«Перший після Бога, в хорошому сенсі». Як генерал Залужний став тим, ким він є
Оксана Тороп, Святослав Хоменко / BBC
26 лютого 2022 року, третій день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Уже очевидно, що план росіян “захопити Київ за три дні” провалився, проте шальки терезів на фронтах ще хитаються у той і інший бік.
Росіяни не змогли висадити десант з військовою технікою в Гостомелі, проте взяли в оперативне оточення Чернігів, стрімко просувалися Сумщиною і з дня на день могли вийти на лівобережні передмістя Києва.
Публічно влада закликала українців не панікувати, однак між собою члени уряду почали активно обговорювати ідею підірвати усі київські мости. Це дозволило б затримати російську армію перед природною перешкодою – річкою Дніпро, і не допустити росіян до урядового кварталу.
Саме тоді один з високопоставлених урядовців набрав тодішнього голову СБУ Івана Баканова. Вимагав, аби той наказав своїм спецпризначенцям підірвати мости і відрізати лівий берег Дніпра від правого.
Ситуація була складною. Баканов подзвонив до головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного. Той його вислухав і без вагань відповів: “Підірвати мости? В жодному разі! Це буде зрада тих, хто залишився на лівому березі Дніпра – і військових, і цивільних”.
Час показав, що рішення, яке генерал ухвалив на третю добу без сну, в задимленому від сотень викурених цигарок бункері з розкладеними на столах картами оперативної обстановки, виявилося правильним.
Згодом десятки рішень Залужного допоможуть українській армії не лише втримати Київ, а й відтіснити росіян з півночі України, провести Харківський контрнаступ, відвоювати Херсон. Зараз від них залежить доля нового наступу ЗСУ.
ВВС спробувала дати власну відповідь на питання, хто такий Валерій Залужний, і як він став тим, ким він є.
“Наш Валєрчик”
| Мешканці Звягеля, 50-тисячного міста, що за три години їзди від Києва трасою на Львів, досі звикають до нової назви свого міста – до минулого року воно називалося Новоградом-Волинським.
“А його як не назви, що Новоград, що Звягель – все одно місто військових”, – сміється Тетяна Шатульська-Пелешок. Їй 80 років, вона все життя пропрацювала вчителькою початкових класів, може сходу назвати прізвища кількох генералів, які народились у Звягелі. Вона каже, що пам’ятає всіх дітей з усіх одинадцяти своїх випусків. Валеру Залужного, маленького, щупленького кучерявого хлопчика, якого 1 вересня 1980 року привела до школи №9 його мама, Тетяна Григорівна пам’ятає чудово – хоча б тому, що тоді жила по сусідству з родиною Залужних. |
 |
“Залужні учотирьох – дорослі і Валера з молодшим братом – жили в однокімнатній квартирі біля вокзалу, там поруч дві військові частини. Батько його був військовим, він змалечку бачив навколо себе військових, любив гратися солдатиками на парті, солдатиків на перервах малював. Наша школа була під шефством однієї з військових частин: солдати до нас на уроки приходили, на їхньому плацу дітей приймали у жовтенята й піонери. Я зовсім не дивуюсь, що Валера пішов у військові”, – каже Тетяна Григорівна.
Вчителька згадує, що Залужний не був відмінником, але був старанним, мав чисті зошити і завжди охайно складені речі.
“У нас у класі був хлопчик-напівсирота, його мама сильно пила, він вічно голодним був. Валера йому то щось з дому поїсти приносив, то свою порцію шкільного обіду віддавав. Він був дуже добрим дитям”, – з усмішкою каже Тетяна Григорівна.
Однокласник та шкільний друг Залужного Сергій Степанюк з цим погоджується: “От ви у мене спитаєте, чи захищав Валера дівчат, а я вам відповім, що йому і не треба було їх захищати – їх ніхто не ображав. У нас був дуже дружній клас, атмосфера була сімейною, ми досі дуже дружимо”.
Класі у сьомому Залужний, який до того був одним з найменших за зростом у класі, різко шугонув угору, а в його табелі з’явилися трійки. Приблизно тоді, згадують однокласники, його почали називати Валєрчиком: так його і досі називають друзі дитинства.
“Це не жаргон чи панібратство. Уявіть собі, він був таким скромним обояшкою. Такі кучеряшки, усмішка, такі рожеві щічки. Ніколи грубих слів не вживав, але і не лащився. Валєрчик”, – згадує однокласниця і дружина Сергія Олена Степанюк.
Степанюки пам’ятають Залужного як хлопця спокійного, але не тихоню. Не “фронтмен” чи любитель виступити з трибуни, а людина, яка тримається гурту, може мовчати-мовчати, а тоді втнути такий влучний жарт, що всі попадають зо сміху.
“Він був самодостатній. Я був комсоргом школи і добре пам’ятаю, що в художній самодіяльності чи в спортивних змаганнях він брав участь тільки якщо йому самому було цікаво або треба було допомогти класу. Грамоти, якісь заохочення – це його не цікавило зовсім”, – згадує Сергій.
Після дев’ятого класу хлопців в рамках курсу допризовної підготовки на два тижні заселили в справжню казарму однієї з військових частин міста, видали кирзові чоботи, онучі. Їли вони в солдатській їдальні, стріляли в тирі – одним словом, справжня пригода. На нечітких чорно-білих знімках того періоду можна побачити перші зображення Валерія Залужного у камуфляжі – ще радянського зразка.
