Рамштайн-5: Курс на довгострокову підтримку України (відео)

Завершився дуже насичений і плідний візит української делегації на 5-ту зустріч Ukraine Defense Contact Group (відома у нас як «формат Рамштайн»). Разом з заступником головнокомандувача ЗСУ генерал-лейтенантом Євгеном Мойсюком та представником нашої воєнної розвідки генерал-майором Вадимом Скібіцьким ознайомили міністрів оборони та очільників генеральних штабів із понад 50 країн з ситуацією та актуальними потребами сил оборони України.

Також провели окремі змістовні зустрічі з великими друзями України міністром оборони США Ллойдом Остіном та головою Об’єднаного комітету начальників штабів армії США генералом Марком Міллі, міністром оборони Великої Британії Беном Воллесом, Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом.

Кожна бесіда мала різнопланові практичні результати. Зокрема, за моєю ініціативою НАТО організує тренінги NSPA для фахівців Агентства оборонних закупівель Міноборони. Це ще один місточок, який наближає Україну до Альянсу де-факто.

Крім цього генерал Мойсюк та генерал Скібіцький провели для партнерів брифінги щодо ситуації на фронті. Партнери були позитивно вражені динамікою дій наших угрупувань – на півдні під командуванням генерал-лейтенанта Андрія Ковальчука та на сході під командуванням генерал-полковника Олександра Сирського.

Так склалося, що на кожному «Рамштайні» лунають певні ключові слова, які визначають фокус обговорення. На першій зустрічі у квітні це були слова «timing» та «transition». Тоді ми переконували партнерів якнайшвидше забезпечити нашу армію важкою технікою західних зразків та розпочати перехід на західне озброєння в цілому.

З того часу пройдено великий шлях.

Україна отримала сотні одиниць 105-мм та 155-мм артилерії та боєприпаси для них. Тільки 155-мм калібру у нас 7 типів гармат та САУ. Українські воїни наводять жах на ворога з допомогою точних та невідпорних ударів M142 Himars, M270 MLRS та MARS II. Ракети HARM вже лишають ворога без радарів.

Компанію нашим «Нептунам» склали ракети Harpoon. Наші ВМСУ під командуванням віце-адмірала Олексія Неїжпапи показали, на що здатен цей тандем.

Почалися зрушення у сфері ППО/ПРО. Ми вже отримали від Німеччини зенітні самохідні артилерійські установки Gepard. Наші фахівці закінчують навчання на сучасному німецькому ЗРК Iris-T, який невдовзі зробить наше небо безпечнішим. Ухвалено принципове рішення щодо комплексів NASAMS. Не кажучи про бронетехніку та великий обсяг іншої допомоги. Це сталося лише за 4,5 місяці.

Між Рамштаном-4, який відбувся у липні, і Рамштайном-5 минуло 50 днів. За цей період наші американські партнери оголосили 5 пакетів безпекової допомоги на загальну суму майже $5,5 млрд. Під час зустрічі було оголошено черговий пакет на $675 млн, в якому містяться дуже важливі боєприпаси для HIMARS та інші речі, які стануть в нагоді під час активних дій. Висловив щиру подяку Ллойду Остіну і генералу Марку Міллі, внесок яких складно переоцінити, та усій їхній команді.

Зростання масштабів допомоги, а також успішні дії сил оборони України, які маже 200 днів стримують російську навалу, суттєво вплинули на пріоритети:

По-перше, поряд з нарощуванням обсягів постачання зброї постає питання її ремонту та обслуговування. Це запчастини, ремонтна база, фахівці.
По-друге, країни вільного світу не готувалися до повномасштабної війни на континенті за лекалами Другої світової. Через це ресурси оперативної допомоги, яка може бути надана нашими партнерами за рахунок резервів, обмежені.
Третє і найважливіше – завдяки мужності наших захисників і захисниць та стійкості всього українського народу стало зрозуміло, що росію не потрібно «стримувати» чи «не провокувати». Кремлівське зло можна перемогти. Усі складові сил оборони України під командуванням генерала Валерія Залужного довели справою те, у що ніхто раніше не міг повірити.

