Два роки брехні, дилетантства та корупції

29.03.2021 Тверезо 0 Comments--- Euroin, зелена влада, підсумки роботи

ОБМАН ОЧІКУВАНЬ

Красива картинка «молодого і перспективного» вчителя Василя Голобородька, змальована олігархічними телеканалами, в реальності виявилася облудою, у яку повірили мало не три чверті українських громадян.

Два роки перебування при владі Зеленського стали суттєвим відкатом назад у розвитку країни.

Ці два роки характеризують кричущий управлінський непрофесіоналізм, примітивне розуміння політичних та економічних процесів, корупція, а часто й неприхована колаборація з ворогом.

Пандемія CoViD-19 лише ускладнила і унаочнила ці характеристики «зеленої» влади в сучасній Україні.

Результати опитування Центру Разумкова, проведеного з 5 по 9 березня 2021 року, свідчать, що більше половини українців оцінюють економічну ситуацію в країні як «дуже погану» або «досить погану», і лише 2% — як «добру» або «дуже добру».

За оцінкою КВУ, більшість обіцянок В. Зеленського не були виконані. Частина пропозицій фактично не зрушила з мертвої точки (до прикладу, щодо приєднання до Мінську США і Великобританії). Деякі обіцянки були розпочаті, але не дали очікуваного ефекту – до прикладу, прийняття закону про викривачів корупції. Щодо частини ініціатив розроблено законопроекти, але їх досі не було прийнято (щодо податкової амністії). Окремі категорія – фактично провалені обіцянки як-от досягнення компромісу з МВФ щодо замороження зростання тарифів.

Країна знову перетворюється на об’єкт міжнародної політики

А президент Зеленський через свій непрофесіоналізм став фігурантом імпічментного скандалу в США і допустив грубі випади щодо союзників по ЄС. Через два місяці після вступу на пост Президента України, Зеленський втрапив у світовий скандал, який став причиною початку процедури імпічменту Трампа.

Зеленський за рік встиг занапастити стратегічне партнерство із США. Зокрема, команда Зеленського, в тому числі Андрій Єрмак та Іван Баканов, піддалися на вмовляння лобістів з оточення Трампа надати компромат на лідерів Демократичної партії в обмін на особистий прийом Зеленського в Білому Домі. Внаслідок витоку цієї інформації в ЗМІ проти Трампа порушили процедуру імпічменту, а сам Трамп під час зустрічі із Зеленським «на полях» ООН порадив йому самостійно «вирішувати суперечки» з Путіним.

Українська влада стала «токсичною» для найголовнішого союзника – незручною темою для всього американського істеблішменту.

Володимир Зеленський зіпсував відносини з Парижем і Берліном. Зокрема, у розмові з Д.Трампом, яка була оприлюднена у вересні 2019, Зеленський нарікав, що канцлер ФРН Ангела Меркель і президент Франції Емануель Макрон мало роблять для України у порівнянні із США.

Зеленський зруйнував переговорні позиції та пішов на односторонні політичні поступки Кремлю. До 2019 року ані Україна, ані західні союзники не допускали думки про те, що вибори в ОРДЛО можуть відбутися раніше повного припинення вогню та виведення російських військ. Лише проведення опозицією та громадянським суспільством «червоних ліній» для Зеленського зупинило Банкову від реалізації російського сценарію по Донбасу.

У ході виборчої кампанії Зеленський дав обіцянку щодо європейського вибору України. Але реальні цифри економічної співпраці України і ЄС свідчать про «стабільний» відкат економічних здобутків України на ринках ЄС. Продовжилося падіння експорту українських товарів в ЄС: якщо у 2018 році експорт товарів в ЄС зріс на 15%, то у 2020 році – скоротився на 10%.

Замість прискорення економічного зростання та кінця епохи бідності ми спостерігаємо обвал в економіці та гальмування темпів зростання доходів громадян

Фактично з перших же місяців президентства Володимира Зеленського та особливо після формування монобільшості в парламенті його політсилою «Слуга народу» і його урядів, відбувається стрімке погіршення ситуації в економіці. Ще задовго до початку пандемії, але відразу після формування першого уряду Зеленського, з жовтня 2019 року почалося падіння у промисловості.

Спад промислового виробництва до відповідного періоду попереднього року пришвидшився з від – 2,9% у жовтні 2019 р. до – 5,9–6,7% у листопаді-грудні 2020 р. З початку 2020 року промисловість продовжила падіння: на 5,1% у січні (а у низці регіонів у різних частинах країни сягнуло 10-15% та навіть 26%). За підсумками 2020 року спад промислового виробництва склав 5,2%.

Обвал економіки та промисловості в Україні у 2020 році виявився у кілька разів більшим, аніж у найближчих сусідів. І з початку 2021 року цей спад продовжується.

Державні фінанси перебувають у глибокій кризі уже другий рік поспіль

За даними Мінфіну, за підсумками 11 місяців 2020 року видатки лише за загальним фондом державного бюджету були на 101 млрд грн меншими від запланованих на цей час. Аби приховати провал виконання бюджету у листопаді фінансування незахищених статей бюджету взагалі припинилося. За даними Дерказначейства, станом на 1 грудня 2020 року так і не було навіть затверджено паспортів низка важливих бюджетних програм.

У 2020 р. Зеленський зробив замах на незалежність Нацбанку і скасування антикорупційної реформи, чим позбавив Україну дешевих кредитів МВФ, створивши бюджетну і фінансову кризу, а також підвів Україну під скасування безвізу. Україна не отримала траншу кредиту МВФ ні у 2-й половині 2020 року, ні у 1-му кварталі 2021 року.

І доки радники Зеленського розповідають, що «це МВФ обкакався», Україна змушена компенсувати відсутність його фінансування в рази дорожчими запозиченнями.

На додачу до цього, Україна стрімко втрачає інвестиційну привабливість.

За даними Європейської бізнес-асоціації, Індекс інвестиційної привабливості України упав до 2,4 із 5 можливих пунктів – рівня 3 кварталу 2013 року, який передував Євромайдану.

За даними Ради НБУ, за 11 місяців 2020 р., обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в українську економіку впав приблизно на 200 млн. доларів (хоча за аналогічний період 2019 р. зріс на понад 5 млрд. доларів). За оцінкою Horizon Capital, ситуація з ПІІ в 2020 р. була найгіршою за останні 20 років.

Загалом капітальні інвестиції в 2020 р. в Україні зменшилися на 38%. Хоча в попередні роки був стабільний приріст на 15-16%.

І хоча одна з основних причин падіння обсягів ПІІ і капітальних інвестицій – пандемія, тим не менше, значна частина провини лежить і на українській владі.

Вона часто і різко змінювала правила гри (зокрема, фактично відмовилася від обіцяної підтримки ринку «зеленої енергії», скоротивши зафіксовані закупівельні ціни на електроенергію для сонячних і вітрових електростанцій, різко підвищила деякі акцизи, рентні платежі).

Адже проблема не в пандемії, а недовірі бізнесу до нинішньої влади. Президент Американської торгової палати Андрій Гундер, оцінюючи бізнес-клімат України і його проблеми, вказує зокрема на питання корупції і відсутності судової реформи (що важливо з точки зору захисту права власності), кардинальні проблеми на митниці (за два роки було замінено вже кілька керівників митниці, але результату немає), невиправданий тиск на бізнес з боку контролюючих і регуляторних органів (наприклад, Антимонопольний комітет оштрафував провідні 4 тютюнові компанії за те, що вони слідували рішенню АМК 10-річної давнини), різкі і непрозорі зміни правил гри з боку держави.

Соціальна сфера теж явно не в пріоритеті

Обіцяючи «кінець епохи бідності», Зеленський веде українців до злиднів. Країна втратила темп з підвищення соціальних стандартів і доходів українців, який було задано у 2015-2019 роках у надзвичайно складних умовах російської агресії.

Якщо за два роки (2017-2018) перед передачею влади Петром Порошенком середня заробітна платня зросла на 71,1%, то за наступні два роки президентства Володимира Зеленського у 2019-2020 роках – лише на 30,7%.

При цьому середня заробітна платня освітян, яким у Зеленського обіцяли по 4 тис доларів на місяць, аби його лиш обрали президентом, за 2019-2020 рік зростала фактично тим же темпом, що й середня по країні – всього на 31,7%.

Половина пенсіонерів, яким нинішня влада нібито «індексувала пенсії» з березня 2021 року, не отримали навіть компенсації втрат, яких зазнали за цей час через інфляцію.

За даними ПФУ після проведеної з березня 2021 року індексації виплати для 46,3% пенсіонерів зросли менш як на 100 грн. Це означає, що такі пенсіонери не отримали навіть компенсації тих втрат купівельної спроможності своїх пенсій, які відбулися за рік, що минув внаслідок зростання інфляції.

Соціальні видатки у бюджеті на 2020 рік від початку були закладені навіть менші, аніж були 2019 року.

Щоб приховати цей факт в уряді, вдалися до хитрощів і передали Мінсоцполітики фінансування тих соціальних програм, на які у 2019-му 64,8 млрд грн виділялися напряму з Мінфіну. Ідеться про субвенції місцевим бюджетам на виплату соціальних допомог різним категоріям населення та надання пільг і субсидій на паливо.

Окрім того, у бюджеті Мінсоцполітики на 2020 рік збільшено порівняно з 2019-м підтримку Пенсійного фонду на 5,1 млрд грн.

Після усіх заяв Зеленського про зниження тарифів, сьогодні представники влади помалу визнають, що це лише для того, щоб знову підвищити. Але тоді, коли люди це менше помітять.

Зокрема на форумі «Україна 30. Платіжка» міністр соціальної політики Марина Лазебна заявила, що «в опалювальний період тарифи на комунальні послуги підвищувати, мабуть, не дуже правильно. Люди не встигають підготуватися до нових тарифів. Тому підвищувати платежі треба після закінчення опалювального сезону. Тоді населення буде більш підготовлене».

Зеленський та його «слуги» так і не зробили висновків.

Вони й далі вважають, що гарні обіцянки за якими відсутні реальні дії не будуть належним чином оцінені українцям. Але скільки не кажи «халва», від того не стане солодше. І українці це добре розуміють, коли з кожним місяцем усе менше вірять брехні чинної влади.

З самого початку приходу до влади команда Зеленського постійно демонструвала зневагу до місцевого самоврядування, ігнорування прав громад, відчутне нерозуміння Зеленським ні змісту місцевого самоврядування, ні суті децентралізації.

Відбувся суттєвий відкат в одній з найбільш успішних українських реформ останніх років. При Зеленському було суттєво сповільнено темп об’єднання громад. Натомість президент Зеленський дав старт примусовому об’єднанню громад і районів. При тому у людей ніхто не питав, чи хочуть вони об’єднуватись у такі громади. Цей процес не був безболісний. Хвиля протестів прокотилася по багатьох областях.

Але найбільша проблема – після приходу до влади Зеленського влада почала грубо порушувати фінансові гарантії місцевого самоврядування. Особливо, це було рельєфним на фонді діяльності команди Порошенка, яка «запустила» децентралізацію: з початку фінансової децентралізації 2015-2019 років доходи місцевих бюджетів стрімко зросли майже в 4 рази. При Зеленському місцеві бюджети скоротилися більше, ніж під час активної фази війни.

У порівнянні з 2019 роком, загальні доходи місцевих бюджетів зменшилися на 89,0 млрд грн (з 560,5 до 471,5) або на 15,9%.

«Реформа» районного рівня місцевого самоврядування, проведена Зеленським, привела до того, що коштів районного бюджету вистачить лише на зарплату 1-2 чиновникам.

Малий і середній бізнес – основа економічної стабільності будь якої країни – занепадає

Надзвичайно сильно вдарив по малому бізнесу непродуманий карантин, а команда Зеленського зробила цей удар ще більш болісним.

Бізнес став заручником політики нової влади, якій потрібні виключно податки і штрафи, а не інвестиції, робочі місця і зарплати.

Обіцяна понад рік тому Зеленським «активна кредитна підтримка» інвестицій в економіку та створення стартапів серед малого бізнесу зазнала цілковитого провалу. Ті незначні компенсації людям (працівникам зачинених підприємств, фізичним особам-підприємцям), які держава спромоглася надати (у т.ч. по 8 тис. грн. лише в грудні 2020 р.) були недостатніми і невчасними.

Карантин, який мав бути використаний державою для підготовки лікарень і лікарів до основних хвиль коронавірусу, був по суті витрачений даремно – і час, і гроші.

Кошти замість оснащення лікарень пішли близьким до влади фірмам начебто на ремонт доріг, на Нацполіцію, тощо.

Урядом було згаяно безцінний час, який міг бути використаний як для розширення можливостей лікарень та підготовки фахівців, так і для проведення більш ефективних заходів із виявлення та ізоляції хворих та потенційних груп ризику.

Ціна непрофесіоналізму – понад 32 тис. померлих від коронавірусу.

«Чемпіони світу по боротьбі з коронавірусом», як називав своє оточення Зеленський, програли боротьбу з коронавірусом.

На кожному етапі пандемії Україна стикалася з дефіцитом. Спочатку це був дефіцит масок, адже один наближений до Президента депутат від «Слуги народу» (Михайло Радуцький) продав 28 млн. українських масок до Китаю, отримавши прибуток на суму 188 млн. грн.

Потім був дефіцит апаратів штучної вентиляції легенів, проблеми із захистом лікарів, брак спеціально підготовлених ліжок у лікарнях з підведеним киснем. Україна однією з найостанніших в Європі розпочала вакцинацію.

Однак Зеленський та уряд навіть не усвідомлюють ступінь свого провалу кампанії вакцинації в Україні, який стався винятково через бездіяльність та непрофесіоналізм.

Через злочинне зволікання та не зовсім зрозумілі з точки зору здорового глузду та доброчесності наміри керівництва МОЗ, Україна провалила контрактування вакцин, що загрожує зривом вакцинації у майбутньому.

24 лютого 2021 р. в Україні нарешті почалася вакцинація. За перший місяць, станом на 24 березня щеплено 137 026 оcіб, або в середньому приблизно 4 893 особи у день. Якщо вакцинація здійснюватиметься такими темпами і далі (ну, хай 5 тис. на день – з урахуванням подальшого збільшення досвіду мобільних бригад), для вакцинування 20 млн осіб потрібно буде 4 000 днів або майже 11 років – і то в разі вакцинувати щодня, без вихідних. Але якщо вакцина взагалі буде. Адже складається ситуація, що влада Зеленського неспроможна забезпечити вакциною навіть бажаючих.

Діяльність Зеленського і його урядів можна назвати відвертим мародерством.

Гроші зі створеного у квітні 2020 року Фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19 були бездарно розбазарені. На початку 2021 року стало остаточно очевидно, що більшість бюджетних коштів з Фонду витрачена не за призначенням.

У липні 2020 р. з цього Фонду було вилучено 35 млрд. грн. (той час – фактично половини Фонду), які пішли на… «добудову» доріг, роботи по яким були, фактично, вже завершені ще за часів П.Порошенка, та ще й за цінами, які у 1,5 – 3 рази перевищують вартість 2 роки тому – на тих самих ділянках.

За підрахунками State Watch, станом на серпень 2020 р. з Фонду боротьби з COVID-19 на ремонт доріг витратили в 9 разів більше, ніж на забезпечення лікарень.

Пряма сфера відповідальності президента – українська армія – особливо гостро потерпає від некомпетентності і дилетантства, а то і прямого саботажу

Це створює загрозу національній безпеці країни.

Недофінансовано або й припинене фінансування окремих стратегічно важливих напрямків.

Втрачена динаміка нарощування фінансування військових потреб і особливо модернізації озброєнь, яка була досягнута у 2014-2019 роках. Більше того, вперше за останні роки у бюджеті 2021 р. планується, хоч і в незначній мірі, скоротити видатки до фінансування бюджету Міністерства оборони.

Державне оборонне замовлення на 2020 рік в Україні зірване.

Фактичний зрив програми нового харчування є яскравим прикладом логіки дій нової влади – «зламати все, що ефективно працювало, аби тільки не так, як при попередній владі». Але відомо: хто не годує свою армію, гарантовано буде годувати чужу.

Обіцянки Зеленського «припинити війну на Донбасі» так і не були реалізовані.

«Мирні ініціативи» Зеленського розпочалися з відмови Зеленського відуведення міжнародної миротворчої місії на Донбас. Натомість Зеленський активно просував ідею розведення військ(де-факто – відведення українських військ з облаштованих місць).

Серед найбільш розрекламованих «здобутків» Зеленського – «перемир’я» з 27 липня 2020 року, в яке він, схоже, сам вірить. Навіть А. Єрмак, в офісі якого Зеленський грає президента, сам визнав, що режиму тиші, про який увесь час торочить Зе, насправді немає.

Натомість бойові втрати за період «тиші» (27 липня 2020 – 25 березня 2021 року) становлять: 30 загиблих (з них 22 – з початку року), 67 поранених (з них 37 – з початку року ) та 12 травмованих. Тобто лише за лютий 2021 р. вибито стільки, скільки разом у лютому 2019 та 2020 рр., коли «перемир’я» не було.

У 2020 році «команда Зеленського» зірвала на останньому етапі спецоперацію з затримання найманців НВК «Вагнер» і втрапила в центр гучного міжнародного скандалу.

Група міжнародних розслідувачів з Bellingcat готує розслдування щодо державної зради в оточенні Зеленського, а влада відмовляється навіть від створення парламентської тимчасової слідчої комісії.

