Лети, Птахо…
Літературний фестиваль у Нью-Йорку мав усі ознаки “дорослого” фестивалю. Велика кількаденна програма, широкий пул учасників з усієї України, гучна рекламна кампанія, багато “мерчу” – сумки, листівки, нашийні хустки. Учасники жили у готелі, їх розважали, возили автобусами, годували.
Пізніше суто випадково у розмові я дізналася, що за все заплатила родина Віки, точніше її чоловік. Я тоді ще подумала – яка вона щаслива… Якщо чоловік тобі готовий подарувати цілий фестиваль, то, можливо, він захоче тобі віддати і весь світ. Може ж таке бути?
Росіяни дуже раділи влученню цієї ракети у піцерію. Чомусь цих дванадцятеро загиблих сповнили їхні серця великою радістю. Тепер уже тринадцять, Віка стала тринадцятою, і, можливо, у цьому причина їхньої екстази? Вони розуміють, що убили цілий Всесвіт, відчахнули гілку, яка могла б сяяти і квітнути на славу України. Змусили замовкнути голос справедливості і совісті, тихий, але оглушливий.
Віка обрала собі свій окоп і своє служіння у цій війні, вона їздила і говорила з людьми, документувала злочини росіян для майбутнього суду.
Росіяни прорахувалися, у них немає причин для радості. Ім’я Вікторії Амеліної звучатиме на кожному судовому засіданні, ми будемо спеціально приходити до їхніх кліток з Вікиними плакатами в руках. Про цю українську письменницю знатимуть усі, її очі стануть вашим кошмаром.
Ви будете зовсім скоро волати – а нас за чьто?
А у нормальних людей буде миттєва відповідь.
Лети, Птахо.
Мені так шкода, ми стільки всього не доробили, стільки справ зависли назавжди обірваними струнами. Ми ніколи цього вже не виправимо.
Але ми доб’ємося справедливості. Там де ти є, ти це точно знаєш. Знаєш навіть, коли і як це буде.
Укрінформ: Соцмережі про загибель Віки Амеліної. Ми всі зараз свідки нового Сандармоха
Сьогодні вночі стало відомо, що померла в лікарні українська письменниця Вікторія Амеліна, яка 27 червня зазнала поранення при обстрілі Краматорська російськими військами. Укрінформ зібрав перші реакції на цю жахливу новину.
Фото: Facebook Вікторії Амеліної
