Посол Мелінда Сіммонс: «В України є пристрасть до майбутнього, якої я не відчуваю в Британії» (фото, відео)
Анастасія Зануда
ВВС News Україна
Пані Мелінду Сіммонс призначили послом Великої Британії в Україні у вересні 2019 року.
Це її перше дипломатичне призначення в ранзі посла. До приїзду в Україну вона рік посилено вивчала українську, працювала у Національному секретаріаті з безпеки, а в МЗС – у департаменті з врегулювання конфліктів, що також було її науковою спеціалізацією.
Цей досвід однозначно став у пригоді під час роботи в Україні. На каденцію пані посла Мелінди Сіммонс в Україні припало і серйозне загострення на кордонах із Росією навесні цього року, і вихід Британії із ЄС, і пандемія коронавірусу.
А ще Мелінда Сіммонс – перший британський посол, чиї предки походять з України. І, як з’ясувалося в інтерв’ю ВВС News Україна, вона перша з кількох поколінь своєї родини, хто приїхав в Україну.
“Когось із нащадків сестер-братів мого прадідуся вбили в Дробицькому Ярі”
ВВС News Україна:Чи була у вас можливість відвідати місця, пов’язані із вашою родиною?
Мелінда Сіммонс: Мої предки залишили Україну дуже давно – у 1890-х. І документів, які б точно свідчили, де саме вони жили, немає. Ми лише знаємо, що вони походили з Харкова та Харківської області.
Тож коли я поїхала у відрядження до Харкова, це було радше символічно, бо я не могла побувати в домі, чи відвідати село, де вони жили, – я не змогла цього з’ясувати.
Але все одно це були особливі відчуття – поїхати туди. Я – перша із родини, хто має можливість повернутися в Україну, не кажучи вже про Харків.
З того часу, як вони поїхали, минуло багато років, – три покоління. Тож коли моя родина дізналася, що я їду в Україну, – це вже було подією, бо досі ніхто з родини сюди не повертався.
Це було дуже важливо для моєї мами, що я їду туди, звідки походили її прабатьки.
Під час поїздки до Харкова я також відвідала Дробицький Яр, де були розстріляні 11 тисяч євреїв під час Голокосту (під час Другої світової війни. – Ред.).
Там є пам’ятна стіна, на якій я знайшла прізвище моєї родини. Це означає, що когось із нащадків сестер-братів мого прадідуся вбили в Дробицькому Ярі. І це відкриття щодо моєї родини було дуже важким. Дуже важко осмислити це.
Але водночас все якось “зійшлося”, – стало зрозуміло, чому всі ці довгі роки неможливо було знайти жодної інформації про цю частину родини. Всі шматочки склалися в одну картинку.
І моя мама була задоволена – звісно, не щаслива – просто дізнатися, що насправді сталося.
ВВС News Україна: Наскільки я розумію, вашим предкам довелося втікати з України, чи радше Російської імперії, від погромів – вони, фактично, рятували своє життя. Багато років говорять про антисемітизм в Україні. Але якраз перед тим, як ви заступили на посаду посла в Києві, в Україні була унікальна ситуація, коли одразу і президент, і прем’єр мали єврейське коріння. Врешті, здається, тих 73% виборців, які проголосували за Володимира Зеленського, взагалі не турбувало його походження. Які ваші враження, що ви думаєте про Україну в цьому плані?
Мелінда Сіммонс: Відповідь на це складне питання складається із двох частин.
З одного боку, я бачу, що українці можуть бути сліпими до єврейської віри. Часто на вулицях Києва можна побачити “матрьошок” з класичними карикатурними рисами єврея: чорний капелюх, пейси, мішок грошей.
Якби ви щось подібне спробували продавати десь у Британії, вас притягли б до відповідальності, це б однозначно сприймалося як антисемітизм. А тут це можна купити скрізь. І не лише в Києві. Я вже трохи поїздила Україною, і скрізь бачила цих “матрьошок”.
Коли я питала у друзів в Україні, чи помічають вони ці антисемітські речі, більшість з них казали, що ні. Вони здебільшого орієнтуються на старезні стереотипи про євреїв як людей з грошима та впливом.
І, як свідчать останні опитування, багато українців вважають, що євреї мають забагато грошей та впливу, зокрема, і на життя українців. Ці упередження я називаю сліпими, бо ніхто не витягує їх на світло і не піддає сумніву. Це викликає стурбованість щодо ставлення до євреїв в Україні.
