Не тільки про Афганістан, але й про Україну (фото, відео)

Олексій Осипенко

В Афганистане сейчас разворачивается урок для нас. Он звучит так: Запад умеет фиксировать убытки и выходить из игры.

Наши иксперты, особенно патриотически настроенные, любят рассказать, что “Джо в беде не бросит, лишнего не спросит, вот что значит настоящий, верный друг”. Они умно и красиво рассказывают, как необходима миру Украина в качестве “штыка” против РФ/Китая. Что сюда “слишком много вложено”. Но это все фигня самоуспокоения. Я хоть и не читал все эти годы афганскую прессу, но я уверен, что там тоже были очень умные ребята, которые очень веско и основательно рассуждали на тему “мы нужны США как штык против Ирана”. Но это все оказалась фигня на постном масле.

История присутствия США на Ближнем Востоке – это история непрошенного и бесполезного мессианства, закончившаяся провалом. Я далек от того, чтобы осуждать их за попытку принести цивилизацию в регион, застрявший в глубоком средневековье, но практика показывает, что это не работает. Что получив демократические инструменты и макеты институтов, дикари используют их для того, чтобы воспроизводить понятные им социальные отношения – кто-то становится вождем и живет в золотых хоромах, а кто-то продолжает костяной тяпкой месить глину. И это не какое-то особенное зло, которое принесли проклятые колонисты/капиталисты. Это закономерный результат бездумного переноса процессов и институтов в другое культурное пространство, которому все эти чудеса цивилизации чужды и непонятны.

“Азиатские тигры” не просто так возникли на карте мира. Это результат уникальной комбинации факторов – с одной стороны, созрело поколение местных элит, понимающих, что и как работает в их социуме, и желающее благополучия своей стране, а не себе лично, с другой, США нужны были противовесы растущему влиянию коммунистического Китая в регионе (при этом все равно все свелось к восточной деспотии и/или диктатуре). Так появились Южная Корея, Тайвань, Сингапур, Гонконг. Так мог появится и “Южный Вьетнам”, но не срослось, – местные элиты предпочли делать то, что делало прозападное правительство Афганистана – пилить гранты и имитировать бурную деятельность, предоставив США нести все бремя войны. Закончилось это эвакуацией из Сайгона в 1975-м и падением всего юга страны в руки коммунистов.

История краха афганского правительства – это урок не только для штатных востоковедов Белого Дома (которых пора бы уже разогнать нахрен, от них пользы как от этого самого правительства – ноль, только зря хлеб едят), но и урок для нас с вами. Если поддержка Украины станет слишком обременительна, ее прекратят. Потому что для США демократия – это здорово, но деньги налогоплательщиков и жизни солдат важнее. Мы либо прекратим страдать фигней, угрожать разворотом к Китаю и начнем работать над собой, либо нас отдадут обратно в распростертые объятия Кремля. Благо, последний прилагает массу усилий, чтобы именно это и произошло.


Костянтин Зоркін

США помогали многим.

В Германии, Японии и Южной Корее получилось. Очень получилось. Очень-очень.

В Ираке и Афганистане не получилось. В Афганистане совсем-совсем.

А что касается нашего хорового нытья на фейсбучике, то тут такое дело. Только от нас зависит, станем мы еще одной Южной Кореей или же еще одним Афганистаном.

Сами, все сами.
США тут эдакий добрый дяденька. Помочь может. Заставить – нет.

И если наимудрейший нарид хочет нахаляву жрать лайно, то никакой добрый дядя не сможет заставить его кушать пармезан.


Иван Лютый

Вашингтону просто надоело закапывать свои деньги в афганский песок.

Президент США прямо заявляет:

“Мы за 20 лет потратили более триллиона долларов, потеряли более тысячи американцев. Мы обучили и снабдили современным оружием и снаряжением 300 тыс афганских военных. Они должны бороться. Их больше, чем талибов”.