А це передбачає корекцію стратегії.

Я звернув увагу присутніх, що ключовими словами цього разу стали «sustain», “long-term” і “training”.

У москви ще багато ресурсів. Перемога не станеться миттєво. Але вона відбудеться неодмінно.

Саме тому на перший план виходить завдання організації співпраці на середню та довгострокову перспективу.

Щоб дати орієнтири нашим партнерам, у своїх виступах я зробив акценти на перспективах 2023 року.

Наша мета – незмінна. Відновити територіальну цілісність та суверенітет України у міжнародно визнаних кордонах. Для цього, крім успішної оборони та стабілізації лінії фронту, необхідно здійснити успішні контрнаступи. І далі тримати росію в рамках.

Щоб вирішити ці завдання, сили оборони України, в першу чергу ЗСУ, мають набути відповідних спроможностей у якісному і кількісному вимірі.

Ми зараз не можемо говорити про всі деталі. Але серед найважливіших пріоритетів визначено розвиток трирівневої системи ППО/ПРО. Чітке бачення у цьому плані сформовано завдяки успішним діям і на основі досвіду Повітряних Сил ЗСУ під командуванням генерал-лейтенанта Миколи Олещука, аргументи якого я наводив партнерам.

Вже вкладаються послідовні зусилля, щоб активізувати роботу оборонної індустрії. Це потрібно для поповнення резервів у країнах вільного світу та створення можливостей системно підтримувати Україну.

Зокрема, у серпні завдяки лідерству міністра оборони Данії Мортена Бодскова відбулася дуже важлива донорська конференція у Копенгагені. За її підсумками було посилено координацію з країнами-партнерами з Північної Європи, а також зміцнено механізми підтримки України через формат міжнародного фонду, запропонованого Великою Британією.

Під час Рамштайну-5 було зроблено ще кілька кроків уперед в цьому плані. Питання інвестицій у ВПК з огляду на необхідність дати відсіч росії невдовзі будуть розглядатися на окремій сесії в рамках НАТО. В Рамштайні генсек Альянсу Єнс Столтенберг надзвичайно чітко визначив спільні орієнтири.

У контексті довготривалої підтримки на якісно вищий рівень виведено завдання підготовки українських бійців. Діапазон наших потреб широкий – від отримання індивідуальних навичок до тренувань у складі батальйонів, а також підготовка штабів бригад.

Вже діє започаткована Великою Британією ефективна програма підготовки, яку підтримали Канада, Нідерланди, Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія та Нова Зеландія. Тисячі наших воїнів вже закінчили цей курс. Понад півтори тисячі навчаються прямо зараз.

Уявіть, тільки за цієї програмою буде підготовлено 30 тисяч бійців, які повернуться до України повністю готовими до бою – зі знаннями, вдягнуті, з засобами індивідуального бронезахисту тощо. Це кістяк мінімум 6 бригад. А є ще інші програми.

Завдяки лідерству Віце-прем’єр-міністра, міністра оборони Польщі Маріуша Блащака створено можливість підготовки наших солдат на полігонах у Польщі.

На Рамштайні-5 я звернувся з проханням розглянути можливість розгортання аналогічних програм тренувань в інших країнах-сусідах. Цю ідею відразу підтримав великий друг України міністр оборони Словаччини Ярослав Над. Це забезпечить масштабування тренувального процесу, ми отримаємо більше підготовлених військ у стислий термін.

Паралельно вибудовується тренінгова програма за підтримки Євросоюзу. Ми вже внесли конкретні пропозиції, серед яких – будівництво тренінгових центрів в Україні, щоб поєднати європейські ресурси і технології з практичним досвідом нашої армії. Тоді ці центри будуть працювати в інтересах всієї Європи.