І, якщо відверто, я маю особистий досвід у цьому питанні, бо це правда, що моя родина втікала від погромів, а потім я дізналася, що інші члени родини були вбиті тут під час Голокосту. Тобто я знаю, якими трагічними можуть бути наслідки, коли твоя родина стає заручником цих стереотипів.
Я вважаю, що Україна, так само як й інші пострадянські держави, ще має пройти шлях до розуміння, що таке антисемітизм. Цей процес є важким, і ця розмова дуже болюча, але цей шлях треба пройти, щоб чітко зрозуміти, що сталося, і щоб мати можливість іти вперед із новими уявленнями і свідомістю. І, як на мене, цей виклик залишається.
А те, що в Україні є президент із єврейським походженням, з одного боку, добре, але з іншого – це не підштовхнуло до дискусії на цю тему, і, як на мене, вона ще має відбутися.
Утім, я також бачу, що починає зароджуватися певна позитивна тенденція – особливо серед людей, молодших за 35-40 років, які щиро бажають осмислити всі складні моменти минулого України і вирішують прийняти цю історію у всій повноті, “без купюр”.
“Питання, чи може Україна приєднатися до НАТО, вже вирішено”
ВВС News Україна:Після серйозного напруження на кордоні з Росією цієї весни президент Зеленський нагадав про прагнення України стати членом НАТО. Він закликав не підходити до цього з точки зору далекої перспективи, не “розглядати її у бінокль“, а “вирішити питання негайно“.Чи можна це питання вирішити негайно? Чи можна його взагалі вирішити?
Мелінда Сіммонс: Ясно, що держави НАТО підтримують прагнення України приєднатися до НАТО. Можна сказати, що питання про те, чи може Україна приєднатися, вже вирішено в принципі.
Питання в тому, що для цього потрібно. І от розмови про це з українською стороною відбуваються регулярно, а зрушень нема.
Моє завдання як посла контактного посольства НАТО (статус “контактного посольства НАТО” є тимчасовим і переходить від однієї дипмісії Союзника до іншої зазвичай кожні два роки. З 2019 року цей статус носять спільно британське й канадське посольства. – Ред.) полягає в тому, щоб поширювати обізнаність про НАТО і розвіювати дезінформацію, а також у тому, аби вести діалог з Україною, підтримувати і допомагати їй на шляху до членства.
Із залученістю України, її участю в операціях НАТО – все чудово, і прогрес є очевидним. Але стосовно інституційних реформ, яких вимагає членство, то тут залишається багато роботи, – в деяких сферах більше, ніж в інших.
Одна з них – інституційна реформа в сфері оборони. Я послідовно і скрізь наголошую: воювати на фронті дуже важливо, але так само важливо мати надійну систему підтримки в тилу. І тут повинен бути якийсь поступ.
На додачу, статус “Партнера розширених можливостей” та План Дій щодо членства чітко говорять: є супутні реформи, в яких також має бути прогрес. Це судова реформа і реформа безпекового сектору.
“Будапештський меморандум порушила одна країна”
ВВС News Україна: Ще одна тема, яку останнім часом жваво обговорюють в Україні, – це Будапештський меморандум. Британія була серед країн, які у 1994 підписали Будапештський меморандум про безпекові гарантії для України. Що пішло не так, чому ця угода не змогла забезпечити територіальну цілісність України?
Мелінда Сіммонс: Із Будапештським меморандумом лише одне пішло не так – одна країна порушила його.
З того часу, як ми підписали цей Меморандум, ми робили все, чого він вимагав від нас.
Там було два зобов’язання, чи не так? Країни-підписанти не вдаватимуться до агресії проти України, а у разі, як таке трапиться, країни-підписанти зроблять все, аби притягти агресора до відповідальності згідно із міжнародним правом. От під чим ми підписалися.
Ми не нападали на Україну. І ми притягаємо агресора до відповідальності у міжнародній системі.
А з самим Меморандумом відбулося лише те, що Росія, яка зобов’язалася не вчиняти агресії проти України, саме це і вчинила.
Кожного разу, як Україна ініціювала будь-які переговори у форматі Меморандуму, Британія була готова брати участь у них. І надалі теж готова. Якщо Україна захоче переговорів у цьому форматі, ми візьмемо участь.
Але ключове питання, якщо відверто, те саме, що і з Мінськими угодами: Росія має виконувати те, під чим вона підписалася.
