Армія майбутнього, що лишилася в минулому. Спогади творця розформованої “Аеророзвідки”

Автор: Олена Максименко
Фото надані Натаном Хазіним та із соцмереж

Це інтерв’ю сталося спонтанно. Під час підготовки тексту про актуальні проблеми пілотів і операторів БПЛА зайшла мова про ліквідацію підрозділу “Аеророзвідка”, відомого як військова частина А2724. Знайомі бійці й волонтери запевняли, що тут немає “зради”, і переформатування буде на користь справі. Та “Новинарня” вирішила дізнатися думку тих, хто стояв біля витоків підрозділу і явища аеророзвідки загалом.

Співзасновник підрозділу, радник начальника Генерального штабу 2016 року Натан Хазін на псевдо “Дельта” до Майдану працював у банківській сфері, мав власний бізнес. А також – досвід служби в ЦАХАЛ, Армії оборони Ізраїлю. Він не одразу погодився на коментар телефоном, мовляв, надто боляче про це говорити. Однак вилився цей коментар у двогодинну розповідь, що дала можливість бодай трохи осягнути масштаби і рівень роботи, здійсненої легендарним підрозділом. Роботи, що зберегла не одну сотню життів.


“До нас начальник Генштабу не розумів – по кому гатять, як гатять, влучають чи ні”

“Аеророзвідку” ми робили з червня 2014-го. Ми всі були волонтерами і зробили волонтерське громадське об’єднання “Рубіж”.

Коли ми починали, у нас був досвід зі Збройними силами, з Внутрішніми військами, з Нацгвардією. Найбільше сприяння і розуміння було на той час із боку прикордонників. І ми співпрацювали разом із Донецьким прикордонним загоном, мріяли бути прикордонниками.

Але коли стало ясно, що йдеться про потужну війну, а не прикордонний конфлікт, зрозуміли: треба працювати із ЗСУ.

І після тривалих перемовин із начальником Генштабу ми потрапили групами до розвідників, а після цього наші взводи були об’єднані в частину. Був конфлікт, точніше, намагання зрозуміти, до кого ми більш приналежні – до розвідки чи до зв’язку.

Підрозділ формувався з добровольців. Із групи “Аеророзвідки”, що працювала на той час в окремих розвідпідрозділах 74 і 131. Від початку 2015 року добровольці підписали контракт із ЗСУ.

Коли ми отримали перші знімки з безпілотників, почали працювати з наземною розвідкою, з прихованими камерами – мали терабайт інформації, яку намагалися передати Збройним силам. У нас уже була сформована мережа, яка в онлайні опрацьовувала дані з кількох десятків камер на 100 кілометрів безпосередньо в околицях ДАП.

Приходимо до розвідників, кажемо: тримайте обладнання, тримайте систему, керуйте цим! А вони у відповідь: це кабелі, прилади – це не до нас… Ідіть до зв’язку.

Я прийшов до Головного управління зв’язку: будь ласка, тримайте інформацію, доступ до мережі – тримайте все.

Щоб ви розуміли: аби це отримати, у нас загинуло кілька хлопців. Але мені й там сказали: “Та ні, це розвіддані – це не до нас!” І таке “відфутболювання” туди-сюди тривало деякий час.

Я особисто показав начальнику Генерального штабу, як виглядає передова в онлайні, біля ДАП. Він питає: “А можна отак камеру повернути?” Зараз, кажу, хвилинку…

Телефоную людині, що на камері, – і він повертає, показує… Це дійсно історична подія! До нас начальник не розумів – по кому гатять, як гатять, чи влучають, чи ні.

“Ви вже отримали повістку? Тоді у мене для вас є добра новина…”

За деякий час ми зробили ще більше камер, ще більше пристроїв, потужностей і можливостей. І домовилися, що потрібно зробити окрему службу. Бо в ОРБ не було можливостей задовільнити наші потреби.

Наприклад, ми зробили свою мережу, і нам потрібна була своя оптика, тобто оптоволокно. З боями, але я це оптоволокно отримав. Ми рили траншеї, щоб його влаштувати. І нам потрібно було зварити це волокно в єдину мережу. Бо робити це на загальній, “укртелекомівській” основі небезпечно.

