Вступ до ЄС залежить тільки від нас

Поки Зеленський, уряд, українські дипломати, громадянське суспільство, депутати, в тому числі наша політична команда, важко працюють, аби Україна отримала статус кандидата в члени ЄС, радник глави ОП заявляє, що чхати нам на цей статус, дайте зброї, далі ми самі розберемося.

Провокаційна заява робиться напередодні розгляду українського питання Єврокомісією, дискусія пройде вже цієї п’ятниці. А наступного тижня ЄС прийме остаточне рішення.

Хейтити ЄС, хайпувати на темі надання нам кандидатства, знецінювати зусилля сотень людей – це офіційна політика Банкової? Якщо ні, то радник ще радник? Чи вже ні?

Щодня ми і в рамках комітету закордонних справ парламенту, і як команда Європейської Солідарності, і в рамках комітету євроінтеграціі проводимо кілька зустрічей, переконуючи європейських політиків надати статус. Навіть попри те, що українська влада відступила під приводом війни від демократіі, ввела політичну цензуру, полює на опозицію.

Бо цей статус – не владі, А НАРОДУ, який достойний бути частиною європейської сім’ї.

І тут чергова диверсія. Від влади, не від опозиції…

Віталій Портников дуже точно сказав, що Україна сьогодні – це країна безіменних героїв, ми не знаємо імена тих, хто заплатив найвищу ціну за нашу свободу і право бути членами ЄС і НАТО, їх немає в цензурованому марафоні.

Зате звідти не вилазять радники, які працюють поза штатом, ні за що не відповідають, але дають поради Байдену, хейтять НАТО і ЄС, щодня принижують українську культуру, ображають опозицію і наших західних партнерів, замінили собою міністрів, депутатів, керівників регіонів.

Якщо Україні дійсно не дадуть кандидатський статус чи дадуть із передумовами, спитати про це треба буде Київ, а не Брюссель.

Важко і, мабуть, вже неправильно мовчати, коли Арестович своїми заявами про “краще дали б нам зброю, ніж кандидатство в ЄС” знецінює титанічні зусилля багатьох людей в Україні і за кордоном, які останні місяці 24/7 працюють над отриманням кандидатства Україною і, як ніколи, наблизилися до цього.

Нам треба зброя нагально, але так само треба і кандидатство. Шкода, що радник глави ОП не усвідомлює значення другого.

А ось чого нам зараз дуже НЕ треба – це накачування ефіру взаємовиключними заявами, перепалок із партнерами, від підтримки яких залежить наше виживання, та антизахідної риторики, якою росіяни й їхні друзі тут десятиліттями отруювали мізки українців.

Списувати недобрі новини на закордонних союзників чи політичних опонентів або атакувати їх, щоб відволікти увагу від недобрих новин – недалекоглядна стратегія.

Українська Армія, українське суспільство, які героїчно протистоять рашистам, заслуговують на чесну розмову і спільну адекватну роботу.

Якщо радники радять інакше, потураючи оточенню і граючи на страхах чи амбіціях, – гнати таких радників.

Ми будемо в ЄС. Це питання часу. Скільки часу для цього потрібно – залежить тільки від нас і ні від кого більше.

Зараз корупціонери намагаються переконати народ, що нібито в ЄС є якісь країни, які проти нашого членства, і що ми досі не члени ЄС тільки через їхні підступи.

Це неправда. Якщо Данія та Нідерланди не хочуть бачити корумповану і авторитарну Україну в ЄС, це не значить, що вони блокують вступ України. Вони захищають свої цінності і мають на це повне право. Бо корупція – зло. Закриття декларацій чиновників від громадськості – зло. Дворічна відсутність голови САП – зло. Депутати з чемоданами готівки – зло. Це зло має бути покаране. Не для ЄС, не для Данії. Для нас з вами. Щоб ми жили в європейській країні, а не на території Європи.

Вступ до ЄС залежить від нас і тільки від нас. Нагадаю, що до війни про це не могло бути й мови. Тільки подвиг українського народу зробив можливим розгляд нашої заявки на вступ до ЄС зараз, а не через 30 років. Тож ми і тільки ми самі або наближаємо вступ до ЄС, або відтерміновуємо.

Не може бути ніяких виправдань у невиконанні наших домашніх завдань. Ми стукаємо у двері елітного клубу. Ми хочемо їхніх ринків, грошей, технологій, способу життя. І, якщо на вході нас просять помити руки, це треба робити! А не розказувати про чистоплюїв, яким руки наші не подобаються.