Можно долго кому-то помогать воевать, но воевать вместо кого-то на его земле – это уже перебор. Поэтому США серьезно помогают Израилю и Южной Корее, которые сами воюют за свою страну. Именно поэтому помощь от США пошла в Украину, когда они увидели, что украинцы будут воевать даже в шлепанцах, в советских довоенных касках, на советском металлоломе, который постоянно выходил из строя. Так что их помощь зависит в первую очередь от нас.

США так же ушли из Южного Вьетнама, когда вьетнамцы выбрали коррумпированное правительство. Возможно, с этим связаны и последние пертурбации в руководстве ВСУ – США сказали, что помощь будут давать воинам, а не ворам.

Мое мнение, американцы правильно сделали, что ушли. Талибы ведь в Афганистан не с Марса прилетели. Их родили афганские женщины, они впитали в себя местные традиции. Если они хотят жить в средневековье, пусть живут. Зачем помогать тому, кто хочет, чтобы вместо тебя воевали солдаты НАТО? Им дали все для защиты, а они решили договориться где-то посередине. Талибы, талибы. Если бы американцы могли купить в магазине местным жителям мозг, они бы это сделали.

Это и нас касается.


Юрій Бірюков

Тут «эксперты» по Афганистану заламывают руки и вопрошают – как же так получилось, что армия сдавалась в плен пачками, сам народ Афганистана не стал сопротивляться талибам, а амеры… пожали плечами и ушли.

Как так вышло, что вместо смартфонов и асфальта, школ для всех и медленного движения в сторону того, что мы называем цивилизацией, они сами и добровольно выбрали законы шариата, намордник и средневековое религиозное мракобесие?

Воу-воу, что же мне это напоминает?

Как же так получилось, что вместо борьбы, страданий, пота и напряжения всех сил народ выбрал «надо просто перестать стрелять» и «какая разница, какое имя носит улица»?
Как же так получилось, что вместо патриотизма, гимна с ладошкой на сердце, преклонения перед армией народ выбрал Сватов, Папика и спорт вне политики?
Как же так получилось, что вместо медленного движения в сторону того, что мы называем цивилизацией, народ выбрал 100 миллиардов мимо системы Прозорро, ковидный фонд в «Велике Крадівництво»?
Как же так получилось, что международная коалиция… пожала плечами и ушла заниматься своими интересами?

Просто. Так. Народу. Проще.


Антон Швец

Все мощные эксперты по Афгану, по стойкости правительственных войск против талибов, по военным качествам самих талибов и по тому, проиграла Америка или нет, почему-то забывают следующие вещи:

1) Афганские власти в июле ныли, что талибы получают прикрытие с воздуха от Пакистана. Еще раз, это не пацаны в тапках гонят ребят на хамви, это истребительная авиация с F-16 в составе. Нам до их уровня авиации срать и срать. Именно с этим прикрытием связано то, что США свою воздушную поддержку Афганистану отозвали, потому что выходило бы что самолеты США сбивали бы… самолеты США. Сразу после отзыва поддержки с воздуха армия Афганистана посыпалась. Потому что она создавалась так, чтобы воевать с поддержкой с воздуха, при этом своей нормальной авиации Афганистану не дали.

2) Лагеря подготовки талибов находятся на границе с Пакистаном, в зоне племен. Собственно, существует Техрик-е Талибан Пакистан. Это не подразделение афганского Талбиана, это как бы две отдельные организации, но они сотрудничают. И пуштун выезжая из Афганистана в Пакистан легко переходит из одного Талибана в другой. При этом пакистанский Талибан вроде как противостоит правительству Пакистана… но нет, как видим из первого пункта.

3) На границе с Пакистаном после победы талибов образовались очереди как на выезд… так и на въезд. Куча людей, десятки тысяч возвращаются назад в страну. Надо понимать, что они не 20 лет в эмиграции сидели и сорвались за один день. Просто все, кто работал на победу, теперь переезжают домой делить плоды той самой победы. И должности занимать.

4) Предыдущий глава афганского Талибана был убит ударом дрона после перехода границы Пакистана с Ираном. То есть он скрывался в Пакистане, но его там достали благодаря сливу от иранцев, от которых он возвращался. Слива от пакистанцев не было за годы, поймать его не могли.