ВВС News Україна: Мінський формат, так само як і Нормандський, здається, не працюють. Чи є можливість, що Британія або США приєднаються до процесу переговорів і підштовхнуть його в якомусь іншому форматі?
Мелінда Сіммонс: Якщо продовжити мою думку, то незрозуміло, а що можуть зробити інші формати, якщо невирішеним лишається центральна проблема: країна-агресор не виконує угоди? Ви можете залучати інших партнерів, але як це вплине на головне – Росія приєднається до цієї угоди, візьме якісь зобов’язання і не виконає їх?
Як на мене – і я говоритиму лише про Британію, не можу говорити про США – найкраще зараз – це продовжувати підтримувати чинні формати і використовувати вплив і досвід, аби привертати увагу до порушень.
Але я не дуже розумію, що принципово може змінитися від іншого формату доти, доки Росія не змінить свою політику.
ВВС News Україна: Тоді постає інше питання, і багато українців ставлять його: навіщо підписувати будь-які меморандуми, якщо вони нічого не вирішують?
Мелінда Сіммонс: Ні, вони вирішують. Ми зобов’язалися, що агресора буде притягнуто до відповідальності. І ми робимо це.
Ми сприймаємо міжнародне право і міжнародні організації, як даність, як якісь розмови, що точаться десь там далеко.
Проте коли Росія зосередила свої війська на кордоні з Україною цього року, як ви щойно згадували, її попросили дати пояснення ОБСЄ згідно із Віденським документом. Здається, дрібничка.
Але коли всі члени ОБСЄ просять пояснити, що відбувається, це дає сигнал, що міжнародна спільнота має очі і бачить те, що відбувається. Це піднімає дипломатичну ціну за відповідні дії.
Це може здаватися непомітним, але це і є дипломатія.
Якщо ми подивимося на дії Британії в ООН, то є постійна увага до питання Криму, постійна увага до незаконної окупації Донбасу. Це не нічого. Це важливо.
ВВС News Україна: Тож ваша порада – не звинувачувати меморандуми, а краще їх використовувати?
Мелінда Сіммонс: Так, ситуація тут така, що або використовуй, або втрачай – use it or lose it. Гадаю, важливо не ставитися до цього, як до даності, треба активувати такі речі.
Ефект може бути більшим чи меншим. Але якщо ці механізми не використовувати, то ефекту не буде взагалі.
А ми знаємо, що без притягнення до відповідальності за міжнародним правом агресія розростається.
“Ми є непоганим партнером на морі”
ВВС News Україна: Ми чуємо багато схвальних відгуків та подяки за британську програму тренування для військових. Як вона виглядає на даний момент?
Мелінда Сіммонс: Програма Operation Orbital є дуже популярною, бо вона є гнучкою, вона постійно змінюється під ті виклики, з якими стикається українська армія.
Станом на зараз підготовку завдяки цій програмі пройшли 21 тисяча військових. І вона має успіх. Тож нещодавно міністр оборони Британії повідомив, що програму продовжать до 2023 року.
Наразі ця програма зосереджуватиметься на підготовці військово-морських сил. Ми морська держава, і як захищати себе на морі Британія знає вже сотні років. Тож ми є непоганим партнером у цьому.
Іншою проблемою, на якій зосереджується Operation Orbital, є гібридні загрози, – фактично, це сучасні методи ведення війни, із якими стикнулася Україна.
ВВС News Україна:Ваші слова про те, що Британія – морська держава, і що британці – дуже справні на морі, нагадали про інцидент із есмінцем “Дефендер“ поблизу Криму. Що це було? Може, ви можете розповісти щось додатково до того, що було відомо місяць тому?
Мелінда Сіммонс: Гадаю, цю подію можна розділити на те, що трапилося тоді, і на те, які результати це мало.
“Дефендер” здійснював подорож, під час якої він зайшов до Одеси, аби взяти участь у спільних навчаннях, потім він продовжив свій шлях до Грузії із тим самим завданням. Для цього він обрав найпряміший шлях. Цей прямий шлях є міжнародно визнаним транспортним коридором.
Під час цього переходу його супроводжував російський флот, але росіяни їх про це повідомили, – це до питання ролі росіян у цьому інциденті.
Те, що сталося, саме по собі є цілком звичайною практикою.
Але якщо подивитися на наслідки, то найголовніше, що це продемонструвало важливість міжнародного права. Коли британський корабель проходив міжнародно визнаним маршрутом, це свідчило: міжнародне морське право існує і воно робить цей прохід можливим.