Активізація виробництва зброї та тренінгові програми – це зміцнення сил оборони України у довгостроковій перспективі. Скільки б росія не зігнала невмотивованих погано озброєних зграй злочинців, їх зустрінуть навчені та забезпечені сучасними системами українські війська.

Ми переможемо росію за рахунок якісних переваг, спираючись на ресурси вільного світу. Адже кожна демократична країна зараз бачить, до чого може призвести панування схиблених тиранів…

У Рамштайні я вкотре переконався, що в України багато надійних друзів.

Дуже тепло поспілкувались з міністром оборони Нідерландів Кайсою Оллонгрен, яка нещодавно відвідала Київ. Звірили годинники з Мортеном Бодсковим, Данія відіграє дуже важливу роль. Подякував за новий пакет підтримки міністру оборони Норвегії Бйорну Арільду Грему. Був радий бачити литовського колегу Арвідаса Анушкаускаса, адже литовці постійно і щиро допомагають. Як завжди чіткою була позиція Естонії, яку блискуче виголосив міністр оборони Ханно Певкур. Дуже приємно здивувала Словенія, яка запропонувала насправді потужну допомогу. Це буде реальне посилення на полі бою саме в той момент, коли потрібно. Мав за честь подякувати словенським партнерам доктору Даміру Чрнчецу та генерал-майору Роберту Главашу. Висловив особливу подяку міністру оборони Італії Лоренцо Гуеріні за лідерство та послідовну підтримку України. Ми надзвичайно цінуємо друзів, які залишаються послідовними у непростій ситуації. Італійська підтримка істотно посилить наші війська вже найближчим часом. Вона збереже багато життів українців і сприятиме перелому у війні.

Чим швидше війна закінчиться нашою перемогою, тим швидше будуть подолані спровоковані кремлем соціальні та економічні складнощі по усій Європі.

Розраховую на просування кількох проектів під час візитів іноземних колег до України, які відбудуться найближчим часом. Готуємо деякі сюрпризи.

Перераховуючи, кожного разу ризикую когось забути, бо українські воїни і український народ сьогодні насправді викликають бажання допомагати. Адже Україна успішно і самовіддано б’ється проти глобального зла.

Це дуже важка битва, вона – на нашій землі, ми несемо болючі втрати. Але ціна поразки – знищення України та українського народу.

Головне. Під час Рамштайну партнери чітко заявили: ми з вами до кінця війни, а саме – до перемоги України.

Згідно з даними, які ми отримуємо, все більше росіян починають вважати, що справи навколо йдуть якось неправильно. Рамштайн – це коаліція, створена завдяки лідерству США, щоб світ був краще і відбувалися саме правильні речі.

Наближаємо перемогу усіма можливими і неможливими засобами.
Слава Україні!

На фото: Українська авіація на базі Рамштайн 😎

Рамштайн-5. Если коротко.

Развёрнутую информацию по итогам именно 5-го Рамштайна сегодня дал министр обороны Алексей Резников. Почитайте, информативно (см. выше – ред.).

Если очень много букв.
О механике самого Рамштайна я подробно писал (пост от 24.07).
Дам больше контекста. Чтоб было яснее значение этой конкретной встречи и точки на траектории в целом. Заранее прошу прощения за некоторые повторы. Описывать нашу траекторию удобно через прохождение ряда условных реальностей.

Реальность 1. Быстрый разгром Украины

Если вы поднимете материалы ноября-января, то и в западных, и в российских, и в наших публикациях увидите описание одной и той же логики желаемого для России сценария.

Этап первый – внутренняя дестабилизация Украины, паралич власти.
Этап второй – развал управления армией на очаговое сопротивление. Которое будет легко подавлено.
Этап третий – признание военного поражения, капитуляция.
На всё про всё – пара недель от силы.

Враги пытались сделать эту реальность безальтернативной. Ошиблись.

