CSIS: Війна на виснаження

Автори: Пол Шварц, Макс Бергманн, Марія Снєговая, Тіна Долбайя, Нік Фентон для CSIS

Оригінальний звіт був опублікований 31 липня 2023 року

Оцінка впливу дефіциту обладнання на російські військові операції в Україні

Про авторів:

Пол Шварц – старший науковий співробітник Програми Європи, росії та Євразії Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Його дослідницькі інтереси зосереджені на російських збройних силах та політиці оборони і безпеки. Він брав участь у численних дослідженнях, присвячених військовій стратегії, можливостям і доктрині росії, її нещодавнім кампаніям в Україні, Сирії та Грузії, програмам військової модернізації та продажу озброєнь, а також її оборонно-промисловій базі. Останні дослідження були зосереджені на сухопутних військах росії, військовій підготовці та логістиці; військово-морській доктрині росії та процесі прийняття рішень у Кремлі. Пан Шварц також багато пише про російсько-китайські відносини, приділяючи особливу увагу військовому виміру, і провів глибокі дослідження відносин росії з Іраном і Північною Кореєю. Він часто виступає з доповідями про російську військову та оборонну політику і регулярно консультується з цих питань з представниками засобів масової інформації. До приходу в CSIS пан Шварц зробив довгу кар’єру в професії юриста в міжнародній юридичній фірмі Hogan & Hartson, що базується у Вашингтоні, а також в SAIC і Digital Equipment Corporation, двох провідних американських оборонних компаніях.

Макс Бергманн є директором Програми Європи, росії та Євразії та Центру Стюарта з євроатлантичних та північноєвропейських досліджень в CSIS. До приходу в CSIS він був старшим науковим співробітником Центру американського прогресу, де займався питаннями співробітництва між Європою, росією та США у сфері безпеки. З 2011 по 2017 рік він працював у Державному департаменті США на різних посадах, в тому числі як член штабу планування політики Державного секретаря, де займався військово-політичними питаннями та нерозповсюдженням; як спеціальний помічник заступника держсекретаря з питань контролю над озброєннями та міжнародної безпеки; як спічрайтер тодішнього держсекретаря Джона Керрі; а також як старший радник помічника держсекретаря з військово-політичних питань. До роботи в Державному департаменті Бергманн працював у Центрі американського прогресу аналітиком з питань військової політики та нерозповсюдження, а також у Мережі національної безпеки (National Security Network) на посаді заступника директора з питань політики. Бергманн отримав ступінь магістра порівняльної політики в Лондонській школі економіки і політичних наук та ступінь бакалавра політології в Бейтс-коледжі. Його нещодавні коментарі були опубліковані в таких виданнях, як Politico, Washington Post, Foreign Affairs та Sasakawa USA.

Марія Снєговая – старший науковий співробітник з питань росії та Євразії Програми Європи, росії та Євразії в CSIS, а також докторант Школи дипломатичної служби Волша при Джорджтаунському університеті. Вона вивчає внутрішню і зовнішню політику росії, а також відхід від демократії в посткомуністичній Європі і тактику, яку використовують російські актори і маріонетки, що експлуатують цю динаміку в регіоні. Її аналітичні матеріали були опубліковані у численних політичних та рецензованих журналах. Її дослідження та коментарі з’являлися в таких виданнях, як New York Times, Wall Street Journal, Bloomberg, The Economist та Foreign Policy. Протягом своєї кар’єри вона співпрацювала з багатьма американськими дослідницькими центрами та аналітичними центрами, такими як Центр нової американської безпеки та Центр аналізу європейської політики. Здобула ступінь доктора філософії з політології в Колумбійському університеті.

Тіна Долбая є науковим співробітником Програми Європи, росії та Євразії Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), де вона вивчає та аналізує політичні, економічні та безпекові події в росії та Євразії. Раніше Тіна працювала в секторі міжнародного розвитку, в тому числі в таких організаціях, як Chemonics International та Центр міжнародного приватного підприємництва. Вона отримала ступінь магістра євразійських, російських та східноєвропейських досліджень у Школі дипломатичної служби Джорджтаунського університету, де також працювала аспірантом, досліджуючи перетин російського оборонного та технологічного секторів, а також конкуренцію між великими державами в Євразії. Тіна родом з Тбілісі, Грузія, де вона отримала ступінь бакалавра соціології.

Нік Фентон є координатором програми та науковим співробітником Програми Європи, росії та Євразії в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), де він підтримує організацію заходів, інформаційно-пропагандистську діяльність та дослідницьку роботу програми. Перед тим, як приєднатися до CSIS, Нік отримав грант Фулбрайта, працюючи викладачем англійської мови в Омську, росія, в Омському державному педагогічному університеті. Крім того, він працював стажером з питань безпеки та оборони в Німецькому фонді Маршалла США. Нік отримав ступінь магістра з європейських та російських студій в Єльському університеті, де його дослідження було зосереджено на інтелектуальній історії радянської зовнішньої політики в міжвоєнний період. Нік отримав ступінь бакалавра в Університеті Вірджинії, де вивчав політичну та соціальну думку, а також російські та східноєвропейські студії.

Центр стратегічних і міжнародних досліджень (англ. The Center for Strategic and International Studies, CSIS) — аналітичний інститут США, базується у Вашингтоні, округ Колумбія. Організація була заснована як «Центр стратегічних та міжнародних досліджень» Джорджтаунського університету в 1962 році під час другої хвилі створення «мозкових центрів» у США, що виникла на тлі зростання потреб державних і недержавних структур в аналітиці. Центр проводить дослідження з питань політики та стратегічний аналіз політичних, економічних питань та питань безпеки по всьому світу, з особливим акцентом на питаннях, що стосуються міжнародних відносин, торгівлі, технологій, фінансів, енергетики та геостратегії. Згідно з рейтингом аналітичних центрів світу (Global Go To Think Tanks Report), проведеним в Університеті Пенсільванії в 2013 р., CSIS посідає перше місце у світі в категорії «Аналітичні центри з оборони та національної безпеки» та також оцінюється як 4-й у рейтингу «Аналітичні центри з найбільш новаторськими ідеями/пропозиціями у сфері політики».

Резюме

У цьому звіті досліджується вплив зростаючого дефіциту військової техніки та боєприпасів у росії на здатність Кремля вести війну в Україні та здійснювати операції в інших регіонах. При цьому основна увага приділяється наявності артилерійських боєприпасів (у цьому звіті посилання на «боєприпаси» і «артилерійські боєприпаси» стосуються виключно боєприпасів, що використовуються в ствольних і реактивних артилерійських системах, і не включають боєприпаси для стрілецької зброї та інші види боєприпасів), а також п’яти категорій озброєнь, що мають центральне значення для здатності росії підтримувати операції: танки, артилерія, безпілотні літальні апарати, системи радіоелектронної боротьби і високоточна ударна зброя великої дальності. По кожній категорії у звіті розглядається, як розмір і склад російських озброєнь в Україні змінюються під подвійним впливом виснаження і санкцій, а також з урахуванням зусиль росії щодо збільшення оборонного виробництва і поповнення своїх збройних сил в інші способи. Насамкінець у звіті оцінюється вплив скорочення російських озброєнь в Україні на здатність росії проводити майбутні операції проти Києва, а також в інших регіонах, що становлять інтерес для росії, таких як Центральна Азія, Близький Схід і Північна Африка та Кавказ.

У звіті зазначається, що масштаби втрат російської техніки і використання боєприпасів в Україні мають значний негативний вплив на здатність Кремля вести війну. У кожній з п’яти категорій російському оборонному виробництву важко встигати за зростаючими втратами на полі бою через санкції і обмеження потужностей, хоча вони певною мірою компенсуються різними тимчасовими заходами. Зменшення обсягу і якості російських озброєнь в Україні в результаті цього ще більше підриває здатність Росії вести бойові дії. Зростаючі ознаки наближення дефіциту боєприпасів є особливо проблематичними, оскільки російські війська в Україні так сильно покладаються на артилерію для підтримання операцій. На противагу цьому, українські військові можуть покладатися на постійний приплив західної військової техніки для поповнення своїх сил і збереження своєї бойової потужності.

Зрушення в балансі сил, що відбуваються в результаті цього, створюють вікно можливостей для України відновити контрнаступ і відвоювати додаткові території. Однак не ясно, чи дозріли ще умови для того, щоб Київ зміг досягти достатніх успіхів, щоб рішучим чином перехопити ініціативу і повністю вийти з нинішнього циклу виснаження. Поки що дефіцит техніки і боєприпасів підриває наступальні можливості росії більше, ніж її оборонні спроможності. Більше того, Кремль докладає цілеспрямованих зусиль для мобілізації оборонного виробництва. З огляду на величезні довоєнні запаси обладнання, збережені оборонні виробничі потужності та постійну підтримку з боку країн, які все ще бажають мати справу з росією, Кремль, ймовірно, все ще зберігає здатність розвернути на 180 градусів нещодавнє скорочення свого портфеля озброєнь і поповнити свої сили в Україні до рівня, достатнього для продовження воєнних дій, хоча і з деякими обмеженнями. Однак тривале вторгнення в поєднанні з великими втратами в живій силі і техніці, ймовірно, обмежить здатність Москви проводити високоінтенсивні конвенційні військові операції в інших регіонах, принаймні, в найближчому майбутньому.

Цей звіт, підготовлений у травні 2023 року, є другим звітом із серії, що досліджує російську оборонну промисловість в умовах санкцій і експортного контролю з боку країн-членів Альянсу. У першому звіті розглядався вплив санкцій на здатність Кремля виробляти і підтримувати сучасні системи озброєнь без прямого доступу до високотехнологічних західних компонентів.

Вступ

Збройні сили росії вступили у війну в Україні з величезною перевагою у військовій техніці і технологіях над Збройними силами України (ЗСУ). Принаймні на папері, російська армія була особливо добре оснащена для виконання цього завдання, маючи велику кількість бронетехніки, артилерії і високоточної ударної зброї, а також вражаючий набір систем бойової підтримки, включаючи безпілотні літальні апарати (БПЛА) і засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Однак під час початкового вторгнення російські війська значним чином не виправдали очікувань, а їхня амбітна стратегія наступу забагатьма напрямками, спрямована на швидке витіснення українських військ, захоплення великих міст на сході, оточення Києва і встановлення прокремлівського режиму, швидко провалилася, в результаті чого Москва була втягнута в тривалу і жорстоку війну на виснаження, зосереджену, головним чином, на південному сході України, але з ракетними ударами по всій території країни. Після більш ніж року високоінтенсивних бойових дій російські війська в Україні зазнали величезних втрат у живій силі і матеріальних засобах і були значним чином виснажені.

