почала настільки динамічно розвиватися, що у російського командування просто вже немає часу тягнуть звідкись здалеку більш-менш значні за обсягом та рівнем резерви. Йому доводиться тасувати полки та батальйони, як то кажуть, “по місцю”, міняючи їх місцями у межах одного оперативного напрямку за принципом “з неатакованої ділянки – на атаковану”.

От мені цікаво, а що буде, якщо кількість атакованих ділянок різко зросте? Почнуть вже роти-взводи “туди-сюди” перекидати?

2. Й на закінчення трохи про Бердянський напрямок.

По рубежу с. Любимівка – с. Орлинське противник розгорнув вогневі підрозділи 305-ї артилерійської бригади (абр). Хто забув, нагадаю, це 2С4, 2С5, 2С7, 9К57, “в миру” 240-мм самохідний міномет “Тюльпан”, 152-мм самохідна гармата “Гиацинт – С”, 203-мм самохідна гармата “Пион” та 220-мм реактивна система залпового вогню “Ураган”.

Як на мене, для цих засобів ураження це досить незвично близько до переднього краю (в середньому 8-12 км, при максимальній дільності стрільби основного озброєння бригади від 30-33 км до 40 км).

Думаю, це зроблено для того, аби мати можливість бити “глибше” по нашому тактичному тилу як у рамках контрбатарейної боротьби (адже українська арта має перевагу у дальності стрільби), так і для того, аби не давати можливість українському командуванню нарощувати зусилля на цьому напрямку шляхом інтенсивних вогневих нальотів по основних районах зосередження та розгортання частин і з’єднань ЗСУ.

Очевидно, що вся ця артилерійська “красота” противника сконцентрована тут також для “роботи” по району с. Новозлатопіль, с. Степове, с. Приютне, с. Старомлинівка та с. Завітне Бажання, ну й звісно, на стику між 5-ю загальновійськовою армією (ЗВА) та 36-ю ЗВА.

Окрім цього варто сказати, що противник досить активно діє на цьому напрямку модульними баражуючими боєприпасами типу “ZALA-Ланцет” (працює навіть включаючи район с. Велика Новосілка). Фіксується як мінімум 2 підрозділи рівня “рота”, підготовлених для застосування цих баражуючих боєприпасів (хто забув, нагадаю, його “робочий” радіус польоту може сягати близько 40 км).

Але у сенсі можливої протидії подальшим наступальним діям ЗСУ на цьому напрямку мене більше цікавить ситуація з 336-ю обр МП та 5-ю окремою танковою бригадою (отбр). Обидва з’єднання зосереджені та розгорнуті у районах, що прикривають фланги Старомлинівського вузла оборони противника.

Особливо це стосується балтійських морпіхів. Це з’єднання укомплектоване переважно кадровими в\сл, мобіків у них небагато. За відкуками “з місць”, демонструє починаючи з весни нинішнього року достатньо значний рівень боєздатності.

Зважаючи на все вище сказане, не думаю, що після Старомайорська та Урожайного з’явилися значні підстави стверджувати, що на Бердянському напрямку ЗСУ вже спромоглися “впритул наблизитись” до “значного оперативного успіху”. До цього тут ще ну дуже не близько.

На відміну від Токмацького напрямку, тут противник має у своєму розпорядженні цілий набір сил і засобів, щоб утримати ситуацію у більш-менш прийнятному для себе положенні. Принаймні батальйони він тут не тасує вздовж фронту з ділянки на ділянку.

Автобан Т-0408

За Работино россияне держались зубами и когтями. Оно и не удивительно. Работино было, по сути, опорником на границе между первой и второй линией обороны. Его потеря РОВ – это выход СОУ по трассе Т-0408 на прорыв второй линии обороны, при том что по флангам были вбиты клинья.

Фактически, сейчас именно в этой локации трещащая по швам оборона РОВ в Запорожской области начинает трещать громче всего, хотя, казалось бы, с чего бы это?

Ведь запорожская группа войск “Восток” численностью около 100 тыс л.с. в 3 и более раз больше наступающих украинских сил.

К тому же вторая линия обороны в глубину 15-20 км, в то время как первая линия обороны в среднем имела в глубину 5 км. Неужели командованию РОВ и вправду есть за что переживать, имея в наличии линию обороны трижды глубже нежели та, что СОУ прорывали два с половиной месяца?

Да. И следует понимать почему.

Первая линия обороны – это самое сложное из всех препятствий перед наступающими силами. Во многом потому, что это минные поля, усыпанные окопами и траншеями, находящиеся под огневым воздействием противника. Минные поля и позиции врага тормозят продвижение наступающих, а артиллерия дополняет.

Во второй линии обороны количество минных полей в разы меньше, но там концентрация механизированной компоненты: танки, ББМ, артиллерия. И именно с этой компонентой возникают у наступающей стороны не меньшие проблемы, нежели с минными полями первой линии. Но есть нюанс.

Сейчас по Т-0408 РОВ сконцентрировали невероятное количество подразделений для противодействия прорыву СОУ. Это и десантура 7-й ДШД, и морпехи 810-й ОБр МП, и пушкари 4-й АБр, и разведосы 100-й ОРБр, и 1430-й, 1431-й МСП терморегулирующих вентилей, то есть территориальных войск.

В общем, масса массивная, но потрёпанная и по состоянию на сейчас критически недоукомплектованная. То есть штатного количества техники, соответствующего потребностям и характеристикам удержания второй линии обороны, у них попросту нет.

Ещё в начале года я, описывая ситуацию с комплектацией у РОВ по плацдармам, отмечал, что на юге у них с этим одно из худших положений. После двух с половиной месяцев активных боевых действий ситуация ухудшилась ещё больше. То есть полноценно держать вторую линию они не смогут.

И теперь, столкнувшись с ситуацией, когда основного ресурса, который должен сдерживать противника по второй линии обороны, попросту нет в достаточном количестве, командование РОВ начинает паниковать. А ведь это было освобождено только Работино. Не за горами Старомлиновка.

Представьте себе линию обороны, рвущуюся сразу в двух местах. Рвущуюся, когда заткнуть даже один прорыв сил попросту недостаточно.

Но самое интересное в этой ситуации то, что порваться может ещё в одном месте. Но об этом позже, а пока наблюдаем за автобаном 0408.

Слава нації!

Фото: Генштаб ЗСУ