5) Собственно украинские эксперты и воннаби патриоты ПОЛНОСТЬЮ проигнорировали многократные заявления официальных афганских властей о том, что Пакистан ведет с Афганистаном гибридную войну. Никакого антиколониализма нет, это гибридная оккупация. Причем одного союзника (союзник, если честно, так себе) США другим союзником США (тоже, если честно, так себе союзник).

6) Нынешний глава Талибана, пожалуй, один из немногих лидеров Талибана, которые не имеют связей с Пакистаном (не родился, не учился, не служил и, предположительно, не жил). Согласно легендам он и его семья все 20 лет укрывались на афганской территории. За это его прям очень уважают, потому что все остальные лидеры Талибана жили в Пакистане, и их семьи жили в Пакистане. Посмотрим, какой будет сформирован кабинет, и кто там будет представлен, но людей, которые десятилетия прожили в Пакистане, там будет прям дофига, просто из-за статистики.

Всех людей, которые могут разобраться в этом клубке врагов, союзников и предателей, а потом сделать безапелляционные выводы, я безмерно уважаю и люблю.

Я, например, хз что это все значит и к чему приведет.


Сергій Єсіпов

А ще дивує, що саме в Україні – країні де йде війна, і де під боком такий самий талібан тільки ще з ядерною зброєю.
І де нібито повинно бути зрозумілим вже – самі ми цю війну не вивеземо. Ну просто.

І замість того, щоб спокійно і впевнено підтримати свого єдиного союзника – Сполучені Штати – в єдиному в даній ситуації правильному рішенні виводу військ з Афганістану. Тому що те, що не працює 20 років, напевно, не запрацює вже ніколи.

And we stand clear with the United States!

Ні, в українському істеблішменті переважно лівацька маячня про «бідних афганців, які довірились підступним американцям» і московський наратив про «Байден злив» і «внєшнєє управлєніє».

І ладно це б казали ноунейми з інтернетів, але це кажуть і офіційні представники діючої влади. Нормально йде підготовка до візиту – поки що можливого – Зеленського до США. Молодці! Щоб вже останньому американцю стало остаточно зрозуміло – Україна надійний партнер, да.
Не те що якісь там афганці.


Тарас Чорновіл

Таліби увірвалися в Кабул, уряд втрачає останні позиції, а на землі створюється ще одне пекло. Навіть уявити страшно, що чекає на ту меншість афганців, які повірили, що і в їхній країні можна буде жити по-людськи в ногу із цивілізованим світом.

Доки таліби район за районом захоплювали територію країни, до столиці прибували тисячі біженців. І зараз вони опинилися в пастці. Це якраз ті, хто хотіли вчитися та навчати, здобувати повноцінну освіту, отримувати чи надавати потребуючим медичну допомогу, просто бути людьми. Особливо страшна доля жінок, які не захотіли залишатися безмовними неграмотними й безправними рабинями. Навіть бажання для дівчинки здобути початкову освіту жорстоко карається. Зрештою, усіх, хто прагнув повернути країну в бік цивілізації, будуть регулярно страчувати чи й просто забивати до смерті камінням чи дрючками. Як усе це страшно.

Мені ще у Верховній Раді доводилося часто працювати з парламентарями ісламських (переважно арабських) країн. І з ними не раз обговорювали розуміння прогресу, розвитку, лібералізації в ісламському світі. Звісно, там багато всього не так, як у нас, та й самі країни дуже різні, але основні демократичні цінності сприймаються. І пригадую, як усі, навіть релігійно споріднені з талібами суніти, з жахом відгукувалися про недавню владу талібану в Афганістані (вони вже правили в країні з 1996 по 2001 роки). Ні разу ні від кого не чув доброго слова про цю чорну силу неосвічених та озлоблених і зомбованих своїми проповідниками фанатиків.