Кремль терміново намагається компенсувати втрати техніки, мобілізуючи свою оборонну базу і нарощуючи виробництво. Російські лідери також вживають різноманітні тимчасові заходи, виводячи зі складів обладнання радянських часів і закуповуючи обладнання в Ірані та Північній Кореї. Однак поки що ці заходи не є достатніми для поповнення російських запасів техніки. Таким чином, російські війська в Україні опинилися в пастці циклу виснаження і стикаються з нестачею техніки і боєприпасів, принаймні в найближчій перспективі.

У цьому звіті оцінюється, якою мірою зростаючий дефіцит техніки і боєприпасів, спричинений постійним виснаженням, впливає на здатність Москви вести війну в Україні, а також здійснювати військові операції в інших регіонах. Дослідження починається з аналізу того, наскільки втрати росії змінюють склад її військ в Україні – і її «портфель озброєнь», – а також враховує російські зусилля, спрямовані на заміщення цих втрат. Потім ці висновки використовуються для оцінки того, як скорочення розміру, якості і складу російських запасів техніки впливає на здатність армії вести війну в Україні і проводити потенційні майбутні операції в інших регіонах, включаючи Центральну Азію, Близький Схід і Північну Африку, а також Південний Кавказ.

Після більш ніж року війни масштаби втрат російської техніки в Україні завдають шкоди її здатності вести війну. Зростаючий дефіцит артилерійських боєприпасів, зокрема, ставить під сумнів майбутні операції. Темпи оборонного виробництва не встигають за втратами на полі бою. Москва намагається збільшити виробництво, але ці зусилля підриваються західними санкціями і постійними обмеженнями виробничих потужностей. Зусилля з імпортозаміщення також стикаються з труднощами через тривалу технологічну відсталість країни і відсутність доступу до сучасних верстатів. Тимчасові заходи (наприклад, використання застарілих танків, знятих зі зберігання) підривають якість російського обладнання в Україні. У той час як російське керівництво продовжує відчувати проблеми з відновленням своїх військ, військові командири на місцях змушені задовольнятися значно погіршеною бойовою силою.

Дефіцит обладнання і боєприпасів, що виникає внаслідок цього, явно підриває здатність росії підтримувати операції в Україні. Проте вплив нерівномірний, і на деякі сили і засоби він впливає більше, ніж на інші. Поки що вони більше підривають наступальні можливості росії, ніж її оборонні спроможності. Незвично високі втрати танків ще більше зменшили здатність армії до маневру. Втрати російської артилерії і зростаючий дефіцит боєприпасів можуть мати ще більш серйозні наслідки, оскільки це може суттєво підірвати здатність росії підтримувати масоване ведення артилерійського вогню під час майбутніх операцій. На противагу цьому, Москва досі могла підтримувати відносно високий темп операцій з використанням безпілотників і РЕБ, попри значні втрати, оскільки їй вдавалося використовувати зовнішні джерела в першому випадку і підтримувати адекватні запаси в другому. Москва також змогла підтримати свою кампанію з нанесення високоточних ударів на великі відстані, незважаючи на те, що вона скоротила свої початкові запаси ракет, перейшовши на більш дешеву і стійку комбінацію ракет і «одноразових» дронів. Однак важливо пам’ятати, що кожна категорія озброєнь певною мірою залежить від інших, тому погіршення можливостей в одній сфері може вплинути і на інші. Це стосується втрат російських безпілотників, які надають важливі дані про цілі для російської артилерії. З іншого боку, збереження сили в одній сфері часто може допомогти компенсувати слабкість в інших сферах. Наприклад, російська перевага в артилерії використовується для компенсації недоліків російських маневрених підрозділів.

Зростаючі втрати росії у військах і матеріальній частині роблять її все більш вразливою до потенційного контрнаступу Збройних сил України. Однак неясно, як довго триватиме така ситуація. Як зазначалося в першому звіті цієї серії:

Наявні дані вказують на те, що Кремль все ще зможе підтримувати свої військові зусилля в Україні. Санкції та експортний контроль не є «срібною кулею», яка змусить росію припинити війну. Великі довоєнні запаси російської техніки, потужний військово-промисловий комплекс і пріоритетність оборонного виробництва … в рамках воєнної мобілізації Москви, ймовірно, дозволять Кремлю продовжувати вести війну в Україні, хоча і з обмеженнями.

Тому з часом російські лідери, швидше за все, знайдуть способи відновити свої сили, про що йтиметься нижче. Тим часом, незважаючи на значні втрати, російська армія все ще має в Україні значні сили і техніку, які вони можуть залучити для захисту своїх завоювань. Таким чином, незрозуміло, як довго це вікно залишатиметься відкритим, і чи достатньо вже дозріли умови для того, щоб Україна розірвала цикл виснаження своїх сил.

У цьому звіті ми розглянемо ці питання більш детально, зосередившись на зміні стану російських запасів техніки в п’яти ключових категоріях озброєнь: основні бойові танки (ОБТ), артилерія, БПЛА, засоби радіоелектронної боротьби і високоточна ударна зброя на театрі воєнних дій. Звіт розпочинається з аналізу змін у рівнях запасів для кожної категорії озброєнь, спричинених виснаженням, і їхнього впливу на чисельність, якість і характер збройних сил, беручи до уваги російські зусилля з їхнього поповнення. Ці висновки далі використовуються для оцінки впливу дефіциту на здатність росії вести війну в Україні. Далі у звіті розглядаються ширші наслідки нестачі російських боєприпасів і техніки на здатність армії проводити операції в інших регіонах, включаючи Центральну Азію (на прикладі Казахстану), Близький Схід і Північну Африку (на прикладі Сирії), а також Кавказ (на прикладі Грузії). Наприкінці звіту подано стислий виклад основних висновків, а також рекомендації для політиків, які допоможуть визначити пріоритети майбутніх поставок обладнання для України та вдосконалити санкційні заходи таким чином, щоб змінити баланс сил на користь України.

Вплив дефіциту на основні категорії озброєнь

Основні бойові танки

Зміни в структурі сил та засобів

Маневрена війна вже давно є основою російського способу ведення війни, а російські танкові угруповання відіграють центральну роль у таких операціях. Принаймні на папері, російські танкові і мотопіхотні підрозділи особливо добре оснащені для виконання цієї місії, маючи на озброєнні велику кількість танків та іншої бронетехніки, а також органічну артилерію. Однак під час початкового вторгнення спроби росії вести маневрену бронетанкову війну були в основному невдалими, за винятком півдня. Натомість українські війська змогли ефективно використати цілу низку протитанкових і супутніх озброєнь, щоб завдати значних втрат російським танкам і бронемашинам, допомагаючи призупинити російський наступ. З того часу втрати російських танків продовжували зростати, що змусило військове командування скоригувати свою тактику і використовувати танки в різних ролях, але з неоднозначними результатами.

Росія вступила у війну в Україні, маючи на передовій близько 2 927 основних бойових танків, згідно з даними Military Balance 2022 року. Вони складалися з комбінації російських танків, включаючи приблизно 2 030 Т-72, 480 Т-80 і 417 Т-90 різних типів. Російські танки в Україні базуються на конструкціях радянських часів, які поступово модернізувалися протягом останніх тридцяти років. Найсучасніші моделі, які росія використовувала під час початкового вторгнення, включали Т-72Б3М, Т-90М і Т-80БВМ; проте російські сили вторгнення також використовували багато більш ранні версії. (Наприклад, росія використала в Україні цілий ряд варіантів танків Т-72, включаючи Т-72БА, Т-72Б1, Т-72Б2 і Т-72Б3, а також їхні різновиди).

За даними Oryx, до лютого 2023 року росія втратила щонайменше 1900 танків (покинутими, захопленими або знищеними) – близько двох третин від їхньої початкової кількості. Оскільки Oryx повідомляє лише про ті втрати танків, які вона може перевірити, реальні втрати росії, ймовірно, значно перевищують цю кількість. Це означає, що росія втрачає в середньому близько 150 танків щомісяця. За неофіційними даними, наданими українськими колегами з ЦДАКР (Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння), з якими ми консультувалися при підготовці цього звіту, нестача танків і бронемашин у деяких російських сухопутних підрозділах сягає 60-70 відсотків.

Хоча фактичні можливості росії з виробництва танків є предметом серйозних дискусій, поки що російські танкові заводи не виробляють достатньої кількості танків для заміщення втрат в Україні. В останні роки російські танкові заводи могли виробляти в середньому близько 250 нових і модернізованих основних бойових танків Т-72Б3, Т-80БВМ і Т-90М щороку. У грудні 2022 року міністр оборони Росії Сєргєй Шойгу повідомив, що оборонна промисловість досягла 30-відсоткового зростання виробництва основних видів озброєнь порівняно з попереднім роком. Якщо припустити, що це стосується і основних бойових танків, то річний обсяг виробництва досягне 325 танків на рік. Згідно з іншим нещодавнім звітом, росія, ймовірно, може відновлювати ще 600 старих танків радянських часів, виведених зі сховищ, на рік. Навіть якщо додати ці дві цифри, загальна кількість все одно не дотягує до 1900 танків, необхідних для заміни втрат в Україні.

Хоча російська танкова промисловість прагне збільшити виробництво, наразі їй не вистачає потужностей для виробництва достатньої кількості нових або модернізованих танків, щоб компенсувати втрати. Потрібні місяці, а в багатьох випадках і роки, щоб створити нові заводи і обладнання, найняти кваліфікованих робітників і налагодити ланцюги поставок. Більше того, розширення потужностей, ймовірно, буде певною мірою ускладнене втратою доступу до висококласних західних верстатів, які наразі заблоковані санкціями, хоча росія знаходить способи зберегти доступ до деяких західних верстатів всупереч санкціям.

