Вісті з фронтів. 10.06.2023
Ніхто не бажав відступати, або “Їх з’їла рутина”.
Поки гш зс рф зайнятий реалізацією заходів у рамках так званого “великого плана Герасимова”, ситуація в районі м. Бахмут набуває цікавої конфігурації.
Хто пам’ятає, я писав декілька тижнів тому про “клешні”навколо міста, одна, ліва, вже тоді почала хитатися, а згодом “пішли тріщини” й на правій.
Поки темпи та розмах контратакуючих дій ЗСУ на цих ділянках оцінювалися у сотні метрів та 1-2 км, російське командування нічого особливого в цьому не вбачало. Але станом на нинішній ранок сотні метрів почали потроху складатися у “впевнені” кілометри (на окремих ділянках відстань просування окремих передових підрозділів ЗСУ вже склала 8-10 км), і ситуація навколо Бахмуту почала набувати для росіян “пікантного” характеру.
За великим рахунком, всі ці “війни за посадки” навколо Бахмуту російське командування розглядало виключно як бої тактичного рівня, які навряд чи варто вважати особливо загрозливими в оперативно-тактичному сенсі.
Певна логіка у такому ставленні до боїв навколо “взятого” Бахмуту з боку російського командування УВ “Юг”, безперечно, була, адже:
– з боку українського командування до проведення активних наступальних дій навколо Бахмуту були залучені на так щоб великі сили.
– розмах та масштаб атакуючих\штурмових дій з боку українських передових підрозділів носив виключно обмежений (а саме тактичний) рівень.
– застосування з українського боку далекобійних, високоточних засобів ураження західного походження на цьому напрямку не носило масованого або стабільно-інтенсивного характеру й було скоріше епізодичним, ніж регулярним. Так, українська арта тут працювала досить активно, але зміст її вогневих завдань скоріше відповідав потребам безпосередньої підтримки військ, ніж “системному виносу резервів противника, його мережі бойового управління чи тилу” .
Тому командування російського УВ “Юг” вважало донедавна, що “звільнений” Бахмут воно “удержит в любом случае”. Більше того, за даними нашої групи (ІС), зразу декілька органів управління (штабів) російських військ(сил), які діють на цьому напрямку, отримали вказівку “подумать о направлении и содержании дальнейших действий” по закінченню боїв за Бахмут.
Але саме в цей період (це приблизно – кінець минулого місяця, перші дні нинішнього) сталося зразу декілька речей, які докорінним чином вплинули на ситуацію (змінили) “з Бахмутом”:
– дались взнаки помилки російського командування у стратегічному плануванні.
– командування УВ “Юг”, грубо кажучи, “проспало” короткотермінове і обмежене перегрупування українських військ на своєму напрямку.
– а “на горізонті” якось так “раптово” намалювалися додаткові першочергові завдання, на появу (краще сказати, актуалізацію) яких явно не розраховували у командуванні УВ “Юг”, принаймні найближчим часом.
Спробуємо “розшифрувати”, що саме я маю на увазі під цими визначеннями.
– Сутність так званого “великого плану Герасимова на оборону”, про який я згадав на початку свого посту, полягає в тому, щоб своїми активними діями на Куп’янському (для нас Сватівському) напрямку примусити українське командування відтягнути свої оперативно-стратегічні й власне стратегічні резерви з Мелітопольского та Донецького напрямків і таким чином послабити українські ударні угрупування на вирішальних напрямках(ку). Й таким чином, одночасно, зосередивши у смугах УВ “Днепр” та УВ “Восток” найбільш боєздатні власні резерви, “відбити наступ” вже послаблених ударних угрупувань ЗСУ.
Саме у відповідності з цим планом командування противника намагалося приховано зосередити північніше Сватового (район Богданівське – Берестове – Вільшана – Тавільжанка, а також в районі західніше Нижньої Дуванки) приблизно 45-50 тисячне угрупування військ (частина цього угрупування також перебуває зараз на території рф, у районі Уразово та Валуйки) з метою у зручний момент “зробити крок” ЗА р. Оскіл (треба розуміти, на ділянці Дворічна – Новомлинськ), а також прорватися до Куп’янська.
Так, це УВ “Запад” (до якого генерал Герасимов, за чутками, “питает особое отношение”). Саме у його тили й були перекинуті резерви УВ “Юг” і УВ “Центр” (так, все вірно, з Бахмутського та Лиманського напрямків).
Таким чином командування УВ “Юг”, як-то кажуть, “завершивши бої за Бахмут”, опинилося щодо резервів, скажімо так, у дещо “стеснённой ситуации”.
В цьому не було нічого страшного (звісно, у разумінні командування УВ “Юг” та гш вс рф) – російські війська в районі Бахмуту почали переходити до оборони ще 2-3 тижні тому, а ЗСУ атакували малими силами та у обмеженому обсягу. Тобто багато резервів тут і не потрібні були, їх цілком можливо було віддати на користь виконання “великого плану генерала Герасимова”. Треба розуміти, командування УВ “Юг” явно розраховувало на певну стабілізацію та падіння рівня інтенсивності боїв в районі Бахмуту.