Аж з’ясувалося, що в ЗСУ немає жодної людини, яка може спаяти оптоволокно. Ми знайшли людину, яка мала цей досвід, вона приєдналася до нашого батальйону.

На той час не існувало операторів БПЛА – по-перше, не існувало такої професії в Збройних Силах, по-друге, таких фахівців. Потрібні були люди, що могли обслуговувати БПЛА.

Ті дива, які ми робили, ви навіть зрозуміти не можете! Нам потрібні були ІТ-фахівці, яких не було в ЗСУ. І це було під 4-5-ту хвилю мобілізації. Я ходив по фірмах, таких як “Інтел”, “IBM Україна”, і питав: “Ви вже отримали повістку?”

Деякі отримали. “Тоді у мене для вас є дуже добра новина: ви не поїдете рити траншеї…” Одного мобілізованого я буквально з вагона зняв – людина вже їхала рити траншеї, а натомість потрапила до нас. Я завдяки мобілізації підібрав команду.

“Люди, які склали ядро нашого підрозділу, паралельно працювали в казино у Лас-Вегасі”

У нас не було ніякої жорсткої дисципліни. Хочеш ходити в цивільному – ходи. Але ти з 9-ї до 5-ї працюєш на нас. Перші люди, які склали ядро нашого підрозділу, працювали у нас і паралельно – в казино у Лас-Вегасі.

Коли мобілізація закінчилася, і в нас уже було чимало напрацювань із початку системи “Дельта” (комп’ютерна система управління військами, що відповідає стандартам НАТО – “Н”), я зрозумів: фахівці зараз підуть, і де я найду інших? Їх не існувало в ЗСУ.

Я сказав, що треба знайти талановиту молодь. Знайшли кількох хлопців із десанту, декількох з інститутів – ВІТІ (Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації – “Н”), Житомирський військовий інститут. Їх називали “ботанами” – от ці “ботани” й потрапляли до частини А2724. По-перше, сучасна техніка, по-друге, мали не муштру, а вільний регламент.

Коли молоді курсанти або молодші сержанти потрапляють у руки матьорих “бойових ботанів”, ті їх навчають… от я взяв сержантів ВІТІ, і за півтора роки вони поїхали на натовські змагання з програмування. Їхня задача була просто взяти участь, бо України там ніколи досі не було. А вони повертаються з двома першими місцями з трьох!

А знаєте, чому не три, а два? У нас просто не вистачило грошей на квитки для третьої команди.

Перша версія “Дельти” була зроблена завдяки кавовій машині та плюшкам. Мені пояснили, що “ботани” працюють вночі. Їм потрібно щось їсти і пити каву. Я зробив так, щоб у них були всі умови.

І коли все це було напрацьовано як підрозділ, як частина А2714, ми сиділи дві доби: голови ГУР та ГУЗІС (Головного управління розвідки Міноборони і Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генштабу ЗСУ – “Н”) розмовляли з [начальником ГШ Віктором] Муженком про те, який це буде підрозділ, яка частина, як це працюватиме, з одного боку, в бойових умовах, з іншого – як мозковий центр у Києві.

“Порошенко в систему ніколи не заходив, а в Зеленського й доступу немає – він йому не потрібен”

Були зроблені “доміки” – безпосередньо наші штаби на передовій. У кожному секторі був свій “домік”, в якому розташовувався наш підрозділ. Він був у комунікації з усіма бойовими підрозділами, надавав їм інформацію, яку мав. Інформація йшла до штабу сектора, штабу АТО – тобто від КСП бригади, ВОПа, РОПа воно йшло до “головного мозку”.

Інформація йшла навіть до кабінету Петра Олексійовича [Порошенка] з моніторами, щоб він міг у будь-який час, якщо виникнуть питання, особисто переглянути ситуацію на фронті, дізнатися, які відбулися зміни абощо. Я подивився на вхід у систему – він ніколи не заходив туди.

У Зеленського такого доступу немає. Йому він не потрібен.

Порошенко мені особисто казав, що йому це потрібно! На полігоні в Дівичках він подивився наші спроможності – я просто посеред поля зробив так, щоб він міг подивитися на передову! Він коли подивився, спілкувався з нами майже 40 хвилин. Ми зробили все, щоб частина була частиною плану президентської оборонної доктрини.