Санкції ускладнюють російське танкобудування й іншими способами. Як згадувалося в першому звіті цієї серії, в деяких випадках російські танки постачаються без деяких з найсучасніших підсистем, таких як система наведення «Сосна-У», яка працює на основі французького тепловізора. Імпорт цих компонентів зараз заборонений через санкції, що змушує росію встановлювати на нові танки менш ефективні застарілі приціли. Санкції, ймовірно, ще більше ускладнять російське оборонне виробництво, враховуючи постійну присутність західних компонентів і електроніки в російських ОБТ. Перехід до імпортозаміщення або пошук прийнятних замін буде складним і, швидше за все, призведе до збільшення витрат та/або зниження якості.

У світлі таких виробничих проблем, починаючи з травня 2022 року, росія почала витягувати зі сховищ старі танки радянських часів, відновлювати їх і відправляти в Україну. До них належать різні застарілі моделі, такі як Т-62, Т-55 і Т-54, останній з яких вперше з’явився на озброєнні в 1950-х роках. Більшість цих танків мають низький рівень оснащення, що знижує їхню ефективність на сучасному полі бою. Проте, як зазначалося вище, російські війська, за прогнозами, отримуватимуть лише близько 600 таких відремонтованих танків радянських часів на рік. Більше того, утримання навіть цієї кількості може виявитися складним завданням для росії, оскільки ті танки, що залишаються на зберіганні, швидше за все, потребуватимуть ще більш масштабної модернізації. Проте, навіть разом з 240-325 додатковими танками, які Уралвагонзавод виробляє щороку, щомісячний показник у 80-90 танків на місяць все одно не відповідає 150 танкам, необхідним для заміщення втрат. Слід зазначити, однак, що Москва, схоже, тримає кілька сотень своїх найсучасніших танків Т-90 в резерві, можливо, для найбутніх несподіванок із НАТО, і потенційно може задіяти їх у разі потреби в Україні.

Загалом, російська оборонна промисловість, ймовірно, з часом знайде способи збільшити виробництво танків, в тому числі за рахунок тисяч старих танків, що знаходяться на зберіганні, для забезпечення своїх сил, хоча решта танків, ймовірно, потребуватимуть більш масштабного відновлення. Проте, принаймні в найближчій перспективі, російські війська продовжуватимуть відчувати дефіцит і будуть змушені задовольнятися значно зменшеними танковими силами, зі значно меншою кількістю танків і нижчим рівнем якості, оскільки частка застарілих танків, вилучених зі складу, зростатиме.

Оперативний вплив

На тактичному рівні зниження якості російських танків, що використовуються в Україні, певною мірою знизило їхню ефективність. (Слід зазначити, однак, що на оперативному рівні відмінності в якості між різними танками в «російському портфелі» менш важливі, оскільки на цьому рівні це скоріше гра чисел, тоді як їхні індивідуальні недоліки можуть бути компенсовані іншими бойовими можливостями. Зрештою, навіть російський Т-55 може бути ефективним, якщо він забезпечує мобільність, вогневу міць і захист). Без системи наведення «Сосна-У», наприклад, російські танки стикаються з більшими труднощами у виявленні і націлюванні на українські сили на великій відстані, особливо вночі. Як наслідок, ці танки втратили свою перевагу першого пострілу, що робить їх вразливими для ударів українських сил, які першими їх помітять. Аналогічно, російські застарілі танки з тоншим корпусом, такі як Т-62, які росіяни розгорнули в Україні, мають менше половини лобового броньового захисту сучасних основних бойових танків, а їхня броня даху башти особливо тонка, що робить їх ще більш вразливими до української протитанкової зброї, починаючи від гранатометів і закінчуючи артилерією. Більше того, застарілі гармати на старих російських танках не зможуть пробити товсту броню новітніх західних танків, що використовуються в Україні.

На тактико-оперативному рівні скорочення чисельності і якості російських танкових сил в Україні має більш виражений вплив на здатність росії вести війну. З одного боку, здатність росії вести маневрену війну із застосуванням бронетехніки помітно зменшилася внаслідок скорочення її кількості (разом із втратами російських військ, нестачею артилерійських боєприпасів та іншими факторами). Тим не менш, російські війська не змогли впоратися з маневром загальновійськових сил навіть тоді, коли вони мали повний комплект своїх найкращих танків на фронті, що свідчить про більш фундаментальні недоліки в оперативному плануванні, підготовці і керівництві. На початку кампанії російські спроби розгромити Україну в блискавичній кампанії з використанням зосередження бронетехніки були в основному невдалими (за винятком півдня). Хоча вони досягли успіху на деяких напрямках, вони також зазнали великих втрат у танках від українських підрозділів, яких підтримувала густа мережа артилерії і протитанкових засобів.

З розвитком кампанії і зростанням втрат танків і особового складу російські війська мали ще менший успіх у маневреній війні із застосуванням бронетехніки, навіть у менших масштабах. Наприклад, під час кампанії на Донбасі у квітні-травні 2022 року російські війська спробували прорвати оборону ЗСУ в районі Ізюма з очевидною метою оточити українські сили на Донбасі. Зрештою, вони зазнали великих втрат у танках, здобувши лише обмежені перемоги. Після того, як кампанія перетворилася на війну на виснаження, здатність росії до маневру ще більше зменшилася, хоча нестача військ, погана підготовка і тактичні недоліки також відіграли свою роль. З огляду на зменшення кількості і якості російських танкових військ, постійні тактичні недоліки і значне виснаження сил в цілому, здатність росії до маневру із застосуванням бронетехніки, швидше за все, залишатиметься обмеженою доти, доки вона не поповнить свої сили і не підвищить бойову майстерність, що прирікає росію на стратегію виснаження.

З іншого боку, російська бронетехніка зберегла здатність ефективно діяти разом з піхотою в штурмовій ролі. Російські сухопутні війська мали локальні тактичні успіхи при використанні танків у такий спосіб, як це було продемонстровано під час виснажуючих, широкомасштабних російських наступальних операцій на Донбасі в середині 2022 року і нещодавно в Бахмуті. За такого підходу сконцентрована російська піхота за підтримки танків, бронетехніки і масованого артилерійського вогню часом мала успіх у проведенні тривалих фронтальних атак проти закріплених українських сил. У деяких випадках танки використовувалися в поєднанні з піхотою для проведення броньованих штурмів оборонних позицій ЗСУ, а в інших – для забезпечення мобільної вогневої підтримки. У деяких випадках російські війська змогли досягти стійкої поступової перемоги протягом тривалого часу, виснажуючи українських захисників, використовуючи слабкі місця на лінії фронту і змушуючи їх відступати.

Варто зазначити, що для таких операцій, як ця, зниження якості російських танкових сил є менш важливим за умови наявності достатньої кількості танків для підтримки операції. Більше того, навіть застарілих танків радянських часів буде достатньо для таких штурмів, оскільки мобільність, вогнева міць і захист – це те, що має найбільше значення в таких випадках. Тим не менш, російська армія зазнала серйозних втрат у танках під час таких операцій, і вони не завжди були успішними. Зважаючи на постійні високі показники виснаження особового складу під час таких операцій, здатність і готовність російського командування проводити їх, ймовірно, також зменшуватиметься, принаймні, в найближчій перспективі. Згідно з нещодавніми свідченнями представників американської розвідки, російським військам буде дедалі важче проводити навіть скромні наступальні операції без подальшої мобілізації і додаткових поставок боєприпасів.

Артилерія і боєприпаси

Зміни в структурі сил та засобів

Артилерія традиційно займає центральне місце в російській військовій доктрині. Російські маневрені бригади і спеціальні артилерійські і ракетні бригади особливо добре оснащені буксируваною і самохідною артилерією і реактивними системами залпового вогню (РСЗВ). Російські війська в Україні значною мірою покладаються на свою артилерію і РСЗВ для підтримки наступальних і оборонних операцій і послаблення українських сил.

Однак з розвитком війни втрати російської артилерії продовжують зростати, а запаси боєприпасів демонструють дедалі більші ознаки виснаження через надзвичайно високі темпи використання боєприпасів. Зменшення запасів боєприпасів є особливо проблематичним для російських військ, оскільки кремлівська стратегія виснаження критично залежить від артилерії.

Російські артилерійські і ракетні війська у 2022 році мали на озброєнні понад 4894 артилерійські платформи, згідно з даними Military Balance 2022. Серед них 2118 самохідних і буксируваних гаубиць, 1056 РСЗВ і 1720 важких мінометів. Крім того, росія також зберігає тисячі артилерійських і реактивних систем залпового вогню на складах. Цього було достатньо, щоб забезпечити росії величезну перевагу у вогневій потужності над Україною на початку війни.

З того часу російські війська втратили значну кількість артилерії, включаючи щонайменше 486 артилерійських систем і 191 РСЗВ (захопленими, кинутими або знищеними), станом на лютий 2023 року. Ще важливіше те, що за час війни вони витратили величезну кількість боєприпасів як для ствольної, так і для реактивної артилерії, в середньому використовуючи близько 20 000 снарядів на день протягом минулого року і до 40 000 снарядів на день під час пікових періодів весняних і літніх наступальних операцій у 2022 році. Незважаючи на великі довоєнні запаси боєприпасів, такі інтенсивні обстріли виявляються непідйомними навіть для росії.

Зіткнувшись з такими проблемами, росія вживає низку заходів для підтримки своїх артилерійських і ракетних військ в Україні. Російські оборонні компанії продовжують постачати на фронт нові та модернізовані артилерійські системи. (У жовтні 2022 року російський «УралТрансМаш» поставив партію модернізованих самохідних гаубиць «Мста-С» з новітніми автоматизованими системами управління вогнем. Наприкінці 2022 року «УралТрансМаш» також поставив партію модернізованих важких артилерійських систем 2С7М «Малка»). Проте поточні темпи виробництва недостатні для заміщення втрат росії в Україні. (У 2018 році, на піку виконання Державної програми озброєння на 2011-2020 роки, оборонна промисловість змогла поставити лише 150 нових і модернізованих артилерійських систем і систем залпового вогню, що значно менше, ніж потрібно для заміщення поточних втрат в Україні). Оборонна промисловість також вживає заходів для збільшення виробництва артилерії, працюючи в додаткові зміни і згуртовуючи артилерійський сектор для підвищення ефективності. Однак зусиллям з нарощування виробництва перешкоджають санкції, які обмежують можливості росії отримувати високотехнологічні західні верстати і високоякісну сталь для гармат.

