Зупиніться у взаємознищенні!
Знаєте, не менш важливим, ніж міць наших Збройних Сил і допомога наших союзників, є наша внутрішня ЄДНІСТЬ.
У нас є один ворог — це путін. І про це треба памʼятати.
Я розумію все. Розумію, що втомилися, розумію, що нерви. Я розумію, що інколи хочеться…
Але зараз треба припинити срач.
Треба тримати єдність аж до нашої повної ПЕРЕМОГИ. А розбиратися з усім будемо потім.
Це моє послання, це послання наших військових з фронту. Єдність та підтримка Збройних Сил і перемога — це наш пріоритет.
Сьогодні знову працюємо на Сході, знову передаємо техніку, лазні і дещо новеньке — гранатометні постріли осколково-фугасні калібру 40 мм для скидання з дронів на голови самі знаєте кого 😉
Шановні українці!
Я розумію скільки накопичилося злості, як здають нерви, як хочеться все це вихлюпнути.
І все ж.
Припиніть ображати воїнів.
Припиніть ображати жінок.
Припиніть ображати людей інших політичних поглядів.
Визнавайте власні помилки.
Визнавайте помилки своїх однодумців.
Визнавайте право опонентів на помилку.
Весь цей срач «свій/своя – святий, чужий/чужа- демон» знецінює героїзм на фронті, розколює країну, а значить працює проти нашої всім життєво потрібної Перемоги.
Я все сказав.
Росла я в селі і гострих слів та мату чула достатньо. Як і образ лайливими словами…
Але я не вважала і не вважатиму це нормою в публічному дискурсі. Ні вирази «шмара» на адресу жінки, ні «порохоскот» на адресу багатьох людей, ні «що з єбалом» не можуть бути нормою.
Так, це регулярно роблять ТГ канали Банкової, але не думала, що це вже стало нормальним для політичної лексики країни, яка називає себе європейською…
Інакше, це не про «майбутнє країни», а про країну без майбутнього.
В нас є тема, яка заслуговує на увагу, – це контрнаступ. В нас є тема, яка заслуговує на дискусію, – це те, як забезпечити відбудову країни, міжнародну підтримку на вступ до ЄС і НАТО і не втратити демократію.
Все решта – технологія, але точно не з того боку, на який пробують всі тикнути 😉 .
Марія Подибайло, мама загиблого Героя, написала дуже важливий текст із закликом всім зупинитися у взаємознищенні і зосередитися на боротьбі з окупантами.
Сторіччями розбрат і взаємопоборювання були причиною наших поразок. Невже й після такої страшної війни, яка ще триває, ми не зробили уроки?
Ніхто не має права лізти ні в чиє приватне життя, це аксіома. В Україні, до речі, як і в усьому цивілізованому світі, громадянський шлюб прирівнюється до офіційного, і не штамп в паспорті визначає почуття.
Серце розривається, коли усвідомлюєш, скільки юних прекрасних пар розбито війною. Їм би жити, народжувати дітей, а не ходити на могили коханих.
Очевидно, наші військові , які пережили смерть побратимів і пекло, мають ПТСР. Але це не може бути виправданням до несприйняття іншої думки і агресії.
Повага до памʼяті загиблих має нас обʼєднувати навколо ключового – не зрадити цю памʼять, зробити все для Перемоги, вступу України в ЄС і НАТО, побудови демократії, а не автократії.
Я часто згадую, як ВР стоячи аплодувала Да Вінчі, коли він так заслужено отримав зірку Героя. Він був дуже цілісна молода і гарна людина, і його смерть – велика втрата для його рідних і країни. Як і смерть тисяч інших прекрасних юних і справжніх українців, найкращих, бо вони пішли захищати Україну.
Серед цих загиблих найкращих і найрідніших є члени команди Європейської Солідарності, тисячі наших партійців воюють на фронті. В окопах ніхто не запитує, за кого ти голосував і яких ти поглядів, там діє інше братерство. І навряд чи вони заслужили неповагу.
Взаємопідтримка і взаємоповага. Так має бути зараз і в тилу. Й не тітушки мають визначати градус будь якої дискусії, бо це дійсно відкидає нас в темні часи.
Марія Подибайло, мама загиблого героя, гарно написала, що наше суспільство складається з різних. В цьому його сила й унікальність, і давайте це цінувати та цінувати один одного.
«Наше спільне складається з сукупності локальних. І перемога, і успіх, і щастя. Та все. Ми зможемо!».