Дійсно, в Афганістані знову розверзлося пекло. І можна скільки завгодно лаяти американську владу (в однаковій мірі й Трампа, й Байдена), що вивела війська й відкрила талібам шлях до захоплення усієї країни. Але справа ж не в Америці. Ніхто не буде нескінченно утримувати збройні контингенти та вічно закачувати до країни демократію, якщо вона там не прищеплюється.

У Афганістані внаслідок тривалих кривавих воєн, які розпочалися після вторгнення військ СРСР, зруйнувалася стара патріархальна система держави, й у вакуум хлинули найгірші вчення та традиції. Що зробили США, то це дали афганському народу шанс зробити інший вибір. Військові стримували наступ ісламістських угруповань, а в цей час до країни пробували експортувати демократію, освіту, медицину, розвиток, рівність жінок та принципи прав людини. Чим це закінчилося? Повним провалом. І ще раз повторюся, проблема не в американцях. Вони не нав’язували якихось своїх ультра-ліберальних ідей, які б викликали спротив у ісламській державі. Навпаки, афганцям пропонували моделі суспільного розвитку із поміркованих ісламських країн. І впроваджувати пробували руками місцевих кадрів.

Але це не гарантувало миттєвого розв’язання всіх проблем, подолання бідності, ліквідації корупції та клановості. І в Афганістані дуже скоро здомінував принцип “пошуку простих рішень” (нічого не нагадує?). А їх якраз пропонували таліби. І перемогли в боротьбі за суспільну думку. Реально перемогли й без зброї в глибокому тилу далеко за спинами американських військових, які утримували наступ ззовні. Там також виявилася своя така традиційна більшість у горезвісні три чверті населення.

Отака баєчка виходить. І вже не тільки про Афганістан, але й про Україну. Бо й у нас здомінували прихильники “простих рішень” та найвульгарнішого популізму. Різниця, звісно ж, є. У нас та більшість пасивна, чисто електоральна. Вона не готова виходити й відстоювати своє утопічне світоглядне місиво. А в Афганістані на стороні більшості агресивні релігійні фанатики, готові фізично знищувати своїх конкурентів. І меншість наша пасіонарна, не затуркана приреченістю й фаталізмом. У нас лідери, які захопили владу завдяки всеїдності бездумної маси, все ще хочуть виглядати перед світом добропорядними, а в Талібану основою самоутвердження є якраз відторгнення всього цивілізованого світу. Але й у нас уже все помітнішим стає регрес владних інститутів та мрії верхівки про “білоруський шлях розвитку”.

А ще схожість помітна і у відносинах із США. Америка вже давно не та країна, якій до всього було діло й скрізь треба було впроваджувати західну цивілізацію. Вона старіє й втрачає колишню нахрапистість. Тепер лозунг США можна було б висловити фразою: “Ми попробували. І дуже багато у вас вклали зусиль. Але, як воно не лізе, то… Іншалла”… Американці пішли з Афганістану, коли побачили, що ні народ, ні влада не хочуть демократії та цивілізаційного розвитку. Народ хоче солодкої казки, а влада лише корупційних можливостей. Американцям дійсно шкода багатьох прогресивних людей, які повірили в шанс вирватися із середньовіччя, а тепер загинуть. Але сильні світу цього орієнтуються на більшість і стараються не помічати трагедію ідейно близької меншості. Демократія – це все ж влада більшості. А всіх праведників із Содому й Гоморри виводить лише Бог, а не американський президент…

А чи не те саме відбувається зараз у нас? Нам допомагали. Ми лише обурювалися, що не тим і не так. А зрештою обрали собі шлях розвитку Талібану чи Гаїті. До речі, уряд Гаїті недавно дуже просив США ввести туди свої війська, а Вашинґтон відмовився. Бо навіщо старатися, як воно не лізе. Нас ще не списали остаточно, як Афганістан чи Гаїті, але, насправді, це лише трошки інша дипломатична тональність та питання часу. Вони ж нас моніторять і суспільні настрої вивчають. То навіщо, як казав наш легендарний спікер, “Впихувати невпіхуєме?”