А після цих зборів делегація від новоградської школи поїхала на тиждень до Ленінграда – нагорода за успішний збір металобрухту й макулатури. 9-Б клас представляли Залужний, Сергій Степанюк, його майбутня дружина і ще двоє дівчат. Решта дітей були молодшими.
“Найбільший наш спогад? Білі ночі, – сміється Олена Степанюк. – Нас заселили в одну з ленінградських шкіл, спали в класах, на постелених на підлозі матрацах, дівчата окремо, хлопці окремо. І так сталося, що одного вечора після відбою малишня полягала спати, а ми, троє дівчат, пішли до хлопців пограти в карти. Хто програв – той клав собі на голову подушку, а інший іншою подушкою його лупив по голові, все дуже невинно було. Вирішили, поки не стемніє, то гратимемо. Граємо-граємо, а тут виявляється, що вже ранок, діти встають снідати, а ми ще спати не лягали. Нас за це покарали: відправили додому на різних поїздах”.
| До випускного класу Валерій Залужний не пішов: освіту вирішив продовжити у Новоград-Волинському машинобудівному технікумі. Сьогодні про чотири роки, проведені Залужним у технікумі, згадує не кожна біографія головнокомандувача ЗСУ, і це дещо дратує його директорку Аллу Петрошук.
“Він прийшов до нас з середнім балом 3.9 – не те щоб погано, але й не дуже добре. А пішов від нас з відзнакою. Він вчитися навчився у нас, – каже вона. – Його системне, прикладне, технічне мислення сформувалося саме тут”. |
 |
Залужний отримав диплом за спеціальністю “Прикладна механіка”. Він міг піти працювати фахівцем з обслуговування та ремонту станків, верстатів, автоматів, іншої техніки, а міг продовжити технічну освіту – наприклад, у політехнічному інституті. Або ж міг реалізувати свою дитячу мрію – стати коміком (про це він сказав в інтерв’ю журналу Time).
Але зрештою з “міста військових” він переїхав до військового вузу. У 20 років Валерій Залужний вступив до Одеського інституту сухопутних військ.
“Він просто шукав-шукав себе, у школі, в технікумі, а потім – знайшов, його зачепило, і він пішов по цій лінії вже цілеспрямовано”, – каже Сергій Степанюк.
Позивний “Волонтер”
Наступні роки у житті Залужного – це безперервна військова служба з таким самим практично безперервним навчанням.
Він пройшов шлях від командира взводу до командира 51-ї бригади ЗСУ. Крім того, у 2007 році Залужний з золотою медаллю закінчив Національну академію оборони на оперативно-тактичному рівні, а через сім років випустився з оперативно-стратегічного факультету того самого вузу. Після закінчення він отримав перехідного меча королеви Великої Британії, який щороку вручають найкращому випускникові.
Війна прийшла у життя Залужного у 2014 році. Його тоді призначили заступником командира сектора С, який після початку збройного конфлікту створювали на півночі Донецької та заході Луганської областей. Там він вперше зіткнувся з потребою реформувати армію: вона по суті створювалася наново просто під час боїв на Донбасі.
Залужний розповідає, що тоді майже не з’являвся вдома. Його рідко бачили дружина і двоє доньок, одна з яких, за даними ЗМІ, пішла стопами батька і стала військовою.
“Родина мене з 2014 року майже не бачила. Я розповідав головнокомандувачу ЗС США. Кажу: я влітку 2014 року поїхав. Повернувся через 3 місяці на два тижні, знову поїхав. Повернувся через 9 місяців, вони мене не бачили і до цього звикли”, – розкаже він в інтерв’ю Дмитру Комарову.
Саме впродовж двох років служби на Донбасі Залужний познайомився з багатьма військовими та волонтерами, з якими підтримує контакт і досі.
Тоді у нього був позивний “Волонтер”: військові розповідають, що полковник Залужний був відомий тим, що постійно “розрулював” проблеми та допомагав із забезпеченням бійців на фронті.
На День Незалежності у 2017 році президент Порошенко зробив Залужного генералом, а наступного року його призначили першим заступником командувача Об’єднаних сил.
Уже в ранзі генерала Залужний здобув ще одну вищу освіту: заочно закінчив Острозьку академію за спеціальністю “Міжнародні відносини”.
Успіхи свого стрімкого кар’єрного просування в інтерв’ю відомчому виданню ЗСУ АрміяInform Залужний пояснив так: “Мене призначали – я приступав до виконання обов’язків, опановував посаду. Пропонували іншу – теж рухався. Можна сказати так: через ту завантаженість ніколи не думав, що колись стану генералом і дійду до високих щаблів”.
Коли у 2019 році Володимир Зеленський став президентом, Залужний виконував обов’язки командувача у зоні бойових дій на Сході. На першій їхній зустрічі бойовий генерал мав розповісти про стан військових дій на Донбасі верховному головнокомандувачу, який жодного дня не служив в армії.
Пізніше Залужний розповість в інтерв’ю Time, що не збирався занурювати Зеленського у деталі військової тактики і перипетії армійських структур управління. “Йому не потрібно розумітися на військовій справі – так само, як знати медицину чи будівництво мостів”, — розповідав потім Залужний. Зеленський, схоже, з цим погоджувався.