Україну накрила справжня хвиля корупції

Боротьба з корупцією, в якій звинувачували всіх «старих політиків», була головною надією для багатьох з тих, хто проголосував за Зеленського. Однак при ньому Україну накрила справжня хвиля корупції. Ознаками зростання рівня корупції в Україні є, зокрема:

Поділ сфер інтересів між декількома впливовими гравцями в оточенні президента.

Поява нових корупційних схем на місцевому рівні: фінансова «махновщина», якій не перешкоджає центральна влада.

Ухвалення органами влади рішень, вигідних конкретному олігарху.

Стрімке зростання кількості спроб змінити закони через парламент або КСУ.

Монополія кількох компаній в конкретному секторі, який фінансує держава. Приклад – дорожнє будівництво.

Спроби впливати на систему електронних закупівель «ПроЗорро».

Спроби поставити під сумнів ефективність антикорупційних органів.

Наростання проблем з виконанням бюджету в Україні.

Обіцяний Зеленським закон, яким було запроваджене матеріальне заохочення і захист для викривачів корупції, був ухвалений і набув чинності, але на ділі не виконується.

Немає прогресу з обіцянкою про те, що засуджений за корупцію отримає довічну заборону обіймати державні посади.

До цього слід згадати відеоплівки Гео Лероса про корупцію брата нинішнього очільника президентської адміністрації – Дениса Єрмака, а також корупцію в оточенні Зеленського, в СБУ тощо.

Не дивно, що понад 80% громадян вважають неуспішною боротьбу з корупцією на вищих щаблях влади в Україні. Про це свідчать передані УНІАН результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) цього року.

Про корупцію в Україні часів Зеленського говорять і наші західні партнери: говорить, наприклад, регіональний директор Світового банку по Східній Європі (Білорусь, Молдова, Україна) Арупа Банерджі; говорив заступник державного секретаря США Стівен Біґен та ін.

Програма «Велике будівництво», яка є піар-проектом Зеленського, насправді стосується розподілу понад 100 млрд. грн., враховуючи 35 мільярдів з «ковідного» фонду.

За словами Олекси Шалайського, в цій схемі чітко прописані компанії-учасники (фактичні монополісти) та прибутковість для тих, хто її контролює. Дорожнє будівництво є істотно (удвічі) дорожчим, ніж було б за умови вільної конкуренції виконавців, і якщо брати корупційну «націнку» 15%, то бенефіціари можуть отримати з неї 15 мільярдів гривень на рік.

Влада, сформована з приходом на посаду президента В. Зеленського, виявилася ідеологічним ворогом демократії та відродження України

Кричущі провали у зовнішній і внутрішній політиці Зеленський намагається приховати спробами звинуватити у всіх гріхах українську опозицію – передусім колишнього президента України П.Порошенка.

Політичні переслідування командою Зеленського політичних супротивників з допомогою ДБР, ОГПУ, СБУ чітко показали, хто є ворогом влади, – ветерани, добровольці, волонтери, майданівці, опозиційна партія «ЄС» і загалом проукраїнське патріотичне середовище.

Основна причина – влада, сформована з приходом на посаду президента В.Зеленського, виявилася ідеологічним ворогом демократії та відродження України.

Магістральним напрямком політики «команди Зеленського» є розмивання української національної ідентичності, основні тези якого були викладені В.Зеленським у в інтерв’ю для газети The Times of Israel та його новорічному привітанні, та повернення України до сфери впливу Росії.

Кістяк нової влади становлять люди, які не мають жодного державницького підходу, є продуктом російської культури та тісно переплетені бізнес-інтересами з російським газовим та шоу-бізнесом. Вони мають викривлені уявлення про національну ідентичність та не усвідомлюють її важливість для розвитку й збереження держави.

Ці проросійські погляди виливаються у конкретні дії та політичні заяви. Противники української держави роблять все для того, щоб зруйнувати всі засадничі основи її існування, зокрема і систему освіти українською мовою.

Ми спостерігаємо повернення до (мало)російського порядку денного і естетики. Мовний простір знову набуває ознак постколоніального, де імперська мова домінує в усіх сферах – передусім в кіно, на телебаченні, у друкованих ЗМІ.

В «історичному екскурсі» промови президента України Зеленського з Нагоди Дня Незалежності 2019 р. вперше з 1992-го року не було згадано про жоден з епізодів історичного протистояння з Росією.

У Зеленського продовжують обслуговувати «хотєлкі» РПЦ на шкоду українським національним інтересам.

Влада не лише заблокувала процес юридичного оформлення нових громад ПЦУ. Влада Зеленського зробила все, щоб заблокувати виконання закону по перейменування УПЦ МП.

З незрозумілих причин було виключено із санаційного списку в Україні громадян Росії Олексія та Дмитра Ананьєва, які були внесені до нього ще у 2019 році за часів президентства Петра Порошенка. За інформацією ЗМІ вони є великими спонсорами Російської православної церкви і саме завдяки цьому могли отримати індульгенцію від Зеленського.

Такий крок відбувся майже синхронно із черговим рішенням Шевченківського районного суду Києва, який зобов’язав ДБР відновити кримінальне провадження за фактом «розпалювання міжконфесійної ворожнечі» Петром Порошенко під час отримання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні.

Попри активні спроби цієї влади намалювати райдужну картину альтернативної реальності, викладені вище факти (які є лише частиною величезного масиву даних) свідчать про наростання кризових явищ практично у всіх сферах життєдіяльності держави.

Їх головною безпосередньою причиною є некомпетентність, корупція і навіть відверта зрада національних інтересів з боку представників владної команди, яка була сформована після обрання на посаду президента Володимира Зеленського.

Єдиною альтернативою цьому є політика, яка здійснювалася за часів п’ятого президента України П.Порошенка – практична європейська та євроатлантична інтеграція, модернізація української держави, перетворення її на сильного, ефективного і заможного регіонального лідера Східної Європи. Можливість і дієвість такого курсу була доведена на практиці у попередні роки.

ЕКОНОМІЧНЕ ПАДІННЯ

Замість прискорення економічного зростання та кінця епохи бідності – обвал в економіці та гальмування темпів зростання доходів громадян.

Команді Порошенка вдалося закласти підвалини для динамічного відродження української економіки та підвищення рівня життя українців.

Починаючи із 2016 року, щороку були вищі темпи економічного зростання: які за даними Держстату становили від 2,4% у 2016-ому до 3,3% у 2018-ому та 4,6% у другому кварталі 2019-го, коли відбулася зміна влади.

Однак ці здобутки втрачені за неповні два роки президентства Володимира Зеленського, який під час виборчої кампанії обіцяв кінець «епохи бідності», а здобувши однопартійну більшість у парламенті – що економіка буде тепер зростати на 5-7% на рік.

Фактично ж з перших же місяців президентства Володимира Зеленського та особливо після формування монобільшості в парламенті його політсилою «Слуга народу» і її урядів, відбувається стрімке погіршення ситуації в економіці.

Новий президент і його команда показали непридатність до роботи з підприємницьким середовищем та нездатність реагувати на ризики в українській та світовій економіці.

З кожним місяцем правління Зеленського економіка втрачає конкурентні переваги і точки зростання.

Ще задовго до початку пандемії, але відразу після формування першого уряду Зеленського, з жовтня 2019 року почалося падіння у промисловості.

І з початку 2021 року цей спад продовжується. У січні 2021 року промислове виробництво продовжувало скорочуватися. Ще на 4% порівняно із січнем 2020 року, коли при владі уже також були «слуги». У результаті обсяг виробництва промислових товарів уже майже на 9% нижчий, аніж він був за часів президенства Петра Порошенка на початку 2019-го року.

У переробній промисловості спад не лише значно глибший, аніж загалом по галузі (–6,5%), але й більш як удвічі прискорився порівняно із січнем минулого року (тоді було –2,8%).

Катастрофічна ситуація у найбільш високотехнологічних галузях української промисловості. Зокрема, у машинобудуванні обсяги виробництва уже майже на чверть менші, аніж були у січні 2019-го року (-22%).

Усе це при тому, що у січні – квітні 2019 року – перед передачею влади Зеленському – промислове виробництво на 7,1% перевищувало показники за відповідний період 2015-го, коли Петру Порошенку вдалося зупинити активну фазу бойових дій на Донбасі. Виробництво в сільському господарстві у 2019 році було на 11% більшим, аніж у довоєнному 2013-му.

Уже з кінця 2019 року криза поширювалася на усе більшу кількість галузей економіки. Темп зростання ВВП у 4 кварталі 2019 року знизився до 1,5% проти 4,6% у 2 кварталі, коли Зеленський перебрав на себе посаду президента. А у січні 2020 року вперше з 2015 року в Україні відбулося падіння ВВП ( за даними Мінекономіки – на 0,5%).

Про пандемію чи пов’язані із нею обмеження тоді не йшлося, ані в Україні, ані у світі.

Нарешті за підсумками 2020 року економіка України втратила 4%. Обвал економіки та промисловості в Україні у 2020 році виявився у кілька разів більшим, аніж у найближчих сусідів.

Зокрема при обвалі українського ВВП у 2020 році на 4% у Росії він скоротився лише на 3,1%, Польщі – на 2,8%, а у Литві – взагалі на 1,3%. І це при тому, що в більшості із цих країн частка сфери послуг, яка найбільше постраждала від карантинів минулого року, в структурі економіки є значно вищою, аніж в Україні

При спаді промислового виробництва в Україні за підсумками 2020 року на 5,2% у Польщі воно скоротилося у 5 разів менше – всього на 1%, у Росії також майже удвічі менше, аніж в Україні – на 2,9%. Якщо у сусідній Польщі у грудні 2020 року обробна промисловість продемонструвала стрімке зростання на 12,8% порівняно із груднем 2019-го. Тоді як в Україні продовжувався її занепад.

Занепад української економіки поглиблюється навіть усупереч поліпшенню кон’юнктури на світових ринках.

Мінекономіки за підсумками січні 2021 року зафіксував поглиблення падіння української економіки. Якщо у січні 2020 року, теж за чинної влади, ВВП упав всього на 0,5%, то у січні 2021 року – уже на 2,6%. Водночас скорочення зведеного індексу виробництва товарів та послуг за основними видами економічної діяльності (ЗІВ) у січні 2021 року було ще глибшим і сягнуло 4,0% (у січні 2020 року – було падіння на 2,5%).

Хоч в Мінекономіки намагаються перекладати відповідальність за поглиблення спаду на січневий карантин, однак глибина падіння у розрізі різних секторів свідчить, що це не так.

Наприклад значно глибшим, аніж у середньому по економіці виявилося падіння у промисловості та сільському господарстві, які не мали жодних обмежень під час січневого локдауну. Спад промислового виробництва загалом склав 4%, а у переробній промисловості – навіть 6,5%. В сільському господарстві він сягнув 5,7%. Таких провалів у січні український агросектор не знав уже багато років.

Обвалилося навіть виробництво в харчовій промисловості – на 8,4%. Це удвічі більше, аніж у промисловості загалом. І це при тому, що в роздрібній торгівлі продовжувалося хоч і уповільнене зростання. Українці не стали менше їсти, однак все більше купують імпортні харчі. В машинобудуванні спад взагалі сягнув 9,8%, а в текстильній промисловості – навіть 15,2%.

В Мінекономіки у своєму ж таки звіті визнають, що обвал в українській промисловості відбувається на тлі того, що «на світових товарних ринках наразі спостерігається покращення цінової кон’юнктури».

Тобто українська індустрія усе більше розвивається проти загального світового тренду на поліпшення ситуації. І причини цього криються лише у провальній політиці нинішньої української влади, яка не здатна відстоювати національні економічні інтереси.

Нарешті фіксується обвал не лише поточних економічних показників за січень. Але й індекс очікувань ділової активності, який за результатами опитувань у січні 2021 знизився до 37,6 пунктів проти 45,5 п у грудні 2020 року.

Це свідчить, що підприємці не бачать «світла в кінці тунелю» за нинішньої влади і її економічної політики.

Державні фінанси перебувають у глибокій кризі уже другий рік поспіль

За даними Рахункової палати, невиконання плану доходів державного бюджету у 2019 році майже на 38 млрд грн – найбільше з 2015 року.

Уже в грудні 2019-го року дохідну частину держбюджету вдалося наповнити лише за рахунок різкого зростання частки наперед сплачених податків. Їх сума збільшилась до 9,4 млрд грн, хоч у грудні 2018 року йшлося лише про 3,9 млрд грн.

Недофінансування закладених у бюджеті програм тривало навіть до початку обмежень у зв’язку із пандемією на початку 2020 року. Зокрема за даними Рахункової палати лише за січень–лютий 2020 року на 22,2 млрд грн не проведені видатки загального фонду Державного бюджету.

Недофінансовано було 3,5 млрд грн – 24,8% усіх запланованих видатків – передбачених на забезпечення діяльності Збройних Сил, закупівлю і ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання.

За даними Держказначейства, станом на 1 грудня 2020 року так і не було навіть затверджено паспортів низка важливих бюджетних програм, а це означає, що вони уже не будуть реалізовані. Зокрема такі важливі для підтримки розвитку економіки в умовах кризи як «Функціонування інституції з підтримки та просування експорту» та «Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі на умовах фінансового лізингу». Серед них:

критично необхідну для гарантування верховенства закону і умов для ведення бізнесу – «Виконання судових рішень, що набрали законної сили».

необхідну в умовах пандемії програму «Модернізація та оновлення матеріально-технічної бази багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування».

життєво важливу для облаштування переселенців з окупованих територій програму «Надання пільгових іпотечних кредитів внутрішньо переміщеним особам».

потрібну для розвитку інфраструктури українських регіонів «Проектування та будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту «Дніпропетровськ»», «Забезпечення питним водопостачанням населених пунктів Казанківського та Новобузького районів», «Заходи із забезпечення комплексного протипаводкового захисту населених пунктів у Львівській області».

нарешті дуже потрібну для інтеграції України до ЄС в енергетичній сфері програму співпраці із Енергетичним співтовариством.

Зрив виконання усіх цих програм було не випадковістю, а цілеспрямованим заощадженням «слугами» Зеленського коштів на розвитку України, яке покликане приховати реальний критичний стан із наповненням бюджету.

Україна не отримала траншу кредиту МВФ ні у 2-й половині 2020 року, ні у 1-му кварталі 2021 року. Попри відверту брехню команди Зеленського: «Ми очікували довго другого траншу. Є вимоги Міжнародного валютного фонду. Я вважаю, що ми все виконали. Це моя особиста думка. Але я вважаю, що, і це є правда, що як всередині країни, так і зовні, є люди, які працюють проти держави Україна. Це є правда. І вони, повірте мені, лобіюють свої інтереси, свої зацікавлення, щоб стабільності в Україні не було».

Таким чином Україна пожинає плоди наступу на незалежність Нацбанку і на антикорупційні органи, що було однією з умов співпраці з МВФ.

9 червня Рада директорів Міжнародного валютного фонду схвалила 18-місячну програму співпраці з Україною на 5 млрд.дол. 12 червня 2020 року Україна отримала перший транш від МВФ в 2.1 млрд.дол. Умовою цього траншу була незалежність НБУ.

А вже через трохи більше як два тижні, 1 липня, глава НБУ Я.Смолій подав у відставку через політичний тиск. Відставка Смолія супроводжувалась дикими як для цивілізованого світу випадами – до будинку Смолія привезли похоронні вінки. Ця картинка з вінками Смолію обійшла всі західні агенства і ЗМІ – від Associated Press і до Figaro. Ще раніше з України була не менш ілюстративна картинка – спалення будинку екс-голови НБУ Гонтарєвої і глузування з цього 95 кварталу.

У липні 2020 року розпочався наступ Зеленського на ключовий антикорупційний орган – НАБУ. Як стверджувалося у заяві Центру протидії корупції, “Президент Володимир Зеленський погодив голосування депутатів за законопроєкт, який підриває незалежність Національного антикорупційного бюро. Згідно з цим проєктом, фактично можна буде звільнити директора НАБУ Артема Ситника”, – прокоментували в центрі». Йдеться про законопроект №3133 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності протидії корупції в окремих правоохоронних та інших державних органах», який передбачає можливість автоматичного звільнення директора НАБУ у випадку його притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією (у Ситника було адмінпорушення через напівпідпільний відпочинок на мисливській базі).

Це було прямо в піку МВФ. Оскільки раніше розгляд цього проєкту призупинили через вимогу Міжнародного валютного фонду. Питання цього законопроєкту зависло на місяць у повітрі лише тому, що його заблокував Зеленський, розуміючи необхідність траншу МВФ. Однак, коли країна отримала транш, Зеленський знову повернувся до ідеї наступу на НАБУ та його незалежність.

21 серпня 2020 року повністю підконтрольна президентові Зеленському Генпрокурор Ірина Венедіктова підписала наказ про звільнення Назара Холодницького з посади заступника генпрокурора – керівника САП.

17 вересня 2020 року Верховна Рада, у якій СН має монобільшість, змінила склад комісії з проведення конкурсу на зайняття адміністративних посад у САП, що привело до повної підконтрольності Зеленському органу, який відбирає кандидатуру голови САП.

Ще перед голосуванням у Верховній Раді за представників парламенту у складі конкурсної комісії з обрання голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) на початку вересня Євросоюз, країни Великої сімки (G7) та Світовий банк письмово звернулися до Верховної Ради та Офісу президента України із листом, покликаним попередити можливі наслідки рішення українського парламенту про зміну складу згаданої комісії.