Росія стикається з ще більшими проблемами у забезпеченні боєприпасами своїх підрозділів ствольної та реактивнї артилерії. Дефіцит боєприпасів є набагато більшим обмежуючим фактором для росії, ніж її втрати артсистем, оскільки росія все ще має достатньо гармат, щоб у разі потреби застосувати масовану вогневу міць. На перший погляд здається, що російські оборонні компанії продовжують постачати значні обсяги артилерійських боєприпасів і боєприпасів для РСЗВ. За даними російського оборонного конгломерату «Ростєх», виробництво боєприпасів досягло нового 10-річного максимуму. Однак поточні темпи виробництва 122-міліметрових і 152-міліметрових артилерійських снарядів – боєприпасів радянського зразка – видаються абсолютно недостатніми для поповнення наявних запасів, враховуючи поточні рівні витрат. Те ж саме стосується і виробництва ракетних боєприпасів для російських РСЗВ.

Останнім часом Кремль звертається до Північної Кореї та Ірану за додатковими артилерійськими боєприпасами. Хоча обсяги цих поставок не є незначними, вони навряд чи зможуть суттєво покращити ситуацію з постачанням в росії. Таким чином, росія продовжує виснажувати наявні запаси боєприпасів для підтримки операцій на тлі зростаючих ознак їхнього виснаження. Один американський чиновник повідомив, що росія зараз використовує артилерійські снаряди 40-річної давнини.

Враховуючи вищезазначені фактори, російська армія може зіткнутися з серйозною нестачею артилерійських боєприпасів під час наступної фази війни і, ймовірно, буде змушена діяти з частково виснаженими артилерійськими силами. Протягом більшої частини війни російські війська ствольної та реактивної артилерії могли діяти у високому темпі, зберігаючи вогневу перевагу над українськими військами. Однак у грудні американські офіційні особи повідомили, що російські артилерійські обстріли скоротилися на 75 відсотків, що підживлює припущення про те, що росія може мати небезпечний дефіцит артилерійських боєприпасів або намагається їх заощаджувати. У квітні 2023 року керівник російської приватної військової компанії «Група Вагнера» Євгєній Прігожин визнав це, погрожуючи відвести свої війська з фронту через постійну нестачу боєприпасів. Тим не менш, російські війська змогли здебільшого підтримувати високий темп артилерійського вогню під час нещодавніх наземних наступальних операцій в Бахмуті та Авдіївці. Однак, зважаючи на зростаючі ознаки «снарядного голоду», російські війська незабаром можуть бути змушені ще більше обмежити використання артилерії.

Оперативний вплив

Зменшення запасів артилерії і боєприпасів у росії, ймовірно, матиме значний вплив на російські військові операції в Україні, якщо не буде належним чином вирішена ця проблема. Нездатність підтримувати артилерійський вогонь на попередньому рівні серйозно підірве здатність росії ефективно вести війну. Російські війська продовжують значною мірою покладатися на артилерію, щоб компенсувати недоліки в інших сферах, включаючи піхоту, бронетехніку і ближню авіаційну підтримку. Артилерія також відіграє центральну роль у російській стратегії виснаження: масований артилерійський вогонь використовується для обстрілу українських позицій і міських населених пунктів, щоб виснажити їхні сили і послабити їхню рішучість. Нестача артилерії підірве ці можливості.

Російська артилерія відігравала вирішальну роль і в російських оборонних операціях. Артилерія допомогла зупинити Херсонський контрнаступ наприкінці 2022 року. Водночас, застосування артилерії змогло завдати «жахливих втрат» в обороні українським військам під час нещодавніх контрнаступівна Харківщині та Херсонщині. Підхід росії до застосування артилерії в обороні полягає в тому, щоб розбити скупчення українських військ, зірвати атаки, перервати ланцюги постачання і виснажити їхні сили. Однак застосування артилерії в обороні вимагає великої кількості боєприпасів. Гостра нестача боєприпасів послабить обороноздатність росії, відкриваючи додаткові можливості для українських контрнаступів.

Артилерія також була критично важливою для російських наступальних операцій. Росія використовує масовані обстріли, наприклад, для підтримки методичного наступу під Бахмутом. У цьому випадку російські війська використовують артилерію, щоб утримувати українські сили на місці, не давати їм сконцентруватися, знищувати опорні пункти і вести вогонь на ураження під час російських наземних штурмів. На Донбасі російська артилерія призвела до тисяч жертв, часом створюючи паралізуючий ефект для українських сил. При цьому російські артилерійські підрозділи використовують величезну кількість боєприпасів. Зростаючий дефіцит боєприпасів, таким чином, ще більше послабить здатність росії проводити наступальні операції.

Для вирішення цієї проблеми росія намагається ширше використовувати високоточну артилерію, яка набагато ефективніша за некеровані снаряди. Належне забезпечення якісними даними наведення і розвідувально-ударними комплексами, призначеними для зв’язку датчиків з вогневими засобами через мережі бойового простору, допомогло б росії значно заощадити артилерійські боєприпаси, а також зменшити логістичний слід. Проте на сьогоднішній день російські війська стикаються з проблемами в розширенні застосування високоточної артилерії через слабку підготовку, обмежені можливості розвідки, спостереження і рекогностування (РСР) і, що найважливіше, через недостатні запаси високоточних боєприпасів.

Безпілотні літальні апарати

Зміни в структурі сил та засобів

Росія запізнилася з прийняттям на озброєння БПЛА, але за останні 15 років вона доклала цілеспрямованих зусиль, щоб надолужити згаяне, розробивши серію розвідувальних і бойових безпілотників, а також баражуючих боєприпасів. За даними Кремля, росія вступила у війну з приблизно 2 000 військових дронів різних типів, розподілених між різними службами. Серед них – сотні БПЛА-розвідників «Орлан-10», бойові безпілотники «Оріон», баражуючі боєприпаси «Ланцет-3» і «КУБ-БЛА», а також безпілотники спеціального призначення, такі як «Лєєр-3», призначений для перехоплення і порушення роботи мобільного зв’язку.

Хоча точні цифри важко отримати, з початку війни росія, ймовірно, втратила сотні БПЛА через українську протиповітряну оборону, засоби радіоелектронної боротьби, системні збої та помилки пілотів. Щоб поповнити свої запаси, російська оборонна промисловість пообіцяла наростити виробництво безпілотників-розвідників, ударних дронів і баражуючих боєприпасів. З цією метою Путін нещодавно оголосив про нову національну програму імпортозаміщення для розвитку БПЛА в росії з новим фінансуванням до 1 трильйона рублів. Однак оборонна промисловість стикається з проблемами в ланцюжку поставок через дефіцит компонентів навігації, радіозв’язку, авіоніки та інформаційних технологій (ІТ), а також з проблемами з виробничими потужностями. Хоча є свідчення певного покращення ситуації, галузь все ще має труднощі з виробництвом достатньої кількості безпілотників для задоволення попиту. Наприклад, виробництво БПЛА «Оріон» нещодавно оцінювалося лише в 45 одиниць на рік.

Санкції також сприяють виробничим проблемам росії. Російські БПЛА «Орлан-10» і «Ланцет» використовують західні компоненти, в тому числі камери, двигуни та електроніку, деякі з яких потрапили до санкційного списку. Так само виробництво російського «Оріона», який можна порівняти з турецьким «Байрактаром», залишається обмеженим через санкції і брак потужностей, а використання Москвою ударного безпілотника «Форпост-Р» в Україні досі було незначним. Російські чиновники нещодавно оголосили про нову програму повнішого переходу на імпортозаміщення, але це навряд чи призведе до значного збільшення обсягів виробництва в найближчій перспективі.

Через ці проблеми російські війська в Україні зіткнулися з серйозною нестачею безпілотників через кілька місяців після початку війни. Щоб компенсувати це, росія закуповує комерційні БПЛА китайських компаній, таких як Da-Jiang Innovations (DJI), через інтернет-магазини та інші канали. Китайські квадрокоптери DJI, розроблені для цивільного використання, стали особливо поширеними на полі бою після перепрофілювання для військового застосування.

Водночас російські військові прагнуть придбати у Китаї велику кількість FPV-дронів (або компонентів для їх збірки) для використання в якості невеликих, швидкісних дронів-камікадзе. Вони вже успішно використовуються ЗСУ в Україні. Росія також звертається до Ірану за БПЛА, в тому числі за бойовим безпілотником Mojaher-6. Докази також свідчать про те, що Москва змогла збільшити виробництво певних систем, таких як «Ланцет-3», виходячи з різкого збільшення кількості атак в Україні з листопада 2022 року.

Досі російських поставок безпілотників було достатньо для підтримання досить високого темпу операцій з використанням безпілотників, незважаючи на постійні прогалини в покритті через величезні розміри простору бойових дій. Однак високі показники втрат БПЛА через українські ППО і РЕБ змушують росію імпортувати велику кількість іноземних БПЛА для поповнення своїх запасів. З огляду на обмеження внутрішнього виробництва, Москва залишається сильно залежною від китайських цивільних безпілотників. За даними російської митниці, з початку війни Китай продав росії безпілотників і комплектуючих до них на суму понад $12 млн, хоча ці дані, ймовірно, значно занижують реальні обсяги, враховуючи переважання приватних закупівель безпілотників російськими цивільними волонтерськими групами. Якщо доступ росії до китайських безпілотників зменшиться через санкції або якщо втрати російських безпілотників значно зростуть через посилення протидії БПЛА з боку ЗСУ, зростаючий дефіцит почне руйнувати численні переваги, які отримують російські війська від концентрованого використання БПЛА.

Оперативний вплив

Розвідувальні безпілотники були критично важливими для росії у підтримці обізнаності у бойовому просторі в Україні. Безпілотники, такі як «Орлан-10», ефективно виконують роль передових артилерійських розвідників, передаючи дані про українські позиції очікуючим російським артилерійським батареям. За умови ефективного використання безпілотники РСР допомогли скоротити час між виявленням цілі і нанесенням удару до трьох-п’яти хвилин. Вони також допомагають артилерійським підрозділам економити боєприпаси, зменшуючи потребу в «сліпих» обстрілах. Таким чином, припинення поставок російських безпілотників РСР зменшить ключовий компонент російського артилерійського ланцюга ураження, що ще більше підірве здатність росії підтримувати ефективне ведення артилерійського вогню.

