Про резерви банків

Про резерви. Трохи зі сфери фінансової обізнаності.

Коли мова йде про резерви в контексті банків або центробанкінгу, зазвичай мається на увазі один із трьох типів цих самих “резервів”:

1. Міжнародні резерви. Ще одна назва, досить часто зустрічається – “золотовалютні резерви”. Це одне і те саме.
2. Обов’язкові резерви банків.
3. Резерви під кредитні збитки. Або ж “відрахування банків до резервів під заборгованість за наданими клієнтам кредитами/під знецінення кредитів та коштів в інших банках/цінних паперів тощо”.
Це досить різні резерви з точки зору фінобліку та бухгалтерії, та для спрощення можна об’єднати в одну групу.*

Звісно, що все це абсолютно різні резерви.

/Ремарка. Часто бачу, що їх плутають. Навіть не тільки звичайні люди, які чимось іншим займаються, не економікою, але й профільні експерти та журналісти також. Колись раніше би, може, навіть саркастично б посміявся з того. Зараз не хочу: бо ж дійсно і багато журналістів у кризу перепрофілювалися, бо редактор хоче, аби писали про все. І з експертами та ж історія, бо зараз про банки та центробанки пишуть та коментують пресі ті, хто цим раніше не займався, на чомусь іншому люди спеціалізувалися, а зараз перекинули на макро та банки, бо треба продавати себе і свої компанії, випускати більше звітів, давати більше коментарів, заякорюватися на ринку, як то кажуть. От і виходять казуси, але таке/.

Якщо коротко, що воно таке. Своїми словами.

1. Міжнародні, вони ж золотовалютні резерви. Це гроші, які, спрощено кажучи, зберігаються в закромах центробанку. Бо ж дійсно частково зберігаються, й саме фізично, й саме в закромах. І ці гроші можна використати на те, щоб купити якийсь імпорт або продати їх банкам та підтримати обмінний курс. Ота новина від НБУ нещодавня, що “резерви перевищили значення початку повномасштабної війни, і сягнули майже 28 мільярдів доларів” – це про міжнародні резерви НБУ.

2. Обов’язкові резерви. Це частина коштів банків, які ті мають тримати на спеціальному рахунку в НБУ. Це вимога така. Що певну частку (не дуже велику) депозитів населення або бізнесу банки мають “відкладати” – тобто ці гроші не можна використати в якийсь інший спосіб, треба їх “покласти в НБУ”. В теорії та в розвинених країнах це такий собі інструмент регулювання пропозиції грошей і всього, що з нею пов’язано – що більше цей відсоток резервів, то менше нових грошей банки створюють кредитуванням та іншими активним операціями. Класичний, загалом, монетарний інструмент, відомий з першого курсу макроекономіки чи просто економіки у вишах (відомий тим, в кого ці курси були). В нас зараз воно дещо інакше працює, вирішує тут, у цей момент, дещо інші задачі, але це окрема історія, і от тут треба пояснювати додатково.

От коли НБУ сьогодні оголосив, що збільшує вимоги до обов’язкових резервів банків, це мова була саме про цей тип резервів – що банки мають із січня відраховувати вищий відсоток із тих поточних рахунків та валютних депозитів, ніж зараз є.

3. Резерви під кредитні збитки чи знецінення кредитів. Це показник із міжнародної фінзвітності. По суті, це можна охарактеризувати як гарантовані збитки банків. Чи навіть, точніше, як ті доходи, які банк колись планував отримати, але тепер вже бачить, що не отримає. І відтак формує цей от тип резервів. Суворіше кажучи, не “неотримані доходи”, а “неотримані грошові потоки”. Умовно кажучи, банк видав кредит, позичальник платив, а потім перестав, і банк бачить, що цей кредит ніколи вже не повернеться, і формує резерви на відповідну суму. Тобто розраховував отримати назад кредит та відсотки за ним, а отримає нічого: оця різниця між і є резерви цього виду чи типу.

Коли ми бачимо в пресі чи в офіційних повідомленнях “банк сформував ХХХ млн резервів і відтак був збитковим” – це ось саме про такі резерви мова.

Такий собі невеликий внесок у фінансову обізнаність – ця обізнаність воно ж не тільки зайчики-білочки для школярів, трохи більше все ж таки. Може, комусь знадобиться. Точніше, точно знадобиться. Справді, багато плутанини бачу з цими резервами.

______________________________

* Є ще пруденційні резерви банків, ті, які вимагає формувати локальний регулятор. Філологічно пруденційні резерви – це як дупа; є старий жарт – “немає такого слова ‘дупа’ – дупа є, а слова немає”. Так і тут – немає такого терміну “пруденційні резерви”, а самі пруденційні резерви є. Це теж окрема тема.