І от Англія – не подохла

Фільм “Склянка води” (рос. “Стакан воды”) по п’єсі Скриба дає чималу нагоду замислитися. Лідер парламентської опозиції Британії постійно розганяє зраду, водночас зустрічається з міністром іноземних справ країни, з якою Бритнія веде кровопролитну війну – Францією. І водночас – сам у боргах як у шовках. Представники правлячої партії викупають борги опозиціонерів – гроші у них є, казна виділяє грошей на обмундирування 30 000 солдат, а обмундировують 6800, про що й волає опозиція. Лідер правлячої партії дає офіцерський чин своєму любимчику в обхід парламенту… Політик ворогуючої країни перебуває в столиці Британії – і хоч би хни. Все як годиться.

У п’єсі Скриба чимало неточностей, але в загальних рисах в Англії тоді все це мало місце. І навіть більше того.

Якщо до цього поцікавитися історією економіки початку ХVІІ ст., ми дізнаємося, що незважаючи на кровопролитну війну, англійські і французські комерсанти продовжували торгувати між собою. Ніхто не заважав.

А якщо пригадати, що як раз у ті самі часи відбувалися події “Людини, яка сміється” Гюго, то можна уявити собі тодішній рівень життя простого народу і розрив між багатими і бідними. Так, це саме в той час прибиті злиднями лондонські міщани бігали реготати зі спотвореного Гуїнплена. Так це тоді лорд Деві-Мор розважав розпустну герцогіню Джозіану боксерськими двобоями.

І знаєте що саме прикольне? Англія в ті часи – не подохла. Вона навпаки, набувала все більшої і більшої могутності та впливовості, аби після Великої Французської революції стати супердержавою. А згодом і нинішньою Британією.

Англія не подохла. Подохла у ті часи Україна. Бо надто хотіла поміняти цього огидного, ненажерливого, підступного Мазепу на справжніх лицарів без страху та догани – Палія або Полуботка, кому хто більше подобався. Теж, певно, базікали: “Ворог не у Москві, ворог у владі” та “Піде влада – підуть пацаки”. Отримали в підсумку грати та Малоросійську колегію і полковника Вільямінова замість гетьмана.

На відміну від англійців.