Якби Банкова не загравала з путіним…

Спробую пояснити свою особисту впевненість стосовно того, якби ми готувалися до війни, а не до шашликів, росія би не перейшла до повномасштабної агресії. Звертаю увагу особливо обдарованих на фразу «свою думку».

Росія могла піти далі, і у неї були для цього сили ще на початку 2015 року. У них тоді будо все, а ось ЗСУ не знали, де брати форму та взуття. Але тоді руки путіну зв’язали Мінськими угодами, а якщо точніше, то Комплексом заходів по виконанню Мінських угод. Саме так, зв’язали руки. Звісно ж, у переносному, себто дипломатичному плані, але тим не менше, Україна отримала те, чого у неї не було, те, чого дуууууууже їй не вистачало, а саме ЧАС. (Блискуча, до речі, дипломатична комбінація в ситуації, коли все проти тебе, поставити ворогу пастку, яку він і не помітив. А коли помітив, було вже пізно).

І ось тепер головне, якщо хочете, то фундамент моєї впевненості. Цей ресурс (час) тоді негайно почали використовувати. ЗСУ почали переозброюватися. На міжнародній арені Порошенко і Ко крутили путіну антона на нос, а військо нарощувало міць. Я не буду зараз наводити цифри і дати, коли з’явились перші «Стугни», «Корсари», «Лелеки» тощо… Усі можуть користуватись інтернетом і швидко знайдуть необхідну інформацію. Почалися випробування «Богдани», «Нептуна» та «Вільхи». Причому все це одразу висвітлювалось, щоби донести не стільки внутрішньому інформаційному споживачу, скільки зовнішньому, а саме Москві:

Ми готуємось.
Ми озброюємось і переозброюємось.
Нам не вперлись ваші землі, але за свої, ми будемо битись до останнього.
Якщо спробуєте піти далі, буде боляче.

І росія не смикалась. Плювалася отрутою. Кривлялася, щось там вякала, але не смикалась. Хоча могла би перейти до повномасштабної агресії у будь який час, придумавши за секунду причину.

Була системна робота, нарощування міцності українського війська в тандемі з роботою дипломатів. Трохи пізніше, як по команді, Порошенка і Ко почали називати як? Вірно – Партією війни. Швидко з’явилися дуже втомлені від війни. (Сподіваюсь, вони зараз відпочили?).

А ось після виборів 2019 року все і одразу змінилося. Чого тільки варта справа генерала Дмитра Марченка, яку було зліплено з бажання Банкової, гівна та гілок. Вона фактично заблокувала поставки в армію елементів особистого захисту – бронежилетів та шоломів. І вже потім Міністр оборони України Олексій Резніков змушений був констатувати той факт, що у лютому 2022 року весь Київський гарнізон на складах чекав аж один шолом.

Випробування та виробництво «Богдани» фактично заморожене.

Випробування та виробництво комплексів «Нептун» – туди ж, і так далі. Шалені, просто НЕЙМОВІРНІ гроші витрачались на будь-що, окрім армії. Дійшло до того, що восени 2021 року з’явилася заборгованість перед ЗСУ по виплатам. І заборгованість чимала. Це так, поверхнево. Про зірвані ДОЗ і казати годі.

Чи знали про це в Кремлі? Питання риторичне… І тоді вони почали готувати свій шанс. Вішати локшину на вуха Банковій і… готуватися. Демонструвати мир в своїх очах і… готуватися.

Зверніть увагу на фото. Це снарядні ящики з колишніх позицій російских окупантів біля Бучі. Але цікаві не самі ящики, а оця біленька бірочка, де вказана дата контракта на поставку снарядів. Листопад 2019 року. Саме тоді, коли путін демонстрував у своїх очах «мір», росія відкрила черговий контракт на поставку боєприпасів. Навіщо вони, якщо не готуватись до війни?! А скільки снарядів з 2019 року придбала чи виробила Україна?

А вже потім був Оман…

Отже. Якщо би Банкова не загравала з путіним, а зберегла взятий у 2015 році курс на зміцнення обороноздатності України, нічого би не було у лютому 2022 року. І в травні теж.

Ніхто і ніколи не полізе грабувати квартиру, знаючи, що там з вірогідністю сто відсотків отримаєш жменю куль. Ніхто і ніколи! Навіщо пограбоване майно небіжчику? А ось, якщо двері вже старі та замки не працюють, чого б не «завітати в гості».

Нагадаю фразу, яку я прочитав в одній дуже цікавій книзі про Ізраїль: «Якщо в твоїй країні не забезпечені питання безпеки, все інше не має ніякого сенсу».