На часі нові моделі взаємодії в суспільстві
Роздуми і дуже-дуже багато тексту.
Я не знаю, скільки з «найлютіших» порохоботів справжні, а скільки фейкові, але я знаю, що й ті, й інші реально існують.
І мені мотиви найлютіших досить таки зрозумілі. Бо цю лють породило почуття невтамованого болю і невідновленої справедливості. Болю від зради власними співвітчизниками, які нас роками принижували і зневажали, висміювали наші похмурі очікування, звинувачували в проплаченості та якомусь дивному сектантському обожнюванні лідера.
Даруйте, але культ особистості – це останнє, в чому можна запідозрити порохоботську спільноту. Та ми, бляха, навіть подушок з ПП не вишивали і свічок не відливали, на відміну від… Яка нафіг секта, ви здуріли?
Так, більшість із нас очікувала після зміни влади сильного погіршення життя. Я, правда, думала, обійдеться просто високим курсом долара, зниженням економічного зростання та гальмуванням реформування, я і уявити собі не могла, що все піде настільки по … по поганому сценарію. Але я знала точно, що сценарій буде саме поганий, іншого бути не могло, ну так витікало з логіки подій. Я знала, що планувати майбутнє слід виходячи саме з погіршення умов життя. Більшість з нас це відчували.
І в чому ми виявилися неправими?
А ще порохоботам казали, що поміняється влада, нам перестануть платити, і ми розчинимося в небутті, «як з білих яблунь дим». Вочевидь цього не сталося і статися не могло, бо більшість із нас дійсно щиро небайдужі до своєї країни і прагнуть сильної, самодостатньої, прогресивної держави. Більшість розуміє, що реформи – це трудно, важко і боляче, з купою помилок і прорахунків, а не миттєве “покращення”. Що підбір правильних кадрів – процес поступовий, повільний, з великою часткою відбраковування, з неодмінним виявленням і відсіюванням поганців. Більшість із нас досить адекватно оцінювала стан країни, який повною мірою проявився після Майдану: прогнило майже все, що не згнило, поїла іржа, а що не заіржавіло, пожерли короїди.
Але нас всіх об’єднувало одне: ми бачили і відчували потенціал України. Кожен на своєму рівні, від дрібного до масштабного, але кожен з нас шкірою відчував можливості її розвитку. Не тої дешевки “я розкажу вам про Україну своєї мрії…”, популістичної з самого першого речення, а поступового перетворення України на гідну, достойну державу.
Нам всім в тій чи іншій мірі боляче, що до нас не дослухалися. Що більшість, сміючись та гигикаючи, дозволила монополізувати владу людям недосвідченим, неосвіченим, недалеким, ще й до біса загребущим, до того ж, позбавивши громадянське суспільство важелів впливу та контролю.
З точки зору влади, щодо порохоботів вона діяла вірно: дискредитувала їх, ганьбила та демонізувала, заганяючи в маргінез. Я не знаю достовірно, хто саме і як керував цим процесом, де і хто його підігрівав і розпалював, але правда в тому, що вдалося це лише частково, адже досі порохоботи – це більша частина активного суспільства, яке об’єднує найбільш компетентних, поінформованих, дієвих і мотивованих громадян держави. За 4 роки жодної альтернативи не з’явилося. Так, виник чималий хор прославителів та оспівувачів, але це не спільнота. Прихильники влади атомізовані і роз’єднані, в них немає спільних ідей розвитку, немає релевантної картини ані сьогодення, ані майбутнього держави.
І хоча наша спільнота досі чимала, війна загострила нашу спільну проблему. Ми – травмовані. Травмовані віроломством співгромадян, поранені роками безсилля щось змінити, вимучені тривалими спробами довести, що країна сильно схибила з вибором напрямку руху. Гірко, споглядаючи тепер за наслідками злочинної недбалості влади, яка знехтувала попередженнями і пересторогами, кожного божого дня нові втрати нам додають болю, роз’ятрюючи незагоєні рани.
Так, багато хто з порохоботів став агресивніший і радикальніший, це правда, я бачу це по друзях, чимало з яких знаю майже 10 років. Щодо дій влади і я відчуваю в собі періодичні припливи гніву, відчаю та досади.
Але зараз треба випрацювати нові моделі взаємодії в суспільстві, адже докорами та закидами за те, чого вже не виправиш, а також знеціненням продуктивних зусиль влади ми нічого не досягнемо, окрім як зробимо боляче собі ще більше і заженемо себе в ізоляцію.
Тому пропоную трохи скорегувати загальний підхід:
1. Фіксувати, запам’ятовувати та досконально розбиратися в кожній поточній дії влади, не беручи на віру твердження з жодної сторони, бо маніпулюють, на жаль, з обох боків. На жаль, такі часи, що маніпулюють, помиляються або і щиро самообманюються періодично майже всі.
2. Якщо влада робить щось добре, не знецінювати та нівелювати це, а знаходити слова для схвалення, а якщо так скрутило від ненависті, що слів не знаходиться, просто промовчати. Співати осанни не вимагається, і без вас там “хор” справиться.
3. Нагадувати владі без істеричних докорів і агресії, що саме їй ще слід зробити для виправлення її власних минулих помилок. І якщо завдання нагальне, кОпати, щоб робилось, а не тринділось.
4. Твердо і непохитно нагадувати владі, що за все буде запитано свого часу, що нічого не забуте і з рахунків не списане. Що по покаранню кожного, хто попався на зраді, зловживаннях чи хабарах, в свій час вимагатиметься звіт.
5. Не тюкайте своїх, я вас дуже прошу. Бо ми всі й так війною покоцані, іноді іскри достатньо, щоб пожежа спалахнула. Якщо не в силах терпіти чиїсь недоречні та несвоєчасні просторікування, якщо ви відчуваєте, що у вас наростає гнів, ну обмежте показ вам дописів цієї людини в своїй стрічці на 30 днів, ну розфрендіть та навіть забаньте, але не тюкайте, якщо можете стриматися. Бо гнів мине, а біль залишиться. Іноді просто достатньо написати, що ви не підтримуєте написаного і не розділяєте озвучену думку, не встрягаючи в суперечку і не надаючи пояснень. Будь ласка, трошки гнучкості, ну хоч краплину. Бо до кінця війни ще дуже далеко, а нам треба дотла не вигоріти.
7. Ще раз, дуже важливий момент: фіксуйте всі проблеми, які ви виявили і в яких ви змогли розібратися. Ми знаємо, що влада дуже зацікавлена в тому, щоб гострі питання НЕ постали після перемоги. Ми маємо бути напоготові, компетентні та підковані, щоб нас не одурили і не забалакали. Ми маємо правильно формулювати питання та вимагати точних і однозначних відповідей. Ми маємо правильно направити розслідувачів і не дати їх збити зі сліду.
8. Постарайтеся зберегти себе. За будь-яку ціну намагайтеся заощадити власний психічний ресурс. Він надзвичайно цінний і в умовах війни важко відновлюється. Тому – не давайте себе качати. Якщо можете не вестися, стримайтеся. Якщо не вдається стриматися, постарайтеся слідувати такому правилу: пишіть трохи прохолодніше, відстороненіше і стриманіше, ніж загальний фон коментів.
І останнє. Це все мій власний досвід і моє бачення. Я йду з вами цим самим шляхом пліч-о-пліч. Може, хтось для себе цінне знайде, а хтось ні. Не ображайтеся і не беріть на власний рахунок, якщо це не про вас. В такому разі не треба мене лаяти, просто ігноруйте.
Ілюстрація: Ксенія Єрмакова (Kseniia Fast)