Тепер, коли я закрив гештальт із упорядкуванням алей вшанування памʼяті загиблих на кладовищах міста Києва, бо до мене як депутата Київради звернулись сімʼї загиблих захисників, я можу прокоментувати всі гучні скандальні теми фейсбуку, які сюди перекочували з твіттеру, де дуже часто і дуже багато анонімних користувачів, коментуючи будь-що, просто переходять межі будь-якої культури та моралі (і я це неістово засуджую), тому вкрай рідко взагалі щось публікую там.
1) Я засуджую вислів Чорновола «Шмара», дуже засуджую! Він дозволив цей вислів по відношенню до захисниці та посестри! (ні, я не швиряюсь у відповідь різкими фразами та образами).
2) Так само я засуджую вислови публічної особи та депутата по відношенню до певної частини суспільства. Які дуже легко можуть спонукати або підбурювати іншу частину суспільства до непередбачуваних і трагічних кроків, які ми не зупинимо.
Я закликаю всіх до зупинки процесу підбурювання один одного, адже якраз саме цей процес потрібен ворогу і саме зараз задля розхитування ситуації всередині країни.
Зупиніться всі! В тому числі і народні депутати, які активно долучаються до процесу розлюднення частини суспільства, тим самим спонукаючи до агресії одних проти інших!
І я майже впевнений, що публікація на цю тему набере більше уваги, аніж та, де йдеться про нарешті прийняте за 9 років війни рішення щодо впорядкування місць для поховань наших захисників і захисниць, і мені сумно в такі моменти.
Я до останнього намагався триматися від цієї дуууууже брудної історії осторонь. Бо є набагато важливіші (для мене особисто) справи, і всі вони стосуються військової теми. Так було вчора, є сьогодні і буде завтра! Але ж інформаційний простір живе за своїм розкладом, підготовленим та зрежисованим десь у великих, світлих, затишних кабінетах… І, відкриваючи фейсбучну стрічку, ти одразу отримуєш в обличчя купу інформаційного бруду. Срач піднявся такий, що, власно кажучи, складається враження, ця тема головна для більшості дописувачів. Готові вчепитися в горлянку один одному. (Інформаційно вже вчепились). А що там на фронті, як там хлопці… та кого це ї*е зараз? Не цікаво! Не трендово! А ось поперекидуватися купами лайна, ооооооо… це залюбки! В цьому ми Чемпіони світу!
Отже!
Тарас Чорновіл, нагородив йухні. Тупої та відвертої. Коли ти позиціонуєш себе як політичного експерта, твоє обличчя постійно з’являється в телевізійних етерах, коли ти врешті-решт депутат ВР минулого скликання, ти мусиш думати, що говориш! Навіть якщо опонент прямо або опосередковано тебе провокує. До речі, хто такі «порохоскоти»? Ноунейм ботоферма, яка, цілком можливо (я навіть впевнений в цьому), адмініструється фахівцями Луб’янки. Чому впевнений? Та тому, що є інша сторона цієї історії, але під назвою «зебіли». У дев’яноста відсотках випадків це такі ж самі ноунейм акаунти. Їх завдання висмикувати людей на шалені емоції. Вкидати різні фотожаби, і так далі. Навіщо вони це роблять? А здогадайтесь самі… Повторюю, Тарас нагородив відвертої йухні, образивши людину, до речі, депутата Київради!
Але…
Він вибачився за свої слова! Сам так вирішив, або хтось порадив, то неважливо! Він вибачився! Начебто конфлікт вичерпано. Так, неприємно, як то кажуть, «осадочек остался», але тим не менше. Так думаємо ми! Інші думають інакше і вирішили влаштувати шоу, кинувши депутата ВР минулого скликання в смітник. Додатково принизивши його, начебто обливши сечею! Що ж… Гарна тактика для перетворення країни на Сомалі! Бо хто сильніший, той і може вершити суд, так? Чудово! Правда, рівно до того моменту, коли він стикнеться з тими, у кого буде два пістолети. Але то теж недовго, бо потім зустрінуться опоненти з автоматами. За якими піде правосуддя «я так хочу, я так вирішив» у вигляді кулеметів. Гарна буде країна, так? Ох*єнна!
Нагадаю випадок, про який усі чули. Напочатку березня 2022 року бійці 206 батальйону територіальної оборони затримали Нестора Шуфрича. Ще той кадр! Трохи накричали. Трохи потрясли. Бо були злі неймовірно. Але… Ніхто не обливав його сечею та не вимазав його пику в справжньому лайні. Викликали представників правоохоронних органів і передали того кадра в їхні руки! Що кажете «Чому не розстріляли на триденну радість багатьох»? На це питання самі знайдіть відповідь. Впевнений, впораєтесь!