Гібрид за стандартами НАТО

Організація мала назву C4ISR, тобто в натовському еквіваленті. Це не тільки розвідники. C4 – це command and control, communication computer, а ISR – це Intelligence, Surveillance, Reconnaissance, три види розвідки. Тобто, з одного боку, це комунікація, з іншого – розвіддані.

Раніше розвіддані доходили до начальника регіонального штабу за 72 години. А завдяки нашій системі – за 5 хвилин! Щотижня, а інколи кілька разів на тиждень, ми змінювали цю систему, щоб усі дані були перевірені. І за кожними даними, за кожним target, за кожною ціллю був офіцер, що відповідав за неї, за її стан.

Це був гібрид між розвідкою та зв’язком. У радянському еквіваленті, за стандартами тих років, за які трималася й досі намагається триматися наша українська “паперова армія”, його не існувало.

Командування не розуміло, що з нами робити, і кому ми безпосередньо маємо підпорядкуватися. У мене теж не існувало такого досвіду, то я намагався зробити все так, як це робить НАТО. З цього приводу ми звернулися в трастовий фонд C4ISR – за призначенням такий самий, як і ми, і нас запросили на міжвідомчу конференцію. Де кожне з відомств розказувало, чого хоче від НАТО і куди прямує.

У нас було туманне уявлення, але ми англомовні, і не соромилися ставити запитання. Я зловив полковника американської армії, запитую: як у вас працює C4ISR? Він охоче розповів: “Дивись, я командир морських піхотинців. Беру з бригади C4ISR двох людей. На час служби у мене вони стають морпіхами, але не відходять від командира бригади й оцифровують усе, що він говорить. Бо перевчити командира бригади морських піхотинців на «бойового ботана» неможливо. Це склад розуму, потрібно діяти в кіберпросторі. Тому два приставлених «бойових ботани» стають морпіхами і перетворюють усю активність морських піхотинців в одну автоматизовану систему управління”.

Мені настільки стало легше! Я ж боявся, що роблю щось не так.

“Коли ми показували ці навички командувачу артилерії зі США, він 40 хвилин сидів ошелешений”

C4ISR – це війська майбутнього. Це те, що необхідно у війні ХХІ сторіччя. І ми мріяли, щоб такий самий підрозділ виник і у ВМСУ. І те саме мало би бути у ВПС, в Нацгвардії, у прикордонних військах, і в самій розвідці. Тому що не можна плутати глибинну розвідку з технічною. Це об’єднання – воно має комунікувати між собою, тому що ці “головастики”, комп’ютерники, між собою краще спілкуються, ніж бійці!

Ми курували моменти від роботи снайперів до роботи між міжконтинентальними суднами. Ну, і стратегічні ракети… Тому що це одна площина обміну даними.

Я знаю, як під’єднати “джавелін” до карти, знаю, як завантажити 3-D карту в “Джавелін”. А без 3-D карти “джавелін” стріляє, як ПТУР, де 80 тисяч доларів постріл.

Я знаю, як корегувати артилерію за допомогою відеокамер для БПЛА, або за допомогою комплексу відеокамер із безпілотника з першого разу влучати в дерево – на відстані 4-7 км. Коли ми разом із десантниками показували ці навички командувачу артилерії зі США, він 40 хвилин сидів ошелешений. Не міг зрозуміти, як ми це робимо по камерах. Виявляється, вони просто не мають досвіду такого близького бою. У них артилерія – це 50 км. Спершу летить ВПС, “відпрацьовує” ціль, а потім здалеку, корегована супутниками і БПЛА, працює дальня артилерія. Вони не входять у ближній контакт 4-5 км!

“Кожна загибель побратима змушувала нас працювати ще наполегливіше”
Натан Хазін. Фото з ФБ

Ми розросталися, особовий склад у нас був досить великий. Після чергової ескалації, коли загинули наші волонтери – через те, що їх не прикрили, поки вони ставили обладнання – ми просили про допомогу. Нас не підтримали…

Загалом у нас загинуло п’ятеро бійців (довго мовчить).

І смерть кожного була для нас віхою. Ми приймали на себе завищені зобов’язання, щоб їхні смерті не були даремними. Після останнього інциденту, коли ми опинилися без допомоги, я сказав, що нашому підрозділу необхідне самостійне прикриття, бойова складова. Таким чином у нас з’явилася “оружейка”, броньовики, АГСи і снайпери.

