Чи брудна справа – політика?
Це дуже важливий текст. Він відкриває таємниці української політики та пояснює те, що насправді турбує всіх політиків. Ще він пояснює, чому Україна — бідна корумпована держава третього світу. Тому що в Україні є віра в те, що «політика — брудна справа», а «всі чиновники — злодії». А ось висновком з цієї віри є певні правила гри. Правила гри в Україні на законодавчому рівні полягають в тому, щоб максимально завадити проходження в політику та державну службу всім, крім злодіїв та корупціонерів.
Почнемо з теорії.
Кримінальне законодавство створене задля того, аби захищати права громадян. Покарання за злочин придумали, щоб перевиховати засуджених і не допустити нові злочини як від засуджених, так і від інших осіб. Суд виносить вирок, і за ним настає покарання, у деяких випадках покарання — це обмеження прав і свобод громадян.
Так би мовити, «напам’ять» після покарання лишається судимість. Це такий особливий правовий статус, який полягає у певному обмеженні прав, навіть після виконання (відбуття) покарання. Цей статус обмежений у часі, й за ним тягнеться багато обмежень щодо зайняття певних посад, підприємницької діяльності та погіршення умов у разі вчинення нових злочинів. Зверніть увагу, що ПІСЛЯ відбуття покарання ЗА вироком суду НАСТУПАЄ особливий правовий статус, ОБМЕЖЕНИЙ у часі.
Більше того, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину й до дня набрання вироком законної сили минули строки від 2 до 15 років, залежно від тяжкості злочину. Тобто, фактично, ми як суспільство погоджуємось із тим, що строки, за які правоохоронні органи мали щось зробити, можуть закінчитися й це нормально.
Тепер щодо практики.
Є такий особливий статус — Політично значущі особи (Politically exposed person – PEP) — особи, що займають важливі державні посади. Це президенти держав, прем’єр-міністри, міністри та їхні заступники, депутати, політичні діячі вищих рангів, високопосадовці судової системи, правоохоронних органів, юстиції, оборони, керівництво Національного банку, службовці категорії А, керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, керівники керівних органів політичних партій та члени їх центральних статутних органів.
PEP в Україні діляться на такі категорії: національні публічні діячі, іноземні публічні діячі та публічні діячі міжнародних організацій. Перелік приблизно однаковий в усіх країнах та відповідає рекомендаціям Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму (FATF).
Як то кажуть, є нюанс.
За чинним законом категорія PEP – це довічний статус після звільнення. Раніше особа залишалася публічним діячем упродовж трьох років після звільнення з посади. Тепер до категорії PEP належать народні депутати Верховної Ради всіх скликань, прем’єр-міністри та інші державні діячі, незалежно від часу, коли вони займали державні посади.
Тобто за чинним законом, це назавжди. Нічого поганого людина не зробила, могла пропрацювати 1 день у тому переліку посад і бути звільненою з політичних мотивів, а статус отримати ДОВІЧНО. Це досить довго.
До того ж, окрім самих PEPів, під пильне око потрапляють їхні близькі особи — родичі, а також пов’язані з ними особи (пов’язаними особами є особи, з якими члени сім’ї національних, іноземних публічних діячів та діячів, які виконують політичні функції в міжнародних організаціях, мають ділові або особисті зв’язки, а також юридичні особи, кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є такі діячі чи їхні члени сім’ї або особи, з якими такі діячі мають ділові або особисті зв’язки).
Що це фактично значить для них?
Людину з таким статусом та її близьких осіб постійно перевіряють суб’єкти первинного фінансового моніторингу (Google it). А це всі підряд: аудитори, бухгалтери, юристи, адвокати, нотаріуси та багато-багато інших. Їх цікавлять гроші й мільйони довідок про гроші, бо якщо вони їх в PEPа не спитають, то їх чекають штрафи та проблеми. Для всіх цих суб’єктів PEPи — це проблема, тому або дорого, або не цікавить співпраця. Так це працює. А також усі структури й люди, з якими є ділові відносини.