Вже за кілька місяців після їхньої першої зустрічі Залужного призначили командувачем оперативного командування “Північ” зі штабом у Чернігові.
А наступного року генерал Залужний керував навчаннями “Об’єднані зусилля-2020” на Миколаївщині. На навчаннях був присутній особисто президент Зеленський. Українці вперше випробовували “суперзброю” – нещодавно передані американцями протитанкові комплекси Javelin. Демонстрація закінчилася фіаско: ракета з комплексу не вилетіла.
“Можливо, це помилка оператора, може щось інше, треба розбиратися, зараз точно сказати не можу”, – спантеличено виправдовувався в ефірі телеканалів Залужний.
Згодом він зізнається: після того інциденту був впевнений, що в Офісі президента його запам’ятають як “невдаху з несправними Джавелінами”.
Але у липні 2021 року, коли Залужний пив пиво і святкував день народження дружини, йому подзвонили. Це був президент Зеленський. Він повідомив Залужному, що призначає його на посаду головнокомандувача Збройних сил.
“Це був не просто удар нижче пояса, це був нокаут”, – згодом згадуватиме Залужний свої перші емоції в інтерв’ю Time.
Ситуація на кордонах України з Росією та Білоруссю уже тоді була неспокійною. У квітні-травні там сконцентрувалися десятки тисяч російських військових, а західна преса попереджала про високу ймовірність вторгнення. Чому в цих умовах Зеленський зробив вибір на користь генерала Залужного, досі до кінця не зрозуміло.
У розмові з журналом Time Андрій Єрмак – голова офісу президента, якого називають головним “кадровиком” української влади, – розповість, що це він радив президентові підписати це призначення: “Я висловив свою думку, що він мені здається досить професійною, розумною людиною. Але рішення було за президентом”.
“Запах війни в повітрі”
Мабуть, перше суттєве рішення Валерія Залужного на посаді головнокомандувача ЗСУ – це дозвіл військовим на Донбасі у разі нападу на них відкривати вогонь у відповідь без узгодження зі старшим командуванням.
“ЗСУ виконують все, що потрібно, щоб противник стріляв менше або взагалі не стріляв”, – говорив він у інтерв’ю “Радіо Свобода”.
З перших днів після призначення Залужний говорив: загроза повномасштабного вторгнення Росії є цілком реальною. “Ти ні з чим не сплутаєш запах війни, і він уже відчувався в повітрі”, – казав він журналові Time у червні 2022 року.
Однак тоді, перед війною, слова Залужного губилися за заявами найвищого політичного керівництва України на чолі з Володимиром Зеленським, які переконували українців, що війни не буде, а готуватися треба радше до травневих шашликів.
У розмовах з ВВС працівники українського Генштабу стверджують: задовго до початку великої війни командування ЗСУ перейшло фактично на цілодобовий режим роботи, попри заспокійливі меседжі політиків.
Сам Залужний перебрався жити у приміщення неподалік Генштабу – щоб краще підготуватися до ймовірного вторгнення і зберегти ці приготування у таємниці. Наприклад, саме тоді перевозили системи ППО з пунктів їхнього постійного базування, і робилося це вночі.
Журнал New Yorker стверджує, що Залужний приховував військові приготування навіть від Володимира Зеленського і від американських партнерів Києва. Зеленському він нічого не казав нібито через побоювання, що той, не вірячи у можливість вторгнення, попросить його згорнути приготування. Американцям – бо ті могли розповісти про ці приготування Зеленському.
“Лише в лютому (2022 року) Залужний погодився поділитися своїм планом захисту України. Військову аташе американського посольства в Києві, полковника ВПС, викликали на нараду в Генштаб і показали їй роздрукований на одному листку ескіз українських позицій і схем оборони. Їй не дали копії цього аркуша, дозволили лише зробити рукописні нотатки… (Пізніше виявилось), що підлеглі Залужного показали аташе фальшивий варіант плану, приховавши весь розмах приготувань”, – йдеться у цій публікації.
“Десь на кінець лютого (2022 року) ми вичерпали усі можливості з нашої фантазії, що можна зробити ще. Ми щось робили, потім перевіряли, наскільки воно ефективне, приходили до висновку, що це рішення не є ефективним, воно мінялося, знову відпрацювання повного комплексу, знову оцінка, знову негативний результат… І таким чином прийшли до того, що є”, – розповідав Залужний у фільмі Дмитра Комарова “Рік”, який вийшов до річниці повномасштабного вторгнення.
Увечері напередодні початку великої війни, 23 лютого 2022 року, Залужний разом з іншими високопосадовцями взяв участь у зустрічі президента Зеленського з найбагатшими бізнесменами країни.
У розмові з “Українською правдою” кілька учасників тієї зустрічі згадали, що саме жорстка і впевнена доповідь Залужного про те, що ЗСУ готові до всіх можливих сценаріїв, найбільше заспокоїла присутніх.
Перший день
На світанку 24 лютого після перших ракетних ударів по Києву у чаті однокласників Залужного по звягельській школі у вайбері почалася легка паніка.
“Бережіть нерви! Валера робить свою роботу, а ми повинні свою”, – написав до чату хтось з його друзів дитинства.
Чи прочитав це повідомлення сам Залужний, невідомо: з того дня він не написав до цього чату жодного слова.