Коли загинув один із наших творців – “Чубака” (Володимир Сукач-Кочетков – “Н”), здавалося, що ми втратили все…

Він був інженером, підрозділ авіації… я далекий від цього діла, Ярослав [Гончарук] – теж. Ми не не знали, як це робити. Та було розуміння, що смерть товариша зобов’язує нас продовжити його справу.

А потім загинув наш сапер, і ми сказали, що зробимо систему, яка дозволить за допомогою безпілотника знаходити мінні поля.

“Роками без ротації: нас не було ким замінити”

Для нас не було перешкод у досягненні цілей. Ми прекрасно розуміли, що ніколи не будемо [в армії] “своїми”, тому що ми з іншого матеріалу, у нас інша мотивація. Бригади заходять і виходять, ротуються, а ми – ні. Одні і ті самі люди роками без ротації. Нас не було ким замінити. Заходить нове формування, ми їм: хлопці, ми тут давно сидимо, все знаємо… ось карта мінних полів… Вони кажуть: “Нам це не треба!” У результаті – з десяток “300-х”… Радянська школа.

На певному етапі стало зрозуміло, що треба не тільки надавати інформацію про противника, а й моніторити пересування власних військ. У нас усі бояться за інформацію, передають її то телефоном, то вайбером… аби не вказувати на карті.

А про те, щоб мати безпечну карту, яку бачитимуть лише ті, хто повинен, навіть не задумувалися.

А ми задумалися. Ось летить гелікоптер – а ось він онлайн. Їде танчик – є спеціальна карта інтерактивна. До того наш польовий зв’язок залишався на рівні 80-х років. Ми ж були біля ХХІ сторіччя.

“Ми давно вийшли за рівень простої розвідки”

Ми називалися “Аеророзвідкою”, але давно вийшли за рівень простої розвідки. Займалися і звуковою розвідкою, і візуальною, і радіорозвідкою, й обробкою космічних мап… і так далі. Але у рамках військ зв’язку в нас не було до цього всього необхідного допуску.

Мені вдалося добитися імплементації нашого підрозділу у відділ розвідки. У цьому був великий плюс: ми більше не мали лімітованого штату, не мали ліміту в бойових розпорядженнях – дуже багато речей спрощувалося. Мені обіцяли, що ми отримаємо і необхідне фінансування, й обладнання, яке дозволить нам розширитися.

Самі “гурівці” називають нас “молодшими братами”. Керівництво ГУР видало нам свої срібні патчі – вони поважали нашу роботу. Тому що декілька тисяч осіб, що в ходили в систему розвідки, не виконували того функціоналу, який виконував підрозділ із 200 людей. І це був єдиний підрозділ, який видавав інформацію не тільки сухопутним військам, а й морю, і всім силам, які знаходилися в одному полі – Нацгвардія, прикордонні війська, СБУ… Між нами був діалог, ми всі бачили один ту саму “картинку”. Це був абсолютно вражаючий досвід співпраці!

На передовій частіше за все різні роди військ не розмовляють одне з одним. Одним з елементів “Дельти” був “Дельта-чат”, який дозволяв не дзвонити, а в закритому чаті спілкуватися під час обстрілу.

“За Порошенка нас намагалися закрити двічі”

Спроби закрити підрозділ були двічі за часів президентства Петра Олексійовича [Порошенка]. Але тоді за нас вписалися. Зокрема, керівник американського військового контингенту в Європі генерал Бен Ходжес. Плюс покійний генерал Андрій Таранов, котрий дав дам дорогу у “велике життя”.

Ми могли дати фору західній армії, маючи досвід бойових дій. Ми не просто підрозділ уявних “ботанів”, які займаються уявними задачами. У нас найбільш прикладна ситуація у боротьбі з другою армією в світі. Ми знаємо про процеси електронної боротьби, про процеси артилерійських поєдинків по 72 години. Навички C4ISR, які були у нас, безпрецедентні. Декілька років поспіль до мене зверталися різні організації: “Хлопці, а чи не розкажете, як ви робили те, як робили це…”

Люди, які допомагали нам фінансово, казали: “Слухай, ми ніколи не хотіли, щоб наші діти служили… Але якщо твій підрозділ буде – я б хотів, щоб мій син служив!” Це було більше, ніж просто допомагати. Люди почали вірити в Збройні сили.