І це повертає нас до розмови про Будапештський меморандум, – це може лише здаватися дрібницями, коли Британія порушує питання Криму у Раді безпеки ООН.
Так само і прохід “Дефендера” там, де, напевне, ніхто і не подумав би проходити, продемонстрував, що це є міжнародно визнаним маршрутом для того, щоб ним користувалися у мирних цілях.
Виявилося, що показати це було дуже важливо. Це була демонстрація того, що міжнародне право існує не просто так.
ВВС News Україна: На борту “Дефендера“підписали інший Меморандум – про партнерство на морі між Британією та Україною. Що саме передбачатиме ця угода – із того, про що можна говорити?
Мелінда Сіммонс: Ми можемо говорити про елементи цієї угоди.
Угода передбачає допомогу у переобладнанні портової інфраструктури, більшість з якої застаріла і потребує інвестицій. Крім того, угода передбачає будівництво кораблів, а також постачання сучасного обладнання на ці кораблі.
Що насправді добре в цій угоді, що будівництво кораблів розпочнеться у Британії, але згодом переїде в Україну разом із підготовкою кадрів. Тож йдеться не лише про допомогу, але й про передачу “ноу-хау” – технологій того, як будувати і використовувати подібні кораблі.
“Температура в Україні зростає швидше, ніж будь-де у світі”
ВВС News Україна: Є інформація, що у співпраці між Британією та Україною може з’явитися новий напрямок – це зміни клімату та довкілля. Досі британська допомога Україні мала досить практичний характер. Про що конкретно йдеться у цій сфері, тому що усі ці кліматичні програми та угоди виглядають досить віддаленими з України, хоча ми дуже добре бачимо і відчуваємо на собі зміни клімату?
Мелінда Сіммонс: Почнемо з того, що результати змін клімату відбиваються на Україні швидше, ніж у багатьох інших країнах світу. Не знаю, наскільки українці усвідомлюють те, що пропорційно температура зростає в Україні швидше, ніж будь-де у світі.
Є прямі наслідки для аграрної галузі, врожайності сільськогосподарських культур, а також у вигляді надзвичайних природних ситуацій – таких, як повені.
Нещодавно я спеціально відвідала південний захід України, поспілкувалися із жителями регіонів, постраждалих від повеней. Ми говорили також і про вирубки лісів у цьому регіоні, які стали однією з причин повеней, а також зростання температур.
Моє враження, що на місцевому рівні вже починають розуміти, що треба робити, але повного комплексного розуміння зв’язку між цими подіями і змінами клімату ще немає.
Гадаю, не допомагають розумінню й усі ці складні слова про зміни клімату, які виглядають “імпортованими” із Заходу. Тож коли я починаю говорити з людьми про “26-ту конференцію сторін” (COP26 або 26th Conference of Parties. – Ред.) і “національно визначені внески” (підіймає брови. – Ред.)… Та й більшість британців ставляться до цього так само. Ну як це відбивається на вашому щоденному житті?
Але коли я починаю говорити із фермерами про те, як вищі температури впливають на їхній врожай, про те, що температури влітку вже сягають 40, тоді як зазвичай вони не перевищували 30 градусів, про те, як повені тепер регулярно знищують домівки – я вже не кажу про посіви, – от тут вже починається розмова. Тому що це те, з чим люди стикаються буквально кожного дня.
Думаю, що це виклик для усіх – почати говорити про кліматичні зміни доступною мовою, так, щоб було зрозуміло, як це стосується щоденного життя.
Коли так буде, це полегшить початок діалогу всередині країни про те, що треба робити.
Погодити зменшення викидів вже важко – наприклад, скоротити викиди до певного часу на 35% – і ми знаємо це краще за інших, бо так само поставили перед собою дуже амбітні цілі по скороченню викидів.
Це вимагатиме від людей досить серйозних змін, бо щоб досягти скорочення викидів самих зусиль уряду недостатньо, усім доведеться докласти зусиль.
Але допомога є доступною за умови, що уряд матиме чіткий план, а люди і місцеві громади розумітимуть, що, так, цей план матиме вплив на їхнє життя, що це дозволить їм зберегти свій бізнес.
Одне з найболючіших перетворень, що їх Україна має пройти на цьому шляху, – це скорочення видобутку вугілля. А відмовитися від викопного палива в країні, яка має довгу історію його використання і де цілі громади залежать від цього видобутку, де це основна робота і головне джерело доходів, – дуже непросто.