Социология показывает (можно проверить цифры, они доступны), что до середины декабря мы двигались курсом на дестабилизацию. Но к концу января тренд изменился. Население мало того что отказалось дестабилизироваться. Так ещё и обозначилась чёткая тенденция к росту уверенности:

1) в ЗСУ;
2) в общую способность Украины отбиться от России.

Т.е. россияне напали, действуя против тренда. Агрессия вызвала не паралич воли, а мобилизацию украинцев.

В итоге. Дестабилизации не случилось. Власть сохранила контроль. Командование сохранило управляемость армии.

Вместо рассеивания деморализованных толп Россия столкнулась с необходимостью воевать с многотысячной мотивированной армией, опирающейся на многомиллионное враждебное население.

Осознав, что изначально поставленная задача военным путём не решается, россияне попытались ушатать нас и прикрыть переход в новую фазу переговорами. Начались переговоры-шмереговоры, по ходу которых реальность 1 рухнула. Возникла новая. Нежелательная для РФ из-за дополнительных издержек. Но в целом Россия к ней была готова.

Реальность 2. Поражение Украины вследствие истощения

Эта реальность основывалась на разнице в ресурсах. Украинская армия должна была технически закончиться через 1,5-2 месяца интенсивных боёв.

Россияне сбежали из-под Киева и из северных регионов, умерили аппетиты и начали выжигать всё живое и неживое на востоке.

Ещё то того, как замаячил переход в реальность 2 (такой же смертный приговор для нас, только медленнее), Минобороны начало решать две задачи, чтобы наша армия не закончилась.

Во-первых, МО начало ПОКУПАТЬ всё оружие и (особенно) боеприпасы советского образца, до которых могло дотянуться.

Во-вторых, понимая, что запасы советских вооружений быстро исчерпаются, мы начали убеждать Запад дать нам тяжелое оружие натовских образцов. Это была новация, которую даже в Украине не все восприняли (в т.ч. не все военные).

Западные партнёры были готовы подсобить с советским оружием, но их озадачила просьба качественно изменить подход.

Перелом случился после визита министра обороны Алексея Резникова в Лондон (21 марта). Там состоялось 6 блоков переговоров, примерно по часу каждый. Реально включился и помог Бен Воллес.

Конец марта-середина апреля – шёл диалог с Западом на всех уровнях власти при активной адвокации со стороны гражданского общества, в котором тема поставок натовского оружия уже стала мейнстримом.

В итоге для координации военной помощи Украине американцы запустили формат «Рамштайн». Его особенность – отсутствие формальных обязательств/ограничений. Т.е. условная «венгрия» не сможет заблокировать процесс.

Благодаря добытым остаткам советского оружия и тонкому ручейку западного нам удалось пройти самый тяжёлый и кровавый период – конец апреля-май (это был Рамштайн-2). Особенно – жуткий май.

К середине июня всем стало ясно, что украинская армия воюет намного лучше ожиданий и даже при ограниченных поставках не заканчивается. Т.е. без эскалации (полной мобилизации, перехода на военную экономику) Россия в таких условиях задачу не решит. Реальность 2 также рухнула.

Ориентировочно к Рамштайну-3 (вторая половина июня) начала оформляться новая реальность.

За 4 месяца активной фазы оказалось, что:

1) украинское общество очень стойкое и может выносить тяготы не хуже россиян, но с совершенно другим моральным настроем;
2) население на оккупированных территориях сопротивляется;
3) институты украинского государства работают;
4) украинская армия воюет выше всяких похвал даже с ограниченным ресурсом и, что крайне важно
5) украинская сторона в целом ведёт себя адекватно (оружие контролирует, применяет по назначению, договорённости выполняет).

Если раньше все, кроме нас, не сомневались в поражении Украины, то к июню обнаружилось, что можно выйти на какой-то вариант, где вроде как никто разгромно не проиграет.