Але ці застереження були проігноровані – Верховна Рада 239 голосами включила до складу конкурсної комісії на відбір на адміністративні посади у САП сімох осіб – запропонованих фракцією “Слуга народу” Євгена Соболя, Олексія Дрозда, В’ячеслава Навроцького; фракцією ОПЗЖ – Андрія Гуджала, депутатською групою “Довіра” – Богдана Романюка і депутатською групою “За майбутнє” – Катерину Коваль і Олену Бусол.

Вже тоді Україна отримала чіткий сигнал від Заходу – траншу МВФ не буде. Доповідач у Європарламенті з питань України Міхаель Галер та віце-голова делегації Європарламенту в Комітеті асоціації Україна-ЄС Віола фон Крамон-Таубадель так відреагували на це рішення: Уряд України поспішно проштовхує кандидатів, яким бракує досвіду та чесності для відбору керівника САП. Це так не пройде. Уряд України ставить під загрозу безвізовий режим з ЄС і наступний транш допомоги”.

Врешті, 27 жовтня 2020 року Конституційний Суд ухвалив рішення за конституційним поданням депутатів щодо відповідності Основному закону низки положень антикорупційного законодавства та визнав неконституційними окремі його положення. Рішення означає скасування електронного декларування, скасування повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції на повну перевірку та моніторинг способу життя, скасування незаконного збагачення і конфіскації активів, набутих корупційним шляхом, скасування недостовірного декларування.

В Офісі Президента знали про це рішення КСУ ще до його прийняття і нічого не зробили, щоб цей процес зупинити.

Підірвано енергетичну безпеку держави

З літа 2019 року – відразу після зміни влади в Україні розпочалося обвальне скорочення видобутку ключових для забезпечення енергобезпеки країни енергоресурсів.

Після зростання порівняно із 2018 роком видобутку газу в Україні у січні-травні 2019-го на 4,2%, з червня, після зміни влади, розпочалося скорочення його видобутку, темп якого стрімко зростав (з -0,5% у червні до -5,7% у грудні 2019-го).

Внаслідок лобізму представників команди Володимира Зеленського, насамперед Андрія Геруса, почав стрімко зростати також імпорт електроенергії (вперше з 2015 року – з Білорусі, а фактично, з РФ), який в листопаді 2019-го сягнув рекордних 666,5 млрд кВт*год. У результаті, за підсумками надзвичайно теплого листопада 2019 року Україна вперше за багато років виявилася чистим імпортером електроенергії.

А видобуток енергетичного вугілля в Україні у грудні 2019 року був за даними Держстату на 36,6% меншим, аніж у грудні 2018-го. У січні-лютому 2020 року його видобуток залишається на 28,5% меншим, аніж у ті ж місяці 2019-го.

Проблеми супроводжували українську енергетику впродовж усього 2020 року. І в січні та лютому 2021 року вони виявили себе кризовою ситуацією в галузі. Коли через недостатнє накопичення вугілля на складах низка блоків ТЕС довелося переводити на спалювання газу, який різко збільшує собівартість виробництва струму.

Крім того це збільшило споживання імпортного газу. Для покриття дефіциту вугілля довелося терміново нарощувати його закупівлі в Росії та Казахстані. Також розпочався імпорт струму з Білорусі та Росії. Це виправдовують тим, що інакше – віялові відключення.

Натомість видобуток українського вугілля у січні був на 5% меншим, аніж у січні 2020-го і на 23% меншим, аніж у січні 2019-го. А видобуток власних нафти й газу упав на 5% порівняно із показниками 2020-го. Так само зменшилося порівняно із зимовим періодом минулого року виробництво електроенергії на українських АЕС. Хоча цей струм є найдешевшим.

Будівництво житла за часів «великого будівництва» від Зеленського упало нижче від показників 2019-го

Наприклад у січні 2021 року обсяги житлового будівництва були на 5,2% меншими порівняно із січнем 2019-го.

Ситуація в галузі, яка є одним із найвиразніших індикаторів достатку українців, красномовно ілюструє зміни, які відбулися в країні за два роки нинішньої влади.

Адже за часів президенства Петра Порошенка житлове будівництво в країні стрімко зростало і в 2019 році його обсяги були майже на 42% більшими, аніж у 2014 році, коли він став президентом.

Якщо у 2013 році в країні було збудовано лише 92,6 тис квартир, то у 2019 році уже 126 тис. Загалом же протягом 2014-2019-го було збудовано понад 692 тис квартир. Тобто не менше 2 млн українців отримали нове сучасне житло.

Однак у 2019 році «епоха бідності», протягом якої понад 2 млн українців, змогли в’їхати в нові сучасні квартири, завершилася.

І тепер обсяги будівництва житла катастрофічно скорочуються, будівельні майданчики завмирають, нових будівництв закладається набагато менше, а старі банкрутують через політику нинішньої влади.

І якщо обвал минулого року на понад 18% ще можна було пов’язувати із весняним нокдауном, який справді зупинив частину буд майданчиків, то продовження спаду у 2021 році локдауном пояснювати уже не вдасться. Адже січневі обмеження уже жодним чином не поширювалися на будівництво.

Українці з кожним наступним місяцем мають усе менше впевненості у майбутньому та фінансових можливостей не лише для того, щоб збільшувати, але й бодай утримувати на колишньому рівні купівлю житла.

Україна стрімко втрачає інвестиційну привабливість

За даними рейтингу Світового банку та компанії Pricewaterhouse Coopers (PWC) «Paying-taxes», в якому оцінюється простота сплати податків у 190 країнах світу Україна посіла 65 місце, тоді як за даними аналогічного рейтингу за 2018 рік Україна посідала 43 місце.

Україна опустилася в рейтингу сприйняття корупції від Transparency International. Порівняно з попереднім роком Україна втративши 6 позицій.

У своєму минулорічному відео зверненні до учасників Міжнародної конференції “Україна: інвестиційна гавань за часів змін” Володимир Зеленський заявив, що 2020 року під його керівництвом Україна здійснила історичні реформи підтримавши бізнес-спільноту і пообіцяв «продовжити створювати сприятливе середовище в Україні, щоб бізнес міг інвестувати, розширюватися і відкривати нові робочі місця».

Проте реальний бізнес оцінює ситуацію цілком протилежно і безпрецедентно стрімко згортає інвестиції замість їх збільшувати.

Зокрема за даними Європейської бізнес-асоціації, Індекс інвестиційної привабливості України упав до 2,4 із 5 можливих пунктів – рівня 3 кварталу 2013 року, який передував Євромайдану.

При цьому він продовжує стрімко скорочуватися за часів нинішньої влади. Наприклад у 2 півріччі 2018-го за президенства Петра Порошенка він становив 3,07, у 2 півріччі 2019-го – 2,95, і навіть у карантинному 1 півріччі 2020 – 2,51.

Частка опитаних керівників компаній, які вважають інвестиційний клімат в Україні несприятливим зросла до 78% порівняно із 62% у першому півріччі 2020-го. А тих, хто вважає його нейтральним зменшилася із 34% до 16%.

66% директорів помітили погіршення інвестиційного клімату порівняно з попередніми 6 місяцями, ще 29% переконані, що умови ведення бізнесу не зазнали змін.

Всього 10% проти 15% у першому півріччі все ще сподіваються на поліпшення інвестиційного клімату впродовж наступних 6 місяців.

50% опитаних ЄБА вважають, що новим інвесторам буде невигідно заходити в Україну протягом наступних 6 місяців, при цьому 12% стверджують, що вигідно. 19% навіть тих компаній, які уже працюють в Україні збираються призупинити інвестиції.

І це при тому, що з початку 2020 року й так спостерігалося стрімке скорочення інвестицій у більшості галузей української економіки, яке не припинилося після виходу країн із весняного локдауну.

Якщо за підсумками 2 кварталу капітальні інвестиції були на 34,4% меншими, аніж того кварталу торік, то за підсумками 3 кварталу вони виявилися уже на 36,2% нижчими, аніж торік.

Особливо різко скоротилися інвестиції в будівництво – на 54,7% у 3 кварталі проти 32,4% у 2-ому. Однак не надто краща ситуація і в інших сферах.

Зокрема в роздрібній торгівлі спад інвестицій пришвидшився від 14,5% у 2 кварталі до 40,4% у 3-ому, комп’ютерному програмуванні та наданні інших інформаційних послуг – з 26,6% до 42,5%.

Поглиблюється криза інвестицій і в промисловості, де 2 кварталі спад становив 38,2%, а уже в 3-ому майже 40%, телекомунікація – з 8,6% до 11,3%.

А це свідчить, що проблема не в пандемії, а недовірі бізнесу до нинішньої влади. Зокрема проявом грубого зловживання владою став публічний тиск влітку 2020 року президента Володимира Зеленського на керівника «Укрексімбанку».

3 червня 2020 р. під час робочої зустрічі президента із підприємцями на Хмельниччині уся країна мала можливість спостерігати, як глава держави вийшовши за межі своїх повноважень здійснював тиск на голову державного «Укрексімбанку», грубо втручаючись в роботу фіну станови.

При цьому президент не лише порушив Конституцію, але й продемонстрував свою цілковиту некомпетентність у питаннях у які втручається. Уся країна наочно могла спостерігати як елементи популярних шоу в стилі Голобородька створюють загрозу функціонуванню економіки та фінансів країни. Подібні факти у будь-якій правовій державі призвели б до самих серйозних наслідків для будь-якого посадовця аж до початку процедури імпічменту.

На тлі подібних грубих втручань некомпетентних високопосадовців у діяльність фінансових та економічних інститутів більше не виглядає дивним, ані та катастрофічна ситуація в якій перебуває економіка України, ані те, що Україна не може отримати кредитування від МВФ.

Така ситуація різко відрізняється від того упевненого зростання інвестицій, яке спостерігалося за часів президентства Петра Порошенка.

Зокрема приріст капітальних інвестицій становив у 2016-ому році – 18%, 2017 – 22%, 2018-ому – 16,4% і за перший квартал 2019-го – до першого туру виборів – 17,9%. Причому капіталовкладення зростали у більшість галузей української економіки.

Результати опитувань свідчать, що більше половини українців оцінюють економічну ситуацію в країні як «дуже погану» або «досить погану», і лише 2% — як «добру» або «дуже добру».

Лише 18% респондентів вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі, 66% дотримуються думки, що події розвиваються в неправильному напрямі. 68% опитаних оцінюють економічну ситуацію в країні як «дуже погану» або «досить погану» (і лише 2% — як «добру» або «дуже добру», а 28% — як «не погану і не добру».

Крім того, лише 9% вважають, що у найближчі 3 місяці економічне становище країни зміниться на краще, а 30% респондентів вважають, що у найближчі 3 місяці економічне становище країни зміниться на гірше, але найбільш поширена думка, що ситуація за 3 місяці істотно не зміниться — 52%.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: 2 РОКИ «ХОДІННЯ ПО МУКАХ»

У виборчій кампанії Зеленський мало акцентував уваги на розвитку регіонів і громад. За винятком хіба дещо комічного положення у виборчій програмі «Для рівного розвитку регіонів ми перестанемо концентрувати центральні органи влади у Києві. Влада повинна бачити проблеми на місцях, а не з вікон своїх київських кабінетів. Це підніме благоустрій у регіонах і дасть шанс працевлаштування на місцях».

Логічно, що така екстравагантна обіцянка Зеленського за 2 роки не виконана: жоден з ЦОВВ у регіон не переведений.

Разом з тим, Зеленський зайняв місце як недружній президент щодо місцевого самоврядування.

З самого початку приходу до влади команда Зеленського постійно демонструвала зневагу до місцевого самоврядування, ігнорування прав громад, відчутне нерозуміння Зеленським ні змісту місцевого самоврядування, ні суті децентралізації. Це проявлялося і зовні – під час візитів Зеленського в області він вичитував керівників місцевого самоврядування (Бориспіль, Черкаси), ставив їм якісь некомпетентні завдання тощо. Хоча як глава держави він жодних повноважень до місцевого самоврядування немає.

Але найбільша проблема – після приходу до влади Зеленського – влада почала грубо порушувати фінансові гарантії місцевого самоврядування. Особливо, це було рельєфним на фонді діяльності команди Порошенка, яка «запустила» децентралізацію: з початку фінансової децентралізації 2015-2019 років доходи місцевих бюджетів стрімко зросли майже в 4 рази.

Зокрема, у серпні 2019 року Офіс президента (в порушення своїх повноважень) заблокував фінансування місцевим бюджетам 7,6 млрд. грн. з Державного фонду регіонального розвитку і 2,5 млрд.грн. на програму соціально-економічного розвитку. При тому, очікуючи фінансування, громади у відповідності до розподілу коштів цієї субвенції вже виконали певний обсяг робіт, однак не можуть за них розрахуватися. Це – невеликі за вартістю, але вкрай важливі для громад проекти – будівництво та ремонт шкіл і дитячих садків, ремонт та благоустрій вулиць, влаштування водогонів, насосних станцій та систем очищення води, обладнання медичних амбулаторій, центрів адмінпослуг, будинків культури.

«Примусова децентралізація» і різке скорочення доходів місцевих бюджетів

Відбувся суттєвий відкат в одній з найбільш успішних українських реформ останніх років.

При Зеленському було суттєво сповільнено темп об’єднання громад. У 2015 році було об’єднано 159 територіальних громад, у 2016 обєднаних громад було вже 366, у 2017 – 665, у 2018 – 806. За час влади Зеленського перші вибори до ОТГ були проведені лише у 92 ОТГ.

Натомість президент Зеленський дав старт примусовому об’єднанню громад і районів. При тому у людей ніхто не питав, чи хочуть вони об’єднуватись у такі громади.

16 квітня 2020 року Верховна Рада України прийняла системний закон № 562-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», яким було передбачено: 1) ввести поняття адміністративного центру територіальної громади та території територіальної громади; 2) до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України уповноважити Кабінет Міністрів України визначати адміністративні центри та території територіальних громад, а також подавати до Верховної Ради України проєкти законодавчих актів щодо утворення і ліквідації районів. Зеленський підписав цей закон.

Тепер Кабмін (навіть, не ВРУ) отримав право на власний розсуд перекроювати карту громад в Україні. На підставі Закону від 16 квітня 2020 року Кабмін затвердив нові перспективні плани формування об’єднаних територіальних громад в областях, запланувавши створити 1450 об’єднаних територіальних громад. При тому було ліквідовано 120 вже добровільно створених об’єднаних територіальних громад у 2014-2019 роках.

Цей процес не був безболісний. Хвиля протестів прокотилася по багатьох областях. Зокрема, були протести членів сільських громад проти приєднання 15 міст і сіл до Львівської ОТГ, проти приєднання до Луцької громади Княгининівської, Жидичинської та Заборольської ОТГ у Волинській області; проти приєднання до Сахновецької ОТГ протестували три громади у Ізяславському районі тощо.

При Зеленському місцеві бюджети скоротилися більше, ніж під час активної фази війни

При Зеленському розпочинається різке скорочення трансфертів місцевим бюджетам. Ще до карантину, за два місяці 2020 року фінансова основа місцевого самоврядування була дуже скорочена – за січень-лютий 2020 року до місцевих бюджетів з Державного бюджету перераховано міжбюджетних трансфертів в обсязі 27 526,2 млн грн, що на 43,4% менше (-21 109,7 млн грн), ніж у аналогічному періоді 2019 року.

Під час карантину президент Зеленський підписав закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який скоротив дохідну частину місцевих бюджетів на 15,5 млрд.грн. Ще на 10 млрд.грн. було скорочено надходження до місцевих бюджетів, відповідно до прийнятих змін до Держбюджету 13 квітня 2020 року.

Загалом при президентові Зеленському держава почала активно паразитувати на місцевому самоврядуванні через перекладання на місцеві громади непрофінансованих державою видатків.

У 2020 році ми отримали катастрофічну для місцевих бюджетів ситуацію. У 2020 році перекладання на бюджети місцевого самоврядування видатків без фінансового забезпечення становило 201,1 млрд.грн, тобто порівняно з 2019 роком ці невластиві для самоврядування видатки зросли на більше 53 млрд.грн. У тойсамий час за підсумками 2020 року надходження до загального фонду місцевих бюджетів України (без урахування міжбюджетних трансфертів) склали 290,1 млрд грн, що становить 99,0% від затвердженого річного плану з урахуванням змін (293,2 млрд грн). У порівнянні з 2019 роком, номінальне зростання надходжень становило 14,9 млрд грн або +5,4% (індекс цін за 2020 рік відносно до 2019 року складає 105%), – тобто, реального росту, взагалі, не було.

Особливо, команда Зеленського недофінансовує зобов’язання по охороні здоров’я і освіті – за рахунок місцевих бюджетів в охороні здоров’я і освіті покривається 59,4 млрд. грн. (ще у 2019 році ця цифра була меншою на майже 33 млрд.грн., а у 2018 році при Порошенку ця цифра була меншою на 48 млрд.грн.), на фінансування дошкільних навчальних закладів місцеві бюджети «доточують» 37 млр.грн. ( у 2019 році – на 7 млрд.грн. менше, у 2018 році – на 11,4 млрд.грн. менше).

Загалом при Зеленському починається різке погіршення фінансових показників забезпечення територіальних громад, різко погіршилася як фінансова спроможність місцевих бюджетів, так і фінансова «автономія» громад. За підсумками 2020 року, частка доходів місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету України склала 34,2%. За підсумками 2019 року, аналогічний показник становив 43,5%. Це однозначний крок назад в реформі децентралізації.

