Михайло Забродський: У війні з Росією Україна повинна розраховувати сама на себе. Частина 1

Нинішня ескалація на Донбасі, яку влаштувала Росія, є наймасштабнішою за останні роки. Загроза нового вторгнення в Україну, як і раніше зберігається, адже в РФ кількісний фактор військової переваги. Попри те, що багато країн Заходу висловили підтримку Києву й засудили агресивні маневри Кремля, українцям слід передусім розраховувати на власні Збройні сили.

Про це в інтерв’ю OBOZREVATEL розповів герой України, генерал-лейтенант ЗСУ і керівник АТО на Донбасі в 2017 році Михайло Забродський.


– Путін знову стягує війська і техніку до кордонів із Україною. Думаєте, нападе?

– Це далеко не новий оперативно-стратегічний маневр Росії, але він справді наймасштабніший за останні роки. Це факт.

Проте між підтримкою сепаратистів, анексією Криму і широкомасштабною агресією все ж таки є дуже суттєва різниця.

Розгорнути повномасштабну війну проти України – це вже рішення іншого плану. Я впевнений, що в певних колах воно досі розглядається, але це не означає, що кожне угрупування або кожне пересування військ вздовж нашого кордону має вести саме до вторгнення.

Війна проти України передусім гібридна. Це величезне військове мистецтво – одним маневром або пересуванням військ у поєднанні з певними заявами і дипломатичними або інформаційними кроками та впливом домогтися свого.

Те, що накопичення військ вздовж наших кордонів є ефективним інструментом тиску – теж не сумніваюся. Це було і перед першим Мінськом, і перед другим, і під час роботи ТКГ – і загалом триває останні сім років.

Окрім цього, Росія цілеспрямовано намагається схилити і Україну, і партнерів до ухвалення або відмови від певних рішень. Водночас бажає продемонструвати успішну “велику” політику власним громадянам, так би мовити – для “внутрішнього” споживання.

– Чого ж вона хоче зараз?

– Укріпити свої позиції в “мінському форматі” й визначитися щодо перемовин у “нормандському”.

Тим, хто по той бік зіткнення (на окупованому Донбасі. – Ред.), показати рішучі кроки, а власному населенню – продемонструвати себе як впливового гравця, який вирішує якщо не глобальні проблеми, то хоча би регіональні. Зокрема, в Азово-Чорноморському регіоні.

– Тобто Путін шантажує, але йти на Донбас не буде?

– Я би не ставив питання таким чином – буде чи не буде. Зрештою, це не дощ чи сніг, який можна передбачити науковими методами.

Технічна й суто воєнна можливість здійснити задумане у них є, реальність загрози – теж не менша.

Ми вже не раз через це проходили.

Питання: а для чого це робиться? Якщо справді кінцева мета – розв’язання масштабної війни, тоді потрібно відмежовувати всю конспірологію, готуватися до війни, а державі – до оборони. У такому разі нас чекають значно масштабніші заходи, ніж, наприклад, АТО або ООС.

Якщо ж Росія тисне суто політично – це вже інший вид спорту і тут потрібно відпрацьовувати інші моделі реагування й можливі варіанти розвитку подій.

– Минулого тижня Захід несподівано в один голос заступився за Україну й попередив Росію про можливі наслідки вторгнення. Вас це не здивувало?

– Вітаю реакцію саме такого роду. Це були чіткі заяви про наміри на випадок російської агресії.

Цього нам дуже не вистачало у 2014-15-му.

Тоді всі виражали стурбованість. Так, надавалась матеріальна допомога, за що ми дуже вдячні. До речі, вона продовжується і розширюється за останні роки.

– Нещодавно ви сказали, що жодна дивізія США чи НАТО не захищатиме Україну у випадку агресії Росії. Що малось на увазі?

– Я сказав трохи по-іншому. Що це не означає, що вже наступного дня тут з’явиться 101-а чи 82-а дивізія, які захищатимуть Україну. Це різні речі.

Надання воєнної допомоги з боку Заходу – це досить серйозний, тривалий і далеко не автоматичний механізм, який застосовується, зокрема, і в НАТО. Є певні запобіжники й процедура. Навіть у разі нападу на одну з країн НАТО не відразу з’явиться реакція всіх його членів у плані застосування збройних сил чи інших силових відомств.

З Україною ситуація може бути ще складнішою, бо НАТО – далеко не моноліт. У певних країн є своя позиція і своє ставлення зокрема і до наший подій. Я би дуже хотів, щоб такі дивізії з’явилися в Україні, але ми передусім маємо розраховувати на самих себе. Бо єдина силова організація, яка гарантовано буде битися за Україну, – це її Збройні сили. Увага має бути зосереджена саме на них.

