10.02.2015. За Порошенка було краще
10 лютого 2015 року українські бійці (головна роль в операції відводилась полку Нацгвардії «Азов») почали наступ під Маріуполем. За лічені години воїни взяли перший блокпост в напрямку Саханки, і ворог почав відступати, було звільнено Павлопіль та розпочався штурм Октября. До кінця дня, хоча бої не припинялись, наші вояки вже повністю контролювали приморське селище Широкине. Ворог був відкинутий від Маріуполя на двадцять кілометрів. Почалися затяжні позиційні бої за Широкине, але українці втрималися і тримають свої позиції досі.
Після оголошеного керівниками окупантів наприкінці січня наступу на Маріуполь, а згодом, після варварського обстрілу росіянами східної околиці міста з «градів», в ході якого загинуло понад 30 мирних жителів, питання безпеки азовських воріт України встало руба. Бо бойовики підійшли до другого за важливістю порту в Україні настільки близько, що це загрожувало новими терактами. До того ж на північ від Донецька точилися важкі бої за трасу «Артемівськ – Дебальцеве», яку частини РФ намагалися перерізати, оточивши українців, а наші бійці тримали оборону, аби дати нашим силам час на відхід. І от, аби відволікти ворогів від дебальцевського напрямку та одночасно завадити росіянам обстрілювати Маріуполь, командування розпочало Павлопіль-Широкинську операцію.
Вже зараз можна сказати, блискавична наступальна операція пройшла напрочуд успішно. Бойовиків витіснили з панівних висот, а протягом 2015-2016 року змусили покинути позиції у селі повністю. Паралельно бійцям вдалося врятувати від російських обстрілів та евакувати з Широкиного усіх мирних мешканців. Звісно, перемога далася дорогою ціною. За даними полку «Азов», від початку зимових боїв і до літа 2015-го понад 60 українських героїв було вбито. Та бойовики заплатили вдесятеро: загальні втрати сепарів та росіян за той самий строк склали понад 800 осіб.
Наприкінці 2019-го, коли влада в Україні остаточно змінилася, і на Банковій заговорили про «пошук миру в очах Путіна», Широкине планували полишити бойовикам. Тобто здійснити там «розведення військ», як і у Пісках, і в інших стратегічних точках, политих кров’ю українських солдат. З тих місць, де це таки вдалося зробити, ми знаємо напевне: вороги своїх обіцянок не виконують, і радо заходять на покинуті українськими вояками позиції. Така сама доля чекала і Широкине – попри героїзм і втрати нашої Армії та Нацгвардії, Зеленський хотів здати селище без бою. Проте багатолюдні протести налякали зрадників у державному керівництві. Командування зробило вигляд, що нічого такого не мало на увазі. То ж Широкине тримається. Тримаються Піски, Авдіївка, Станиця Луганська та інші місця, оповіяні жертвами й славою. Українські бійці стоять мужньо, чекаючи, коли нарешті хтось інший, хто прийде на зміну боягузам та клоунам у владі, віддасть наказ – і почнеться звільнення України, остаточне й незворотне.
На фото: Бійці підрозділу «Азов» під час боїв за Широкине, 10.02.2015 р.