У порівнянні з 2019 роком, загальні доходи місцевих бюджетів зменшилися на 89,0 млрд грн (з 560,5 до 471,5) або на 15,9%. Так, серед причин є те, що частина видатків з Держбюджету тепер ішла не через місцеві бюджети, але ця цифра також і через скорочення власних доходів місцевих бюджетів.

За підсумками 2020 року, надходження до загального фонду місцевих бюджетів України (без урахування міжбюджетних трансфертів) склали 290,1 млрд грн, що становить 99,0% від затвердженого річного плану з урахуванням змін (293,2 млрд грн). У порівнянні з 2019 роком, номінальне зростання надходжень становить 14,9 млрд грн або +5,4% (індекс цін за 2020 рік відносно до 2019 року складає 105%), – тобто, реального росту немає. Нагадаємо, що за підсумками 2019 року приріст доходів відносно 2018 року, коли ще був Порошенко, становив 17,5% (+41,1 млрд грн).

Як наслідок, загальний обсяг видатків місцевих бюджетів у 2020 році склав 478,1 млрд грн, що на 88,2 млрд грн (-15,5%) менше від обсягу видатків, проведених у 2019 році. Із зазначеної суми видатки загального фонду у 2020 році склали 357,7 млрд грн, що на 84,9 млрд грн (-19,2%) менше 2019 року. Пояснити це лише тим, що зменшились видатки на охорону здоров’я (зараз вони фінансуються через Національну службу здоров’я) не можна, бо з цим пов’язане скорочення видатків лише на 38,9 млрд.грн. (43,3%).

17 липня 2020 року Верховна Рада ухвалила постанову «Про утворення та ліквідацію районів». Згідно з цією постановою, в Україні було ліквідовано існуючі 490 районів (ця кількість враховує і райони на тимчасово окупованих територіях Кримського півострова і Донбасу) і на їх основі утворено 136 нових районів. Варто відзначити, що формування нової карти районів відбувалося до реформування районного рівня управління і без жодного інформування людей. Характерні результати соціологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 14 по 19 серпня 2020 року (тобто, через місяць після прийнятого рішення ВРУ про нову карту районів): 36% громадян ще не визначилися щодо підтримки ініціативи укрупнення районів і будуть дивитися, як це рішення втілюватиметься на практиці; 30% заявили про те, що вони не підтримають укрупнення районів, майже вдвічі менше тих респондентів, що підтримують таке рішення – 16,5%. За даними опитування, про рішення щодо укрупнення районів чули та знають 76,5% респондентів, з них 29% знають про нові райони в областях, де проживають, а 47,5% знають лише загальну інформацію, а 21% не знає про таке рішення парламенту. Очевидно, що така практика, коли п’ята частина людей не знає про архіважливе для громад рішення, коли майже половина має лише загальне уявлення про цю реформу і не ідентифікує її зі змінами у своєму районі, – абсолютно неприйнятна для будь-якого демократичного суспільства, а особливо, для суспільства, де «всі президенти».

Проте, «реформи районного рівня» від Зеленського породили ще одну спотворену ситуацію в системі місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 140 Конституції України, районні ради визначаються як «органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст». Стаття 143 Конституції України розшифровує, що означає «представлення інтересів»: районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних районів, затверджують районні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм.

Але після «реформування» районів від Зеленського склалася така ситуація з районними бюджетами, що не лише спільні інтереси громад районні ради представляти не можуть, а й проблемою буде профінансувати хоча б 1-2 чиновників. Тим більше, що якраз зараз завершується передача з балансу районних рад комунальну власність територіальних громад соціальних об’єктів, ЦНАП.

Згідно з статтею 64-1 Бюджетного кодексу України, якою було доповнено Бюджетний кодекс Законом № 907-IX від 17 вересня 2020 року, і яку було «удосконалено» Законом № 1081-IX від 15 грудня 2020 року за районним бюджетом закріплюються 16 видів доходів. Можливо, для депутатів «турборежиму» перелік цих доходів звучав і переконливо, коли вони вносили зміни до Бюджетного кодексу, – 1) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є районні ради, 2) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються РДА, 3) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності, засновником яких є районні ради, тощо – проте, в реальних цифрах доходи районних бюджетів тепер часто менші сімейних бюджетів.

Скажімо, доходи загального фонду (спеціальний там навіть не створюється) районного бюджету Луцького району становлять 402 тис.грн., Ужгородського району – 756 тис.грн. Доходи бюджету Житомирського району – 176,4 тис.грн, з них по загальному фонду – 117 тис.грн, по спеціальному – 59,4 тис.грн. А у Золотоніському районі доходи районного бюджету 185,4 тис.грн., з них по загальному фонду – 132,4 тис.грн., по спеціальному – 53 тис.грн.

Районні бюджети тепер не включені в систему горизонтального вирівнювання, вони не отримують базової дотації, відповідно, як це вимагається Конституцією, жодних програм, проектів для територіальних громад вони забезпечити не можуть. Ключова проблема сьогодні для райрад – де знайти кошти на зарплату голові райради і працівникам апарату.

БІЗНЕС ЗАНЕПАДАЄ

У своїй передвиборчій програмі на той момент кандидат на посаду Президента України В.Зеленський заявив: «Я розповім Вам про Україну своєї мрії. (…) Україну, де відкрити бізнес можна за годину. (…) Де немає оголошень «Робота в Польщі». А в Польщі є оголошення «Робота в Україні».

І для реалізації цієї «мрії» Зеленський обіцяв: «Ми запровадимо одноразову «нульову декларацію» для бізнесу. Кожен бізнесмен за 5% зможе задекларувати та легалізувати свої доходи. (…). Першочергові завдання розвитку економіки: детінізація економіки, свобода конкуренції, розвиток внутрішнього виробництва, довгострокове недороге кредитування. Я, як Президент, буду гарантом кожному великому інвестору, який прийде в Україну. Податки стануть простими і зрозумілими. Заміна податку на прибуток податком на виведений капітал дасть бізнесу більше свободи для розвитку і знизить адміністративний тиск».

Окремі економічні ідеї майбутнього «Гаранта» (зокрема, про заміну податку на прибуток податком на виведений капітал) було «запозичено» у іншого кандидата – П. Порошенка. Але навіть цю запозичену ідею він реалізувати не зміг (хоча відповідний законопроект №3665 авторства депутатів від «Європейської Солідарності» вже рік лежить в парламенті).

«Нульову декларацію» теж не реалізовано. Навіть за даними Комітету ВР з питань фінансів, податкової і митної політики, близько 50% ВВП України продовжує залишатися «в тіні».

На зустрічі з бізнесом і інвесторами у червні 2019 р. Зеленський обіцяв, що через 5 років Україна буде в першій 10-ці країн за легкістю ведення бізнесу. Пройшло майже два роки – в рейтингу Світового банку Doing Business-2020 Україна 64а. І хоча відбулося певне покращення позицій (країна піднялася з 71 на 64-е місце), але, по-перше, цей рейтинг покриває ситуацію за попередній (2019 р.), в першій половині якого ще спостерігалася хоч якась позитивна економічна динаміка і реалізація реформ, спрямованих на покращення бізнес-клімату. По-друге, це був результат позитивної динаміки попередніх років – 2014-2018 рр., коли Україна в рейтингу загалом піднялася на 24 позиції.

До речі, за даними Doing Business-2020, мрія Зеленського про те, що «бізнес можна відкрити за годину», поки що теж не збулася. Doing Business-2020 оцінює тривалість відкриття бізнесу в Україні в 6,5 днів.

Зеленський обіцяв посилити внутрішнє виробництво, але за показниками Держстату, і у 2019 р. і у 2020 р. промислове виробництво в Україні впало – відповідно, на 0,5% і 4,5%.

Як йтиметься далі, влада навіть не намагалася зробити «податки простими і зрозумілими» – навпаки, в 2019 р. сталося «закручування гайок» – податковий і адміністративний тиск на підприємців було суттєво підвищено.

Непродуманий карантин надзвичайно сильно вдарив по малому бізнесу, а команда Зеленського зробила його більш болісним.

Через відсутність вчасних і достатніх компенсаційних заходів з боку держави, за даними Союзу українських підприємців, станом на квітень 2020 р. (тобто лише за перший місяць карантину) були змушені повністю закрити свій бізнес 6% українських підприємців. За даними Європейської Бізнес Асоціації, 77% українських компаній заявили, що в перші місяці 2020 р. втратили приблизно три чверті свого доходу. За даними навіть народних депутатів від «Слуги народу» (М.Потураєв), через карантин в Україні ліквідувалися 12 тис. закладів громадського харчування (чимало з них були оформлені саме як ФОПи або малі підприємства) – або 40% від усіх кафе, барів, ресторанів, що працювали в Україні.

Найімовірніше, що ці величезні жертви були марними. Карантин, який мав бути використаний державою для підготовки лікарень і лікарів до основних хвиль коронавірусу, був по суті витрачений даремно – і час, і гроші (які замість оснащення лікарень пішли близьким до влади фірмам начебто на ремонт доріг, на Нацполіцію, тощо).

Але незважаючи на катастрофічні наслідки для малого бізнесу, влада продовжує повертатися до практики карантинів («карантини вихідного дня» у листопаді, вже анонсований локдаун у січні 2021 р.).

Держава робила поодинокі спроби підтримати підприємців. Але ці спроби були явно недостатніми, а іноді виглядали як відверте знущання.

Зокрема, для усіх груп підприємців, які використовують спрощену систему оподаткування, було підвищено максимальні ліміти річного доходу – що є правильним кроком, але абсолютно не допомагає підприємцям вирішити найбільш гостру проблему різкого падіння доходів через карантин і зниження попиту.

Також було запропоновано тримісячні «канікули» зі сплати єдиного соціального внеску, але по суті це зекономило підприємцям лише 3117 грн. – що аж ніяк не вирішувало проблему.

Обіцяна понад рік тому Зеленським «активна кредитна підтримка» інвестицій в економіку та створення стартапів серед малого бізнесу зазнала цілковитого провалу.

Програма пільгового кредитування «5-7-9» понад рік тому презентувалася нинішньою владою як спосіб стимулювати створення нових бізнесів та робочих місць, заохочення збільшення інвестицій в економіку

За даними бізнесу, попри запуск програми «5-7-9%», відсоток малих підприємців, яким складно отримати кредит, тільки зростає. До того ж, програм на кшталт «5-7-9» не достатньо для вирішення усіх проблем бізнесу.

В листопаді 2020 року заступник міністра фінансів Юрій Драганчук визнав, що за розпіареною урядом програмою «Доступні кредити 5-7-9%» при майже 65 тис заявок підприємців було надано лише 8,6 тис кредитів. Більшості ж дісталися відмови, що засвідчило: програма працює для обраних.

Останні звіти Мінфіну про перебіг її виконання не можуть приховати, що за фасадом загальних цифр криється повний провал у досягненні поставлених завдань.

Наприклад за рік від старту програми пільгового кредитування бізнесу «5-7-9» було видано кредитів на загальну суму в 25,5 млрд грн. Проте 13,3 млрд грн з них становило рефінансування раніше взятих бізнесом позик, а ще 7,7 млрд грн – кредити на поповнення оборотних коштів.

Натомість кредити на капітальні інвестиції за рік склали лише 4,5 млрд грн або 18% виданих бізнесу у рамках програми коштів.

Та й левову частку усіх кредитів отримали компанії агросектору (54% усіх кредитів). Що явно не сприяє перебудові структури української економіки у напрямку збільшення виробництва товарів із вищою доданою вартістю.

Причому з часом структура кредитування лише погіршується.

Наприклад протягом крайнього звітного тижня за даними Мінфіну із 1422 млн грн усіх виданих кредитів левову частку (985 млн грн) було надано на поповнення оборотних коштів. А сума інвестиційних кредитів склала всього 98 млн грн, тобто уже всього 7% усіх виданих порівняно із 18% за увесь час дії програми.

На тлі цієї мало дієвої програми загальна ситуація як з кредитуванням українського бізнесу, так і з обсягом зроблених ним капітальних інвестицій різко за нинішньої влади різко погіршується.

Зокрема усі капітальні інвестиції в економіку України у 2020 році скоротилися до 419,8 млрд грн порівняно із 526,3 млрд грн, які були зроблені у 2018 році.

А в машини і обладнання вони скоротилися відповідно до 132,2 млрд грн із 174,2 млрд грн у 2018-ому.

Сума кредитів виданих банківською системою бізнесу («не фінансовим корпораціям») за рік – з січня 2020-го по січень 2021 року (за який наразі опубліковані останні дані) не лише не зросла, але й зменшилася більш як на 20 млрд грн – із 743,4 до 723,3 млрд грн.

І це попри видані за цей час 25 млрд грн за програмою «5-7-9».

Уособленням цієї політики став голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової і митної політики Данило Гетманцев і його законодавчі ініціативи.

Фактично всі пропозиції Гетманцева – це кардинальне посилення прав податківців і кардинальне зниження їхньої відповідальності, це специфічні фіскальні «винаходи» на кшталт «правила ділової мети», які множать корупцію і помножують на нуль права бізнесу (про це зокрема закон №466-IX).

Цей підхід, на жаль, торкнувся і малого бізнесу – ще в другій половині 2019 р. було прийнято закони про обов’язковість реєстраторів розрахункових операцій (РРО), разом із такими показовими «нововведеннями» як кешбек особам, які «донесуть» на представників малого бізнесу, якщо помітять порушення використання РРО. Проблема реєстраторів не в тому, що малий бізнес не хоче детінізувати певні доходи, а в тому, що, по-перше, такі ініціативи по суті вбивають спрощену систему – адже в ній важливі не лише ставки податків, а значне спрощення обліку і звітності. По-друге, вони значно розширять можливості податківців для перевірок і штрафів.

Кожне, навіть мінімальне порушення по РРО – штраф (навіть протягом перехідного періоду у 2020 р. – за перше порушення 10% від суми операції, за кожне наступне – по 50% від суми операції, після перехідного періоду штрафи зростуть відповідно до 100 і 150% від кожної суми операції).

Крім того, підприємців змусили за власний кошт купувати РРО і програмне забезпечення, – але інфраструктура недостатньо розвинута, щоб працювати безперебійно – наприклад, далеко не по всій Україні нормально функціонує Інтернет.

Показово, що навіть незважаючи на важке становище малого бізнесу, фракція «Слуга народу» вперто блокувала законопроект про відстрочку норм щодо РРО.

Знадобилися масштабні акції протестів підприємців в центрі столиці, аби змусити владу відкласти повноцінне запровадження РРО (окрім кількох категорій підприємницької діяльності) ще на рік.

Непередбачувана економічна політика Зеленського негативно позначається як на споживчих настроях населення, так і на очікуваннях ділової активності.

За даними дослідження Info Sapiens «Споживчі настрої в Україні» у січні 2021 року індекс споживчих настроїв (ІСН) у січні 2021 року сягнув мінімального значення за період з квітня 2019 року.

За даними Індексу очікувань ділової активності (ІОДА) НБУ, у січні 2021 р. підприємства всіх секторів, залучених до щомісячного опитування, суттєво погіршили очікування щодо результатів своєї діяльності. Очікування підприємств перебувають на рівні нижче рівноважного значення (50 пунктів) одинадцятий місяць поспіль, з березня 2020 року.

Відповідно до дослідження Європейської бізнес асоціації, індекс настроїв малого бізнесу в Україні на сьогоднішній день впав до найнижчої точки за всю історію досліджень з 2017 року. 80% підприємців вважають економічну ситуацію в Україні плачевною. Тільки 27% респондентів очікують поліпшення стану справ в бізнесі протягом найближчих 6 місяців. Головними причинами є низька купівельна спроможність населення, вплив карантину, податкове навантаження і фіскальний тиск.

СОЦІАЛЬНА СФЕРА ЯВНО НЕ В ПРІОРИТЕТІ

Соціальні видатки у бюджеті на 2020 рік від початку були закладені навіть менші, аніж були 2019 року.

Але витрати на всі програми Міністерства соцполітики без урахування підтримки Пенсійного фонду заплановані у розмірі 120,8 млрд грн проти 134,5 млрд грн, закладених на них у 2019 році. Тобто відбувається зменшення видатків на понад 10%. І це не беручи до уваги інфляцію.

Усе більше людей просто бояться подаватися на субсидію, оскільки бояться помилок і подальшого стягнення виплачених коштів із штрафними санкціями. Адже в ухваленому восени 2019 року і підписаному Зеленським законі про верифікацію виплат закладено норму про можливе стягнення з людей коштів навіть за раніше надані субсидії.

У результаті лише за перші два місяці 2020 року за даними Рахункової палати було не дофінансовано на 7 млрд грн видатків бюджету на житлові субсидії, пільги та інших виплат вразливим верствам населення.

Це при тому, що витрати на субсидії у 2020 році заплановані на 10,4 млрд грн менші, аніж були закладені на 2019 рік.

А постановою уряду №878 від 20 жовтня 2019 року базову норму плати за послуги ЖКП з 1 травня 2020 року підвищено на третину: з 15% зараз до 20% середньомісячного доходу домогосподарства.

Популістські ініціативи Зеленського не вперше завершуються порожнім піаром та неможливістю отримати обіцяне тими, хто цього найбільше потребує.

29 липня 2020 року уряд замінив «пакунок малюка» фінансовою допомогою у 5 тис. грн за даними журналістських розслідувань через бюрократичні процедури відповідні виплати так і не отримали 15 тисяч українських родин.

Так само уряд змінив критерії для отримання пільгової іпотеки під 7%. Було знято низку цільових критеріїв та різко – до 10 середніх заробітних плат – піднято межу чистого доходу сімей-претендентів.

