Про «зарплати» військових

Тарас Котов

Це не зарплата, а грошове утримання. Різниця полягає в тому, що зарплата – це оплата работодавцем працівникові його робочого часу, який роботодавець використовує для отримання прибутку. Робочий час нормований, і всякі інші ніштякі зі КЗоТу. Можна звільнитися, можна погано виконувати свою роботу, можна не виконувати. По ФОПчику гарантій менше, а свободи більше. Податків теж менше. Ще раз. Свободи.

У військовослужбовця є мульйон обмежень в правах. В обов’язку десь знаходитись, нести додаткові 100500 відповідальностей, не мати можливість працювати, підробляти, займатись бізнесом. Тобто суто в баблі, відповідальності і способі життя різниця прям істотна. Про ризики для життя або “майбутні” ризики для життя у тих, хто готується до ротації, виконує інші завдання і так далі я навіть не бачу сенсу акцентувати увагу.

Тому міряти баблом свободу і право розпоряджатись своїм життям – це вже дуже слизька доріжка. Люди, які спроможні мислити в таких категоріях – це як раз та категорія, якій “Крим – бутерброд, якщо прайс норм”, “розкажу, де позиції ЗСУ, а ви в мій ларьок з шавухою не стріляйте” та ін. Їх можна зразу ешелонами контрікам здавати.

Правда полягає в тому, що ЗСУ платять страшну ціну за незалежність України. І якщо заробітна плата може мотивувати когось доєднатись до ЗСУ, то ок. Як далі розпоряджатися цими людьми, як їх набирати, командувати – це інша історія.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Війна – це надовго. І доки рф не розвалиться (та й потім теж), Україна повинна мати мотивоване, потужне, професійне військо. Тому навіть після перемоги наша задача як держави утримувати армію достатню, щоб за місяць із 120-ки в Кремль гатити. рф не розуміє нічого окрім сили і ніколи не зрозуміє.

Тому питання не в тому, як будуть жити військові після війни, коли демобілізуються. Питання в тому, як нам швидко побудувати економіку, яка здатна утримувати мотивоване, могутнє і професійне військо, відповідним чином його забезпечувати, навчати, будувати та розвивати оборонно-промисловий комплекс і далі за списком.

Доповідь закінчив.


Сергій Марченко

Уявіть себе в 2021 році. Уявіть, що ви безробітний, і до вас звонить рекрутер і пропонує роботу за 100 тис грн на місяць. Але є нюанс, каже він. Робота небезпечна, і вас можуть вбити. Ви, дещо ох*євший, питаєте, наскільки високі ризики, і рекрутер каже: ну, загалом, ризики не дуже високі. Все залежить від розподілу. Якщо потрапите в спокійне місце, то раза два-три за день можуть вбити всього. Якщо в Бахмут чи Соледар, то там за день можна вмерти раз п’ятдесят. Але ж 100 тисяч, підписуйте!!!

Підпишете? Ніт, не підпишете.

То якого біса дехто кинувся рахувати солдатські зарплати, якщо сам не на фронті?

В лютому всі ці експерти сиділи у всратих штанцях десь під польським кордоном. А зараз обтрусилися, змінили памперс на свіженький і про економіку заговорили?

Так я вам скажу за економіку. Якщо між твоєю експертною дупцею і рускімі не буде стояти солдат за цілих 100 тисяч гривень, економіки не буде ніякої взагалі. Будеш картоплю збирати по полях і ховати жінку з дочкою в погріб від кадировців.

Тому не треба про солдатські зарплати. Якщо вони аж такі зависокі, то не стримуй себе! Підписуй контракт і йди воюй, економіст х*єв.

Автори

, ,