Возникла реальность 3: условная ничья за счёт Украины (пауза), выход на переговоры

РФ за переговоры, но с сохранением сильной позиции для себя. Также вспомните риторику западных партнёров в этот период: переговоры, но с сильной позицией для Украины. Т.е. многие были не против начала «дипломатии». Только мы упирались.

Для усиления своих позиций Кремль запустил две атаки, дабы лишить нас оружия:

Во-первых, всеми силами начали гнать сигнал, что оружие непонятно куда девается.
Во-вторых, параллельно начали качать тезис, что вообще нет смысла поставлять Украине оружие, ибо Россию всё равно победить нельзя, лишь продлить мучения для всех.

На этом фоне проходили Рамштайн-3 и Рамштайн-4.

Для выхода на ничью в сильной позиции необходимо было как минимум обеспечить условный паритет с Россией на длительный период. Это значит – ремонт и обслуживание уже поставленного оружия. А также подготовка войск для сопротивления. Эти темы были в фокусе Рамштайна-4 (20 июля).

На фронте наши войска бились, но медленно отступали. Темп событий упал. Лето. Усталость. Однако начал сказываться накопительный эффект.

Просто запишите в столбик, сколько тяжелого оружия мы уже выцарапали:

Сотни орудий и САУ 105-мм и 155-мм. И миллионы боеприпасов.
Сотни единиц бронетехники.
Противокорабельные ракеты Гарпун.
Противорадарные ракеты HARM.
Противотанковые ракеты Hellfire.
БПЛА разных типов.
Три вида систем РСЗО (М142, М270, Марс 2).
Зенитки Гепард.
Скоро получим системы ПВО Iris-T и NASAMS.
Суммарный объём немалый. Плюс красиво выступили наши на Хаймарсах.

Как следствие, между 4 и 5 Рамштайнами атмосфера начала меняться.

Во-первых, наша армия совершила ряд очень эффектных шагов (склады с БК, мосты, пункты управления). Случились малопонятные акты курения в Крыму. Самоубился целый ряд коллаборантов.

Во-вторых, США за 50 дней выкатили 5 пакетов помощи на $5,5 млрд. Часть этого ресурса направлена на решение среднесрочных задач. Но оставшаяся часть (примерно половина) пошла на актуальные потребности.

В итоге к началу сентября накопилась критическая масса факторов, которая провоцирует формирование новой реальности. В западных головах начала по-настоящему циркулировать мысль: а что, если Украина действительно может победить? А что, если Россия действительно может проиграть? А что для этого нужно?

Реальность 4. Победа Украины (подбираемся к этой фазе)

О готовности быть с нами «до победы» партнёры говорили неоднократно. Параметры «победы» могли быть очень разными. Возникает ряд прикладных задач – как обеспечить победу в понимании Украины (как минимум, восстановление территориальной целостности) без прямого вмешательства в конфликт? Это комплекс мер:

Блок первый – запустить ВПК стран НАТО, чтобы восполнить запасы оружия и гарантированно оказать помощь Украине.
Блок второй – организовать ремонт и обслуживание ВВТ.
Блок третий – обеспечить масштабную подготовку украинских войск.
Блок четвёртый – обеспечить устойчивость украинского государства в целом (финансы, социалка, экспорт товаров…).

Эта стадия требует гораздо более плотного уровня координации между союзниками. Потому что речь уже не о передаче запасов, а о распределении и наращивании текущих издержек, инвестициях.

На этапах Рамштайн-1 – Рамштайн-4 плотность взаимодействия росла. Целый ряд вооружений поставлен нам в результате совместных усилий нескольких стран.

На Рамштайне-5 был закреплён курс на долгосрочную поддержку и координацию в долгосрочных проектах с распределением ролей. На поверхности – подготовка войск и производство ВВТ. Например, британцы уже запустили программу подготовки, которую поддержал ряд стран. Суммарно будет подготовлено 30 тыс. человек. Также запущен фонд, из которого будут финансироваться проекты ВПК, в т.ч. в интересах Украины.