Усе нібито, щоб іпотека стала ще доступнішою, а скористатися нею змогло ширше коло громадян. Але насправді зміни передбачають зовсім іншу ціль – кредити тепер не потрібно буде надавати тим категоріям громадян, які не мали можливості придбати житло на ринкових умовах через невисокі доходи, як от педагогам, медикам чи іншим бюджетникам.

У результаті презентована зовсім нещодавно як соціальна, ця програма, як і решта декларацій влади, швидко перетворилася на інструмент заробітку банків та забудовників та корупціогенного кредитування частини й так заможних громадян, ймовірно насамперед високооплачуваних чиновників та топ-менеджменту державних компаній.

Для чого ще було підвищувати верхню межу доходу для участі в програмі з 5 до 10 середніх зарплат у відповідному регіоні? Тільки для того, щоб ті посадовці, які отримували, скажімо в Києві понад 100 тис грн на місяць і раніше не могли у ній взяти участь, тепер таку можливість отримали.

Хоча при річних доходах у понад 2 млн грн могли б придбати житло і без пільгового кредитування від держави. Натомість ті, хто такої можливості не мають, так і залишаться на задвірках при розподілі об’єктивно обмеженого ресурсу під цю програму.

А після усіх заяв Зеленського про зниження тарифів, сьогодні представники влади помалу визнають, що це лише для того, щоб знову підвищити. Але тоді, коли люди це менше помітять.

Зеленський та його «слуги» так і не зробили висновків. Вони й далі вважають, що гарні обіцянки за якими відсутні реальні дії не будуть належним чином оцінені українцям. Але скільки не кажи «халва», від того не стане солодше. І українці це добре розуміють, коли з кожним місяцем усе менше вірять брехні чинної влади.

Доки Володимир Зеленський презентує свої чергові «Нью Васюки» з розвитку сільської місцевості, його уряд саботує та скорочує фінансування навіть уже затверджених програм для українського села.

Зокрема уже під час ухвалення бюджету на 2021 рік «слуги» підтримали ініціативу другого уряду Зеленського у 2,5 рази (з 2,5 млрд грн у 2020 до 1 млрд у 2021 році) зменшити субвенцію місцевим бюджетам на забезпечення у глибинці якісної та доступної освіти за програмою «Спроможна школа для кращих результатів».

Але навіть те фінансування програм для українського села, яке було закладене в бюджет на поточний рік, по факту блокується урядом. Через відсутність коштів у «перевиконуваному» бюджеті чи з якихось інших мотивів – це вже другорядне питання.

Наприклад станом на 5 березня навіть не було затверджених паспортів низки важливих для розвитку українського села бюджетних програм із уже ухваленого Бюджету на 2021 рік. Серед них:

Першочергове забезпечення сільських населених пунктів централізованим водопостачанням

Реалізація державного інвестиційного проекту “Забезпечення питним водопостачанням сільських населених пунктів Казанківського, Новобузького районів та реконструкція водоскидної споруди Софіївського водосховища Новобузького району Миколаївської області”

Надання кредитів фермерським господарствам

Заходи з будівництва прикордонних інспекційних постів та покращення доступу сільськогосподарських підприємств малого та середнього бізнесу до експортних ринків

Реалізація державного інвестиційного проекту “Заходи із забезпечення комплексного протипаводкового захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь у Львівській області”

Захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, в тому числі в басейні р. Тиса у Закарпатській області.

Порожні обіцянки чинного президента на камеру, які в реальності супроводжуються цілковитою бездіяльністю – це стиль, який уже став візитною карткою нинішньої влади. Українцям пропонують жити в паралельній реальності амбітних прожектів у стилі Остапа Бендера, а тим часом реальна ситуація в країні рухається до катастрофи.

З весни 2015-го року, Україна мала 4 роки стрімкого підвищення рівня доходів громадян. Причому як у гривневому, так і валютному вимірі:

– мінімальні заробітні плати з 2015 до 2019 року були збільшені майже у 3,5 рази (з 1218 грн у 2015 до 4173 у 2019-ому).

– середня заробітна платня у травні 2019, коли відбулася інавгурація Володимира Зеленського, була у 2,5 рази більша, аніж у травні 2015-го року.

– середня пенсія у 2019 році (понад 3 тис грн) була майже удвічі більшою, аніж у 2015-ому (1581 грн)

Загалом же за час президентства Петра Порошенка середні заробітки українців навіть у перерахунку на єдину європейську валюту зросли майже у 1,7 рази (від €212 за березень 2014-го до €340 за березень 2019 року).

Більш як у півтора раза зросли за цей час також і доходи працівників бюджетної сфери: в освіті — із €161 до €253, в охороні здоров’я — із €148 до €226.

В умовах війн знаходились можливості для підвищення престижності учительської праці. З червня 2015-го по червень 2019-го середня заробітна платня в освіті зросла у 2,7 рази. А базова ставка учителя другої (найнижчої) категорії із червня 2015 по червень 2019 року зросла у 2,9 рази (із 1,55 тис грн до 4,46 тис грн).

Завдяки проведеній в країні пенсійній реформі з 2016 по 2019 рік середні пенсії в України зросли майже вдвічі – із 1,7 до понад 3 тис грн. А навесні 2019 року відповідно до норм законодавства було у повному обсязі проіндексовано пенсії усім українським пенсіонерам.

Різко загальмували темпи зростання заробітних плат

Натомість за Петра Порошенка у 2017-2018 роках середня заробітні плати освітян зростали майже у 2,5 рази швидше – на 87%.

Заробітні плати медиків, попри те, що в часи президентства Петра Порошенка не було такої надзвичайної ситуації в медицині, як під час пандемії Covid-19, у 2017-2018 роках збільшилися майже на 72%, а за президентства Зеленського у 2019-2020 роках – лише на 52%.

У результатів після виборів 2019-го року українці потрапили у «виконання передвиборчих обіцянок навпаки».

Замість «кінця епохи бідності» і пришвидшення зростання доходів – відбувається лише погіршення ситуації.

Замість підвищення заробітних плат учителям до обіцяних 4 тис доларів на місяць спостерігається відмова від виконання навіть ухвалених за попередньої влади рішень: урядової постанови 822 та норм закону «Про освіту».

Замість зниження тарифів – їх підвищення за одночасного зменшення удвічі виділених на субсидії коштів.

Замість кінця епохи бідності для усе більшої кількості українців вона навпаки саме зараз розпочинається.

Не варто чекати до 2014 року, аби виправити помилку. Необхідні дострокові вибори як парламенту, так і президента, щоб якнайшвидше повернути країну до нормального життя і розвитку.

Половина пенсіонерів, яким нинішня влада нібито «індексувала пенсії» з березня 2021 року, не отримали навіть компенсації втрат, яких зазнали за цей час через інфляцію

За даними ПФУ після проведеної з березня 2021 року індексації виплати для 46,3% пенсіонерів зросли менш як на 100 грн.

Це означає, що такі пенсіонери не отримали навіть компенсації тих втрат купівельної спроможності своїх пенсій, які відбулися за рік, що минув внаслідок зростання інфляції.

Адже 100 грн – це 5% навіть від самої мінімальної пенсії. Тоді як споживчі ціни уже в лютому 2021 року за даними Держстату були вищими, аніж у лютому 2020 року на 7,5%.

При цьому на ліки та продукти харчування, які становлять основну складову витрат пенсіонерів та які їм на відміну від комунальних послуг не компенсують субсидіями, зростання було значно більшим:

Наприклад хліб подорожчав на 12%, олія – на 35,4%, цукор – на 61,7%, яйця – на 84,5%.

Ліки зросли в ціні на 8,4%.

Причому з кожним місяцем зростання цін лише пришвидшується.

Наприклад у листопаді до листопада попереднього року йшлося про їх зростання лише на 3,8%, у грудні порівняно з груднем попереднього – уже на 5%, у січні до січня минулого – на 6,1%, а в лютому уже на 7,5%.

Тож у березні інфляція буде вочевидь ще більшою.

Динаміка позитивних змін в соціальній сфері та зростанні рівня життя громадян усе більше втрачається.

Індекс економічної спроможності населення України уже в грудні 2019 року був на найнижчому показнику починаючи із серпня 2019-го року, коли було сформовано монобільшість «Слуги народу» у парламенті.

Ще до початку пов’язаного пандемією локдауну заборгованість з виплати заробітної платні в лютому 2020 року досягнула 3 млрд 34 млн грн і на 16,1% або 420 млн перевищила показник лютого 2019-го року. Причому заборгованість зростає за рахунок економічно-активних підприємств, де вона за рік зросла на 465 млн грн – з 1,44 до 1,9 млрд грн.

Замість обіцяного підвищення заробітних плат до 4 тис доларів учителям відмовилися виконувати навіть ухвалену у липні 2019 року постанову №822 про підвищення заробітних плат учителям на 20-70%. Натомість бюджет на 2020 рік передбачає підвищення заробітної платні вчителям лише на 9,5% – фактично на рівні інфляції.

На цьому тлі триває стрімке погіршення демографічної ситуації в Україні

У 2020 році в Україні народилися всього 293 тис дітей при тому, що ще 2015-го року ми мали 414 тис народжених малюків. Водночас померли у 2020 році – 616,8 тис при тому, що у 2015 – 594,8 тис.

Таким чином, попри певне зростання смертності, яке приблизно відповідає зафіксованим випадкам смерті від Covid-19 у 2020 році, найбільш кричущою складовою погіршення демографічної ситуації в країні є саме обвальне зменшення народжуваності.

Це при тому, що воно відбулося за останніх 5 років і порівняно із часами активної фази бойових дій із російськими агресорами, які велися у 2014-2015 роках.

Причому таке обвальне скорочення народжуваності відбулося за даними із співставної території, адже у 2015 році дані про народжуваність з окупованих територій також уже фактично не надходили.

Понад те, значне перевищення смертності над народжуваністю у 2020 році стало притаманним усім без винятку регіонам України, хоча ще кілька років тому в окремих із них народжуваність перевищувала смертність.

Наприклад ще 2015 року фіксувалося перевищення народжуваності над смертністю у Києві (+5,1 тис), Рівненській (+1,4 тис) та Закарпатській (+1,2 тис) областях. А на Волині померло всього на 369 більше осіб, аніж народилося.

Сьогодні ж по усіх без винятку регіонах смертність уже перевищує народжуваність на тисячі осіб: у Києві на 5,4 тис осіб, Рівненській – на 3,4 тис осіб, Закарпатській – 3,3 тис осіб, на Волині – на 3,9 тис осіб.

Стрімке погіршення демографічної ситуації в країні за рахунок обвального скорочення народжуваності вимагає активізації державної політики підтримки молодих сімей, які народжують дітей.

НЕБУВАЛІ МІЖНАРОДНІ «ДОСЯГНЕННЯ»

Країна знову перетворюється на об’єкт міжнародної політики

При Зеленському було поновлено повноваження російської делегації в ПАРЄ. За попередні роки України вдало блокувала заходи зі зняття санкцій з Росії.

Президент Зеленський через свій непрофесіоналізм став фігурантом імпічментного скандалу в США і допустив грубі випади щодо союзників по ЄС/Через два місяці після вступу на пост Президента України, Зеленський втрапив у світовий скандал, який став причиною початку процедури імпічменту Трампа.

Підставою для оголошення імпічменту Трампу була телефонна розмова Трампа з новообраним президентом України Зеленським 25 липня 2019 року.

Станом на початок 2019 року Україна мала підтримку обох партій у Конгресі США та отримувала стабільну військову допомогу за наказом Адміністрації Президента США Д.Трампа.

Однак Зеленський за рік занапастив стратегічне партнерство із США. Зокрема, команда Зеленського, в тому числі Андрій Єрмак та Іван Баканов, піддалися на вмовляння лобістів з оточення Трампа надати компромат на лідерів Демократичної партії в обмін на особистий прийом Зеленського в Білому Домі. Внаслідок витоку цієї інформації в ЗМІ проти Трампа порушили процедуру імпічменту, а сам Трамп під час зустрічі із Зеленським «на полях» ООН порадив йому самостійно «вирішувати суперечки» з Путіним.

Після цього скандалу президент Франції фактично припинив спілкування із Зеленським: жодної зустрічі та одна телефонна розмова. Макрон також заявив, що конфлікт на Донбасі не повинен заважати відносинам Франції та Росії. А під час виступу на Мюнхенській конференції з Макрон запевнив, що санкції проти Росії не принесли нічого позитивного ні Європейському союзу, і що Росії треба дати «стратегічний шанс» попри війну.

Помітне охолодження відбулося і в стосунках з Німеччиною: міністр закордонних справ ФРН Гейко Маас відмовився від поїздки на Донбас у 2019 р. У квітні 2020 року Г.Маас закликав Україну відновити роботу контрольно-пропускних пунктів на лінії розмежування на Донбасі, зазначивши, що дії українського уряду порушують права пенсіонерів, і не згадавши про відповідальність окупаційної адміністрації.

Зеленський зруйнував переговорні позиції та пішов на односторонні політичні поступки Кремлю. До 2019 року ні Україна, ні західні союзники не допускали думки про те, що вибори в ОРДЛО можуть відбутися раніше повного припинення вогню та виведення російських військ. Лише проведення опозицією та громадянським суспільством «червоних ліній» для Зеленського зупинило Банкову від реалізації російського сценарію по Донбасу.

Відмова від європейської інтеграції

У ході виборчої кампанії Зеленський дав обіцянку щодо європейського вибору України: “Україна обрала шлях до Європи, і це найголовніше. Українці заплатили дуже велику ціну – це життя наших людей”, «І я … буду захищати вибір – європейський вибір українців”.

Разом з тим, при Зеленському Україна скоротила співробітництво з ЄС

При Порошенку було реалізовано низку системних євроінтеграційних проектів – підписання Угоди про асоціацію з ЄС, лібералізація візового режиму – безвізовий в’їзд громадян України у країни ЄС, залучення ЄС до введення економічних санкцій проти Росії та до посередництва у врегулюванні ситуації на Донбасі з початком російсько-української війни тощо.

При Зеленському ми не отримали жодної завершеної євроінтеграційної ініціативи. Розмови про промисловий безвіз з країнам ЄС залишились лише розмовами. За час Зеленського країни ЄС, фактично, було усунуто з переговорного процесу з врегулювання ситуації на Донбасі; Зеленський перевів ці переговори в режим переговорів безпосередньо з Росією та її маріонетками.

У період Порошенка український виборець спостерігав активну присутність представників ЄС в Україні. Європейські державні діячі, політики були частими гостями в Україні – вони активно коментували українські реформи, давали свої рекомендації, формували європейський порядок денний щодо фінансової підтримки України. З 2014 року ЄС і європейські фінансові інституції мобілізували понад 15 млрд. євро у вигляді грантів і позик для підтримки процесу реформ в Україні, з них майже 6,5 млрд євро – кредити Європейського інвестиційного банку ЄІБ та Європейського банку реконструкції та розвитку ЄБРР.

При Зеленському ми бачимо повний занепад українсько-європейських зв’язків, Європа почала втрачати інтерес до України із-за відчутного регресу в реформах.

Економічна дезінтеграція з ЄС

Реальні цифри економічної співпраці України і ЄС свідчать про «стабільний» відкат економічних здобутків України на ринках ЄС.

Продовжилося падіння експорту українських товарів в ЄС: якщо у 2018 році експорт товарів в ЄС зріс на 15%, то у 2020 році – скоротився на 10%.

Нагадаємо, у 2017 рік зростання українського експорту товарів на ринки ЄС становив 29,9% (у порівнянні з 2016 роком), частка країн ЄС в українському експорті зросла до 40,5%. У 2018 році темп зростання експорту українських товарів до Євросоюзу зберігся на дуже високому рівні – 15% у 2018 році було експортовано до ЄС товарів на суму 20,15 млрд.дол., а частка ринку Євросоюзу склала 42,6%.

За даними Держстату від 15 лютого 2021 року, у 2020 році експорт товарів становив 49212,9 млн.дол. США, або 98,3% порівняно із 2019р. У той самий час, експорт товарів в країни ЄС у 2020 році здійснено на суму 18,61 млрд.грн., тобто скоротився на 10,3% у порівнянні з 2019 роком, частка країн ЄС в українському експорті товарів 37,8%.

ПОРАЗКА У БОРОТЬБІ З КОРОНАВІРУСОМ

З 12 березня 2020 р. на сумнівних правових засадах в Україні було запроваджено карантин – без стратегічного і системного бачення можливих негативних наслідків та плану протидії їм.

Непродумано та неефективно запроваджений карантин завдав серйозних економічних збитків бізнесу і країні загалом, але при цьому не дав необхідного ефекту зменшення темпів поширення інфекційного захворювання.

Найгірше, що ці величезні жертви були марними. Карантин, який мав бути використаний державою для підготовки лікарень і лікарів до основних хвиль коронавірусу, був по суті витрачений даремно – і час, і гроші.

З Фонду боротьби з коронавірусом було вилучено 35 млрд. грн. коштів на піар-проект Зеленського «Велике будівництво». 35 млрд. грн., які мали йти на протидію вірусу, пішли на… «добудову» доріг, роботи по яким були, фактично, вже завершені ще за часів П.Порошенка, та ще й за цінами, які у 1,5 – 3 рази перевищують вартість 2 роки тому – на тих самих ділянках.

10 жовтня 2020 р., на нараді з Зеленським приймалися рішення щодо навчання у школах та внз, які мали бути готові ще влітку.

Уряд не спромігся підготуватися завчасно і планово виходити на карантин у навчальних закладах, маючи відповідні програми, розроблені методики, матеріально-технічну базу та підготовлених на курсах вчителів.

