Фактор піхотного Коляна

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Мене часто питають, на що я сподіваюся в протистоянні з Москвою? Очевидно ж, Путін не заспокоїться. Втрати його не зупинять. Техніка? Він познімає з постаментів Т-34 та ІСи часів сталінізму. Солдатські матері? Він заткне їм роти грішми. На що ж я сподіваюся?

Відповім. Я сподіваюся на російського солдата. Голодного, обідраного, лихого і придурковатого, аби розумінням не засмучував начальство. І неймовірно страстнотерпного. Я вірю в піхотного Коляна, як влучно охрестили російських солдат ще в часи Абхазької війни.

Взагалі, для західних психологів піхотний Колян – ідеальний об’єкт для дисертацій. Російська імперія з’явилася тому, що мала стратегічні запаси піхотних Колянів. Це явище справді унікальне.

Піхотний Колян продовжує нести в собі всі традиції і звички суто російської «общини», що виникла на просторах російського нечорнозем’я через вражаючу бідність. Як похідне – для піхотного Коляна нема понять «своє» і «чуже». Для піхотного Коляна цілком нормально вкрасти у українця ноутбук, а потім вимагати повідомити пароль, ще й ображатися на «жадібних хохлів» за те, що не повідомляють. Яке таке «вкрадене»? В общині все спільне!

Так само, як до чужої власності, у піхотного Коляна відсутня повага до жінки. Ще Жак Россі в написаному з натури «Довіднику по ГУЛАГУ» відмітив, що у росіян відсутня культура сексуальних стосунків. Будь-яка жінка стає об’єктом домагань і ґвалтувань, але навіть в разі сексу за згодою жінка мусить опиратися, інакше вона шльондра. Нічого дивного. В суспільстві, де сторіччями нормою було снохачество, такі стосунки майже норма.

Всі ці властивості піхотного Коляна перебиває здатність просто безцінна для правителів – нелюдська терплячість піхотного Коляна до будь-яких випробувань, аж до смерті. Я не відаю звідки у росіян взявся цей патологічний культ самогубства. Але факт лишається фактом. Жодна інша країна світу не може собі дозволити планувати перемоги виходячи зі здатності свого населення згоріти і бути намотаними на траки в ім’я ідей, нав’язаних їхніми правителями. Ця властивість піхотного Коляна стала незамінною у часи Петра І, коли Москва перейняла тактику масових армій. Власне, розширення кордонів Росії ідеально збіглося з часами панування тої примітивної тактики – підійти впритул і стрільнути.

Що ж можна протипоставити цьому культу самогубства? Техніку і військові технології – безжальні і бездушні. В руках людей, мотивованих битися до останнього. Справа в тому, що як і кожного ресурсу, потенційних самогубць «за ідею» в Росії кількість обмежена. Масованою пропагандою (пісні, фільми) Кремль стягує критичну масу потенційних самогубць в свою армію. І поки цей ресурс невідпрацьований, брякати зброєю Москва може досхочу. Лихо починається тоді, коли самогубці масово втілюють свою мрію – помирають за імперію. Бо тоді Кремлю доводиться примусово заганяти до армії «кращих з гірших». Тут настрої піхотного Коляна круто міняються.

Бо, розумієте, страх смерті мозок прочищає кожному, хто не хоче бути просто гарматним м’ясом. Страх смерті примушує серйозно переглянути світогляд і зайнятися виживанням. Як похідне – саботаж і масові відступи.

Скажете, неможливо? Згадайте про Першу Світову війну. Звісно, масштаби зараз не ті. Але й способи впливу на свідомість мас нині ніяк не ті, що були на початку 20-го ст. А суть та сама. Піхотний Колян тоді побачив, що його вбивають більш сучасною технікою, злякався і… накинувся на своїх повелителів.

Ознаки цього всього ми вже бачимо. Армія РФ іде вперед черепашачими темпами, втрачаючи неймовірні кількості людей і техніки. Одна з причин цього – російський піхотний Колян уже не поспішає бездумно лізти на кулі та осколки. Він уже боїться. Скоро наступати він буде нездатний.

В Армію РФ заганяють все більше й більше людей, які воювати не хотіли. Тож недалекий той час, коли ми почуємо про неорганізовані відступи окупантів, простіше, про масову втечу. Наступна станція – солдатські бунти в ім’я дуже простої ідеї. Жити.

Це буде. Справа лише у часі.

Автори