До Рамштайна-5 была согласована возможность тренироваться на полигонах в Польше. Министр Резников на Рамштайне-5 обратился с просьбой к странам-соседям открыть такие же возможности. Идею сразу же поддержала Словакия.

Т.е. подготовка масштабируется. Это десятки тысяч человек и уровень до батальона. Привезти батальон в Польшу или Словакию проще и быстрее.

Параллельно свою программу подготовки готовится запустить ЕС. Предпринимаются усилия, чтобы избежать дублирования и выйти на создание инфраструктуры в Украине.

Параллельно идёт диалог с НАТО о поддержке нелетальными средствами (топливо, медицина, питание, вещевое обеспечения, на что Альянс может согласиться).

Т.е. если на Рамштайне-1 рассматривались вопросы экстренной помощи для продления самоотверженной, но безнадёжной борьбы, то на Рамштайне-5 закреплена основа под долгосрочную поддержку и трансформацию украинской армии с целью обеспечения ПОБЕДЫ над Россией.

Это значит, что Россия уже не одолеет нас ресурсами (количеством) и начнёт проигрывать в качестве. А ведь прошло только 4,5 месяца.

И вот тут возникает самый животрепещущий момент, пограничное состояние.

Сейчас мы получаем от партнеров качественные железяки без возникновения необратимых интеграционных связей. Эти железяки мы используем очень эффективно.

Передача нам тех железяк, которых у нас ещё нет (системы ПВО, самолёты, танки), подразумевает не только сами железяки, но и интеллектуальное сопровождение к ним. Технологии, всякие протоколы обмена данными, связь и т.д. Триггером выступают системы ПВО, по которым решения уже приняты.

Если нас подключат к интеллектуальной инфраструктуре как полноценного участника, испарятся все рациональные отговорки, почему мы ещё снаружи оборонного периметра, а не внутри. Если в этот процесс будет интегрировано 1) производство (на низком старте), 2) обучение НАШИМИ военными натовских армий (к этому всё идёт), отсутствие нас в НАТО будет полным абсурдом с точки зрения интересов Альянса.

И все это осознают. И от этого мандраж, как от прыжка в неизвестность. Т.е. дело не только в самих железяках – дело в последствиях.

Союзники находятся на этапе принятия целого ряда фундаментальных решений, совокупность которых делает Украину неотъемлемой частью НАТО. Хотя вопрос интеграции мы не педалируем от слова совсем. Резников с момента назначения говорит об интеграции де-факто. И вот так оно работает.

Если эти шаги будут реализованы, то политическое решение о приёме Украины в НАТО может быть на удивление скоропостижным. Ибо если мы будем подготовлены и вооружены, технологически и ресурсно подкреплены, нам триста лет не надо, чтобы кто-то за нас воевал.

Немцам и голландцам в рамках исполнения 5-й статьи не нужно будет умирать за Украину. За страны Балтии – да, они сами не справятся. А вот за Украину – точно нет. И возникнет вопрос – кто кому больше нужен в ситуации реальной войны? А ведь Украина – это ещё продовольственная безопасность и немалые ресурсы.

Т.е. сама встреча в Рамштайне важна. Но процесс, который модерируют эти встречи, важнее. Ибо между встречами происходят тысячи невидимых контактов. Это непростой кропотливый труд.

На Рамштайне-5 украинская сторона обозначила видение планов на конец 2022-2023 гг. Чтобы наши партнёры могли синхронизироваться. В основу планов положено приобретение определённых спроможностей (capabilities). Каждая спроможность распадается на конкретные цифры, процессы, сроки, платформы и т.д. В обозримом будущем наступит ясность, как наши планы могут быть учтены/поддержаны. И – вперёд.

В общем, поводов для зрады точно нет, но и впадать в эйфорию не стоит.

В Европе и США – череда выборов. Ситуация непростая. Могут быть политические сюрпризы, которые разбалансируют сложный многоуровневый процесс.

Надо набраться терпения.
Так и живём.