Напередодні 1 вересня ексміністерка освіти і науки Ганна Новосад повідомила, що система освіти не отримала нічого із Фонду боротьби з COVID-19, хоча навесні витрати на освіту заради фінансування цього Фонду були скорочені на 5 мільярдів гривень.

У 2020 році Кабмін виділив лише 539,5 млн грн або 9% від потрібних 6 млрд грн на закупівлю засобів індивідуального захисту для шкіл.

Але навіть ці кошти були отримані за рахунок скорочення інших бюджетних програм, зокрема: підготовки і видання підручників, посібників; витрат на електронну освіту; академічних стипендій студентам, аспірантам, докторантам; видатків на проведення конкурсу «Учитель року» та ін.

За офіційними даними, станом на 23 березня 2021 р., в Україні було зареєстровано понад 1 млн. 565,7 тис. випадків інфікування коронавірусом. Понад 30,4 тис. громадян України померли від коронавірусу.

Утім є сумніви, що ця статистика повною мірою відображає дійсність. Адже за рівнем тестувань (кількість проведених тестів на коронавірус на душу населення) Україна перебуває лише на 113-ому місці в світі і на останньому місці в Європі (нещодавно Україну обігнала навіть Албанія).

Потім був дефіцит апаратів штучної вентиляції легенів, проблеми із захистом лікарів, брак спеціально підготовлених ліжок у лікарнях з підведеним киснем. В цілому найперший і найдовший карантин навесні 2020 р. розглядався передовсім як запас часу, аби підготувати лікарні до хвиль коронавірусу. Але було втрачено і час, і кошти держбюджету, і самопожертву українського бізнесу і багатьох людей, які втратили через карантин роботу.

Тепер маємо дефіцит вакцини. Україна однією з найостанніших в Європі розпочала вакцинацію. Станом на 22 березня 2021 р. в Україні вакциновано (отримали хоча б одну дозу вакцини) майже 122 тис. осіб. Для порівняння, станом на цей же день в Польщі вакциновано (отримали хоча б одну дозу вакцини) 3,24 млн. осіб.

У той час як, наприклад, Ізраїль і Велика Британія завчасно домовлялися про закупівлю вакцини із провідними фармвиробниками світу і завдяки цьому вже встигли вакцинувати значну частину свого населення найкращими світовими вакцинами (Pfizer, Moderna) – і суттєво скоротити кількість випадків нових інфікувань – українська влада шукала вакцину в останній момент і з трудом змогла знайти варіанти лише в Китаї та Індії. Чим додатково погіршила ставлення людей до вакцинації. А випрошування вакцини Президентом України – і в Євросоюзу, і рамках програми COVAX – виглядає як сором і приниження України.

Аналогічно відверто жалюгідними і неадекватними виглядали заяви Президента про 1 млн. доларів українським вченим за винайдення вакцини, різкі зниження кількості тестувань цієї зими (на фоні такого скорочення тестувань оптимістично виглядало скорочення кількості випадків нових інфікувань), скандали навколо підпільних поставок західних вакцин для «еліти» «Слуги народу».

Окремі випадки реагування влади на коронавірусну кризу були відверто неадекватними, сіяли паніку і ще більше поглиблювали кризу. Перефразовуючи відомий анекдот, рішення нашої влади в часи кризи викликають паніку, а в спокійні часи – сміх. Згадаймо про різке закриття кордонів навесні 2020 р. – зокрема, для наших заробітчан на початку карантину – починаючи від величезних черг на кордоні і абсолютно непродуманої подальшої державної політики щодо українців, які працюють за кордоном – держава не змогла відповісти цим людям – «що їм робити далі?» – і тим більше не змогла створити альтернативи для цих людей з працевлаштуванням в Україні.

Ті незначні компенсації людям (працівникам зачинених підприємств, фізичним особам-підприємцям), які держава спромоглася надати (у т.ч. по 8 тис. грн. лише в грудні 2020 р.) були недостатніми і невчасними (більш детально див. Бізнес).

Ціна непрофесіоналізму – понад 32 тис. померлих від коронавірусу.

Провал вакцинації

Уряд навіть не усвідомлює провал кампанії вакцинації в Україні, який стався винятково через бездіяльність та непрофесіоналізм. Через злочинне зволікання та не зовсім зрозумілі з точки зору здорового глузду та доброчесності наміри керівництва МОЗ, Україна провалила контрактування вакцин, що загрожує зривом вакцинації у майбутньому.

Мародерством є діяльність Міністерства охорони здоров’я та персонально міністра Степанова, якого звинувачують в непрозорому проведенні тендеру на придбання захисних костюмів для лікарів. Замість того, щоб придбати костюми в українського виробника, МОЗ оголосив новий тендер з не озвученими раніше умовами й вирішив придбати костюми китайського виробництва на 40% дорожче у невідомого посередника.

25 липня 2020 року на офіційному сайті президента була оприлюднена заява Володимира Зеленського: «…Україна повинна бути серед перших країн, які матимуть змогу закупити вакцину. Ми повинні думати про це вже зараз. Весь світ шикується в черги».

Але у той час як більшість країн світу ще з весни-літа минулого року наввипередки укладали угоди щодо передзамовлення вакцин-кандидатів (станом на грудень загальний обсяг передзамовлення становив майже 7 мільярдів доз), Україна… декларувала готовність бути першими.

Коли держави (Індія, Бангладеш, Єгипет) готували виробничі майданчики для виробництва препаратів та вакцин від COVID-19 за ліцензією, в Україні популістично, довго та гучно розповідали про напів-містичну українську вакцину, про яку більше нічого не чути.

Таким чином, відповідно до рейтингу Bloomberg щодо укладених країнами контрактів та відсотку передзамовлених доз вакцин, у розрахунку до кількості усього населення Україна перебуває в самому кінці списку (станом на кінець січня 2021 – 176 місце у списку) поряд з африканськими країнами та деякими державами Латинської Америки.

Україна спромоглася домовитися лише про 1,913 млн доз вакцини від китайської компанії Sinovac Biotech, яка все ще не надійшла до України.

Також вдалося отримати раніше дешевший варіант вакцини Oxford/AstraZeneca (Covishield) з Індії. Доставка в Україну партії в 0,5 млн. доз індійського варіанту вакцини AstraZeneca Covishield, звичайно, стало позитивом для країни, зважаючи на те, що Україна є однією з останніх в Європі (разом з Молдовою), де було розпочато вакцинацію.

Однак з’ясувалося, що МОЗ України закупило вакцину CoviShield не безпосередньо у індійського виробника Serum Institute of India, який виготовляє її за ліцензією AstraZeneca, через фірму-прокладку. Саму закупівлю Міністерство охорони здоров’я засекретило, нібито на вимогу індійських партнерів. Постачанням вакцини займається британська фірма-посередник «Grown Agent». Проте заявку на реєстрацію CoviShild в Україні подав не індійський виробник, а фірма ТОВ «Грейс оф год» (з англ. Милість Божа), яка була створена в листопаді минулого року і має фіктивну адресу реєстрації.. Бенефіціаром «Грейс оф год» вказаний індус Пранаав Кумар – студент Київського політеху, який прописаний в передмісті Києва на вул. Бродівська 52, яка є… пустирем.

У той же час Ізраїль, де вакцинація почалася ще 19 грудня 2020 р., поставив перед собою амбітну мету першим у світі вийти з епідемії COVID-19, зокрема, вакцинувати всіх громадян Ізраїлю віком від 16 років до кінця березня. Ізраїль – п’ята країна, що офіційно оголосила про масову вакцинацію від COVID-19 після Великої Британії, США, Канади, а також Росії.

Решті українцям треба розраховувати або на вакцини від коронавірусу, які напряму у виробників закуплять фармацевтичні кампанії і привезуть до аптек та приватних клінік, або чекати, поки вакцину купить держава за бюджетні гроші.

Про це, до речі вже заявив головний санітарний лікар Ляшко. Йдеться про українців 18-59 років, які не належать до групи ризику.

Міністр закордонних справ Перу Елізабет Астете оголосила про відставку у зв’язку зі скандалом щодо вакцинації. Виявилося, що очільниця МЗС отримала щеплення від коронавірусу позачергово.

Натомість в Україні Зеленський, Ляшко та Степанов публічно вакцинуватися поза чергою, передбаченою Національним планом вакцинації.

Між тим, як молоді люди з хорошим здоров’ям та високим рівнем доходів, відповідно до планів, оприлюднених урядом, вони мали б вакцинуватися за власний кошт десь в кращому разі наприкінці 2021 року, або в середині 2022, що більше відповідає реальності. Саме так пропонує вакцинуватися половині населення України (18-59 років, які не належать до групи ризику) головний санітарний лікар Ляшко.

Але вакцинацією у прямому ефірі таку довіру неможливо відновити.

Адже недовіра громадян до щеплення – наслідок політики «зеленої влади», яка здійснювалася протягом вже скоро двох років. Це наслідок невиконаних обіцянок щодо тарифів і боротьби з корупцією, обіцянок покінчити з бідністю.

Як свідчать сучасні дослідження, рівень довіри до заходів вакцинації визначається рівнем довіри до влади. Високий рівень довіри в Іспанії, Данії, Великобританії, Португалії, Італії, Німеччині і Нідерландах. В Україні він один з найнижчих.

Це логічне продовження демонстративного ігнорування главою держави та його оточенням карантинних правил. Яка довіра до вакцинації в країні, керівництво якої, захворівши на COVID у легкій формі, перебуває за державний рахунок у спецлікарні у той час, коли люди в критичному стані не можуть взагалі потрапити до лікарні.

Наразі прем’єр Зеленського Шмигаль пообіцяв «всім українцям, що бажають отримати щеплення проти коронавірусу», вакцинацію до кінця року. Щоправда, попередні темпи розгортання вакцинації в Україні не вселяють оптимізму і ставлять під сумнів таку можливість.

Поки що, за попередніми прогнозами директорки відділу міжнародного прогнозування в Economist Intelligence Unit (EIU) Агате Демаре, Україна належить до числа тих країн, деякі країни можуть не завершити вакцинацію до 2023 року або й пізніше. Разом з найбільш відсталими африканськими країнами. Це все, що потрібно знати про професіоналізм цієї влади в Україні.

Однак в разі збереження таких темпів вакцинації, як зараз, передбачена планом вакцинація 50% населення звершиться приблизно… у 2032 р. Але ця влада не спроможна забезпечити вакциною тих, навіть хоче вакцинуватися, не кажучи вже всіх тих, кого треба вакцинувати.

Вже зараз вакцинуватись готові не менше 16 млн українців (16,63 млн – 40% від 41,59 млн. населення України станом на 1 січня 2021 року). Якби влада спромоглася на бодай мінімальну адекватну інформаційну кампанію, – їх би було ще більше. Наприклад, хоча б стільки, скільки передбачено планом вакцинації, – біля 20 млн українців.

Рівно місяць тому, 24 лютого, в Україні нарешті почалася вакцинація. За цей час щеплено 137 026 оcіб, або в середньому приблизно 4 893 особи у день. Якщо вакцинація здійснюватиметься такими темпами і далі (ну, хай 5 тис. на день – з урахуванням подальшого збільшення досвіду мобільних бригад), для вакцинування 20 млн осіб потрібно буде 4 000 днів або майже 11 років – якщо вакцинувати щодня, без вихідних.

Але це у разі, якщо вакцина взагалі буде. Адже складається ситуація, що влада Зеленського неспроможна забезпечити вакциною навіть бажаючих.

МОЗ цього року планує закупити вакцин лише для 3,9 мільйона українців. Інші бюджетні програми МОЗ не передбачають закупівлю вакцини проти Covid-19. Станом на кінець березня в Україну доставили лише 500 тис доз індійської вакцини Covishield.

У кінці грудня МОЗ (оминаючи ДП «Медзакупівлі») сплатило близько мільярда гривень приватній фірмі «Лекхім» з орбіти колишньої міністерки часів Януковича, за постачання китайської вакцини CoronaVac, яка досі не доставлена в Україну.

За останньою інформацією, «Лекхім» планує здійснити поставку першої партії вакцин від Sinovac Biotech 25 березня. Однак довіри до цих слів наразі нема, адже раніше вже анонсувалося, що перша партія цієї вакцини має надійти 15 березня.

У владі також обіцяють першу партію вакцини компанії Pfizer (117 тис. доз), яку Україна може отримати у в квітні. Хоча раніше її обіцяли доставити в Україну наприкінці лютого – на початку березня.

У лютому цього року міністр охорони здоров’я Максим Степанов повідомив Зеленському, що Україна отримала підтвердження на постачання 12 млн доз вакцин виробництва компанії AstraZeneca та Novavax. Тобто ще максимум для 6 млн. українців.

Тим часом, станом на 24 березня 2021 р. понад 50% жителів Ізраїлю вже повністю (тобто двома дозами) вакцинувалися проти коронавірусу.

Бездарне розбазарювання коштів антиковідного Фонду

На момент створення Фонд боротьби з COVID-19 склав 64,67 мільярда гривень, які з’явилася за рахунок скорочення видатків на культуру, зменшення бюджету Мінінфраструктури, Мінекономіки, а також зростання дефіциту державного бюджету.

Згодом, з Фонду забрали 1,3 мільярда гривень на проведення місцевих виборів, а також виборів народних депутатів по декільком округам.

У липні 2020 р. Кабмін збільшив Фонд на 2,6 мільярда гривень за рахунок бюджетної програми “Обслуговування державного боргу”. У грудні Фонд знову збільшили на 6,1 мільярда гривень за рахунок перерозподілу видатків інших бюджетних програм. Крім цього у листопаді до Фонду додали 8,9 мільярдів гривень за спеціальним фондом державного бюджету.

Остаточна сума Фонду боротьби з COVID-19 склала 80,9 мільярдів гривень.

Станом на кінець 2020 р. з Фонду боротьби з COVID-19 було здійснено касових видатків на 66,5 мільярда гривень (82,2 % від загальної суми Фонду). На кінець року залишилось взагалі нерозподіленими 2,5 мільярда гривень.

За ефективного використання, ці гроші можна було б спрямувати на закупівлю додаткових засобів індивідуального захисту – ЗІЗ, наприклад, для шкіл, які з першого вересня стали осередками скупчення вчителів та дітей. Адже Міносвіти у вересні просило з Фонду 3 мільярди гривень на ці потреби. Щоправда цей запит так і не був задоволений урядом.

У липні 2020 р. 35 мільярдів гривень з цього Фонду було виділено на будівництво доріг– на той час фактично половини Фонду. Трохи згодом уряд перерозподілив частину цих коштів, зокрема, на медицину, залишивши Укравтодору 26,2 мільярда гривень. З них автодор на кінець року витратив 25,7 мільярда (98,3%). Понад 450 мільйонів гривень так і не використали на дороги чи будь-які інші потреби.

На кінець року з COVID-фонду Міністерству охорони здоров’я виділили 20,5 мільярда гривень за загальним Фондом та 1,4 мільярда гривень на закупівлю вакцини за спеціальним фондом державного бюджету.
100% коштів було витрачено лише за однією напрямом – “Обладнання для приймальних відділень опорних лікарень”, а саме 2,3 мільярда гривень.

На кінець року, цілих 16 мільйонів гривень із виділених ста мільйонів на апарати ШВЛ залишились невикористаними. Не в останню чергу, через численні спроби міністерства перебрати на себе функцію проведення тендерів від власного державного підприємства “Медичні закупівлі”.

Загалом МОЗ не вдалось витратити майже 2,7 мільярда гривень – 13% від загальної суми виділених відомству коштів. 1,4 мільярда гривень на закупівлю вакцин зі спецфонду державного бюджету у 2020 році МОЗ також не використав.

ПРЕЗИДЕНТ, ЯКИЙ НЕСЕ ЗАГРОЗУ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

Армія особливо гостро потерпає від некомпетентності і дилетантства, а то і прямого саботажу.

Недофінансовано або й припинене фінансування окремих стратегічно важливих напрямків.

Вперше за останні роки у бюджеті 2021 р. скорочено видатки до фінансування бюджету Міністерства оборони (на 0,11% або 127 мільйонів гривень), які за планом мають скласти близько 117 505 млн гривень (проти 117 632 млн у 2020 році). І хоча на загал видатки на безпеку та оборону зростуть на 21 млрд., але за рахунок витрат не МО, а:

Державної служби охорони на 4,5% (до 1 655 млн грн);

МВС на 5,3% (до 98 330 млн гривень);

Ради національної безпеки та оборони України на 18,5% (до 251 млн грн);

Служби безпеки України – на 22,8% (до 14 956 млн гривень) та ін.

Державне оборонне замовлення на 2020 рік в Україні зірване

Про це заявив Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данилов. Так, повідомлялося, що на кінець вересня Міноборони не використало понад 20 млрд. (!) гривень, призначених на потреби армії, в тому числі на закупівлю озброєння та ремонт техніки.

Під загрозою опинився дивізіон ракетних комплексів РК-360 МЦ «Нептун». За інформацією ДержККБ «Луч» уряд був готовий авансувати лише 10% ресурсу, потрібного на створення дивізіону.

З 1 січня цього року мав запрацювати закон про оборонні закупівлі, який мав би наблизити Україну до стандартів НАТО. Він, зокрема, передбачає замовлення значної частини зброї і військової техніки на відкритих електронних аукціонах

Однак «зелена влада» продовжує послідовно реалізовувати курс, спрямований на блокування євроатлантичної інтеграції України.