Після початку вторгнення він негайно прибув до штабу командування українськими військами, яке розгорнули у сховищі неподалік Генштабу. За даними видання Reporters, разом з ним над картами працювали інші генерали – заступник Залужного Євген Мойсюк, начальник Генштабу Сергій Шаптала і навіть головнокомандувач ЗСУ за президентства Петра Порошенка Віктор Муженко. Був поряд і міністр оборони Олексій Резніков.
“Там була абсолютно робоча атмосфера. Я не можу сказати, що в його поведінці було щось незвичне. Це кадровий військовий, який пройшов важкі бойові дії в 2014-2015 роках. Страху в його очах не було, були максимальна концентрація та зосередженість”, – згадує той день в розмові з ВВС ексрадниця головнокомандувача Людмила Долгоновська, яка також була поряд із Залужним 24 лютого минулого року.
Долгоновська розповідає, що протягом перших трьох днів вторгнення Залужний не відпочивав і не спав, а постійно говорив з військовими: “Він постійно зідзвонювався з командувачами, питав про ситуацію на різних ділянках”.
Сам Залужний пізніше розповість, що довіряв своїм генералам, тому ці розмови були короткими, але змістовними. Проте у іншому інтерв’ю – журналу Economist – у грудні 2022 році Залужний заявить: “З початку війни я звільнив десятьох генералів, бо вони не справлялися. Ще один – застрелився”.
ВВС не отримала відповідей на запит стосовно особистих даних цих генералів. На умовах анонімності джерела повідомили, що в ситуації з суїцидом йшлося не про зраду, а радше про важкий психологічний стан тієї людини.
З початку війни місце перебування головнокомандувача ЗСУ постійно змінюється задля безпеки. Весь цей час робочий день Залужного починається вдосвіта та закінчується вночі. Вихідних у нього в принципі немає, кажуть ВВС його знайомі.
“Я дивуюся, як і коли він відпочиває. Після повномасштабного вторгнення він працює практично 24 години на добу. Як такого плану робочого дня немає. Це постійна бойова обстановка або планування заходів”, – розповідає нам полковник Анатолій Штефан “Штірліц”, який працює з головнокомандувачем.
За його словами, тримає генерала в строю не кава, а спорт, яким він за можливості займається на тренажерах, які стоять прямо в його кабінеті.
Нерадянський генерал
| Перед великою війною прізвище Залужного знали переважно люди, які були якось дотичні до військової сфери. За кордоном його очікувана роль в історії викликала радше співчуття: в західних столицях були впевнені, що в разі повномасштабного вторгнення росіян Київ впаде за лічені дні, окупація цілої України забере у них максимум кілька тижнів.
Втім, успішна оборона Києва, потоплений флагман російського Чорноморського флоту крейсер “Москва” та успішний Харківський контрнаступ змусили світ інакше подивитися на Залужного. |
 |
Журнал Time минулого року виніс його на обкладинку свого вересневого номера, а згодом включив до списку ста найвпливовіших людей світу. Тепер всі світові військові експерти розмірковують над тим, в чому ж секрет успіху українського генерала.
Однією з найважливіших рис Залужного-воєначальника є те, що він жодного дня не провів у радянській армії. Військова теорія, яку він на відмінно засвоїв у військових вишах незалежної України, наклалася на практику, здобуту на фронтах війни на Донбасі.
“Залужний – харизматичний, він має стратегічне бачення, а головне – у нього є характер, – каже ВВС американський військовий аналітик Майкл Кофман. – (Американський генерал Норман) Шварцкопф колись сказав, що лідерство – це потужне поєднання стратегії та характеру. Але якщо вам треба обрати щось одне, обирайте характер. Я думаю, що Україна (у ході цієї війни) під керівництвом Залужного показала загальну успішну стратегію, а він сам продемонстрував сильний характер”.
В інтерв’ю журналу Economist Залужний назвав своєю “релігією” відхід від радянських практик поклоніння командирам-держимордам. Він – представник нового покоління українських генералів, які, наприклад, уже добре володіють англійською. І стиль його управління, кажуть співрозмовники ВВС, радше західний – він делегує повноваження на нижчі рівні командування, і це, як показала практика, підвищило ефективність усієї української армії.
“Головнокомандувач повинен вміти прикрутити свою голову до всієї армії”, – каже ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, і з цим, на думку експерта, Залужний чудово впорався. “Плюс Залужного в тому, що завдяки своїм командирським якостям і авторитету він здатен довести свою думку до практичного втілення на місцях”.
Саме через таке делегування повноважень складно приписати Залужному багато рішень, результат яких можна побачити на полі бою. Адже не завжди відомо, чиї саме дії призвели до успіху чи невдачі.
Чи не єдиний раз свої власні погляди на механіку війни з Росією Залужний виклав у програмній статті, яку він у вересні минулого року написав для державної інформагенції “Укрінформ” разом із колишнім командувачем десантно-штурмових військ генералом Михайлом Забродським.
У цьому тексті генерали називають звільнення Криму цілком реалістичною метою, досяжною уже в 2023 році – за умови створення ЗСУ угрупування у складі від десяти до двадцяти загальновійськових бригад та їхнього забезпечення сучасним західним озброєнням.
