Про наступальну дипломатію
А ви знаєте, що коли порохоботи критикують зелену владу, шанувальники ЗЕ не мають права їх за те кривдити, ображати та шпетити. Навпаки! Шанувальники ЗЕ мають щиро дякувати порохоботам за їхню критику. При чому саме послуговуючись логікою шанувальників ЗЕ. Бо саме вони стверджують, що нещадно когось критикувати означає рухати прогрес.
От наприклад. Президент Зеленський регулярно з докорами і критикою накидається на країни Заходу, у першу чергу, на країни блоку НАТО. І того вони нам не дають, і цього… Та чого там? Ще до російського вторгнення Зеленський шпетив країни НАТО, мовляв, вони погано захищають Україну замість самої України від військової загрози.
Коли порохоботи (і я в тому числі) говорять, що з союзниками, від яких залежить практично все, так говорити не личить, у відповідь лунає бадьоре: «Правильно робить Зеленський! Більше вимагатиме – більше дадуть!». Такому пацанському поводженню з ключовими партнерами навіть гарненьку назву дали – наступальна дипломатія. Суть такої «дипломатії» проста. Виносиш мозок потенційному партнеру, а він за це тобі дає багато корисного. За що ти йому знову виносиш мозок, аби давав ще. Аби… Ну і так без кінця.
Особливо мені така «дипломатія» видається затією доволі сумнівною. Бо з досвіду я гарно знаю, коли об’єкт, від якого ти чогось хочеш, почати нещадно критикувати, як правило, він не бажаного дає. Він тоді посилає вас у слід за цілою ескадрою русскіх ваєнних караблєй.
Історія України – як раз доказ того. Бо саме в стилі такої «наступальної дипломатії» головний отаман Симон Петлюра свого часу намагався спілкуватися з Антантою, представленою французами. І щось негарне з того сталося. Замість видавати Петлюрі тодішні «джавеліни і нлоу» французи його і всю його компанію ліваків-популістів послали… як раз за військовим кораблем. Призвело це до того, що, коли восени 1919 р. Дієва армія УНР конала від тифу, британці заблокували в Румунії ліки, закуплені урядом УНР. Поразка Петлюри з його «наступальною дипломатією», стала поразкою всієї України.
Але. Давайте приймемо на віру, що «наступальна дипломатія» за Зеленським справді діє. Що тоді мусить робити громадянин, який має до влади претензії і хоче, аби його почули і почуте зробили? Правильно! Він мусить владу ударно критикувати. Аби влада виконала побажання громадянина, після чого громадянин критикуватиме її ще дужче, аби влада на те… Тобто все згідно засад «наступальної дипломатії». Я ж нічого не переплутав?
А позаяк в Україні існує не просто окремий громадянин, а ціла спільнота громадян, які мають до влади претензії і бажають, аби їх почули, саме вони мають займатися нищівною критикою влади. А позаяк громадянами цими є прибічники Петра Порошенка, то висновок очевидний. Саме порохоботам пересічні українці мають дякувати за всі досягнення зеленої влади аж до факту невтікання Володимира Зеленського з протиядерного бункера під Офісом президента, з центру Києва забитого військами. Бо порохоботи критикували. А згідно «наступальної дипломатії» ім. Зеленського, їжачок – птах гордовитий, як не штурхонеш – не полетить!
Ми ж маємо претензії до влади? Я скажу лише дві фрази стосовно ЗСУ: «зарплатня» і «літня форма». Далі розвивати не буду, хто в курсі – той знає. Треба претензії виправляти? Треба. Значить треба критикувати. Ударно. Тобто так, як порохоботи зараз владу НЕ критикують. Бо те, що зараз, – це як раз партнерські стосунки з владою і окремі відповіді на смердіння з ротів позитивних блогерів із ОПУ. Бо коли почнемо критикувати по-справжньому…
Так що, одне з двох. Або шанувальники ЗЕ мають дякувати порохоботам за критику. Або щось не так з зеленою «наступальною дипломатією».