І основна провина за це лежить на В. Зеленському як Верховному Головнокомандувачі та вищій посадовій особі країни, відповідальній за оборонну сферу.

Набувши чинності, закон так і залишається недієвим. тому що не було вчасно затверджено сучасні та ефективні нормативно-правові акти для його імплементації. Реформа оборонних закупівель опинилася під загрозою.

Адже повноцінного функціонування цього закону потрібно ухвалити ще понад 60 підзаконних актів (різноманітних рішень та документів уряду) станом на 1 січня не будуть готові та не пройдуть всі погодження,

Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості і Міністерство оборони не забезпечили розробку та прийняття до 15 лютого 2021 року підзаконних актів, необхідних для реалізації положень ЗУ “Про оборонні закупівлі”.

З 1 січня старе законодавство, що регламентувало оборонне замовлення, втратило чинність, а дата впровадження нового закону знову переноситься. Спочатку – на середину лютого, а тепер – на невизначений термін.

Таким чином, непрофесіоналізм уряду створив в січні-лютому цього року в Україні правовий вакуум, який вкрай ускладнить можливість укладення контрактів на виробництво, ремонт і закупівлю зброї й техніки для ЗСУ, що в умовах війни є неприпустимим і навіть злочинним.

При цьому Мінстратегпром систематично ігнорує пропозиції незалежних експертів, розробників Закону «Про оборонні закупівлі» та навіть зауваження інших органів влади і НАЗК. Військово-промислову політику формують без будь-якого інформування та залучення суспільства, що суперечить принципам демократичного та цивільного контролю.

Втрачена динаміка нарощування фінансування військових потреб і особливо модернізації озброєнь, яка була досягнута у 2014-2019 роках

Варто нагадати, що загальні видатки на Міноборони зросли з 26,5 млрд. грн. у 2014 році до 102 млрд. грн. у 2019 році, тобто більш як у чотири рази. Всього ж, за словами екс-секретаря Ради національної безпеки та оборони О.Турчинова, від початку російської агресії у 2014 році фінансування оборонного сектору України збільшилось у 19,5 разів. У 2019 р. було поставлено на озброєння ЗСУ як мінімум до 20 нових зразків озброєння.

Кричущий факт – вилучення у липні 2020 року НВЧ приладів (клістронів) з супровідною документацією у зенітних ракетних бригадах Повітряних сил ЗС України у Хмельницькій, Одеській, Херсонській областях 1 липня 2020 року Повітряних Сил ЗС України. Фактично, це диверсія, яка паралізували протиповітряну оборону України в умовах, коли Росія проводила навчання «Кавказ-2020». І досі ніхто за це не поніс покарання.

Фактичний зрив програми нового харчування є яскравим прикладом логіки дій нової влади – «зламати все, що ефективно працювало, аби тільки не так, як при попередній владі». Хотів ба нагадати: хто не годує свою армію, гарантовано буде годувати чужу!

Урядовою постановою від 21 жовтня 2020 р. № 1042 Міноборони офіційно повернуло стару систему харчування, де харчування забезпечували сторонні (обрані) компанії.

Міноборони також ліквідувало Центр оборонних закупівель, який мав допомогти реформувати систему оборонних закупівель та привести їх у відповідність до стандартів НАТО.

Натомість міністр оборони Андрій Таран, щойно його призначила монобільшість, заявив, що головним завданням Міністерства оборони «замість амбіційної, але недосяжної найближчим часом мети цілковитої адаптації ЗС України до стандартів НАТО» має бути мета максимального забезпечення здатності ЗСУ взаємодіяти з силами Альянсу.

Обіцянки Зеленського «припинити війну на Донбасі» так і не були реалізовані

У своїй виборчій програмі Зеленський визначив такі пріоритети: «Ми повинні вибороти мир для України. Перед гарантами Будапештського меморандуму і партнерами з ЄС ми ставитимемо питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки. Здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин».

У грудні 2018 року кандидат у президенти України Зеленський у програмі «У гостях у Дмитра Гордона» дав програмне інтерв’ю з ключових питань діяльності на посту Президента України. Серед них – ведення переговорів з Росією, яке й донині відоме за мемами «просто припинити стріляти» та «зійтися посередині».

«Мирні ініціативи» Зеленського розпочалися з відмови Зеленського від уведення міжнародної миротворчої місії на Донбас – одного з найкращих проектів української дипломатії, у потрібності якого Президент України П.Порошенко переконав і партнерів по нормандському процесу і ЄС, і США, і ОБСЄ, і ООН у 2017-2019 роках. Ідея миротворців на Донбасі підтримувалася і українським суспільством – за опитуванням соціологічної служби «Рейтинг» у жовтня 2019 року, введення миротворців ООН на окуповані території Донбасу, але без російського контингенту, підтримують 55%, проти – 26%.

Натомість Зеленський активно просував ідею розведення військ(де-факто – відведення українських військ з облаштованих місць). Так, 26 червня 2019 року українські військові провели відведення військ в районі Станиці Луганської. 1 листопада 2019 року Штаб ООС повідомив про завершення у Золотому Луганської області розведення сил і засобів, яке тривало три доби.

11 листопада 2019 року було завершено відведення українських військ з позицій біля Петрівського та Богданівки у Донецькій області.

10 грудня 2019 року В.Зеленський у Парижі підписав Загальні узгоджені висновки Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року. У цьому документі було зазначено, що сторони «підтримають домовленість у рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення з метою розведення сил і засобів до кінця березня 2020 року».

Щоправда, «розведення» військ у 2019 році не мало особливих наслідків. Це не припинило обстріли українських позицій. До прикладу, після Паризького саміту у січні 2020 року на Донбасі загинули 11 бійців, у лютому 2020 року – 4 бійці, у березні 2020 року – 8 бійців.

Ці цифри співвідносні з січнем-березнем 2019 року (коли Президентом України був П.Порошенко і Україна не проводила відведення військ) – за три місяці 2019 року загинуло 19 військових.

Серед найбільш розрекламованих здобутків Зеленського – «перемир’я» з 27 липня 2020 року. Варто відзначити, що у період з 27 липня 2020 року до кінця 2020 року, дійсно, інтенсивність вогню на лінії розмежування з ОРДЛО різко скоротилася. 16 жовтня 2020 року Зеленський заявив: «Уже понад 80 днів на фронті майже на 100% дотримуються режиму припинення вогню. Якщо не брати до уваги окремі провокаційні обстріли, можна говорити про тривалу тишу, яка встановлена вперше за більш ніж шість років»).

Насправді, у повному обсязі це не привело до дотримання режиму припинення вогню, бо протягом цього «режиму тиші» українські військові гинули і зазнавали поранень. У «перемир’я» зафіксована активна робота ворожих снайперів, ДРГ, мінування території.

«Перемир’я» 27 липня 2020 року не опиралося на жодні запобіжники блокування ескалації конфлікту на Донбасі, тому відновлення активних бойових дій з боку російських найманців було прогнозованим. Військові з зони ООС неодноразово звертали увагу на те, що «перемир’я» було лише одностороннім припиненням бойових дій з боку української армії, у той час як російські найманці використали цей час для створення укріплень і просування до українських позицій. Зіграло негативну роль відведення українських військ з укріплених позицій та розмінування прилеглих до позицій територій, здійснене за наказом президента Зеленського у 2019-2020 роках. Тому відновлення активних бойових дій 11 січня 2021 року привело до різкого стрибка втрат серед українських військових на Донбасі. За 2,5 місяці (з 11 січня 2021 року до 25 березня 2021 року) на лінії розмежування загинули 21 військовий, 1 викрадений з опорного пункту, 37 поранених, 12 травмованих.

У березні 2020 року в інтерв’ю британському виданню The Guardian Президент України Володимир Зеленський заявив, що може домовитися про угоду з Владіміром Путіним, щоб покласти край війні в Україні, але пригрозив вийти з переговорів через рік, якщо не буде ніякого прогресу: «Час минає. Уряд може витратити один рік на цю угоду, але більше – ні». Цей рік вже минув.

Наприкінці серпня 2020 року в інтерв’ю телеканалу Euronews Зеленський зазначив, що сподівається на можливість закінчити війну на Донбасі вже у 2020 році. «Якщо порівнювати нашу команду й минулу – так, як я хочу, ніхто не хотів. Таких темпів і так тиснути на це питання – ніхто такого не робив, і всі це бачать. І я говорю не лише про українців – всі наші іноземні партнери це бачать. Я знаю, що швидше мене ніхто це не закінчить».

Зеленський робить вигляд, що «перемир’я» в зоні ООС існує

А. Єрмак, в офісі якого Зеленський грає президента, сам визнав, що режиму тиші, про який увесь час торочить Зе, насправді немає.

Так, на офіційному сайті президента повідомляють, що Єрмак запропонував прийняти на рівні “Нормандської четвірки” спільну заяву про повернення до режиму повного припинення вогню на Донбасі, який був встановлений з липня минулого року.

Голова української делегації в Тристоронньої контактній групі (ТКГ) Л. Кравчук також вважає, що перемир’я на Донбасі, про яке сторони домовилися в липні минулого року, більше не дотримується. Його підтримує глава МВС Арсен Аваков, який заявив, що на Донбасі «жодного мирного процесу вже немає».

Натомість офіційний речник Зеленського визнала, що на Донбасі (хоча насправді – в зоні проведення ООС) збільшилася кількість обстрілів з боку бойовиків, проте «це не повинно критично вплинути на хід переговорів про повне припинення вогню». Цим самим вона дала всім зрозуміти, що для президента Зеленського постійні обстріли з боку гібридних військ Росії та смерті українських захисників є «некритичними» відхиленнями від режиму «тиші».

Сам же Зеленський справді вважає «перемир’я» реальністю і своїм досягненням. А обстріли та смерті в зоні ООС називає лише ескалацією ситуації.

Завдяки «всеосяжному перемир’ю» кількість обстрілів з боку ворога за період до березня 2021-го справді скоротилася в 2,8 раза порівняно з тим самим проміжком 2019-2020 року.

Але, схоже Зеленський не знає, що бойові втрати за період «тиші» (27 липня 2020 – 25 березня 2021 року) становлять: 30 загиблих (з них 21 – з початку року), 67 поранених (з них 37 – з початку року ) та 12 травмованих.

Тобто лише за лютий 2021 р. вибито стільки, скільки разом у лютому 2019 та 2020 рр., коли «перемир’я» не було.

Це при тому, що при Зеленському Україна пішла на безпрецедентні поступки. 1) Україна відмовилася від ідеї введення миротворчої місії на Донбас, ідеї, над якою активно працювала дипломатія Порошенка кілька років; 2) Україна пішла на, фактично, одностороннє припинення вогню. Ганебним наказом Міноборрони від 16.09.2020 р. № 330 були запроваджені премії, яких можуть позбавити за ведення вогню у відповідь на порушення режиму тиші з боку російських найманців; 3) Україна погодилася на імплементацію формули Штайнмайєра.

Попри обіцянку Зеленського, у разі невдачі у виконанні Паризьких домовленостей 9 грудня 2019 року протягом року змінити підхід до вирішення питання Донбасу, Офіс Президента вустами радника керівника Офісу заявив: “Зараз вже некоректно говорити про плани А, Б тощо… Зміна ситуації демонструє, що в переговорах за участю президента Росії можна досягти набагато більшого, ніж в інших форматах, або без переговорів».

Верховний головнокомандувач мовчить з цього приводу, а його «слуги» збираються на позачергову сесію. Але не з приводу «ескалації ситуації», а тільки тому, що хтось з протестувальників проти несправедливого переслідування патріотів та ветеранів АТО зопалу написав на будівлі Офісу президента щось про Зеленського.

На відміну від попередніх років, команда Зеленського не змогла провести обмін полоненими у грудні 2020 року

Команда Зеленського через рік після Паризької зустрічі 9 грудня 2019 року не лише жодним чином не посунулася у врегулюванні ситуації на Донбасі, а й не змогла зробити те, що робилося протягом останніх років – грудневий обмін полоненими і незаконно утримуваними особами.

Відповідно до «Загальних узгоджених висновків Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року», «Вони (держави-члени Нормандського формату) заохочують Тристоронню контактну групу сприяти звільненню та обміну утримуваних осіб, пов’язаних з конфліктом, до кінця року на основі принципу «всіх на всіх», починаючи з «усіх встановлених на всіх встановлених», при розумінні, що міжнародним організаціям, включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ), буде надано повний і безумовний допуск до всіх утримуваних осіб».

Українська сторона, як виявилось, подала на обмін лише список з 11 осіб, а не пропонувала «всіх на всіх». Але і це «не зацікавило» Росію. Насправді, в Росії ніколи не було і не буде бажання видавати українців Україні. Росія йде на обмін лише тоді, коли в України є «якісний обмінний фонд».

Минулого року Зеленський у грудні видав у рамках обміну ключових фігур, які цікавили Росію. Насамперед, це стосується “командира ППО” міста Сніжне Володимира Цемаха, якого 27 червня 2019 року українські спецслужби викрали в Сніжному; Цемах був ключовим свідком у збитті Боїнга Малайзійських авіаліній у небі Донбасу. Ще одна група, важлива для Росії, видав Зеленський, – екс-беркутівці Павло Аброськін, Олександр Маринченко, Сергій Тамтура, Сергій Зінченко, Олег Янишевський, які звинувачувалися у розстрілі Небесної Сотні. Крім того, по обміну Росії були передані Сергій Долженков, одеський антимайданівець, організатор нападу на проукраїнську демонстрацію 2014 року, харківські антимайданівці, які підірвали МОНку біля Палацу спорту в Харкові у 2015 році – Сергій Башликов, Володимир Дворніков, Віктор Тетюцький. І ще кілька знакових для Росії фігур проросійського руху. Фактично, після грудня 2019 року «якісний обмінний фонд», який міг би зацікавити Росію, був вичерпаний, а нового при Зеленському сформовано не було.

У той самий час Україні дуже необхідний обмін незаконно утримуваними людьми. За інформацією Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Росія незаконно утримує 130 українських громадян. З них – 111 (у тому числі 76 кримських татар) утримують у місцях позбавлення волі (виправних колоніях та слідчих ізоляторах), а 19 – обмежені в свободі пересування (засуджені умовно, перебувають під домашнім арештом, на примусовому лікуванні, під адміністративним наглядом).

Ситуацію з обміном могла врятувати операція СБУ з виманювання найманців НВК «Вагнер». Але її, як стверджують журналісти, «злив» росіянам Офіс Президента.

Варто зазначити, що при Порошенку обмін полоненими відбувався значно ефективніше: при Зеленському значний обмін був лише рік тому: Україні передали 76 громадян, які утримувалися РФ та бойовиками ОРДЛО, у свою чергу Україна видала 127 осіб. При Порошенку за весь період президентства додому повернулось більше 3000 полонених.

Таким чином, результат «року після Паризької зустрічі» дуже невтішний: 1) розведення військ нічого не дало; 2) режиму припинення вогню немає, є лише зменшення кількості обстрілів; вбитих і поранених менше, але вони є на рівні щомісячних втрат США в Афганістані; 3) обмін полонених не відбувся, 130 українських громадян і далі в російських застінках; 4) команда Зеленського не має ні стратегії, ні алгоритму подальших дій на Донбасі.

У 2020 році команда Зеленського зірвала на останньому етапі спецоперацію з затримання найманців ПВК «Вагнер»

Йдеться про операцію з затримання 28 російських найманців, які брали участь у бойових діях на Донбасі проти України у складі НВК «Вагнер». За інформацією, яка просочилася в пресу, у складі групи планували затримати — двох терористів, причетних до знищення «Боїнга» МН-17 під Торезом; одного терориста, причетного до знищення Іл-76 в Луганському аеропорту; одного терориста, причетного до знищення АН-26 поблизу Луганська. У випадку, якби з Офісу президента Зеленського не стався витік інформації по цю операцію, Україна б отримала дуже «якісний обмінний фонд», ми б могли обміняти не менше половини незаконно утримуваних українських громадян – українців, кримських татар, росіян.

Після закритого засідання комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки 7 грудня 2020 року, де за словами журналістів, заслухали свідчення полковника Ю. – командира спецпідрозділу, співробітника Головного управління розвідки Міноборони (ГУР МО), який безпосередньо керував спецоперацією із захоплення бойовиків ПВК “Вагнер” у Білорусі, який підтвердив депутатам факт її проведення, стає очевидним, що операція з захоплення російських найманців була «злита» українськими посадовцями з Офісу президента Зеленського, а з нею «злитий» і грудневий обмін полоненими.

Президент Зеленський порушив закон про РНБО, видавши указ про прийняття Звіту розвідувальних органів без запрошення на засідання деяких членів РНБО, включаючи голову Верховної Ради Дмитра Разумкова. Вочевидь, Офіс Президента намагається приховати «Вагнергейт» від парламенту України.

Зволікання із створенням ТСК у справі «вагнерівців» є небезпечним для українських розвідників, які були залучені до спецоперації.

УКРАЇНУ НАКРИЛА ХВИЛЯ КОРУПЦІЇ

Відкат у часи Януковича

Результатам боротьби з корупцією Зеленський поставив оцінку «незадовільно». А що ще треба Зеленському, щоб була боротьба з корупцією задовільна? У нього є монобільшість у ВРУ, через неї він може звільнити будь-кого, хто більше 1,5 роки незадовільно бореться з корупцією: міністра внутрішніх справ, директора НАБУ, директора ДБР, Генпрокурора. Яких ще йому повноважень треба, щоб боротися з корупцією?