Все це показує, яким має бути рівень діалогу, щоб люди погодилися і повірили, що економіка може зростати і на “зеленій” енергії.
Але якщо підходити до цього лише як до економічного чи політичного питання, це викличе проблеми, бо громади на місцях відчують, що їх позбавляють засобів до життя. Я кажу це як представниця країни, яка знається на цьому, може, найкраще за інших, – бо ми пройшли через дуже болючий процес закриття вугільних шахт.
І про це ми говоримо з міністерством енергетики – про проблеми, які ми мали, про помилки, що зробили, і як досягти того, де ми є зараз.
Британія є однією з найуспішніших країн у світі, коли йдеться про диверсифікацію джерел постачання енергоресурсів.
BBC News Україна:Що змінилося після брекзиту у британській дипломатії? Що стало складнішим чи простішим? Чи є якісь сфери, де у вас стали “вільніші руки”?
Мелінда Сіммонс: Важко відповісти на це питання, тому що вихід з ЄС збігся із пандемією. Важко уявити, яким був би цей вихід, якби не було пандемії. Наприклад, якщо говорити про те, як брекзит позначився на подорожах, – то не відомо, бо ніхто ж не подорожував минулого року.
Гадаю, сфера, де зміни вже дуже помітні – це торгівля. Ми повинні були укладати двосторонні торговельні угоди. І двостороння угода з Україною є особливою, бо вона поки що єдина, підписана прем’єр-міністром. Ця угода виходить за межі лише торгівлі, вона наголошує на спільності цінностей та дій на міжнародній арені.
“Коли українці бачать, що з тобою щось не так, вони приносять їжу”
ВВС News Україна:Розкажіть про свою родину. Як ви підтримували з ними зв’язокпід час усіх цих карантинів?
Мелінда Сіммонс: Було неймовірно важко. І не тому, що мені погано на самоті. Власне, я непогано переношу самотність.
Просто, якщо пам’ятаєте торішній березень, першу половину місяця, коли впродовж десь чотирьох днів авіакомпанії почали попереджати, що вони припиняють літати, мій партнер був тут зі мною, а дітей – і це теж було вже ясно – почали відсилати з коледжів додому. А ми обидва також маємо батьків.
І ніхто нічого не знав про те, що таке коронавірус.
Тож ми вирішили, що коли авіасполучення припиниться, мій партнер має бути у Британії, щоб бути разом із родиною. Він полетів, і я не бачила його наступні пів року.
І скажу вам таке: попри усі можливості бачити рідних “наживо”, попри усі соцмережі чи Zoom, який став надзвичайно популярним, – що більше я ними користувалася, то більш самотньо почувалася.
Звісно, краще це, ніж нічого, до того ж, і дешевше, ніж, наприклад, поговорити телефоном.
Але бачити когось рідного у двовимірному просторі по той бік екрану, і не мати можливості доторкнутися…
Звісно, я не сама така – тисячі людей опинилися відрізаними один від одного впродовж минулого року, я була лише однією з них.
Але, дякувати Богові, ми маємо вакцини, які просто дивом були розроблені за такий короткий час, і авіакомпанії почали відновлювати роботу, і ми якось подолали цю проблему.
Звичайно, певний рівень непевності ще залишається – в якій країні краще перебувати. Не з точки зору пандемії, а з точки зору близькості до родини. Але, думаю, із цим доведеться якийсь час жити.
Ще думаю, що цей час показав, що не зовсім добре для витривалості та психічного здоров’я весь час казати: все добре, в мене все чудово, якщо насправді воно не так. Не варто боятися сказати, що мені не дуже добре.
А ще саме тут я відкрила, що українці дуже теплі, дбайливі люди, які приносять дуже багато їжі, коли бачать, що з тобою щось не так. Не важливо, що саме з тобою. Хворієш чи сумуєш – їжа, втомився – їжа. Ну, я-то із єврейської родини, я розумію, про що це, але…
“Я боксую і танцюю”
ВВС News Україна: А взагалі, що ви робите, щоб перезарядитися?
Мелінда Сіммонс: Найголовніше – я боксую, з грушою. Хоча нещодавно я пошкодила зап’ястя, і тому зараз тимчасово не боксую. І це дуже дратує. Але я роблю багато інших альтернативних вправ. Я ходжу пішки, бігаю, плаваю.
Я люблю танцювати, граю на гітарі.