Перевага у російських розвідувальних безпілотниках, пов’язаних з артилерією, обмежує свободу дій ЗСУ на всьому полі бою. У поєднанні з російськими ударними безпілотниками і бражуючими боєприпасами, їхня повсюдна присутність змушує командирів сухопутних військ ЗСУ іноді розосереджувати свої сили і приховувати озброєння і пересування військ у тактично обмежені або ненадійні способи. Зменшення поставок російських безпілотників допомогло б послабити ці обмеження, що дозволило б українським військам більш ефективно концентрувати свої зусилля, а також потенційно відновити елемент несподіванки в обраних точках атаки.

Невеликий російський флот бойових безпілотників і баражуючих боєприпасів також надає їх військам додатковий ударний потенціал. Російські «Ланцет» і КУБ здатні загрожувати українським цілям по всьому фронту бойових дій на глибині до 40 кілометрів. Вони можуть ефективно проникати в повітряний простір України і діяти в тилових районах ЗСУ для нанесення наземних ударів і повітряного перехоплення, в той час як російські бойові літаки залишаються в значній мірі осторонь через потужну українську мережу протиповітряної оборони. Зменшення поставок російських безпілотників також перешкоджатиме таким операціям.

Операції російських безпілотників в Україні також обмежуються недоліками в можливостях БПЛА. З одного боку, китайські цивільні безпілотники мають обмежений радіус дії і довговічність. Вони також залишаються вразливими до глушіння і спуфінгу, що знижує їхню корисність і живучість. Операції російських безпілотників також ускладнюються постійною нестачею російських бойових безпілотників «Оріон», які мають достатню дальність польоту, вантажопідйомність і витривалість для ураження цілей на оперативній глибині. Наявність більшої кількості таких платформ допомогла б російським військам ще більше послабити українські мережу протиповітряної оборони, високоточну артилерію і вузли логістики в тилових районах ЗСУ – хоча ці безпілотники самі є вразливими для українських засобів РЕБ і ППО.

Радіоелектронна боротьба

Зміни в структурі сил та засобів

Російська армія інвестує значні кошти в засоби радіоелектронної боротьби, намагаючись максимізувати свій контроль над електромагнітним спектром (ЕМС) на полі бою. Спираючись на свою вражаючу радянську спадщину в засобах радіоелектронної боротьби, росія за останні роки розробила широкий спектр складних систем РЕБ. До них відносяться засоби постановки перешкод та спуффери, засоби електронної розвідки, сучасні радари, електрооптичні і інфрачервоні датчики, пеленгатори і різні види електронної протидії. Росія ефективно використовувала РЕБ в Україні для виведення з ладу навігаційних сигналів і мобільного зв’язку, збиття безпілотників, глушіння радарів і дезорганізації операцій Збройних сил України.

Хоча дані про поточний рівень інвентаризації російських платформ РЕБ важко отримати, росія спромоглася утримувати достатню кількість засобів РЕБ, щоб здійснювати повсюдний вплив на електромагнітний спектр на широких ділянках фронту, хоча і з певними обмеженнями. Росія також здатна іноді масовано використовувати свої засоби РЕБ з паралізуючим ефектом для підтримки наступальних наземних операцій. У травні 2022 року, після того, як кампанія перемістилася на Донбас, Росія, за повідомленнями, розгорнула близько 10 комплексів РЕБ на кожні 20 кілометрів фронту. Разом ці засоби використовувалися для порушення навігації вздовж усього фронту, геолокації української артилерії та проведення ефективних радіоелектронних атак проти українських літаків і БПЛА.

Однак російські війська в Україні втратили значну кількість платформ РЕБ, зокрема кілька десятків платформ, призначених для постановки перешкод, радіоелектронної розвідки, повітряного спостереження, цілевказівки, пеленгування, управління вогнем, розвідки та боротьби з безпілотниками. Зіткнувшись з такими втратами, міністр оборони росії Сєргєй Шойгу нещодавно зустрівся з лідерами оборонної промисловості, щоб збільшити виробництво обладнання для РЕБ, яке використовується в Україні. Російський «Ростєх» також нещодавно оголосив, що розпочне серійне виробництво нового покоління платформ РЕБ і протидії БПЛА.

З часом, однак, такі зусилля, ймовірно, будуть дедалі більше ускладнюватися санкціями щодо західних передових мікросхем, які використовуються в російських системах РЕБ. Згідно з нещодавнім звітом RUSI, російська система широкосмугових перешкод «Борісоглєбск-2» використовує низку мікросхем, вироблених західними компаніями, які обробляють сигнали в широкому діапазоні частот. Аналітики також виявили західні мікросхеми в російському засобі радіоелектронної розвідки «Торн-МДМ» і радіолокаційній системі «Фара», нещодавно захоплених в Україні. Російські платформи РЕБ особливо залежать від спеціалізованих західних мікросхем, для яких існує менше зовнішніх джерел, тому це та сфера, де санкції, ймовірно, будуть більш ефективними.

Крім того, існують значні прогалини в російському покритті РЕБ через низькі темпи виробництва певних платформ РЕБ. Так, на деяких напрямках у Росії просто не вистачає систем РЕБ, щоб покрити весь фронт бойових дій в Україні. Це залишило прогалини в покритті російської мережі протиповітряної оборони, якими користуються українські війська, використовуючи безпілотники для нанесення ударів по російським наземним військам або для наведення артилерійських ударів. Електромагнітний фратріцид також залишається постійною проблемою, оскільки російські системи РЕБ часто глушать свої власні датчики і мережі, що змушує їх виводити з ладу.

У багатьох випадках російські платформи РЕБ також страждають від обмеженого охоплення, оскільки їхня дія часто обмежується зоною прямої видимості. Водночас росія не має достатньої кількості безпілотників дальнього радіусу дії (таких як «Оріон»), здатних нести на борту системи РЕБ, щоб розширити їхню зону досяжності. Це, в свою чергу, обмежує здатність Росії проникати в повітряний простір України на достатню глибину для глушіння радарів ППО, збору розвідданих і порушення роботи мереж зв’язку на тактично-оперативному рівні.

Оперативний вплив

Попри ці недоліки, російським військам досі вдається утримувати достатню кількість платформ РЕБ, щоб створювати значний вплив в глибину, іноді на широких ділянках фронту. Російські війська використовують РЕБ для погіршення можливостей України у сфері зв’язку, навігації та розвідки, а також для того, щоб постійно відмовляти українським військам у доступі до значних ділянок електромагнітного спектру. Більше того, попри санкції, російський потенціал РЕБ продовжує розвиватися, оскільки російська оборонна промисловість знаходить нові способи досягнення більшого ефекту на полі бою. Наприклад, нещодавно російські системи РЕБ були модифіковані таким чином, щоб збивати українські дрони DJI, які раніше були менш вразливими до російських електронних атак. Росія також удосконалила використання своїх систем РЕБ, що дозволяє їм глушити українські військові комунікації, не впливаючи на свої власні.

Проте зростаючі проблеми Москви з постачанням і збільшенням втрат на полі бою в поєднанні з більш ефективними українськими контрзаходами допомагають підтримувати постійний дефіцит засобів РЕБ. Якщо ця тенденція продовжиться, це може суттєво підірвати здатність росії підтримувати тактично значущі ефекти РЕБ, тим самим роблячи російські війська більш вразливими до українських ударів. В міру розвитку подій це створить подальші прогалини в покритті і нові можливості для України розгортати свої сили безпілотників в контрольованому росією повітряному просторі і розширювати можливості для нанесення високоточних ударів.

Наприклад, росія використовує свої системи РЕБ і ППО для ефективної протидії українським БПЛА, тим самим знижуючи його ситуаційну обізнаність і порушуючи ланцюги ураження. Російські засоби РЕБ у поєднанні з протиповітряною обороною виявилися дуже ефективними в цій місії, знищуючи, за повідомленнями, до 90 відсотків українських безпілотників лише після кількох польотів. Росія також використовує системи РЕБ, такі як «Палантін», для глушіння українських безпілотників і запобігання передачі ними координат російських наземних цілей українській артилерії. Інші засоби РЕБ використовуються для засліплення сенсорів БПЛА і порушення передачі даних управління польотом від їхніх віддалених операторів. Брак якісних даних про цілі від безпілотників РСР іноді фактичнонівелює спроможності української високоточної ударної зброї. Щільні мережі РЕБ і ППО також ефективно протидіють українським ударним безпілотникам і баражуючим боєприпасам. Хоча дані про цілі, надані західними розвідувальними джерелами, ймовірно, допомогли нівелювати такі ефекти, придушення російських платформ РЕБ дозволило б українським БПЛА більш вільно діяти в повітряному просторі, який наразі закритий для польотів.

Російські засоби РЕБ також відіграють ключову роль у російських мережах протиповітряної оборони, ефективно обмежуючи роль українських штурмовиків, допомагаючи відмовити їм у доступі до повітряного простору над контрольованими росією територіями. Російські радіотехнічні війська успішно підтримують щільне радіолокаційне покриття ППО по всьому фронту бойових дій для полегшення застосування наземних засобів ППО. Російські оператори радарів також використовують РЕБ для протидії українським зусиллям з придушення цих радарів. Російські системи РЕБ також регулярно використовуються для глушіння бортових радарів українських бойових літаків і порушення їхніх сигналів навігації та зв’язку, до певної міри виводячи їх з ладу. Аналогічно, такі системи, як російська «Красуха-4», використовуються для придушення сигналів західних наземних і супутникових радарів і порушення зв’язку. Придушення цих російських засобів РЕБ зробило б значний внесок у зусилля з перешкоджання російським мережам протиповітряної оборони, надаючи ПС ЗСУ більше можливостей для доступу до повітряного простору над окупованими росією територіями.

Високоточні удари на великі відстані

Зміни в структурі сил та засобів

Російські високоточні ударні системи великої дальності, особливо її найкращі крилаті та балістичні ракети (Калібр, Х-101 та Іскандер), відіграють важливу роль з моменту вторгнення у 2022 році. Ці системи широко використовувалися протягом усієї кампанії для нанесення ударів по важливих цивільних і військових об’єктах в Україні в оперативній і стратегічній глибині. На початку кампанії росія покладалася насамперед на ракети «Калібр», Х-101 та «Іскандер», які були спеціально розроблені для ударів по наземних цілях на театрі воєнних дій, хоча згодом вона почала застосовувати і інші ракети.

