З днем тих, кого майже нема (фото)
Щиро вітаю всіх українських журналістів, які мають свій вагомий і незалежний голос і, незважаючи ні на що, сміливо доносять суспільству слово правди.
Дякую кожному з вас, хто працює для того, щоб об’єднати націю, кожному, хто вже багато років протидіє російській агресії в інформаційному полі України.
Міцного здоров’я вам, натхнення та мужності.
З Днем журналіста!
Взаємозв’язок такий.
1. Україна – небагата країна. В нас досить складно вести бізнес, в нас великі ризики, в тому числі корупційні, в нас нестабільне законодавство, в нас немає чесної судової системи, нас немає в Євросоюзі, зате в нас є Росія на кордонах і Єрмак на Банковій.
2. Через все це в Україну приходить дуже мало зовнішніх інвестицій. Якщо вдаватися до примітивних аналогій, то уявимо, що гроші – це рідина, і тоді економіка США – це повна цистерна, економіка Польщі – каністра, а економіка України – акваріум, на дні якого щось таки хлюпає. Завдання – так збудувати систему, щоб з економік інших країн щось перелилося нам, і в них рідини поменшало, а в нас побільшало.
3. У світі ЗМІ – це такий самий бізнес, як і виготовлення металу чи комп’ютерних ігор. Мета бізнесу – прибуток.
4. Переважна кількість ЗМІ у цивілізованому світі заробляють саме продажем реклами. Поки в Україні мало грошей, у нас відповідно маленький рекламний ринок. Тобто реклама коштує дешево, бо рекламодавців (бізнесів) небагато, а конкуренція за клієнта висока. Рекламу можна дати у ЗМІ, у соцмережах, на білбордах (які здебільшого незаконні, до речі), на об‘явах на стовпах, на асфальті трафаретом (теж незаконно), у транспорті і так далі. Висока конкуренція + низький попит = низькі ціни.
5. Це призводить до того, що 90+ відсотків ЗМІ в Україні збиткові. І якщо в якийсь момент ви знайдете джина і накажете йому позбавитись всіх ЗМІ, які працюють не як бізнес (заради прибутку власника), а як машина пропаганди (заради піару власника та тиску на ворогів власника), то в Україні зникнуть майже всі ЗМІ. Взагалі. Всі ці 1+1, Інтери, НАШі і так далі. Вони всі збиткові. Вони всі – лише політичний інструмент, як листівка чи білборд.
6. Так як 90+ відсотків ЗМІ в країні не є ЗМІ у повному сенсі, а є аналогом білборду чи листівки, то відповідно 90+ відсотків людей, які називають себе журналістами, мають посвідчення журналістів і є членами спілок журналістів, не є журналістами. А є вони виключно пропагандистами і обслугою пропагандистських машин справжніх олігархів (Медведчука, Ахметова, Коломойського та інших), кандидатів в олігархи (Косюка, наприклад), регіональних міні-олігархів (директорів заводів чи власників великих ділянок землі) і так далі.
7. Це призводить нас до думки, що немає принципової функціональної відмінності між диктором телеканалу 1+1 і, наприклад, дизайнером, що малює макет передвиборчої листівки Володимира Зеленського. І той, і той лише гвинтики машин пропаганди.
8 і найголовніше. Така комбінація факторів є замкненим колом. Олігархи інвестують у завідомо збиткові ЗМІ і за допомоги цих ЗМІ впливають на політику, щоб політика працювала на них і приносила прибутки, які компенсують інвестиції у ЗМІ. Олігарх Коломойський витрачає на холдинг 1+1 десятки мільйонів доларів щороку, щоб прокачати кандидата, який стане президентом і дасть можливість вкрасти сотні мільйонів. Ось і все. Дебет, кредит, сальдо.
Це можна змінити. Але не тільки заборонами. А реформами, які принесуть в країну іноземний капітал. За Apple, Nike, Toyota, JPMorgan Chase приходять рекламні бюджети, а за рекламними бюджетами – ЗМІ, для яких аудиторія і репутація важливіші за бажання власника розповісти про вбитих братів та пів-вареника.
З днем тих, кого майже нема.
З днем українського журналіста.
Сьогодні День журналіста. Кого я привітав би з цим святом?