Однак, на думку генералів, здобуття українцями контролю над Кримом не призведе до закінчення війни, а лише виведе протистояння на новий рівень, адже росіяни – за рахунок наявності у їхніх арсеналах ракет дальнього радіусу дії – будуть і далі загрожувати усій території України.
Єдиний спосіб зарадити цьому і, як наслідок, переламати хід війни, пише Залужний, – це можливість української армії вражати цілі у глибині території Російської Федерації з тим, аби зробити пов’язані з війною відчуття її громадян “гострішими, природнішими”.
“Генерал Волдеморт”
Ще одна риса генерала Залужного, – його ставлення до російських військових.
З одного боку в інтерв’ю Economist він говорить: “Росіян і будь-яких інших ворогів потрібно вбивати. Тільки вбивати. І найголовніше – не боятися цього робити”.
Разом з тим Залужний не приховує поваги до свого російського візаві, начальника Генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова.
“Він сильний, підступний і непередбачуваний. Це сильний ворог, якого нам треба поважати задля перемоги”, – сказав він у інтерв’ю для фільму “Рік”.
А у розмові з кореспондентом Time Залужний каже, що “поважає російську школу воєнної науки”, прочитав усі праці начальника російського Генштабу Валерія Герасимова і вважає його “найрозумнішим з людей”. “Я виріс на російській воєнній доктрині і досі вважаю, що вся воєнна наука перебуває в Росії”, – сказав тоді Залужний.
Кажуть, що саме після цього інтерв’ю прізвище Залужного почали вголос вимовляти у стінах Воєнної академії російського Генштабу.
Співрозмовник ВВС з провідного військового вишу Росії розповідає, що до цього Залужний був у них чимось на кшталт лорда Волдеморта (злий чаклун з серії книг про Гаррі Поттера, також відомий як “Той, чиє ім’я не можна називати”). На наступний день після статті – прізвище Залужного почало з’являтися не лише у дискусіях між викладачами, але й “у навчальному процесі”.
“Я думаю, ви розумієте, що похвала від ворога цінніша, ніж від друга, а “поважають навіть вороги” – це справжнє визнання, адже самі себе ми хвалимо і так”, – додає співрозмовник ВВС.
Залужного хвалять і російські військові в полях.
“Поки наше Міноборони медальки собі в Сирії вішало, х…ли побудували собі армію. Залужний воює, звичайно, краще, ніж Герасимов і Шойгу, хоча це і не складно”, – сказав Російській службі ВВС один з командирів середньої ланки ПВК “Вагнер”, який зараз перебуває під Бахмутом.
Чи критикують Залужного?
Якщо компліменти Залужному-воєначальникові можна запросто зустріти у багатьох українських та західних виданнях, то критика його дій – велика рідкість, навіть у російських ЗМІ.
Одне з можливих пояснень – від нього не чекали успіху. Перед самим початком повномасштабного вторгнення багато оглядачів та політиків у Росії й на Заході вважали, що ЗСУ мають мало шансів встояти проти російської армії. Адже вона переважала ЗСУ практично у всьому.
Іншими словами, якби Київ “взяли за три дні”, то більшість військових експертів, вірогідно, вважали б це цілком логічним завершенням кампанії.
Занижені очікування створили Залужному репутацію надзвичайно ефективного воєначальника, прикривши його можливі помилки.
Будь-які відступи ЗСУ – приміром, минулорічні відходи з Сєвєродонецька та Лисичанська – на Заході найчастіше пояснюють бажанням українського командування зберегти життя українських солдатів. А запеклий спротив у Бахмуті, під час якого були великі втрати, експерти часто так само називають виправданою тактикою. Виглядає так, що в очах коментаторів Залужний апріорі не може помилятися.
Ставити під сумнів рішення “залізного генерала”, очільника усієї військової вертикалі не прийнято і в Україні – що цілком природно для країни, яка воює.
Проте у розмовах не під запис військові, які працюють у структурах Генштабу, кажуть ВВС, що у післявоєнному майбутньому суспільство очікуватиме відповідей на непрості питання, пов’язані насамперед з підготовкою до вторгнення росіян та військовими операціями на початку великої війни.
“Як до воєначальника – до Залужного є питання… Багато що тоді відбувалося завдяки рішучості командирів на місцях. Сам він не такий рішучий”, – анонімно розповідає ВВС офіцер Генштабу.
Стосовно деяких найгостріших питань – як от, чому українська ППО неефективно спрацювала під час знаменитого вертолітного десанту на аеродром “Гостомель” під Києвом або як росіянам вдалося настільки швидко захопити Херсонщину і дійти до західних околиць Маріуполя – уже ведуть розслідування українські правоохоронні органи.
Наразі немає відповідей на питання, якою була роль у цих подіях політичного керівництва держави на чолі із Зеленським, що зробили і чого не зробили місцеві відділення СБУ під керівництвом Івана Баканова і чи правильно у цих обставинах діяли військові, якими керував Валерій Залужний.
Критикують Залужного і за його особисті якості.
“Попри свою репутацію агресивного та амбіційного командувача, Залужний вважався диваком: його знали як людину, яка радше жартувала зі своїми підлеглими, ніж дисциплінувала їх”, – писав про нього журнал Time.
Його знайомі розповідають, що в генерала чудове почуття гумору. Він запросто може розрядити напружену обстановку на закритій нараді, розказавши нецензурний анекдот про російських військових. Що за анекдот, співрозмовник ВВС не зізнався.
