Фронтова вдячність

– Алло, це Саша. Антоне, є прохання. Коли будете наносити гравіювання на гільзу, вичитайте на помилки… В мене в школі з української мови була ледь трійка…
– Тобто таки настав в житті той момент, коли вчителька української була права, волаючи «Сашко, тобі цей правопис знадобиться в житті!!!»?

Ми синхронно заіржали як коні.

– Добре, – одповів я. – Як машина, служить?
– Незамінна. Просто незамінна. Ще раз передавайте подяку родині.

Я поклав слухавку і ще раз уважно подивився на величезну жовту гільзу, що виблискувала теплим жовтим кольором в софітах гравіювальної майстерні. Потім перечитав текст подяки, що навічно викарбується на її поверхні:

«Із Великою вдячністю та повагою!!!
Мінометна батарея ххх б-на ххх Бр Одеського ТРО з Українського Херсону!!!».

Ми вирішили, що кожна родина, яка повністю проспонсорувала купівлю авто, отримає гільзу від підопічних бійців із словами, які ми викарбуємо тут, у Києві.

Я перечитував послання раз за разом і, звісно, дещо б я виправив. Але потім просто передав текст і гільзу майстрам отак, без змін.

Бо, розумієш, Сашко, в чім тут річ…
По-перше, текст просто топ. Особливо частина про Херсон.
А, по-друге, якби твоя вчителька дізналася, що ти робиш зараз, в тому числі для української мови, вона б тобою пишалася. Вона б тобою пишалася, чуєш?

Все буде Україна.
Переможемо.

P.S. На фото дві готові гільзи, що вже стали частиною спадку двох українських родин.