Хоча розміри початкових і поточних російських запасів ракет залишаються невідомими, за повідомленнями, росія запустила кілька сотень своїх найкращих ракет з початку війни, а загалом, станом на квітень 2023 року, – понад 5 000 ракет. Ракети, як правило, застосовуються масовими залпами, щоб напружити мережу протиповітряної оборони України і гарантувати, що більший відсоток з них досягне своїх цілей.

З часом темпи стрільби, пов’язані з найкращими російськими високоточними ракетами, значно знизились. Відповідно, росіяни, ймовірно, використовують свої ракети «Калібр», Х-101 і «Іскандер» швидше, ніж вони можуть їх виробляти, і це з часом значно виснажило їхні запаси. (Примітка автора: Бажання зберегти залишки своїх запасів на випадок непередбачених обставин у майбутньому є ще одним потенційним чинником). Оцінки різняться, але, за словами міністра оборони України, до листопада 2022 року росія використала 24 відсотки своїх високоточних ракет, в тому числі 37 відсотків ракет «Калібр» і 50 відсотків ракет Х-101 – хоча дослідницька група не змогла підтвердити ці цифри. Зростаюча ефективність українських систем протиповітряної оборони також завдає дедалі більшої шкоди російським запасам ракет.

Продовжуючи свою ракетну кампанію на театрі воєнних дій, Москва інтегрує інші ракети в свої ударні комплекси далекого радіусу дії. Серед них, зокрема, російські ракети «Онікс», С-300, «Торнадо-С», Х-55 і Х-32. Проте багато з цих ракет були розроблені для інших місій і, по суті, були перепрофільовані для ударів по наземних цілях на театрі воєнних дій. Зовсім недавно Росія придбала іранські безпілотники-камікадзе Shahed-136, які також були інтегровані в її ударні комплекси дальнього радіусу дії. За ціною всього лише 20 000 доларів за систему, Shahed-136 надає росії недорогий варіант посилення її ударного потенціалу на театрі воєнних дій. За повідомленнями, росія закуповує ще 6000 таких систем, потенційно для ліцензійного виробництва. Зовсім недавно Москва відновила використання гіперзвукової ракети Х-47 «Кінжал», яка до цього часу застосовувалася рідко. Однак у цьому випадку «Кінжал» являє собою модернізацію можливостей, засновану на його гіперзвуковій швидкості і здатності проникати крізь українські системи протиповітряної оборони. Однак ця система не є невразливою, про що свідчить нещодавнє збиття ракети «Кінжал» ПС ЗСУ за допомогою системи ППО «Петріот».

Паралельно з цим міністерство оборони докладає зусиль для збільшення виробництва: російські виробники ракет працюють у три зміни на добу. У травні 2022 року Воткінск – виробник ракети «Іскандер» – оголосив про плани найняти 500 робітників для збільшення виробництва. Поки що незрозуміло, чи збільшуються обсяги виробництва, але росія досягла певних успіхів у підтримці виробництва, незважаючи на санкції. Наприклад, нещодавня перевірка ракет Х-101, знайдених в Україні, виявила, що вони містять західні мікрочіпи, які були вироблені протягом попередніх двох місяців, що вказує на те, що самі ракети також були зібрані протягом цього двомісячного періоду.

Однак зусилля з нарощування виробництва можуть дедалі більше гальмуватися санкціями, враховуючи, що виробництво цих сучасних ракет значною мірою залежить від західної електроніки. Санкції також можуть обмежити здатність росії нарощувати виробничі потужності, які залежать від передових західних верстатів. Як повідомляється, виробництво ракет «Калібр» було тимчасово зупинено через поломку західного виробничого обладнання, яке використовується для їх виробництва.

Оперативний вплив

Перехід до більш широкого спектру високоточної ударної зброї суттєво допоміг підтримати кампанію Кремля з нанесення високоточних ударів на великі відстані. Однак дедалі ширше використання ракет, створених для інших місій, таких як ракети ППО С-300, знизило ефективність цієї кампанії. Такі ракети не призначені для ударів по наземних об’єктах і погано пристосовані для них. Багатьом з них не вистачає точності, необхідної для ураження визначених цілей, а деякі з них промахуються повз них з великим відривом. Хоча вони завдають шкоди тому, в що влучають, вони неминуче менш ефективні для знищення об’єктів критичної інфраструктури.

Коливання темпів операцій, що характеризуються зміною частоти і розміру ударних пакетів росії, також ускладнюють проведення ракетної кампанії на театрі воєнних дій, що призводить до зниження темпів операцій в окремих випадках, надаючи Україні більше часу для відновлення. Більше того, зростаюча частка ракет нижчої якості в останніх ударних пакетах також знижує їхню ефективність через їхню обмежену досяжність і здатність обходити українські системи протиповітряної оборони.

Однією з ключових цілей російської кампанії з нанесення високоточних ударів на театрі військових дій є підтримка наземної кампанії росії шляхом знищення об’єктів критичної інфраструктури, які безпосередньо підтримують військові зусилля України. Сюди входять вузли управління, оборонні заводи, військові навчальні центри, бази ВПС, склади матеріально-технічного забезпечення та інші подібні об’єкти. Подальше скорочення обсягу російських ракетних ударів дальнього радіусу дії – через санкції або виробничі проблеми – обмежить здатність росії виконувати цю місію. Водночас, використання менш точних ракет проти таких цілей, ймовірно, призведе до меншої кількості успішних ударів і більшої шкоди цивільному населенню.

Ще одна ключова мета російської кампанії з нанесення ударів на театрі воєнних дій – допомогти послабити і, зрештою, придушити інтегровані системи протиповітряної і протиракетної оборони України. Це досягається як прямими ударами по українських авіабазах і вузлах протиповітряної оборони, так і непрямими – шляхом примушення України вичерпати залишки ракет для наземних засобів ППО, що залишилися в її арсеналі. Слід зазначити, що остання місія набагато менше залежить від найпотужніших російських високоточних ударних ракет (наприклад, Х-101). Якщо мета полягає в тому, щоб змусити Україну витратити свої ракети ППО, достатньо буде практично будь-якої ракети з достатнім радіусом дії. Іранські БПЛА «Шахєд-136» були ефективно використані для цієї місії, що змусило Україну витратити свої обмежені запаси дорогих ракет класу «земля-повітря» на знищення безпілотників, придбаних задешево.

Кампанія Кремля з нанесення ударів на театрі воєнних дій також має на меті покласти витрати на українське населення, підірвати економіку і вплинути на прийняття рішень керівництвом країни, завдаючи ударів (або ставлячи під загрозу) по критично важливих об’єктах цивільної інфраструктури по всій країні. Російські ракетні удари по українських електростанціях, нафтопереробних заводах та інших об’єктах цивільної інфраструктури є ключовим компонентом цих зусиль, що призводить до збільшення витрат для всього населення. Ця місія має на меті підірвати економіку, а також волю українського народу, посилаючи йому сигнал, що в країні немає безпечних місць. На жаль, з цією метою використання менш точних ракет, таких як С-300, все ще може бути досить ефективним, оскільки випадковий ракетний удар по житловому району все ж сприяє досягненню мети. Постійне скорочення обсягу російських ракетних ударів ще більше послабило б здатність росії виконувати цю місію, зменшивши загрозу для економіки України і водночас сприяючи стримуванню наслідків війни.

На сьогоднішній день українська мережа протиповітряної оборони напрочуд ефективно перехоплює російські ракети дальнього радіусу дії. Важливо, однак, визнати, що буде важко повністю позбавитися цієї загрози, враховуючи здатність росії виробляти або купувати додаткові системи. Найкращі російські ракети можуть маневрувати, використовувати хибні цілі і вживати інших заходів для уникнення перехоплення. Неминуче, певна кількість ракет, ймовірно, пролетить. Так само використання дорогих ракет класу «земля-повітря» для перехоплення іранських безпілотників, придбаних фактично за безцінь, не є економічно ефективним компромісом.

Вплив нестачі обладнання на здатність росії діяти в інших регіонах

У цьому розділі звіту оцінюється вплив сукупного дефіциту техніки і боєприпасів у росії на її здатність проводити операції в інших регіонах, навіть якщо війна в Україні продовжиться. Ця оцінка, очевидно, має попередній характер і обмежується трьома потенційними сценаріями конфлікту, включаючи можливу інтервенцію в Центральній Азії з метою відновлення стабільності, експедиційну операцію на Близькому Сході і в Північній Африці та конвенційну військову операцію на Кавказі, які можуть відбутися в найближчі кілька років. Розділ завершується попереднім обговоренням перспектив і термінів відновлення росією своїх збройних сил. Всі такі оцінки, з необхідністю, є дуже спекулятивними і дуже залежать від обставин, що склалися на конкретний момент. Таким чином, результат може бути зовсім іншим залежно від часу, контексту, ставок, геополітичних умов і багатьох інших чинників. (Кожна непередбачувана ситуація залежить від контексту, тобто здатність росії проводити операції в інших країнах, таких як Молдова, буде обмежена іншими факторами, такими як її близькість до Європи і присутність російських військ в країні).

Операції зі стабілізації в Центральній Азії

Сценарій: Росія є членом Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), військового союзу, до якого входять росія і п’ять колишніх радянських республік: Вірменія, білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. ОДКБ – це справжній військовий союз із взаємними оборонними зобов’язаннями. У січні 2022 року, незадовго до вторгнення в Україну, президент Казахстану звернувся до ОДКБ з проханням про допомогу після того, як озброєні антиурядові протестувальники взяли під контроль частини Алмати, найбільшого міста країни. У відповідь на це до Казахстану було швидко направлено очолювані росією сили у складі 2300 військовослужбовців з росії та інших країн-членів Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Сюди входили понад 1000 російських військовослужбовців регулярних і повітряно-десантних частин, а також кілька одиниць бронетехніки. Їхнє завдання полягало в тому, щоб забезпечити безпеку, охорону ключових об’єктів і звільнити казахстанські сили безпеки, які потім змогли придушити протести і відновити порядок. Місія була завершена протягом тижня, після чого російські війська були виведені.