Його схильність до жартів помітна і в деяких інтерв’ю . В той час, коли команда Володимира Зеленського безуспішно намагалася організувати двосторонні переговори з Володимиром Путіним у 2021 році, Залужний зухвало пожартував у розмові з журналісткою Яніною Соколовою:
“Хотіли б проїхатись танком по Червоній площі?”
“Мабуть, так. По-чесному”
“З прапором, з музикою?”
“Так. І по Арбату теж”.
Образ душі компанії й веселуна дещо не в’яжеться з деякими вчинками Залужного, які свідчать, що він прихильник жорсткої дисципліни в армії. У розмові з Time Залужний розповідав, що цілу годину кричав на старших та досвідченіших за себе командирів, які перед початком великої війни не сприймали всерйоз підготовку до вторгнення.
Інший показовий випадок – у грудні 2022 року Верховна Рада ухвалила закон про посилення відповідальності військових за дезертирство, самовільне залишення позицій, невиконання наказу чи непокору.
Більше того, судам заборонили застосовувати до звинувачених пом’якшуючі обставини та давати умовний термін. Чимало військових та правозахисників відкрито та досить жорстко критикували цей закон, заявляючи, що він виводить бійців, що проштрафилися, з поля дії конституції та дає командирам, часто не готовим до бойових дій такої інтенсивності, важелі для тиску на бійців.
У розпал дискусій з цього приводу Валерій Залужний публічно підтримав суперечливий закон.
“Армія тримається на дисципліні. І якщо прогалини в законодавстві не забезпечують її дотримання, а “відмовники” можуть сплатити штраф… або отримати покарання з випробуванням, це несправедливо. Оголені ділянки фронту змушені закривати собою інші військовослужбовці, що призводить до збільшення втрат особового складу, територій та мирних людей на них. Часто втрачені позиції доводиться відновлювати штурмовими діями дуже і дуже дорогою ціною”, – втомлено зачитав на камеру Залужний.
Зеленський, попри критику, таки підписав закон, а позиція Залужного стала приводом для критики уже на його адресу.
“Є принципова різниця між службою в мирний час і бойовою роботою. Його (Залужного) перша бойова робота була одразу в генеральському званні (насправді у званні полковника – ВВС), а це абсолютно інший погляд на життя, аніж коли ти був солдатом в окопі”, – заявив військовий експерт та ветеран бойових дій на Донбасі Євген Дикий в інтерв’ю виданню “Новинарня”.
З іншого боку, командир молодшої ланки однієї з бойових частин ЗСУ розповів ВВС, що чимало командирів підтримали суперечливий закон. За спостереженнями співрозмовника, фактів невиконання бойових наказів після підписання закону суттєво поменшало, а про зловживання цим законом він жодного разу не чув.
“Перший після Бога, в хорошому сенсі”
Але попри все Залужний серед військових має славу “людяного генерала”.
Він знає особисто сотні людей на всіх щаблях військової ієрархії і на всіх ділянках фронту. Кажуть, він може запросто подзвонити на мобільний не полковнику чи майору, а простому солдатові чи сержанту – розпитати про стан справ на конкретній ділянці або навіть просто привітати з днем народження.
Можливо, саме звідси беруться корені своєрідного солдатського “фейк-фольклору” – жартів про вигадані риси характеру чи дії самого Залужного, яких ніколи і не було. Від військових подекуди можна почути жарти на кшталт “Валера нормальний хлопець, я з ним служив”.
“Якщо раніше прізвище головнокомандувача в солдатських масах могли й не знати, то Залужного знають точно. Він в ролі першого після Бога, в хорошому сенсі. З розряду: “Та до кого вже тільки не звертався, хіба ще Залужному не писав” або “Я що, Залужний, звідки я знаю, коли ротація?”, або “Та жалійся хоч Залужному, все одно ти не правий”, або “Якби Залужний знав, що нам форми не дають, комбата б уже давно розжалували”, – розповідає ВВС військовий однієї з фронтових бригад ЗСУ.
Про те, наскільки близьким головнокомандувач українського війська може бути до простого бійця, підтверджує історія офіцера ЗСУ Євгена Воротила. Він та його дівчина, київська вчителька історії Марія Гуреш, планували одружитися, проте весілля зірвалося через війну – хлопця відправили під Бахмут.
Під час короткої ротації під Київ Євген прийшов до свого командира відпроситися до столиці на кілька днів, щоб одружитися у вузькому колі. Він дуже здивувався, коли командир запропонував, щоб на церемонії був присутній головнокомандувач ЗСУ Залужний як заохочення за гарну службу.
Дату весілля призначили на початок вересня 2022 року – тоді по телевізору тільки й говорили про початок Харківської контрнаступальної операції ЗСУ. Але навіть за таких обставин Залужний знайшов 20 хвилин для того, аби привітати молодят, розповіла ВВС мати молодої, письменниця Тамара Горіха Зерня.
Залужний увійшов до зали у неформальній футболці та куртці кольору хакі з шевроном у вигляді емблеми київського “Динамо” і голосно спитав, чи є у молодят свідок – і запросив до зали мера Києва Віталія Кличка. Присутні були ошелешені.
