Міністр – «чорт» чи «свята людина»?
Я не знаю особисто нового Міністра освіти і науки. Це, в певній мірі, полегшує мені оцінку ситуації, що склалася. І мені прикро спостерігати, як хороші люди чубляться між собою через його кандидатуру.
Одні кажуть, що він воював/чудова людина. Перше – правда. Друге – не знаю, але готовий вірити на слово іншим хорошим людям, що це істинна теза.
Другі люди кажуть, що у нього виявлено плагіат, і це, в принципі, все, що треба знати про нового міністра та перспективи освіти і науки в Україні. І вони мають підстави так вважати. Бо вони науковці, знають вартість для країни академічної доброчесності (вірніше, її відсутності), але їхня думка, як прийнято в українському суспільстві, глибоко маргінальна і зневажається практично усіма.
Списи ламаються, пір’я летить, несуться святкові переможні пости, що тепер освіта і наука врятовані, а їм протистоять саркастичні дописи, що “місце прокляте”.
Корінь, як на мене, в іншому.
Політики – фактично, злочинці, – які привели до влади Шкарлета і тим прирекли науково-освітню сферу на 3 роки стагнації, які з високої вежі плювали на реформи, майбутнє дітей та інноваційної економіки, довели людей, яким доля України є небайдужою, до крайнього ступеню обурення – обурення на грані безнадії. Такої безнадії, що будь-хто, абсолютно будь-хто буде кращим на посаді міністра замість посіпаки Табачника. Окрім, можливо, самого Табачника. Молодці. Впевнений, що вони зараз дуже задоволені собою. А суспільство від початку позбавили альтернатив, конкурсів, обговорень.
Всі різко забули про колишнього міністра: про цілування в дьосна з ректорською мафією, смішними фото з автоматом, просраним навчанням в ковід і просраною підготовкою бомбосховищ у школах, завалені атестації, взагалі, звітність.
Що було зроблено і, що важливіше, НЕ зроблено за 3 роки?
Суспільство навмисно тримали в стані “помилки стали неважливими [після 24 лютого]”, бо міністр не втік. І тепер – натє, не жалійтесь, Ви ж просили поміняти Шкарлета, чого скиглите?
А факти, тим часом, виглядають наступним чином:
1. Шкарлет пішов за рускім корабльом. Це добре.
2. Замість нього, як альтернативи чинному міністру, могли пролізти не менші чорти/чорткині. Це погано.
3. Обрали людину, яка воювала, має хороше реноме серед хороших людей, для якої Україна – не просто напис на мапі. Це добре. Навіть надзвичайно.
4. В її науковому доробку виявили плагіат. Це погано.
5. Людина готова відправити роботу на експертизу і в разі виявлення плагіату відмовитись від наукового ступеня та “формувати принципово нову академічну культуру та культуру освітнього та наукового менеджменту”. Це добре.
Що в сухому залишку? А я не знаю.
Шахраї нас спеціально поставили в таку дихотомію вибору, щоб одні виглядали непоступливими борцями за академічну доброчесність і не допомагали новому міністру на посаді, а інші виглядали жалюгідними пристосуванцями, які на плагіат у своїх готові закрити очі.
Правда ж в тому, що Лісового не можна рівняти до Шкарлета взагалі. Але і правда в тому, що саме по собі призначення Лісового на посаду отак зі старту не обіцяє розквіту освіті і науці. І індульгенцій в очах наукової спільноти через “хорошість” теж бути не може.
Що робити?
А що можна зробити, коли умови заздалегідь створені безальтернативні?
Отут якраз міністр і міг би себе проявити, якби у випадку підтвердження плагіату, Лісовий відмовився від ступеня і протягнув таки зміни в законодавство, щоб тих ступенів можна було б позбавляти. “Паперових” науковців на печерських пагорбах у рази б поменшало. Та й сам факт відмови міністра від ступеня став би гарним сигналом для усіх, хто накупляв собі ступенів та наукових звань, що відмовлятися не соромно і можна жити якось по-новому.
З іншого боку, так міністр би показав наочно, що академічна доброчесність – наріжний камінь наукового пізнання – не є порожнім звуком особисто для нього. Та й все.
А сваритися і розділятися точно не варто. Чи міністр “чорт” чи “свята людина” стане ясно дуже скоро. Тож подумайте, як далі ламатимете списи, якщо вже зараз ви одне одного перебанили.
Більше мені нічого додати.
Майте гарний вечір.
Оксен Лісовий — доброволець 95-ї бригади Десантно-штурмових військ. Посада директора МАН України — на броні. Але Оксена це не зупинило. Він уже майже рік бере участь у бойових діях, одночасно виконуючи службові обов’язки керівника. Оксен розповів Вікнам, як почав готуватись до великої війни ще до свого народження, як сьогодні “рухає” наукові дитячі проекти зі зброєю в руках та чому став амбасадором кампанії захисту слуху українських військових громадської організації Відчуй.