Але ось тут і “вилізла назовні” та сама помилка гш зс рф у стратегічному плануванні. Справа в тому, що розрахунок на те, що українське командування буде активно діяти виключно на одному операційному напрямку або принаймні на суміжних напрямках (в Південній операційній зоні), виявився, м’яко кажучи, невірним. Це потягнуло за собою неадекватний розподіл сил і засобів російських оперативних та стратегічних резервів. По суті вони у своїй переважній більшості опинились або у смузі відповідальності УВ “Запад”, або УВ “Днепр” та УВ “Восток”, але, як з’ясувалося, ніхто “залишати у спокої” УВ “Юг” (в тому числі район м. Бахмут) в українських штабах не збирався.
– Окрім того, трапилася ще одна річ, яка би могла “підказати” російському командуванню, що варто переглянути розподіл своїх резервів між своїми УВ, а також врахувати такий важливий фактор як “плече підвозу” або, краще сказати, відстані оперативного маневру силами та засобами, причому як власні, так і українські (вони явно були і є не на користь росіян, ЗСУ маневрують своїми силами та засобами, умовно кажучи, на меншому радіусі, ніж росіяни, яким для такого маневру потрібно “об’їжджати” увесь фронт за значно більшими відстанями).
Російське командування просто не придало особливого значення й навіть не замислилося про те, навіщо українське командування під час своїх наступальних дій на флангах м. Бахмуту робило у певний момент перерву в них. Очевидно, що росіян збила з толку та методологія нарощування сил, яку обрало українське командування, – воно це робило не одним “ривком”, а поступово. Тому на сьогоднішній момент росіяни замість “стабілізації” під Бахмутом мають активні наступальні дії ЗСУ на його флангах, причому у ситуації, коли, м’яко кажучи, резервів у них тут не так вже й багато.
– Ну й третя річ – загальна ситуація у всій зоні відповідальності УВ “Юг”. Очевидно, що Сіверський виступ (плацдарм) від того, що росіяни зайняли останні багатоповерхівки (точніше, їх залишки) у західній частині м. Бахмут, нікуди сам по собі не випарувався, а передові підрозділи ЗСУ продовжують стояти у 7 км від західних околиць Лисичанська.
Південний фас цього виступу, який знаходиться саме у зоні відповідальності УВ “Юг”, внаслідок продовження активних наступальних дій ЗСУ північніше м. Бахмут цілком можливо може стати для нього “проблематичним”, причому не менше ніж сам район м. Бахмута. Враховуючи той факт, що ЗСУ достатньо активно діють не тільки там, а й ще південніше м. Бахмут, по напрямку на Кліщіївку та Курдюмовку, буде цікаво побачити, як командування УВ “Юг” буде “розриватися” на всі ці 3 ділянки ОДНОЧАСНО.
Тепер конкретно щодо ситуації в районі м. Бахмут.
На сьогоднішній день вона характеризується зразу декількома особливостями, а саме:
– передові підрозділи ЗСУ північніше міста досягнули не тільки Берхівського водосховища, а й вже самої Берхівки, це робить подальші перспективи всього Красногорського тактичного виступу противника північніше м. Бахмут, скажімо так, дискусійними.
– треба розуміти, найближчим часом схожа ситуація станеться й з с. Кліщіївка та с. Курдюмовка, що, в свою чергу, зробить подальше утримання противником ділянки каналу Сіверський Донець – Донбас між “останньою посадкою Іванівського лісу” та Андріївкою, скажімо так, досить загрозливою справою для російських військ.
– очевидно також, що можливості тих сил та засобів зі складу УВ “Юг”, які зараз перейшли до оборони у самому м. Бахмут у зв’язку із подіями на їх флангах, будуть “переоцінені” його командуванням. Опосередкованим доказом цього є той факт, що ані по дирекції Іванівське – Часів Яр, ані в районі Хромового противник просуватися не може (або не бажає, розуміючи наслідки такого роду своїх суіцидальних дій), на цих ділянках він виключно обороняється.
Тож підіб’ємо певні підсумки…
– Той сенс і зміст, до якого прагнуло російське командування в районі м. Бахмут, максимально поспішаючи завершити бої за нього (можливість розпочати активні дії разом із УВ “Центр” проти Сіверського виступу ЗСУ або почати просування у бік Слов’янсько-Краматорської агломерації), на сьогоднішній день ним втрачені. І трапилось це не через якісь помилки власне місцевого російського командування, а завдяки помилкам у загальному стратегічному плануванні російських штабів вищого рівня, які чомусь вирішили, що буде більш доцільним “після Бахмуту” перенести акценти на зовсім інші операційні напрямки.
– Більше того, саме через них російське командування на цьому напрямку у вирішальний момент (продовження та нарощування активності ЗСУ на флангах м. Бахмут) опинилось, м’яко кажучи, у ситуації “ку” – без додаткових резервів, із пошарпаними силами й засобами дуже сумнівного рівня боєздатності та у становищі, коли виникла першочергова необхідність вирішувати проблеми у своїй смузі відповідальності не тільки одного Бахмуту, а зразу на 3-х інших ділянках.