Це не допис безнадії. Шанс у нас завжди буде, доки ми будемо боротися за цивілізований розвиток, а не якесь зелене олігархічно-рашистське болото. Але для відновлення правильного шляху треба не лише старатися, але й перемогти…

* * *

Знаю, таким гріх жартувати, але… Нехай це буде гіркий сарказм. Може б, якось запропонувати всім цим антивакцинаторам та “ковід-дисидентам” нарешті отримати нову батьківщину, гідну їхнього мракобісся? Я про захоплений талібами Афганістан. Там якраз за проведення вакцинації населення убивали лікарів та медперсонал. Зараз медицина в країні різко зійде до мінімального набору послуг. Але ж зате реформ Уляни Супрун там точно не буде.

Ну, й для ще однієї категорії – “свідків зовнішнього управління” там мала б знайтися тепла місцина. Зараз матимемо змогу спостерігати за чи не єдиною країною в світі (бо навіть Білорусь та Путістан ще щось трошки пов’язує і стримує), яка абсолютно вільна від впливів західного світу та його цінностей.

І зовсім на останок. Сьогодні жахнувся, як повіяло із стрічки духом дикої антизахідної маніпуляції. Я ніколи не проголошую якісь свої тези істиною в останній інстанції, тому й те, що написав на тему Афганістану та прив’язку її до українських реалій, подаю лише як полемічні тексти. Адже кожна аналогія грішить поверховістю й неточностями.

Але є дві речі, яких абсолютно не сприймаю:
Перше – безграмотна категоричність. І чим більший профан у якійсь темі, тим самовпевненіше він проголошує певні істини та зневажливіше відгукується про опонентів.
Друге – якесь ошаліле антизахідне сп’яніння. Ні, коли бачу текст відомої рашистської відьми Сімонян, засновника Страни.уа Гужви або кількох знайомих, які працюють на проросійські партії, то я й не дивуюся. Їм по службі належиться так писати. Але сьогодні якийсь спалах антиамериканізму в ніби ж притомних людей! Зрештою, а чого дивуватися, якщо вчора вони ж так само останніми словами крили Меркель, яка дійсно роками робила дуже багато корисного й критично важливого для України (не все, звісно), а не Зеленського, який усе просрав та ще й умудрився образити всіх наших союзників. Ви це серйозно?

І, до речі, в контексті не лише Афганістану, але й України. Вам усі щось винні? То вам пряма дорога до Зеленського і його гоп-стоп компанії. А читати, що “кляті янкі нікому не допомагали, а лише забезпечували свої егоїстичні інтереси в Афгані й Україні, а коли інтерес скінчився, то всіх зрадили” (варіант – тупо все програли), мені гидко.

Ніхто нам нічого не винен. Нас сприйняли за партнерів, бо не багато є країн у світі, де б люди йшли під кулі за західні цінності. От тільки не врахували, що тих людей була абсолютна меншість… але нам почали відкривати двері. А в нас – маєте вам по головешці своїми 73% та “Байден, а чому це ми досі не в НАТО?!”.

То коли ви не хочете самі потрудитися, щоб бути гідними партнерами, то ніхто інший за вас цього робити не стане. І на виборах правильно голосувати також… До нас ще хоч якісь залишки респекту зберігають, бо ми одній із частин свого талібану (того, що принесений на багнетах із Рашистану) протистоїмо, хоча лягли під інший брудний зеленсько-олігархічний талібан. А афганці десятиліттями доказували, що їм “какая разніца”, приймали допомогу й далі мріяли про повернення в своє любе середньовіччя із його “простими рішеннями”. То перед ними хтось винен? На всю країну лише один лідер, син легендарного Масуда та невелика кількість бійців готові дати бій Талібану в не менш легендарній Панджерській ущелині. Усі решта чоловіків або переметнулися під талібів, або “я поза політикою, головне, що війна закінчилася”, або затоптують жінок і дітей, штурмуючи літаки…

Ви серйозно вважаєте, що хтось їм щось винен, як і нашим “хоть паржом”?

Усі відео