Ну, по-перше, колектив «Українського тижня» – всіх, з ким працював, і тих, хто працює там ще досі. Особливо хочу привітати Дмитра Крапивенка, Сергія Литвиненка, Ганну Трегуб, Андрія Лаврика, Жанну Безпятчук, Анну Кашеїду и всіх інших. Навіть тих, з ким зараз ми не збігаємося в політичних поглядах.
По-друге, я би точно привітав працівників телеканалів «Прямий» і «Еспресо», які реально лишаються опозиційними попри всі намагання влади перешкодити їхній діяльності. Я буваю періодично в ефірі цих каналів і не можу не висловити захоплення професіоналізмом їхніх працівників.
Звісно, я не можу не привітати колектив «5-го каналу», який був рупором Помаранчевої революції та Революції Гідності. Ба більше, якби не «5-й» ніяких революцій не було б як таких, і Україна пішла би в розвитку категорично іншим шляхом. Були б ми зараз «Білоруссю» чи Малоросійським автономним округом РФ – не принципово. Журналісти «5-го» двічі вставали на захист демократії попри тиск і погрози. І всім, ну от взагалі всім тоді було чхати, що «5-й» належить Петру Порошенко. «Нашим олігархом» тоді захоплювалися. В т. ч. ті, хто зараз називає Порошенка «полуничним гетьманом», а прибічників Порошенка «псевдопатріотами».
Хтось бореться за розвинену європейську Україну, а хтось – проти «псевдопатріотів». Так легше – розділити патріотів на правильних і неправильних і боротися з тими, кого вважаєш неправильними. Тема вічна.
От кого я не вітав би…
«Справжній журналіст менше ніж за 800 доларів дупу не підніме». Знаєте, хто це сказав? Це Сергій Корабльов, колишній заступник головного редактора нереально «демократичного і чесного» видання «Дзеркало тижня».
На шашлики до Зеленського не покликали журналістів з «Прямого», натомість не забули запросити Севгіль Мусаєву, головреда видання « Українська П…» Заслужила! Два неймовірні борці за справедливість, правду та права гноблених і обидлених Лещенко та Найєм тепер демонструють свою натуру в наглядових радах «Укрзалізниці» та «Укроборонпрому». А як співали! Шабуніст Шалайський якось розповів, як за фінансові махінації з редакторів «Економічної правди» вилетів «правдоруб і борець» Ігор Луценко. Я пам’ятаю, за що з «Тижня» виперли самого Шалайського. Тощо, тощо, тощо й тощо.
Журналістика – штука жорстока. У видань є власники, які ЗАВЖДИ формують редакційну політику. Журналісти поділяються на тих, хто редакційній політиці відповідає і на безробітних. Більшість журналістів крім своєї професії більше нічого робити не вміють, безробіття для них – це катастрофа геть чисто всього. Цей бік журналістики пересічним громадянам відомий мало, і саме через це я ніяк не шкодую, що з журналістики вилетів. Благо, прийшов я туди, вже маючи професію за плечима, і не одну.
Я знаю, є журналісти, які лишаються вірними принципам – намагаються працювати у виданнях, чия редакційна політика відповідає їхнім переконанням. Не бракує й інших – тих, хто живе за принципом «чим менше принципів, тим краще для кар’єри». Тих, хто оприлюднює зливи, клепає наклепи у вигляді версій та публікує заказухи, не надто переймаючись чиї вони і від кого. Мовляв, «гроші не пахнуть».
Так от до журналістів-ворогів у мене поваги більше ніж до отаких. Ворог не пожаліє, але бодай в своїй ворожості він щирий. Ті ж, хто займається лобізмом і медіа-кілерством й водночас корчить з себе еталон чесності…
Журналістів я щиро вітаю з Днем журналіста. «Шашличників» ЗЕ прохання не хвилюватися. Їхнє свято – іншого дня.
Ггг, півтора року тому клоуни сказали, що для комунікації з суспільством журналісти їм не потрібні. Що викликало палання дуп в журнастада. Вони тоді наввипередки писали, що саме вони мочили Порошенка і завдяки їм клоун переміг.
Сьогодні бачимо протилежну картинку, з купою компліментарщини.
А що случілось-то? Чьо так?
Пророссийские и пропрезидентские СМИ сообщили некоторые подробности междусобойчика, который за государственные деньги устроил презЕдент в День журналиста.
