Гастрономічний опір Миколаєва

Я знаю, що фото з ресторанів – це поганий смак.

Але ви на мене не дивіться. Ви дивіться на ідеальний бургер, який потрібно їсти руками так, що сік стікає аж до ліктів. Відвідувачам тут видають спеціальні латексні рукавички для зручності.

Це Миколаїв. Місто, яке щодня і щоночі під обстрілами. У якому весь центр стоїть із посіченими стінами і вибитими шибками, цілі квартали з фанерою замість вікон.

Місто, у якому питну воду привозять, тому що з кранів тече солона.

Ви не уявляєте, скільки там ресторанів. За цими барикадами з мішків вирує життя. І яке життя!

Я б сказала, що це якась форма гастрономічного опору.

В одному закладі нам дуже наполегливо рекомендували хліб власного виробництва, який потрібно поливати трюфельним маслом. Якщо ви з якихось причин не любите трюфелі, то у них іще двадцять масел на вибір.

Або невагомий печінковий паштет на грінках з цибулевим конфітюром і медовим соусом. У Миколаєві.

Я не розумію, кого вони прийшли завойовувати. Дев’ять місяців бомбардувань, а місто їсть так, як вони у себе вдома ніколи у житті не їстимуть.