Зараз підрозділу немає, і майбутнього не буде. Все це буде перетворено в бій барабанів, муштру і віддавання честі суперечливим військовим начальникам радянських часів.

“Армія – це не просто втрачений час, а набуття кваліфікованої спеціальності”

Кілька випускників нашого підрозділу пішли в одну з елітних компаній і були прийняті на роботу. Підрозділ має право на роботу працівника ще протягом місяця. Компанія, у яку він потрапляє, оплачує його працю для армії протягом місяця.

Тобто армія – це не просто втрачений час: це навички, які ти отримуєш, які гарантують тобі привілейоване місце у сучасному суспільстві. Це місце набуття кваліфікованої спеціальності.

Натан Хазін. Фото Георгія Лук’янчука

Американський генерал, котрий зайшов у Багдад, у перший свій візит в Україну висловив бажання приїхати до нас, в “Аеророзвідку”. І він приїхав до нас перших. Як і міністр оборони Канади, і керівники розвідслужб Великої Британії та інших країн-членів НАТО, й начальники розвідки Балтійських республік. Вони приходили до нас радитися!

Такого підрозділу більше немає. “Доміків” на передовій теж більше немає.

Ми були єдиними на передовій, у кого була гаряча вода у 2014-му! До нас приходила “Альфа”: “Пацани, а можна, ми у вас залишилося? Ми вас будемо прикривати!”

“Замість підтримки ми отримали аудит”

Ми змушені були про це говорити, щоб мати змогу триматися “на плаву”. Щоб у нас була фінансова підтримка. У армії таких великих коштів, яких потребувала наша робота, не було, чи вона не хотіла їх давати. Тому сервери нам купували дуже різні організації, різні люди.

А після цього ми пройшли два аудити. Армія замість того, щоб нас підтримати, спитала: а звідки у вас ці камери? Я двічі мусив відбиватися від аудиту, розповідати, де, що і звідки. Про те, що напрацював, казав: будь ласка, тримайте, працюйте!

Розвідки відповіли, що кабелі – “це не наше”, а ГУЗІС відповів, що розвіддані – “це не наше”. І при цьому вони сиділи за паперовими мапами.

В одному з місць керування сектором я прийшов до оперативного штабу направлення. Моніторна з чергуванням, стоїть карта ледве не з “ятями”. Не інтерактивна, а відцифрована. І годинник. І сидить по вісім офіцерів на зміну, дивляться в годинник.

Я кажу: хлопці, ви звідси не вийдете, поки всі, хто тут знаходиться, не будуть підключені до “Дельти”. І так – штаб за штабом. КСП за КСП. У нас була місія – ліквідація комп’ютерної безграмотності. Я бачив ситуацію, коли майор вмикав полковнику комп’ютер, бо той не знав, як до нього підійти (довго мовчить).

“Дельта” коштує з 10 мільйонів доларів. А вона передана ЗСУ безкоштовно”

Коли ми почали працювати по картах, єдина карта в Україні була кадастрова 2011 року. Ми почали по ній орієнтуватися і знайшли “дірки” по 900 метрів, коли зшивали ці карти! А далі за допомогою безпілотника робили реальну карту місцевості, відцифровуючи кілометр за кілометром, заповнюючи дірки, вловлюючи зміни.

Є служба картографії – 700 осіб, і вони цього не роблять. А розвідка робила, тому що “Дельта” потребувала карти. Покладатися на карти “Яндекс”… не хотілося (сміється).

Система “Дельта”

Я робив 3-D карти місцевості, тому що без 3-D карт артилерія нормально працювати не може. І снайпери не можуть. І танкові дії не можуть відбуватися без розуміння ландшафту. Перепади місцевості в Донецькій області до 400 метрів, не кажучи вже про терикони.

“Дельта” була початково розроблена як навчальна, потім як прикладна. А коли з’явилося НАТО-2020, то ми вирішили, що це був перехідний період, коли все НАТО переходило з одної системи програмування на більш вдосконалену. У 2018-му на ній були тільки США і підрозділ А2724.