Гостей принимали Ермак, Тимошенко и Подоляк – те, кто распоряжаются бюджетом, выделенным на прикормленных “журналистов” и блогеров-позитивщиков. Юлии Мендель на встрече не было, хотя любого из присутствующих можно смело называть “Мендель”. Как по духу, так и по форме.
Представители ОПУ, как и сам презЕдент делали вид, что сами готовят шашлык.
Из известных представителей СМИ были замечены:
▪️ Дмитрий Гордон и Алеся Бацман – как без лепших друзей?
▪️ Савик Шустер – при любой власти выживет за хороший гонорар;
▪️ Алексей Газубей (“Фокус) – сей журнал полностью лёг под ОПУ;
▪️ Наталья Влащенко и Василий Голованов – еле подавил рвотный рефлекс;
▪️ Севгиль Мусаева (Украинская правда) – УПячка-УПячка…
▪️ Сергей Щербина (РБК-Украина) – ну, таке…
▪️ Александр Мартыненко (Интерфакс) – из советских кадров, лоялен к любой власти.
▪️ Мосейчук (1+1) – её поставили на нарезку салатов и просили не открывать рта – все уже задрались слушать её брехню по ТВ.
Потом расселись буквами “П” и “З”, мирно отобедали. Тостующие пили до дна, вознося оды тостуемому. Говорят, Арестович за кустами раздавал чёрный нал за июнь. Врут, наверное.
Нас там не было, но давайте выпьем за тех журналистов, которые нашли в себе мужество оставаться журналистами, а не сменили вторую древнейшую профессию на первую.
В телеграме уже спрашивал, кого вы хотели бы поздравить в этот день. Можете ответить и здесь. От меня же наилучшие пожелания коллективам 5 канала, “Эспрессо”, “Прямого” и тем замечательным журналистам, которые у меня в друзьях. Пусть не грустят от того, что не отведали сегодня презЕденского шашлыка – изжогу от него лечить пришлось бы всю оставшуюся жизнь.
Яке посміховисько. Це називається «зустріч з журналістами».
Із Зеленським звісно «найкращі серед найкращих» (сміюсь) – Гордон, Шустер, Голованов. Далі навіть не варто перераховувати.
Звісно, всі журналісти не з олігархічних каналів (ще раз сміюсь). «Деолігархізація» ж оголошена. І звісно, тут не зустрінеш опозиційні ЗМІ, тут не побачиш тих, хто проводить розслідування про корупцію та зашквари, про ганебні вчинки та відверте хамство слуг Зеленського. Тут такого не буде.
А тепер на олігархічних каналах покажуть чудового «демократа» та «великого друг ЗМІ» Зеленського (третій раз сміюсь).
Така вона паралельна реальність президента. Так він відзначив «День журналіста». Звісно, без справжніх журналістів.
А справжніх вітаю з їх днем. Вас також не мало. І ви робите реально важливу роботу!!! Наснаги вам та успіхів на ниві боротьби за правду!
Шашлык-машлык. Корм с руки. Наверное, все уже обсудили шашлыки “журналистов” с шестым. Такой себе прикорм. Выглядело жалко.
Но я, как всегда, о другом.
Посмотрите на эту оргию с другой стороны.
Всего пару недель назад была “прессуха” шестого, где эти же “журналисты” или же их представители кто по заученному вопросы зачитывал, а кто пытался типа поддеть или передать месседж от хазяина СМИ…
Уже завтра большинство прикармливаемых продолжит вылизывать Зелю. А часть продолжат играть ради рейтинга передач, недовольных, типа покусывающих…
И очень надеюсь, что хотя бы мои читатели это понимают все. Прессухи, передачи, “типа задевающие”… все в рамках дешевого сценария. Все – игра и обман.
Можно маску одевать “журналистскую”, но когда надо в прямом смысле пожрать из корыта или с ладони, то приходится маску стягивать… И оказывается, вся эта жрущая с корытца толпа – на одно лицо. Особенно цинично, что процесс прикорма публичен в этот раз. Ну и не дорогой, хочу заметить.
Небольшой постскриптум.
Прикармливал журналистов и Ермак… Как теперь гордоны и ко будут трындеть про вагнергейты и держзрады? Зеля ж молодцы с Ермаком. Кусок дешевого мяса отлично инвестировали…
Не продавайтесь.