Наші західні партнери можуть допомогти нам у різних формах. Це ж необов’язково прибуття ешелонів із технікою, військових частин і підрозділів. Це може бути матеріальна допомога, надання розвідувальної інформації, бо у нас обмежені можливості, певні дії з контролю повітряного простору. Військова присутність кораблів у Чорному морі, потужна підтримка в інформаційному просторі, взаємодія спецслужб.

– Експерти кажуть, що Росія все ще сильна. Чи може їхня армія розгромити українську на Донбасі?

– Ніхто не має права плекати ілюзії, що за останній час наш ворог став слабшим, а ми настільки сильними… У Росії є кількісний фактор військової переваги, більш серйозні економічні, інформаційні та фінансові можливості.

Звісно, теперішню нашу армію навіть приблизно не можна порівнювати з тією, якою вона була на початку 2014 року. Багато чого зроблено, але це не привід плескати в долоні, що от ми вже такі сильні!

Так, ми можемо змусити противника заплатити дуже дорогу ціну і наші можливості важко порівнювати з тими, які були навіть на момент анексії Криму. Проте це не означає, що ми досягнули того стану, який би гарантував захист нашої території, населення та існування нас як держави.

– Олексій Резніков вважає, що навіть якщо Росія вторгнеться на Донбас і дійде до Харкова, їй ніким буде утримувати цю територію.

– З військової точки зору, під час планування наступальних операцій такого рівня й масштабу, є окремий пункт – як у подальшому встановити контроль над територією, як її утримувати, підтримувати окупаційний режим, боротися зі спротивом.

Я певен, що в російському Генштабі все це не обійшли.

Чого-чого, а людських ресурсів у Росії вистачить!

До того ж, на жаль, вони завжди можуть знайти в Україні зацікавлених осіб і серед політиків, і серед бізнесу, які підтримають їхній наступ. Як це було в Криму й на Донбасі.

– Тобто незважаючи на політичну підтримку України Заходом і міць власних ЗСУ, Кремль все ще може вторгнутись?

– Саме так. Це має бути для нас єдиним і головним фактором при ухваленні будь-яких рішень у міжнародній й військовій сферах.

За нинішніх логістичних і транспортних можливостей, у разі ухвалення рішення про напад – реалізація плану забере від однієї доби до тижнів.

І якщо у якійсь сфері національної безпеки у нас буде прогалина, ліквідувати її за тижні буде неможливо.

А противник буде й далі намагатися завчасно з’ясувати наші “слабкі місця” і бити саме по них. І ні в якому разі не варто припускати, що вони потерпають від нестачі інформації.

Це саме той випадок, коли краще переоцінити можливості ворога й попередити його плани. Ми вже не раз вчилися таких речей на власному досвіді, починаючи ще з кримських подій.

– До речі, ви після анексії Криму очікували, що Росія піде наступом на Донбас?

– Навіть не міг припустити. Люди будують аналіз на доступній для них інформації. Як і для всіх, для мене на той час єдиним засобом інформації були ЗМІ.

Тому все, що потім почалося на Донбасі, стало для мене повним шоком.

– Що там відбувається зараз?

– На Донбасі реальна війна – вогонь противника, втрати, невдачі й успіхи. А тут (у Києві. – Ред.) дехто продовжує вважати це лише порушеним перемир’ям. Втрати тут називають загостренням, активізацією противника, наприклад, – неприцільними обстрілами – як завгодно, аби було зручно в політичному плані.

Сподіваюся, що з початку року якесь усвідомлення (до політичного керівництва країни. – Ред.) вже мало би прийти. Хоча дехто пов’язує його більше з результатами виборів у США, ніж зі змінами у сприйнятті реальності.

– Українська армія може відбити Донбас?

– Потенціал є. Але перехід до активних бойових і, зокрема, наступальних дій – передусім політичне рішення та політична воля керівництва країни. Це вже інший вимір: інші втрати та витрати. До цього потрібно готуватися, зокрема і в інформаційному плані, формуванні суспільної думки та підтримки західних партнерів. Я вже не говорю про економічні можливості держави та можливу мобілізацію певних галузей економіки.

Це не той план, який можна втілити в життя одним телефонним дзвінком: вперед і пішли. Основою цього процесу є політична воля.

Якщо вона буде – Україна здатна зокрема і до такого варіанту дій.

Я в цьому впевнений.

* * *

Про те, чи підтримало б українське суспільство наступ ВСУ на Донбасі, як і коли окупований Росією регіон може повернутися до складу України й чому українцям не варто сподіватися на смерть російського лідера Володимира Путіна – читайте незабаром у другій частині інтерв’ю Михайла Забродського OBOZREVATEL.

Джерело

 

Share this:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
Усі відео