Під час карантину, коли всі відвідувачі йшли додому, я вмикала Apple Music, знаходила щось чудове танцювальне і танцювала у цьому великому будинку, розрахованому на прийоми. Було класно насправді!
Я також багато читала. Нарешті руки дійшли до книжок по тисячі сторінок, які я не наважувалася починати раніше. Це була “Життя і доля” Гройсмана, яку мені радили як “ту саму книжку”, і я тримала в пам’яті, що одного дня, коли я буду на пенсії, я маю її прочитати. Але минулого року мені вдалося її прочитати, так само як приквел до неї. Вони чудові!
“В метро мене назвали ідіоткою”
ВВС News Україна: Можете назвати дві-три речі, які вам подобаються в Україні і не подобаються чи дратують?
Мелінда Сіммонс: Те, що подобається, я вже згадувала, – це неймовірна теплота українців – скрізь, бо я вже досить багато поїздила по країні, була вже і на Сході та Заході, Півдні і Півночі. Країна велика і дуже різноманітна. Є відмінності у мові, страви різні. Але одна річ є спільною – це тепло людей.
Це, напевне, мені найбільше подобається. І одразу за цим ще одне: коли державі лише 30 років, в неї є якась пристрасть, якась відданість майбутньому, якої я не відчуваю у Британії.
Що мені не подобається? Ну, одна така досить смішна річ – у мене в годиннику є крокометр, і він спрацьовує практично завжди, коли я їду машиною українським дорогами – такої вони якості. Він може легко нарахувати мені десять тисяч кроків, поки я сиджу в машині. Тож програма “Великого будівництва” президента може виявитися непоганою ідеєю (сміється. – Ред.).
Ще одна – також радше смішна риса – українці можуть бути дуже прямими, що інколи приголомшує.
Коли я щойно приїхала, моя українська була майже ОК, але впевненості не було, бо не було достатньо практики.
Коли я була в магазині чи в метро, і про щось питала, але не могла зрозуміти відповідь, намагалася пояснити, що не розумію, – люди швидко втрачали терпіння. Один раз чи навіть двічі мене просто прямо назвали ідіоткою, і потім хутко зникали. Я не знала, що робити – це так не по-британськи!
Але ця прямота – другий бік медалі, де є також теплота та відкритість українців.
До того ж вже минуло достатньо часу відтоді, як мене востаннє називали ідіоткою в метро. Це означає, що моя українська покращується.
“Я дуже люблю слово “Будьмо!”
ВВС News Україна: Чи є якесь слово або фраза в українській, які говорять Вам щось про національний характер? Для мене, наприклад, в англійській це фрази, які починаються із I’m afraid. I’m afraid you are wrong – це ж зовсім інше, ніж сказати, що ти ідіотка?
Мелінда Сіммонс: Так, це дуже по-британськи. Це можна вважати самоіронією або пасивною агресією – залежно від того, як хто дивиться. Насправді це означає, що ти ідіотка, але я намагатимусь, щоб це лунало якомога м’якше.
Думаю, моє улюблене слово українською – це коли ви підіймаєте келих і кажете “Будьмо!”
Це слово неможливо точно перекласти англійською. Я знаю, що воно означає, але коли замислюєшся, як його перекласти – “Будемо жити!” чи “Треба жити!”… Але якщо бути в Україні і відчувати цю пристрасть до майбутнього, про яку я казала, то стає зрозумілим і значення цього слова. Тож я дуже люблю це слово.
Але як людина, яка і надалі вивчає українську, в мене є ще одне про запас.
Я слухаю новини щодня. І помічаю те, про що завжди говорили мої вчителі, – це ліризм української мови. Кажуть, що за мелодичністю вона поступається лише італійській. І я завжди думала: що це означає на практиці?
Одну фразу я вже випробувала на моїх друзях, – вони її раніше не помічали. А вона ж щоденно лунає у новинах!
Це – “мова йде про те, що…”
Місяцями я думала, що ж вона означає? Відповідь у тому, що вона не означає нічого! Це лише спосіб почати викладати свою думку.
У половині випадків, людина, якій поставили запитання, одразу не знає, що на нього відповісти, і тому каже: “мова йде про те, що” або “я хочу наголосити, що”. Ну красиво ж як!
Це так готує тебе до моменту, коли почнеться розмова власне про зміст.
Ця фраза мені дуже подобається, і я обов’язково використаю її на іспиті з української.
Фото на заставці © BBC News Україна