Боротьба з корупцією, в якій звинувачували всіх «старих політиків», була головною надією для багатьох з тих, хто проголосував за Зеленського. Однак факти говорить про протилежні негативні тенденції – Україну накрила хвиля корупції. Ознаками зростання рівня корупції в Україні є, зокрема:

Поділ сфер інтересів між декількома впливовими гравцями в оточенні президента.

Ухвалення органами влади рішень, вигідних конкретному олігарху.

Стрімке зростання кількості спроб змінити закони через парламент або КСУ.

Монополія кількох компаній в конкретному секторі, який фінансує держава. Приклад – дорожнє будівництво.

Спроби впливати на систему електронних закупівель «ПроЗорро».

Спроби поставити під сумнів ефективність антикорупційних органів.

Наростання проблем з виконанням бюджету в Україні.

Обіцяний Зеленським закон, яким було запровадене матеріальне заохочення і захист для викривачів корупції, був ухвалений і набув чинності, але не на ділі виконується.

Також Зеленський не запустив Службу фінансових розслідувань. Обіцянку президент дав у вересні, але точних термінів не назвав, сказав «скоро». У жовтні відповідний законопроект у першому читанні схвалила Верховна рада, але станом на березень його вже зняли з розгляду.

До цього слід згадати відеоплівки Гео Лероса про корупцію брата нинішнього очільника президентської адміністрації – Дениса Єрмака, а також корупцію в оточенні Зеленського і керівника СБУ Баканова.

З найбільш свіжого – історія депутата «Слуги народу» Олександра Юрченка. 13 вересня НАБУ викрило на хабарі неофіційного помічника цього депутата – Івана Фіщенка. Днем пізніше НАБУ опублікувало відеоматеріали щодо передачі частини хабара спільникам Юрченка. Частина коштів була обіцяна самому нардепу.

Про корупцію в Україні часів Зеленського говорять і наші західні партнери. Про неї говорить, наприклад, регіональний директор Світового банку по Східній Європі (Білорусь, Молдова, Україна) Арупа Банерджі. Він підкреслив, що проблема корупції в Україні все ще актуальна і вимагає рішення. Він наголошує, що Євросоюз оцінюватиме антикорупційну роботу України не за докладеними зусиллями, а за досягнутими результатами.

Заступник державного секретаря США Стівен Біґен також говорив про корупцію в нинішній Україні один з нагальних викликів, що постають перед нею.

У січні 2020 року уперше з 2014 року Україна погіршила свої показники в світовому рейтингу «Індекс сприйняття корупції» від Transparency International. Україна втратила шість позицій і опустилась до рівня 2017 року, посівши 126-те місце зі 180. Сусідами у рейтингу є Киргизстан, Азербайджан та Джибуті.

Про те, що Україні лише зростає рівень корупції, висновки роблять і в Україні: як спеціалізовані експерти, так і журналісти-розслідувачі. Більшість із фахівців, опитаних Радіо Свобода, вважають це наслідками зміни уряду та політики глави держави і його оточення. Причому є окремі сфери, в яких ознаки корупції найбільш помітні: будівництво доріг, робота правоохоронних органів і реклама. Заміна одного тимчасового уряду Зеленського на інший призвела до різкого зростання корупційних схем: як загальноукраїнських, так і місцевих.

Програма «Велике будівництво», яка є піар-проектом Зеленського, насправді стосується розподілу понад 100 млрд. грн., враховуючи 35 мільярдів з «ковідного» фонду. За словами Олекси Шалайського, в цій схемі чітко прописані компанії-учасники (фактичні монополісти) та прибутковість для тих, хто її контролює. Дорожнє будівництво є істотно (удвічі) дорожчим, ніж було б за умови вільної конкуренції виконавців, і якщо брати корупційну «націнку» 15%, то бенефіціари можуть отримати з неї 15 мільярдів гривень на рік.

На цьому ринку за останні місяці сформувався у суті своїй картель кількох компаній. Укравтодор під різними приводами не допускає до тендерів їхніх конкурентів і дозволяє своїм “улюбленцям” розігрувати мільярди на липових торгах. Родзинкою цих “тендерів” є регулярна знижка, яку дає переможець – 3% від стартової ціни.

Три групи компаній фактично поділили між собою області, де вони виграють тендери. Будівельним ринком стабільно курсують чутки про ціну любові до обраних фірм – до 20% відкату. Велике будівництво йде, дороги будуються, картель багатшає.

Ознаками зростання корупції у галузі є й зміна керівництва в НАЕК «Енергоатом» та продаж його електроенергії на ринку за заниженими цінами, частину з якої перепродує з вигодою держкомпанія «Центренерго», яка перебуває в орбіті впливу Ігоря Коломойського. Як працює ця схема – з’ясувала програма «Схеми: корупція в деталях» (проєкт Радіо Свобода та телеканалу UA:Перший).

Міф про зняту недоторканість президента і народних депутатів

Зеленський відверто маніпулює, коли говорить про прийняття закону про імпічмент Президента як про його «здобуток». Закон про імпічмент виписаний таким чином, що реалізувати його і так неможливо.

Так само і з «недоторканістю» депутата. Це брехня від Зеленського – сьогодні депутата не менше складно притягнути до відповідальності. Бо замість недоторканості у вигляді рішення ВРУ про згоду Зеленський ввів недоторканість депутатів через рішення про згоду Генерального прокурора. І приклад депутата від СН Юрченка тому підтвердження – Генпрокурор вперто не підписувала кілька днів обвинувачення Юрченку і якби не активна позиція громади, то і не підписала б. І так, Юрченко не сидить в СІЗО – він вийшов під заставу, яка значно менша його корупційної обородки. У той самий час не сидять в СІЗО друг Зеленського «Юзік», Дубінський та багато інших, щодо яких є обгрунтовані підозри у незаконному збагаченні і корупції.

Зеленський бравує кримінальною відповідальністю за кнопкодавство. Так, але є кілька «але»: 1) це кримінальна відповідальність лише у вигляді штрафу в межах 1-2 тис.дол.; 2) у виборчій програмі він обіцяв не це, а «автоматичну» втрату мандата.

Зеленський «у темі» і «в долі» корупції

Справа Юрченка

Крім системної атаки на антикорупційні органи і процедури, здійснені руками КСУ, влада Зеленського минулого року повністю скомпрометувала себе покриванням корупції в своїх лавах.

Рельєфним є провадження проти народного депутата від СН Юрченка, якого зловили на хабарі в 200 тис.дол.США. Не дивлячись на скасування недоторканості депутатів Генпрокурор довго блокувала арешт Юрченка, а потім Юрченко благополучно вийшов на свободу і тепер знову ходить на засідання Верховної Ради.

Згодом з’ясувалося, що “нове обличчя” Юрченко – фігурант крадіжки чотирьох пляшок пива з супермаркета кілька років тому.

Справа про неперсональне голосування

Рік 2020 повністю спростував те, що команда Зеленського нам подавала як свій великий здобуток – запровадження кримінальної відповідальності за кнопкодавство у вигляді штрафу (у той час як «ЄС» наполягала на ідентифікації депутатів за відбитком пальця, що й було зрештою запроваджено). При голосуванні за призначення міністром С.Шкарлета проголосували карточки Суркіса і Медведчука. І що, Генпрокурор вніс відомості до Єдиного реєстру? Ні. Реакція прем’єра Шмигаля дуже добре показує, як в Україні працює законодавство проти кнопкодавства: «Зверніться до суду, надайте докази для кримінального провадження, надайте відповідні експертні та судові рішення».

Справа Татарова

Приклад толерування корупції в оточенні президента Зеленського – скандальна історія зі звинуваченням Національним антикорупційним бюро Офісу Генерального прокурора у свідомому зриві розслідування справи щодо заступника керівника Офісу президента Олега Татарова (шляхом зміни процесуальних керівників) заграє новими фарбами: топ-чиновника Офісу Президента Олега Татарова, якого підозрюють у причетності до фальсифікації експертизи у справі екснардепа та забудовника Максима Микитася, особисто «відмазує» президент Зеленський.

Ця підозра була і раніше, бо з Офісу Президента, не дивлячись на публічний розголос, досі Татарова не звільнено. Більше того, по Татарову немає навіть службового розслідування в Офісі Президента. Ні по його діяльності, ні по його заяві щодо НАБУ. При тому, в ОП поводилислужбове розслідування з менш резонансних приводів: скажімо, щодо ідентичності певних фрагментів виступу Президента Володимира Зеленського на спільному брифінгу з Президентом Європейської Ради Дональдом Туском та виступу Петра Порошенка на з‘їзді партії «Європейська солідарність».

А тут підстави дуже серйозні: як свідчать внутрішні джерела, інформація про участь О.Татарова у корупційних оборудках скандального київського забудовника підтверджена даними з смартфона самого Микитася і свідченнями самого Микитася. Тому особиста участь Зеленського у процесі покриття корупціонера Татарова вже не викликає сумнівів.

Оточення Зеленського

Це не перший корупційний скандал в оточенні Зеленського: до цього були аудіоплівки директора ДБР Р.Труби, які свідчили про топ-корупцію, були «відеозаписи Лероса», які розкривали торгівлю державними посадами в Офісі Президента (підтверджене зверненням Зеленського до КМУ призначити одного з фігурантів «плівок Лероса» на посаду керівника «Енергоатома»). Пізніше стали відомі факти корупції у звязку з «програмою» «Велике будівництво».

По всіх цих питаннях оточення немагається відбілити Зеленського – мовляв, він «не знав». Але факти корупції настільки масштабні і настільки близькі до самого Зеленського, що не знати про це він не міг.

Зрештою, впертий захист ним Татарова і фігурантів «великого крадівництва» чітко показують, що Зеленський не тільки «в темі» корупції, а і глибоко «в долі».

ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ОПОЗИЦІЇ

Політичні переслідування командою Зеленського політичних супротивників з допомогою ДБР, ОГПУ, СБУ чітко показали, хто є ворогом влади, – АТОвці, добровольці, волонтери, майданівці, опозиційна партія «ЄС» і загалом проукраїнське патріотичне середовище.

Переслідування П.Порошенка і «ЄС»

У 2020 році продовжився тиск на опозицію, насамперед, партію «ЄС» та опозиційних політиків через кримінальне переслідування. По надуманих звинуваченнях кримінальне переслідування здійснюється щодо депутатів від «ЄС» – П.Порошенка (відкрито вже під 60 різних абсурдних проваджень), С.Федини, Марусі Звіробій, Т.Чорновол, В.Вятровича, В.Омеляна та інших.

У 2020 році з відставкою очільника ДБР Р.Труби команда Зеленського мала можливість «відіграти» ситуацію, припинити кримінальне переслідування П.Порошенка. Але з різних причин – ненависть некомпетентного Зеленського до Порошенка, бажання росту рейтингу, російський вплив тощо – команда Зеленського продовжила абсолютно безперспективну лінію боротьби з П.Порошенком.

У 2020 році до кримінального переслідування П.Порошенка було долучено Службу безпеки України. СБУ у 2020 році відкрила проти П’ятого Президента України П.Порошенка 15 нових кримінальних проваджень.

Найбільше заяв до прокуратури з вимогою відкрити кримінальні провадження надіслав екс-чиновник Адміністрації президента Януковича А.Портнов. Серед заявників також Нестор Шуфрич і Андрій Деркач – відомі проросійські політики.

У травні 2020 року ДБР сфабрикувало ще одну дуже «дзвінку» справу: Порошенко був викликаний на допит у Держбюро розслідувань щодо переміщення через митний кордон України нібито з приховуванням від митного контролю 43 картин. Доля цього провадження виявилась такою як і інших, але ДБР зробили свою роботу настільки топорно, наскільки й видовищно – з штурмом музею Гончара, з маски-шоу.

Упередженість влади у продукуванні кримінальних проваджень проти Порошенка є настільки очевидною, що з цього приводу була навіть спільна заява голови делегації Європарламенту у парламентському комітеті асоціації Україна-ЄС Вітольда Ващиковського, голови делегації Європарламенту в парламентській асамблеї ЄВРОНЕСТ Андрюса Кубілюса і віцеголови делегації Європарламенту у парламентському комітеті асоціації Україна-ЄС Траяна Бесеску. У якій владу застерегли «від його (П.Порошенка) переслідування з метою політичної боротьби».

Справа Т. Чорновол

У квітні 2020 року Печерський суд Києва відправив ексдепутатку Верховної Ради Тетяну Чорновол під цілодобовий домашній арешт за «майданівську» справу. Чорновол звинувачували “в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині” – йдеться про пожежу в офісі Партії регіонів 18 лютого 2014 року. 15 грудня 2020 року Тетяні Чорновол вручили обвинувачення в умисному вбивстві. Майданівці Т.Чорновіл, яку по звірячому побили на бориспільській трасі під час Майдану, сьогодні «шиють» довічне ув’язнення.

Справа А. Антоненка, Ю. Кузьменко, Я. Дугарь

12 грудня Зеленський на брифінгу за участю міністра Авакова і Генпрокурора Рябошапки взяв на себе роль судді і оголосив українського патріота Андрія Антоненка, автора гімну ССО «Тихо прийшов, тихо пішов», волонтера АТО, дитячого хірурга Юлію Кузьменко, волонтера і бійця АТО-ООС Яну Дугарь «імовірними вбивцями» журналіста Павла Шеремета: «Ймовірні вбивці сьогодні були затримані. Дуже багато відповідей, слава Богу, ми сьогодні отримали. Але є ще одне питання, хто замовник. Я впевнений, що на це питання знайдеться відповідь наступного разу. Я дуже хочу вірити, що це буде остання зустріч з приводу цієї дуже гучної справи, третя».

Попри таку впевненість Зеленського, справу до суду у 2020 році передавали дуже важко, з відтермінуванням. Через півтора місяці після оголошення Зеленським вбивцями трьох українських патріотів 29 січня 2020 року прокурор у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета Сергій Зузака повідомив, що трьом підозрюваним та їхнім захисникам передали для ознайомлення прохання слідчих, які вели цю справу, до Офісу генпрокурора продовжити терміни досудового слідства до червня 2020 року.

Юлія Кузьменко на сьогодні – під цілодобовим домашнім арештом, Яна Дугарь – під особистим зобов’язанням та грошовою заставою 168 тисяч гривень.

Імунітет Портнова

У той самий час Національна поліція закрила кримінальне провадження «у зв’язку з відсутністю складу злочину» проти одіозного чиновника часів Януковича Андрія Портнова, який раніше публічно погрожував редакції програми журналістських розслідувань «Схеми» й оприлюднив детальні персональні дані водіїв програми.

Печерський районний суд у серпні відмовив водію знімальної групи «Схем» Б.Мазуру у задоволенні позову про захист права на приватність і відхилив прохання зобов’язати Портнова видалити з публічного простору його персональні дані. Окрім відмови у позові, суддя також постановила стягнути з водія «Схем» витрати Портнова на адвокатів у розмірі 52 500 гривень. 14 грудня Апеляційний суд міста Києва відмовив у задоволенні апеляційної скарги водія «Схем» Бориса Мазура на рішення Печерського суд. До слова: автомобіль Мазура спалили.

НАСТУП НА КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Політика розмивання української ідентичності

Аналіз дій чинної влади дає всі підстави говорити про те, що магістральним напрямком гуманітарної політики «командаи Зеленського» є розмивання національної ідентичності, основні тези якого були викладені В.Зеленським у в інтерв’ю для газети The Times of Israel та його новорічному привітанні.

Дійснейленд на Хортиці, який пропонував створити Зеленський іноземним інвесторам в своєму інтерв’ю каналу “1+1”, – квінтесенція ставлення нової влади до української мови та культури.

Відбувається повернення до (мало)російського порядку денного і естетики. Відбувається маргіналізація української мови, зведення її до рівня «сільської», «комічної» тощо.

Мовний простір знову набуває ознак постколоніального, де імперська мова домінує в усіх сферах – передусім в кіно, на телебаченні, у друковах ЗМІ.

Після своє перемоги на виборах Володимир Зеленський заявив, що після вступу на посаду проаналізує закон про українську мову на предмет дотримання усіх прав громадян.

Потім неодноразово, зокрема у кінці серпня 2019 року, натякав на необхідність перегляду Закону про функціонування української мови.

Логічним продовження, вочевидь, стало те, що 10 грудня 2019 р. нардеп від “Слуги народу” Максим Бужанський вніс, що вніс до Верховної Ради законопроєкт про скасування закону про державну мову, прийнятий у 2019 році.

Під час прес-марафону на фуд-корті Зеленський також зробив низку шокуючих заяв:

“Про що у вас болить? Моя ідеологія дуже проста – закінчити війну і підняти економіку, повернути сюди людей. В цій моїй ідеології я навіть не говорю зараз про Інститут національної пам’яті. Всі люди, напрямки, законопроєкти, все, що відбувається, що може розколювати країну, на це ми повинні реагувати і змінювати”.

Ви пам’ятаєте, що з мовного питання почався Донбас? Навіщо зараз у нашій країні, яку ми хочемо об’єднати, підіймаємо за цим столом, за яким образно нічого їсти, люди від’їжджають в інші країни, в нас іде війна, люди сидять в окопах з різними мовами, навіщо ми підіймаємо це питання?

В «історичному екскурсі» промови президента України Зеленського з нагоди Дня Незалежності 2019 р. вперше з 1992-го року не було згадано про жоден з епізодів історичного протистояння з Росією.

Промова глави держави з нагоди 28-ї річниці Незалежності виглядає не просто як спроба «обійти» усі гострі кути в історичній сфері, але й концептуально підкреслити/виопуклити ті епізоди, де Україна була, в той чи той спосіб, «разом» з Росією. