Секта іншої Росії
Читаючи полум’яну промову Собчак, пост Мілова і одкровення інших представників російської ліберальної спільноти, я несподівано для себе збагнув, чим всі вони, оці бєлолєнтачнеки, «Другая Расія» та інші російські ліберальні антипутінці, чим всі вони ідеально схожі на кремлян. Схожі вони своїм власним постімперським синдромом.
Простий маркер цього синдрому – їхнє ставлення до України. І ті заселенці Росії, що працюють за зубчастим муром Кремля, і їхні опоненти з іншого боку зубчастого муру, бачать в Україні одне й те саме – іншу Росію.
Тільки для одних з них Україна – занадто інша Росія, а для інших – недостатньо.
Питання. Чому в Україну вломився Путін? Відповідь – бо відчуває у нас загрозу. Його і всю його кремлівську зграю трясе від думки, що от завтра, ми, які щойно двічі скинули з влади проФФесора і не відступили під обстрілами на Майдані, що ми підемо валити його владу і ламати його милий чекистсько-олігархічний міжсобойчик. Україна для нього – те саме, чим була для Росії Леніна Росія Колчака.
Йому на думку не спада, що якщо він про нас просто забуде, на Росію ми щиро заб’ємо. Що глибоке питання ремонту траси Дніпро-Хмельницький нас цікавить в рази більше ніж питання влади у Кремлі. Бо, якого лиха ми мусимо реалізовувати те, що мусить робити РОСІЙСЬКИЙ громадянин? У нас своїх проблем забракло?
Але ні. Все це працює, якщо прийняти погляд, що Україна – то просто інша держава. А якщо Україна то інша Росія – ми так міркувати, типу, не можемо. Ми тої… Небезпечні!
Та сама фігня з російськими лібералами. З якогось незрозумілого переляку вони намарили собі ніби наш життєвий поклик – повалити Пуйла для їхнього щирого задоволення. А потім – злитися з ними в екстазі нового совка, тільки уже правильного. Де-е-емократичного.
Навіщо нам це? Ну… «Ми рєформи дєлаєм лучше вас!» – Мілов.
Саме тому російська ліберальна спільнота так істерично реагує на будь-яке наше світоглядне рішення, типу заборони каналу «Дождь» чи то Вконтакте. Вони ніби крикнути хочуть: «Україна ти що глузду з’їхала? Ти ж інша Росія! Як ти насмілилася поводитися мов інша держава?»
А фокус в тому, що ми і є інша держава. Самостійна держава. І – інша. Не така як вони. Десь – схожа, десь – ні. Інша.
І не збираємося ми міняти їхню владу так, аби там посіло те саме що й зараз, але під більш демократичним тюнингом. Тому цим гаврикам, із більш демократичним тюнингом ми так само нічого не винні, весь їхній лемент, штибу: «На вас атвєцтвєнасть» нас лише смішить.
А нас не забули спитати, накинувши атвєцтвєнасть?
Вони так в цьому схожі.
Вони всі не можуть збагнути, що нам на них просто чхати. На всіх. Що їхні проблеми – то їхні проблеми і нашими вони стають рівно тоді коли вкотре в шпарини нашого державного устрою пролазить чергове їхнє слиняве рило. Кремлівське чи ліберальне, на танку чи з постом на ФБ – не суттєво. І не більше того.
У цьому чиновник Пуйла з Кремля і московський ліберал з богемної арбатської кав’ярні – як близнюки-брати.
Секта.