Приїжджає американський військовий аташе, ми презентуємо роботу підрозділу, показуємо “Дельту”. Він питає: “Це навчальна програма?” – “Ні, бойова”. Він запитує, на якому вона MIP (military interoperable programing). “Тобто як на третьому? У всіх країн НАТО на третьому буде тільки у 2020 році!”

Ну так, кажу, а ми на той час уже два роки як на ньому будемо…

Канадський військовий аташе сказав, що наша “Дельта” коштує десь 10 мільйонів доларів. А вона була зроблена “за утримання” і передана Збройним силам по акту, безкоштовно. Уже два судових розслідування з цього питання…

“Ми заважали розпиляти гроші”

Що інкримінують – довга історія. Ми заважали “розпиляти” гроші на систему, що ГУЗІС намагався. Нас змушували “схавати” ситуацію під назвою “Дзвін” – незлітаючу систему, на яку витрачено понад 700 мільйонів гривень (ЗСУ уклали державний контракт на розробку системи бойового управління, шифр “Дзвін”. Засновників “Аеророзвідки” запросили до складу комісії, яка приймала роботу, і вони зробили висновок, що система непридатна. Щодо витрачених коштів наразі триває слідство – “Н”).

“Дельта” повністю відповідає стандартам. Навчання Sea Breeze проводилися на “Дельті” – ця система стоїть на борту американського есмінця.

Я не був прихильником конфліктів, все намагався вирішити по-тихому. Без залучення ЗМІ. Бо я вважаю, що це армійські справи. Інколи ми розповідали про це. Коли навколо була тільки “зрада”, журналісти приходили до нас за “перемогою”. Коли ми отримували перші місця у змаганнях, до нас була особлива увага з боку москальських ЗМІ.

Фахівці, які приходили до нас “зеленими”, потім робили неймовірні речі. В таких умовах, що важко й розповісти. Доводилося і за температури -20 працювати з безпілотником.

У нас БПЛА на останній батареї проходив 30 кілометрів. Це при тому, що всі решта працювали на 5 кілометрів,

Я зі всього світу купував деталі, бо нам їх на безпілотник ніхто не продавав як державі. Першими були “Фантики” (Phantom, одні з перших дронів, що з’явилися в російсько-українській війні – “Н”), але ми розуміли, що нам треба щось потужніше, бо вони технічно не могли літати більш ніж на 5-7 км.

Я пам’ятаю, на Яворівському полігоні познайомився із заступником військового аташе США. І вони подивилися, як аеророзвідка працює, робить корегування артилерії тощо… І ця людина мені каже: а ви знаєте, що Україна отримає безпілотники?

Потім, коли в нас уже був і аеропорт, і чималий досвід, і безпілотники, ми отримали Raven. Я подивився – ми були на “цифрі”, а вони – на аналоговому відео. Вони коштували 400 тисяч за коптер, а мій найпотужніший коштував 20 тисяч! Я тоді знову зустрів того майора, і він зізнався, що, на його погляд, наші БПЛА кращі! І мій безпілотник, і його – однаково небезпечні. Але за ті гроші, що він зробить один, я зроблю 20!

“Я знав, що система буде з нами боротися”

Я прекрасно знав, що система буде з нами боротися. Чи планую щось робити? Ні. Я здався. Досить з мене фізичних і моральних страждань, щоб доводити далі, що я не верблюд…

Я був цілком самодостатньою людиною до цього, тож не йшов у військо отримувати квартиру. Я вважав це своїм обов’язком, честю чоловіка.

У мене немає бажання більше займатися цим жодної хвилини. Я навіть інтерв’ю не даю. Будь-яка ініціатива карається. Слава Богу, що живий. І відносно здоровий.

Замість епілогу

У січні 2021 року стало відомо, що Центр впровадження та супроводження автоматизованих систем оперативного (бойового) управління А2724 “Аеророзвідка”, створений волонтерами, припиняє діяльність. Його реорганізовують.

Як повідомила пресслужба частини, “Аеророзвідка” припиняє свою діяльність з березня 2021 року відповідно до пропозицій Командувача військ зв’язку і кібербезпеки генерал-майора Євгена Степаненка.

Після ліквідації частина підрозділу перейде у підпорядкування Командування об’єднаних сил, а частина стане науковим складом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.

Джерело

Поділитися:
Share
Усі відео