Якщо ви РЕР, то до вас, ваших родичів, партнерів по бізнесу миттю прибіжить фінмоніторинг при спробі продати або купити квартиру чи автомобіль. Прийдуть, якщо раптом вам захочеться продати або купити валюту. За першого ж звернення до нотаріуса, аудитора, бухгалтера, адвоката фінмоніторинг стоятиме на порозі. Тобто, не дай, Боже, вам одружуватися, народжувати дітей, заводити нових родичів і друзів, змінювати авто і житло. З того часу, як ви стали РЕРом, і до останнього подиху ваше життя – це суцільне продукування довідок. А ще виправдання перед рідними і друзями, які точно прийдуть питати: «це через тебе, падло, мені платіж заблокували і вимагають півсотні папірців?». Вгадайте, як швидко такий РЕР стає токсичним? Вгадайте, по якій траєкторії його оминатимуть люди?
З одного боку, це міжнародна практика, особа отримує владу і за це зазнає утиску в правах. Але «ДОВІЧНО» — це довго. Декларування статків в нас відбувається перед зайняттям певних посад, під час зайняття та після. Потім — ні. Тобто навіть за умисне вбивство строки для притягнення до відповідальності й обмеження прав можуть пройти, а строки на обмеження прав людини, яка 1 день попрацювала на певній посаді, сплисти не можуть.
Отже. Навколо людини, яка отримала статус PEP в Україні, створюється випалена земля, і будь-кому токсично та проблемно навіть стояти поряд. І так на все життя.
Кожен може спитати у знайомого юриста, скільки займає часу спілкування з фінмоніторингом щодо PEPів, і наскільки безглуздим та обтяжливим воно є.
А можете спитати у колишніх PEPів, як їм влаштовуватись на роботу в корпорації зі статусом PEPа. «Ото, як позбудетесь, то приходьте». Роботодавець не шукає собі пригод, а їсти нема за що купити.
Зважаючи на відсутність загальнодержавних декларацій про доходи та статки, у будь-якого корупціонера є улюблена людина, яка у важкий момент позичить грошей на Майбах чи яхту. Грошей на супердорогих юристів, які будуть самостійно розбиратись з усіма такими проблемами, також вистачить. Ба більше, красти треба так, щоб одразу вистачало на всі наслідки того статусу, в якому крали.
Проблемою і бар’єром це є для нормальних людей без улюблених людей та зіц-очільників Фунтів. Це неймовірно виснажливо та істотно дорого. А іноді й голодно. І станом на зараз таке законодавство стало бар’єром для людей, які підуть зараз (чи колись) робити якісь реформи. Бо реформаторське похмілля у них потім на все життя, й у родичів воно на все життя, й у партнерів по бізнесу (які були або будуть) також на все життя. І на роботу в певні корпорації можуть не брати або довго, або все життя. І теща, в якої банк зупинив платіж по картці, може зробити життя пекельним.
Стратегічно, перша задача — це допустити до влади якомога більше нормальних людей, а потім виганяти поганих. Не можна одним і тим самим інструментом і виганяти з влади поганих, і заганяти до влади хороших. А зараз маємо, що маємо.
Що це означає в конкретно нашому випадку? Коли хтось з кандидатів політичної партії виграє вибори, він кимось стає. Отой «кимось» він є в переліку національних публічних діячів. Це справедливо (окрім довічності). Але поки він ним не став і жодної влади не має – за що йому ці страждання?!
Так ДИВНИМ чином сталося, що посадові особи політичних партії, які не представлені у владі, вже є оцими довічними публічними діячами. Тобто влади ще не мають, а величезний перелік проблем вже є. Довічний перелік проблем.
Поточний стан законодавства стає штучним бар’єром для нормальних людей не тільки займати посади, а і йти до того, щоб ці посади зайняти. І коли йдеться про представництво бізнесу в органах влади, забудьте про це, адже сьогодні бізнес в Україні отримує довічні проблеми за будь-яку політичну активність.
А як треба?
Ми, як суспільство, погоджуємось, що за будь-який злочин термін сплисти може. Отже, за відсутності злочину, просто за факт займання певних посад, термін обмежень також має спливати. Обмеження та страждання є непропорційними, а регулювання такої діяльності — надмірним. Зараз такі правила грають на руку лише корупціонерам та надбагатим людям. Суб’єкти, які не є розпорядниками владних повноважень, не мають підпадати під це законодавство, а термін статусу публічного діяча має бути скінченним. В іншому випадку нормальні люди будуть уникати політики, як вогню. А у владі будуть ненормальні з усіма випливаючими з цього наслідками.
Ілюстрація © Демократична Сокира
