Кому телефонував Байден
Відбулася перша телефонна розмова Президента США Джозефа Байдена з Володимиром Зеленським. На фоні серйозного загострення на фронті та скупчення російських окупаційних військ поблизу наших кордонів, й не лише поблизу східних. Напередодні світові медіа і аналітичні видання присвятили свої статті аномальній активізації ворога, посли країн-партнерів провели зустрічі з нашим військовим керівництвом.
Про підготовку першого через 2,5 місяці після інавгурації Байдена контакту президентів свідчили важливі дзвінки, які відбулися напередодні: розмова між Держсекретарем Ентоні Блінкеном і міністром закордонних справ Д. Кулебою, міністрами оборони двох країн Ллойдом Остіном і А. Тараном, контакт між керівником офісу Зеленського Єрмаком і радником Байдена Джейком Салліваном. Подібні підготовчі розмови завжди передують діалогу на найвищому рівні.
Перша розмова Байдена і Зеленського – важливий сигнал підтримки України перед обличчям російської агресії, сигнал самому Кремлю, що ми не одні, що поряд партнери. Дзвінок відбувся саме в час загострення і можливої ескалації. Сигнал нашим міжнародним партнерам, що у Вашингтоні уважно слідкують за маневрами агресора. Путін піднімає ставки в торгах зі США, але так він підштовхнув Вашингтон і до принципового для української влади заокеанського контакту.
Звичайно, другою важливою темою в розмові була деолігархізація і боротьба з корупцією. І якщо в офіційних повідомленнях немає прізвищ, це не означає, що вони не звучали між рядків. Подивимося, чи Київ це почув.
Важливим сигналом є підтримка євроатлантичного курсу України, й на цьому нам варто зосередитися, реформуючи армію, піднімаючи всі сфери до стандартів НАТО – від безпекової до екології та захисту прав людини.
Щиро тішуся, що перший контакт відбувся. Українській владі варто негайно закрити всі справи про «плівки Байдена», слуги мають негайно відкликати постанову про ТСК по цим вкидам, яка і досі зареєстрована в ВР, аби не ганьбитися. Зосередитися на боротьбі з пандемією, олігархатом і посиленню армії та розбудові демократичного суспільства. Тут проукраїнська опозиція готова працювати разом.
Ну, й варто позбутися непрофесіоналів і підлабузників у владі. Кидається в очі подача офіційних прес-релізів за підсумками розмови. Офіс Зеленського навіть тут не зміг уникнути підігрування комплексам про «найвеличнішого, лідера яким захоплюється світ» .
Розмова Байдена з цим, котрий Зеленський, таки відбулася. Чи я цим задоволений? Попри моє ставлення до цього зеленого непорозуміння, я цим утішений. Але є одна тривожна річ. Доки в нас розмальовками займалися та з дверима носилися, як дурень з писаною торбою, в США, в НАТО, в ЄС дуже серйозно стривожилися тим, що робить РФія, та почали проводити спеціальні наради з протидії новим загрозам. Піднято стан боєготовності американських сил у Європі до найвищого рівня. І я припускаю, що саме ці обставини стали причиною для Байдена поміняти своє ставлення до спілкування з Зеленським.
Не секрет ні для кого, як президент США ставиться до оцього… І, попри всі старання Курта Волкера, Байден не поспішав схилятися до його пропозицій про тактику батога й пряника. Поки що вимочували в солоній ропі жорсткий батіг і жодних пряників. Байден явно дотримувався тактики, яку запропонував Радник з питань національної безпеки Джейк Салліван. А саме – ігнорувати й дотискати Зеленського, який повинен піти самостійно, інакше дуже навіть пожаліє. Те, що Байден без жодного виконаного домашнього завдання погодився на розмову з оцим, – це явна ознака, що ситуація справді тривожна. Бо США відверто вже заявили, що будуть підтримувати Україну у випадку посилення агресії з боку Раші. Але без прямої координації, коли ті, кому ти хочеш допомогти, поводяться, як сліпі кошенята, щось зробити трудно. І це на руку Путіну. А йому Байден точно підігрувати не стане. Ну, й важливе те, що ніхто ж не знає, як оце поведеться, якщо московити перейдуть до якихось наступальних дій. Воно може впасти в прострацію, може втекти, а може й раптом до Путіна на поклон побігти. І цього в США точно не хочуть.
У підсумку:
– ситуація таки тривожна, інакше цього дзвінка ще б довго не було;
– чекаємо на американські коментарі й опосередковані ознаки, що Байден втовкмачував у голову нєдорослю. Може бути цікаво.
До речі, а я задумався, чи оте ганьбисько на окрузі №87 не є черговою спробою Зеленського задобрити Байдена: дивись, дядечку Джо, як я поплічника Коломойського в Раду не пропускаю. Ну, тут ідіот, звичайно ж…
Я, звісно, розумію, що зараз боти Подоляка та інші Арестовичі почнуть ревіти і стогнати, що дзвінок Байдена – велика політична перемога Бубочки. Так от – дулю їм з маком.
Чиє досягнення цей дзвінок – я можу перелічити. Це заслуга добровольців і солдат, які встали на захист України в 14-му. Це заслуга українських воїнів, які захищають Україну досі. Навіть зараз, коли влада робить все можливе, аби демотивувати українських солдат служити і захищати.
Це заслуга солдат – від бійця на блоку до відомого співака Ріффмастера. За Бубочки він сидить. Це заслуга тих, хто з коліс перебудовував забезпечення ЗСУ – генералів Полторака і Марченка. Одного за Бубочки відправили у відставку, другого ледь не посадили за звинуваченням, принизливіше за яке для бойового офіцера нема – що браковані броніки у війська поставив. Це заслуга генералів Забродського, Собка, Муженка. За Бубочки його викинули зі служби в принизливий спосіб. Та не перелічиш всіх.
Безперечно, це заслуга тих, хто й зараз служить, виконує завдання, командує. Попри все.
Це заслуга волонтерів – всіх, від бабці, яка для військових форму латала, до “волонтерського десанту” Бірюкова, до якого за Бубочки вломилися з обшуком. “Народний тил”, “АрміяСОС”, “Повернися живим” – не перелічиш усіх. Тих, хто й досі допомагають, хоча допомагати стало в десятки разів важче.
Цей дзвінок – їхня заслуга. Бо не з Бубочкою побалакати хотів Байден. Він подзвонив, аби підтримати всіх нас – тих, хто Україну захищав і досі захищає, навіть попри регулярні зелені плювки в душу.
Байден повідомив нам, що в нас є союзник і що він нас не покине. Що в нас є вірний товариш. Ми почули. І ми не забудемо.
А Бубочка? Хай його вихваляють ті, хто його обирав. Цікаво навіть, наскільки миттю поменшає в нього прибічників, тільки-но він заїкнеться про мобілізацію? Вони ж тої… Від війни втомилися.