“Пан Залужний сказав велике напутнє слово, звертаючись переважно до Жені, мого зятя. Я б сказала, що це була і настанова, і розповідь, і проповідь – про те, як він повинен поважати, жаліти і берегти свою дружину. Що роль дружини офіцера – це роль жертовна… Ще він говорив, що у нього самого дві дочки, і він добре знає, які вразливі у нас дівчата і жінки, як їх потрібно захищати і берегти”, – згадує Тамара.
“Окремо звернувся до Марії, моєї доньки, сказав, що у разі якихось проблем чи скарг можна звертатися особисто до нього”.
Не залишає Залужний своїх бійців і в миті скорботи. Весь світ облетіли кадри, на яких Залужний стоїть на колінах перед матір’ю та дівчиною загиблого під Бахмутом наймолодшого героя України – Дмитра Коцюбайла – під час прощання з легендарним “Да Вінчі” на київському Майдані Незалежності у березні цього року.
“Трепанація черепа”
До призначення головнокомандувачем Валерій Залужний був активним користувачем соцмереж – він сам вів особисті сторінки у фейсбуку, інстаграмі та тіктоку, викладав там свої фото з родиною, з відпочинку, писав про службу, спілкувався з побратимами, розповідає нам полковник Анатолій Штефан.
ВВС відомо кілька випадків, коли військові, які писали повідомлення Залужному, згодом отримували на них відповідь, а ще пізніше головнокомандувач особисто знайомився з ними.
Зараз у Залужного залишився лише один особистий акаунт – у фейсбуці. Доступ до нього закритий, у даних користувача значиться “місце народження – Єрусалим”.
“Здавалося б, це не стосується військової справи. Але такий хід, незвичайний для звичного іміджу генерала, тим більше з пострадянського простору, натякає на незвичайність його світогляду. А воєначальник з незвичайним світоглядом – це небезпечний супротивник на війні, він може бути здатним і на інші несподівані думки й ходи”, – каже ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.
Побратим Залужного Анатолій Штефан розповідає, що головнокомандувач ЗСУ знаходить час для того, аби регулярно читати новини в інтернеті та телеграм-каналах. Саме звідти він довідався про те, що російські військові “серйозно поранили, а то навіть і вбили” його.
Штефан каже, що Залужний поставився до цих повідомлень з гумором і не збирався на них реагувати: мовляв, толку виправдовуватися за якісь фейки.
Однак після того, як російські “воєнкори” повідомили, що головнокомандувач ЗСУ переніс важку операцію на мозку з трепанацією черепа, а директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін заявив, що “Росія отримує інформацію про стан здоров’я головкома ЗСУ, але не розголошуватиме будь-чого”, Штефан запропонував Залужному відкрити “страшну таємницю російській пропаганді”.
Бо на той час станом здоров’я Залужного, попри заспокійливі коментарі від влади, почали перейматися вже й українці.
“Записали ми це відео і подумали, що (росіяни) зараз скажуть: от він сидить, значить, поранений. Тож ми одразу записали друге відео, де тримає селфі камеру і, усміхаючись, каже, що все добре, – розповідає Штефан про “бекстейдж” зйомок цього ролика. – Залужний завжди сміється з таких історій. Ми звикли, що (росіяни) різне про нього кажуть. Але ми тут дочекалися піку маразму від російської пропаганди”.
Отаман Залужний
Не дивно, що за таких обставин генерал, який зумів зупинити російську навалу та відвоювати частину захопленої ними української території, здобув таку популярність в Україні.
Зображення Валерія Залужного з жестом victory і підписом “З нами Бог і отаман Залужний” на напівзруйнованому магазині електроніки довгий час було іконічним образом з центру напівоточеного російськими військами Бахмута.
Хітом на українському радіо минулого року стала композиція виконавця електронної музики Oisho BTZ під назвою “Залужний мутить двіж”.
Одразу кілька українських міст назвали свої вулиці на честь головнокомандувача ЗСУ. Мер одного з них, Конотопа, – Артем Семеніхін, у розмові з ВВС визнав, що у самого Залужного дозволу на таке перейменування вулиці Тургенєва не питали.
“Ми вирішили, що це буде найкращий спосіб підтримати генерала у, можливо, найважчий момент його життя. Міськрада проголосувала одноголосно”, – розповідає Семеніхін.
Крім того, на розгляді Верховної Ради перебуває проєкт про перейменування на честь Залужного першого населеного пункту – села Ватутіне на Харківщині. Воно було засноване після Другої світової війни, а тому попередньої назви не має. Опитування мешканців села показало, що вони б хотіли назвати його Залужне – саме на честь генерала.
Та й з розмов на вулицях Звягеля, колишнього Новограда-Волинського, батьківщини Залужного, відчувається, що чимало його мешканців були б зовсім не проти переназватися ще раз – на честь знаменитого земляка.
“Показники позитивного ставлення, довіри до Залужного максимальні, тотальні. Вони точно в районі 90% – як і показники віри в нашу перемогу або довіри до ЗСУ. У цьому плані Залужний стоїть поруч з Зеленським – ці два прізвища мають схожі показники. Всі інші – і політики, і громадські діячі – мають значно нижчий рівень довіри”, – каже ВВС соціолог Олексій Антипович.
Політтехнолог Сергій Гайдай виділяє три складові надзвичайної популярності Валерія Залужного серед українців.