Оцінка: У російської армії не повинно виникнути труднощів з проведенням подібної операції в Центральній Азії протягом наступних кількох років, попри втрати в Україні. Враховуючи невеликий розмір місії, її обмежений масштаб і сприятливе середовище, росія зберігає здатність проводити такі операції, незалежно від того, чи триває війна в Україні, чи ні. Вона також зберігає можливості військово-повітряних перевезень для транспортування і утримання сил такого розміру.

Експедиційні операції на Близькому Сході і в Північній Африці

Сценарій: У 2015 році росія відправила експедиційний контингент до Сирії для підтримки сирійських урядових сил, які зіткнулися з широким спектром озброєних повстанських груп, що отримували значну зовнішню підтримку. Початковий контингент російської армії у Сирії, за повідомленнями, налічував приблизно 4 100 військовослужбовців, включаючи одну-дві ескадрильї російських бойових літаків, кілька підрозділів сухопутних військ і артилерії, військово-морський контингент і військово-транспортний підрозділ. Російські війська створили передову оперативну базу в Хмеймнімі, Сирія, і почали завдавати ударів з  повітря. Російські фахівці також надавали сирійській армії консультативну допомогу і бойову підтримку. Ця місія тривала кілька років, протягом яких склад сил значно змінився, але ця оцінка обмежується початковим етапом розгортання.

Оцінка: Незважаючи на нещодавні втрати в Україні, російські збройні сили, ймовірно, все ще зберігають здатність провести експедиційну операцію подібного масштабу і характеру на Близькому Сході і в Північній Африці, якщо вони матимуть доступ до відповідного місця базування і порту на східному Середземномор’ї. Російські операції в Сирії були зосереджені переважно на повітряній кампанії і проходили у відносно сприятливому середовищі. Російські сухопутні війська були призначені для захисту російських баз у Сирії, хоча вони також діяли на місцях, надаючи сирійській армії консультативну підтримку, а також обмежену бойову і тилову допомогу. Незважаючи на нещодавні втрати в Україні, російські сухопутні війська, ймовірно, все ще зберігають достатній потенціал для виконання такої місії, враховуючи обмежені вимоги. Аналогічно, російські військово-морські і повітряно-космічні сили також зберігають потенціал для проведення такого роду операцій, оскільки їхні втрати в Україні залишаються обмеженими порівняно з сухопутними військами. Росія також зберігає достатній потенціал військових повітряних і морських перевезень, що разом з доступом до комерційного судноплавства має бути достатнім для проведення такої операції за умови, що Туреччина знову відкриє Протоки.

Конвенційні військові операції на Кавказі

Сценарій: У 2008 році російська армія провела коротку, але успішну військову операцію високої інтенсивності проти Грузії під час російсько-грузинської війни. Операції спочатку були зосереджені в Південній Осетії (або Цхінвальському регіоні, як його зазвичай називають в Грузії) і Абхазії, двох сепаратистських провінціях, що перебувають під протекцією росії. Операція розпочалася із зіткнень між російськими та грузинськими військами в Південній Осетії, коли грузинський уряд намагався повернути ці дві провінції до складу Грузії. Росія фактично розгромила грузинські збройні сили в ході п’ятиденної кампанії, застосувавши переважну силу. За повідомленнями, для виконання цієї місії росія зібрала 25-тисячну армію за підтримки понад 1000 танків і бронемашин, артилерії, ракетних військ і військово-повітряних сил. Хоча росія здобула перемогу у війні, вона зазнала значних втрат у живій силі і техніці.

Оцінка: російській армії буде складно провести подібну операцію на Кавказі без високого ступеня ризику, поки триває війна в Україні, зважаючи на високі втрати в нинішньому конфлікті. Після завершення війни росія, ймовірно, зможе комфортно провести таку операцію приблизно через рік, оскільки їй потрібно буде відновити свої сили у світлі значних втрат танків і артилерії та витрат боєприпасів Україні. До цього, через такий дефіцит росії було б складно швидко зібрати компонент сухопутних військ, здатний до наступальних операцій, подібних до тих, які вона використовувала під час російсько-грузинської війни 2008 року. Однак оцінки такого роду є дуже умовними. На відміну від України, конфлікт на Кавказі буде менш вимогливим з огляду на малий розмір країн регіону і відсутність у них стратегічної глибини. Місцеві збройні сили також є меншими і менш добре оснащеними. Таким чином, якби на карту були поставлені життєво важливі інтереси, Кремль, ймовірно, зміг би зібрати такі сили, за умови, що у нього було б достатньо часу для попередньої мобілізації техніки і особового складу. Однак йому довелося б значною мірою покладатися на резервну наземну бойову техніку.

Відновлення сил

Поза цими обмеженими непередбачуваними обставинами, російським військам буде важко розпочати ще один конвенційний військовий конфлікт такого масштабу, як в Україні, протягом наступних кількох років. Втрати росії в Україні просто занадто великі, щоб росія могла керувати операцією такого масштабу, поки Кремль не досягне достатнього прогресу у відновленні своїх втрат. Росії знадобиться час для відновлення своїх сил, і більшість спостерігачів сходяться на думці, що на відбудову її сухопутних військ піде багато років, особливо якщо західні санкції залишаться в силі. Багато чого залежатиме від того, наскільки ефективно Москва мобілізує оборонне виробництво, і від того, які сили вона вирішить будувати. Те, наскільки вона вирішить покладатися на свої величезні запаси озброєнь, також вплине на час, необхідний для відновлення потенціалу. Якщо росія вирішить спробувати створити більш сучасні сили, ніж ті, які вона розгорнула в Україні, це збільшить загальний час, необхідний для відновлення своїх сил. Якщо санкції діятимуть ефективніше, то росії також може знадобитися технічна допомога з боку Китаю та інших країн, які все ще бажають мати з нею справу. Допоки росія матиме достатні доходи від продажу енергоносіїв для фінансування такої діяльності, вона, ймовірно, знайде партнерів, готових поділитися зброєю і технологіями. В іншому випадку їй доведеться більше покладатися на імпортозаміщення – складне завдання, враховуючи стан російської технологічної бази. Більшість спостерігачів, однак, погоджуються з тим, що росія врешті-решт досягне успіху у відновленні своїх збройних сил, і, згідно з нещодавніми свідченнями представників американської розвідки, для цього їй знадобиться 5-10 років. Російські темпи виробництва під час останніх державних програм озброєння дають певне уявлення про виробничий потенціал оборонної промисловості. Наприклад, за даними Шведського агентства оборонних досліджень, росія змогла модернізувати близько 185 основних бойових танків на рік у період між 2011 і 2018 роками, і, як зазначалося вище, виробництво збільшилося приблизно до 250 танків на рік. Але ці цифри не враховують нещодавні зусилля росії з розширення потужностей і нарощування виробництва, що зрештою може призвести до підвищення темпів виробництва. (Дискусії на цю тему тривають, і існує багато різних поглядів на цю тему).

Основні результати та висновки

Від початку війни в Україні Сполучені Штати та їхні союзники докладають узгоджених зусиль для підтримки України шляхом надання військової допомоги та запровадження санкцій проти росії. Військова допомога зосереджена на наданні військової техніки та обміні розвідувальними даними про дислокацію російських військ. Вона має найбільш негайний і видимий ефект, надаючи Україні засоби для швидкої модернізації власних збройних сил і рішучого протистояння російським військам, що призвело до значного скорочення російського військового потенціалу і надзвичайно високих втрат техніки. Санкції також безпосередньо вплинули на російське оборонне виробництво, різко розірвавши російські ланцюжки поставок, хоча їхній прямий вплив важко визначити. Проте є численні свідчення того, що санкції ставлять російську оборонну промисловість під примус і ускладнюють подолання обмежень виробничих потужностей. У численних повідомленнях російських ЗМІ йдеться про необхідність посилення імпортозаміщення.

Виснаження російських збройних сил суттєво виснажило запаси обладнання, що, в свою чергу, підірвало здатність росії продовжувати війну в Україні. Дефіцит техніки і боєприпасів, що виник внаслідок цього, підриває вогневу перевагу російських військ, обмежує їхню здатність до маневру і підриває можливості в інших сферах. У сукупності це створює вікно можливостей для українських сил відновити контрнаступ, хоча поки що незрозуміло, як довго триватиме така ситуація.

Росія реагує на обох фронтах, намагаючись обмежити подальші втрати і обійти санкції. Там, де це можливо, російське військове керівництво знижує темпи операцій в Україні, відступає на більш захищені позиції, коригує тактику і обмежує використання боєприпасів. Крім того, російське оборонне керівництво вживає надзвичайних заходів для нарощування оборонного виробництва і поповнення своїх сил. Через санкції це включає в себе вилучення зі сховищ техніки радянських часів і закупівлю безпілотників з Китаю та Ірану. По суті, відбуваються дві окремі битви на виснаження, які запекло ведуться між росією, з одного боку, і Україною та її західними союзниками, з іншого. Вони включають в себе війну на виснаження на місцях в Україні, спрямовану на рішуче скорочення російських сил, і глобальну кампанію санкцій, спрямовану на придушення російських бюджетних надходжень і оборонного виробництва. Результати цих двох змагань цілком можуть вирішити хід війни, але їхній результат все ще дуже сильно залежить від обставин.

Через обмежений характер даних, про які йде мова, оцінки в цьому звіті подекуди ґрунтуються на непрямих або неповних доказах. Тим не менш, у цьому звіті зроблено кілька висновків щодо впливу виснаження особового складу та санкцій на здатність росії продовжувати війну в Україні та інших країнах.

1. На сьогоднішній день підтримка України з боку США і їхніх союзників, спрямована на збільшення темпів виснаження, була дуже ефективною, що призвело до суттєвого зниження якості російських збройних сил.

Вибуття особового складу завдало значної шкоди російським військам в Україні, підірвавши їхні можливості в усіх сферах. Вплив на наступальні можливості росії був більшим, ніж на її оборонні спроможності. Більше того, наслідки виснаження вплинули на деякі категорії озброєнь більше, ніж на інші, оскільки в деяких сферах росія досягла більшого успіху в пошуку шляхів відновлеггя своїх збройних сил.