Біда… Велика біда в тому, що ми по щелчку пальців готові вчепитись в горлянку… своїм! Так, у нас різні політичні вподобання. Хтось за Зеленського. Хтось за Порошенка. Хтось за Смішка, Тимошенко або Тягнибока! Але… Чи стали ми від цього меньше українцями? Чи тепер у нас до своїх люті більше, ніж до окупантів? Чи давня істина «Поділяй та володарюй» – чарівне правило, як перемогти українців їхніми ж руками?
Схаменіться! Усі!.. Доки не пізно! Правда, якщо Україна для вас… нас… мене значить хоч трохи більше, ніж своє, осяйне, неймовірно ох*єнне ЧСВ!
Я все сказав!
P.S. Нещодавно увійшли во взаємодію з одним із підрозділів, чия назва напряму походить від Азовського моря. Нам була потрібна деяка інформація по певному району. Хлопці – красунчики! Без жодного питання надали все, що нам було потрібно. І що дивно, ніхто не спитав один у одного, а за кого ти голосував у 2019 році? Цікаво, чого це, так?
Я от про що подумав. Тут нам пишуть, що Тарас Чорновіл сам винний, бо, бачте, клюв відкрив на особу, яка тривалий час на фронті і втратила рідну людину. А хто такий той Чорновіл?
І я оце думку карбую. Може, даремно я обурююся з цієї події? Якщо замислитися, мені ж образ світлого майбутнього малюють. От дивіться.
Я дев’ять місяців служив у 72-й бригаді ім. Чорних запорожців. Я й досі, служачи інструктором БПЛА, вважаю цю бригаду своєю і за можливості допомагаю своїм побратимам. Очевидно, серед ветеранів нашої бригади люди є різні, в тому числі ті, хто створить певні організації ветеранів Чорних запорожців. А наша бригада – це Бахмут, Вугледар і далеко не тільки.
І дивіться, яка дивина виходить. Пише хтось принизливий пост про когось із наших ветеранів, а ми збираємося компанією і негідника – зеленкою! І в смітник! Все ж правильно? Якщо ветерана образили, то можна?
Або так. Хтось з наших побратимів у особи, що не захищала Україну, відіжме квартиру, а та особа почне голосити на ФБ. А ми знову збираємося, беремо цю особу – і зеленкою. І в смітник!
А я засяду писати про те, яка героїчна і віддана особа ветеран, який віджав квартиру, і яка гидота особа, яка Україну не захищала. Мене багато людей прочитають… Ну, мені ж можна?! Я ж про героя напишу, якого якесь нікчемне, що сховалося за нашими спинами, насмілюється не любити за віджату квартиру!
В Україні багато є людей, які з нами в окопах не були. Є пані, що волають про своє неймовірне волонтерство (якого не бачили 99,8% фронтовиків), але в яких сини або чоловіки сидять і сиділи вдома. Уявляєте? Ляпне така особа щось, що нам не сподобається, а їй випадково в будинок КрАЗ в’їде. Прямо по грядках троянд.
Дивовижне майбутнє? Пропоную воїнам інших бригад, 30-ї, 24-ї, 28-ї та інших, брати на озброєння. Життя миттю стане набагато цікавішим. Все під гаслом “за метлу відповідати треба”. Особливо лоху непридатному до служби.
А якщо станеться так, що ветерани іншої бригади десь наїдуть на нашу? Ну, все як завжди. Заб’ємо стрілку, зустрінемося, порішаємо… Як самі знаєте хто.
І скажіть, що ми не праві будемо? Я – доброволець з 2014 р. Я був пілотом БПЛА-літака в добробаті. Я літав для бойових комендатур ДПСУ (наш добробат воював спільно з прикордонниками) та для бойових бригад у зоні АТО. Я навчав пілотів “Валькірій” на АрміїСОС. Я на фронті з перших днів вторгнення, спершу як доброволець, потім як солдат 72-ї бригади ім. Чорних запорожців, а зараз як інструктор льотної підготовки. Мені ж можна, хіба ні?
А вже повірте, у 72-й є хлопці, порівняно з якими я й не воював майже. Які втрачали друзів, рідних, коханих. Разом ми таких справ наробимо!
Нам же можна?
Як вам такий образ майбутнього? Приваблює? Все ж правильно і вірно?
Дозвольте мені своє ставлення до такого майбутнього не розкривати.