Перша – ресурс його посади. “Будь-яка людина на його посаді була б популярною. Поки ЗСУ справляються зі своїми завданнями, поки ми з вами живі – звичайно, у їхнього головнокомандувача рейтинг буде максимальним”, – каже Гайдай.
Однак Залужний, на його думку, має і додатковий актив – природну привабливість. Важко уявити собі бойового генерала, який по-батьківськи обіймає молодого солдата, виглядає як “свій хлопець”, душа компанії, який має настільки щиру посмішку. Залужний в цьому плані абсолютно нетиповий воєначальник.
Нарешті, каже Гайдай, на користь Залужного грає дозована і доречна публічність.
Він не роздає десятки інтерв’ю як, скажімо, керівник військової розвідки Кирило Буданов, а з’являється на публіці, щоб іронічно довести, що він живий, після того, як російська пропаганда його “вбила”. Або щоб коротко повідомити про чергову розмову з кимось із західних воєначальників на тему підтримки України.
У січні цього року Залужний коротко написав, що мільйон доларів, який йому у спадок залишив незнайомий йому американець українського походження Григорій Степанець, він передав на потреби ЗСУ.
“Витримка цього інформаційного балансу – це або природне чуття самого Залужного або ж поруч з ним є хтось, хто йому це правильно підказує”, – каже Сергій Гайдай.
“Партія Залужного”
У воюючій Україні формально політики зараз немає. Але поява в інформаційному полі яскравої та популярної фігури Валерія Залужного мимоволі привернула увагу тих людей, які вже сьогодні моделюють, як виглядатиме політика у післявоєнній Україні.
Джерела ВВС кажуть, що вже кілька місяців у закритих соцопитуваннях фігурує гіпотетична “партія Залужного”, і її показники досить високі. Співрозмовник, який бачив ці цифри, стверджує, що якби вибори до Верховної Ради відбулися найближчим часом, “партія Залужного” могла би бути другою після президентської “Слуги народу”.
Українські ЗМІ регулярно пишуть про те, що президентська команда відчуває певну ревність до популярності Залужного. Серед журналістів ходять чутки про те, що влада дає вказівки не допускати зайвий раз головнокомандувача ЗСУ до ефіру “національного телемарафону”.
А кілька місяців тому активно обговорювали, що Залужного можуть перевести із посади головнокомандувача ЗСУ на посаду міністра оборони України.
“Я глибоко сумніваюся, що у Зеленського є час на будь-яку подібну ревність. Він на 102% занурений у питання війни, у переговори з приводу надання Україні західної зброї, а не сидить і оцінює якісь рейтинги, – каже ВВС джерело у оточенні президента України. – Питання з відставкою Залужного теж не розглядається: є певна вертикаль, вона стабілізувалася, сенсу щось міняти немає”.
Хоча співрозмовник визнає, що зараз у Залужного формується імідж політика, який може прийти до влади у післявоєнній Україні.
Він вказує, що об’єктивно є досить багато людей, яким Зеленський не подобається, і вони шукають, навколо кого згрупуватися. Порошенко не підходить, адже його вважають збитим льотчиком.
“Фігура Залужного з’являється сама собою: “Залізний генерал”, мало говорить, багато що робить, – пояснює співрозмовник. – Після війни ці люди створять певну платформу і почнуть говорити Залужному: ви зобов’язані йти в політику, це ваш борг перед країною, а він цілком може сприйняти ці слова і стати політичною альтернативою (Зеленському)”.
Українські соціологи та політологи досить давно прогнозують, що майже стовідсоткова довіра до ЗСУ та запит виборців на нові політичні сили можуть посприяти появі в післявоєнній Україні партії військових або сильного лідера, який прийде з військового середовища. Валерій Залужний та його гіпотетична команда можуть задовольнити цей суспільний запит.
Хоча соціолог Олексій Антипович радить не робити передчасних висновків.
Він радить дочекатися, як буде виглядати перемога України і якою ціною вона буде досягнута. І головне питання, чи збережеться після перемоги стовідсоткова довіра до ЗСУ? Передбачає, що ні.
“Бо, об’єктивно кажучи, в нашій армії є і проблеми, і корупція, і інші не дуже приємні речі. Щойно війна дійде до завершення – все це вийде на яв, і показники Залужного, Зеленського, волонтерів, ЗСУ вирівняються, і ми матимемо значно спокійніші цифри”, – вважає соціолог.
Антипович впевнений, що після війни на Україну чекає економічний колапс чи принаймні масштабна економічна криза. На полі бою, нагадує експерт, завжди перемагає сильніший і розумніший, а у політиці – зовсім інші правила.
“Важко сказати, чи Залужний, тим більше у ранзі переможця над Росією, взагалі захоче гратися у ці ігри”, – припускає Антипович.
Але навіть якщо і захоче, то це не буде помилкою, вважає політолог Микола Давидюк. Навпаки, це буде реалізація очікувань десятків мільйонів людей, які його вважають своїм лідером і захисником.
“Якщо Зеленський не втік, то Залужний захистив. Оце його головний наратив, який для нього органічний, і на це є великий запит”, – переконує Давидюк.
Але в Україні жодна людина не у змозі зараз чітко сказати, коли ж точно закінчиться війна і відбудуться вибори.
У процесі підготовки цієї статті ВВС зверталася до Валерія Залужного з проханням про інтерв’ю, проте він відмовився.
За участю Павла Аксьонова та Анастасії Лотаревої