Виснаження завдало великої шкоди російським бронетанковим військам, які втратили дві третини своїх фронтових ОБТ. Заміна їх моделями радянських часів, витягнутими зі сховищ, частково компенсувала ці втрати, але це також знизило якість танкових сил і значно обмежило здатність росії до маневру. Проте проблеми росії з маневром залежать не лише від кількості і якості її танкових сил. Вони також пов’язані з нестачею особового складу, браком підготовки і морального духу, поганим плануванням і виконанням, обмеженим лідерством, недоліками в проведенні загальновійськових операцій та іншими факторами. З часом ці проблеми потенційно можуть бути виправлені. Більше того, росія все ще має тисячі танків на складах, які вона може використати, хоча більшість систем, що залишилися, швидше за все, потребуватимуть більш масштабної модернізації перед тим, як їх можна буде повернути на озброєння. Крім того, росія також має потенціал для збільшення виробництва, тому поступово вона зможе поповнювати свої сили, хоча для повного відновлення довоєнного танкового парку знадобиться кілька років. Таким чином, не слід недооцінювати потенціал росії у відновленні її можливостей маневру бронетанковими силами.

Ведення високоінтенсивної війни на виснаження завдало шкоди артилерійським підрозділам росії на тлі зростаючих ознак виснаження їхніх запасів боєприпасів. Останнє стає головною проблемою для російських військ в Україні, які значною мірою покладаються на масовану вогневу міць для підтримки операцій, компенсації своїх недоліків і стримування українських контрнаступів. Росія активно використовує свої запаси боєприпасів, в той час як її керівництво намагається отримати боєприпаси з інших країн. Але поки що не зрозуміло, чи будуть ці дії достатніми для запобігання серйозній кризі. Оборонна промисловість також намагається розширити виробництво артилерійських боєприпасів і боєприпасів для РСЗВ, але стикається з обмеженнями потужностей. З часом, однак, росія, ймовірно, збільшить виробництво достатньо для того, щоб підтримувати знижену, але більш сталу інтенсивність вогню.

На противагу цьому, росія змогла зберегти відносно високі темпи використання безпілотників, незважаючи на значні втрати БПЛА під час війни, але дефіцит їх все одно зберігається. Їй це вдалося завдяки збільшенню темпів виробництва деяких фронтових безпілотників, таких як «Орлан-10» і «Ланцет», а ще більше – завдяки імпорту БПЛА у великих кількостях з інших країн. Закупівля невеликих китайських цивільних безпілотників, в тому числі квадрокоптерів DJI, була особливо важливою для підтримки операцій з використанням безпілотників, тоді як іранські безпілотники заповнюють прогалини в інших сферах. Однак зростаюча залежність росії від іноземних джерел залишається вразливим місцем через загрозу санкцій і, меншою мірою, через потенційне обмеження доступу до китайських цивільних безпілотників.

Росії також вдалося зберегти достатню кількість засобів РЕБ для продовження операцій, попри значні втрати в Україні. Дані про їхні початкові і залишкові запаси та відповідні темпи виробництва отримати важче, що обмежує видимість у цій сфері. Проте є підстави вважати, що РЕБ може бути вразливою сферою для росії, враховуючи її високу залежність від спеціалізованих західних мікросхем. Більше того, обслуговування і поповнення такого різноманітного набору платформ РЕБ, ймовірно, буде пов’язане з логістичними проблемами. Зважаючи на їхню важливість для російських операцій в Україні, необхідно продовжувати дослідження в цій сфері для більш ефективного націлювання на російські системи РЕБ.

Досі Москва демонструвала здатність підтримувати свої ударні можливості на театрі бойових дій, незважаючи на значні витрати своїх найкращих ракет («Калібр», Х-101 та «Іскандер»). Це призвело до зменшення використання саме цих систем, хоча Кремль, можливо, тримає деякі з них у резерві на випадок інших непередбачуваних обставин. Перейшовши до більш диверсифікованого поєднання ракет театру воєнних дій, гіперзвукової зброї і безпілотників-камікадзе, Кремль зміг підтримувати операції в цій сфері, але ціною зниження якості і продуктивності.

Росія зіткнеться з проблемами у збільшенні виробництва нових ракет через санкції та обмеження виробничих потужностей. Але принаймні в найближчій перспективі вона, ймовірно, зможе підтримувати достатню кількість ракет для проведення операцій, навіть якщо частота їх запуску зменшиться.

2. Виснаження може бути ще більш ефективним, якщо його ретельно пристосувати до ситуації, хоча цей підхід має свої обмеження.

Вплив виснаження на російські запаси озброєнь і боєприпасів значно різниться в залежності від категорій озброєнь. Наприклад, втрати російських танків значно перевищують втрати артилерії в абсолютному вимірі. Аналогічно, здатність росії заміщати свої втрати також варіюється в різних категоріях озброєнь. Хоча втрати безпілотників є високими, здатність росії їх компенсувати була достатньою для того, щоб підтримувати відносно високий темп операцій. Так само вплив на російські військові операції в Україні залежить від масштабу дефіциту техніки і боєприпасів, що виникає внаслідок цього. Таким чином, вплив виснаження російських запасів озброєнь – а отже, і російських оперативних можливостей – залишається нерівномірним, впливаючи на одні можливості більше, ніж на інші.

Так само важливо визнати, що російські оперативні можливості в Україні – за деякими винятками – вимагають комплексного використання всіх різних категорій озброєнь, розглянутих у цьому звіті. Наприклад, утримання вогневої переваги над Україною залежить від комбінації систем. Це залежить не лише від значної кількості артилерії і боєприпасів, але й від достатнього покриття БПЛА для отримання даних про цілі. Це також залежить від наявності достатньої кількості засобів РЕБ і ППО для протидії БПЛА, щоб запобігти ураженню російських артилерійських платформ контрбатарейним вогнем.

Нарешті, не кожна категорія російських озброєнь однаково важлива з точки зору підтримки військових зусиль. У випадку України російська артилерія має першочергове значення, оскільки вона відіграє центральну роль у російських операціях. Оскільки конфлікт перетворився на війну на виснаження, артилерія стала центром тяжіння російських сил в Україні. Таким чином, придушення російських артилерійських обстрілів (навіть якщо тільки на локальному рівні) є надзвичайно важливим для України як для того, щоб уникнути циклу виснаження, так і для того, щоб забезпечити можливості для маневру.

Політики потенційно можуть використовувати таку інформацію для вдосконалення своєї стратегії, зосереджуючи військову допомогу і санкції в тих сферах, де вони, найімовірніше, матимуть оперативний і стратегічний ефект. Наприклад, зосередження уваги на заходах, спрямованих на послаблення російської артилерії, може суттєво підірвати здатність росії використовувати масовані обстріли для придушення українських контрнаступів. Цього можна досягти, зменшивши можливості Москви отримати безпілотники для спостереження за полем бою, обмеживши поставки артилерійських боєприпасів від іноземних постачальників, а також покращивши контрбатарейну боротьбу України.

3. Значне виснаження російських сил суттєво виснажило їхні можливості, створивши вікно можливостей для України відновити контрнаступ. Однак неясно, як довго це вікно залишатиметься відкритим, перш ніж росія зможе поповнити свої сили в достатній мірі, щоб зміцнити свою оборону.

Постійна широкомасштабна військова допомога Заходу значно посилила спроможність Збройних сил України. Як наслідок, баланс сил у війні з часом змінився на користь України. Найважливіше, що ЗСУ швидко наближаються до паритету за вогневою потужністю, а також отримали певні переваги над росією з точки зору маневреності. Це створює можливості для України перехопити ініціативу і перейти в наступ на наступному етапі війни. Але неясно, як довго триватиме це вікно можливостей, перш ніж російські зусилля з поповнення запасів і відновлення своїх сил почнуть приносити свої плоди.

4. Тривала війна в Україні в поєднанні з великими втратами особового складу і техніки, ймовірно, обмежить здатність Кремля проводити широкомасштабні конвенційні військові операції високої інтенсивності в інших регіонах, принаймні в найближчій перспективі.

Зокрема, значні втрати бронетехніки і артилерії, понесені росією в Україні, а також зростаючий дефіцит боєприпасів ускладнять для Москви можливість оперативного розгортання добре оснащеного і чисельного компоненту сухопутних військ – порівнянного з тим, який вона використовувала під час російсько-грузинської війни 2008 року – в інших частинах світу. Однак Кремль, ймовірно, все ще зберігає достатній потенціал для проведення певних операцій з підтримання стабільності та експедиційних операцій обмеженої тривалості, масштабу та обсягу.

Рекомендації

Хоча на конфлікт в Україні впливають численні фактори, багато з яких перебувають поза контролем західних політиків, у цьому звіті пропонується кілька ідей, які західні політики можуть врахувати при коригуванні західної військової допомоги і санкцій, щоб сприяти подальшому виснаженню російських збройних сил в Україні:

Продовжувати постачати українським військам танки, бронетехніку, артилерію і високоточні боєприпаси в обсягах, необхідних для забезпечення і збереження переваги в маневрі і вогневій потужності над росією, а також створити умови для якнайшвидшого сприятливого завершення війни.

Розглянути можливість надання українським виробникам прав на використання окремих західних технологій для ліцензійного виробництва окремих систем озброєнь, комплектуючих та/або боєприпасів, необхідних для ведення наземної війни в Україні.

Зосередити західну військову допомогу на послабленні російської артилерії, щоб допомогти розірвати цикл виснаження, включаючи контрбатарейні радари, повітряні засоби розвідки та захищені мережі бойового простору.

Надати платформи для придушення російських систем РЕБ і ППО, щоб допомогти українським безпілотникам і баражуючим боєприпасам вільніше маневрувати в контрольованому росією повітряному просторі.

Посилити українські можливості протидії БПЛА за допомогою засобів ППО і РЕБ ближнього радіусу дії, щоб розірвати російський артилерійський ланцюг ураження.

Посилити українські мережі протиповітряної і протиракетної оборони, щоб підтримувати заборону доступу російських бойових літаків до повітряного простору і підтримувати високі темпи виснаження російських ракет дальнього радіусу дії і БПЛА, хоча це займе певний час і вимагатиме узгоджених зусиль для нарощування західного виробництва.

Усунути лазівки в санкціях, які дозволяють постачати цивільні дрони в росію для використання в українському конфлікті, зокрема, дрони китайської компанії DJI, які широко використовуються росією, хоча це, безумовно, буде складно з огляду на численні існуючі канали дистрибуції.

Посилити експортний контроль і правоохоронну діяльність для блокування постачання високотехнологічних мікросхем, що використовуються в російських засобах радіоелектронної боротьби, в тому числі незаконними каналами.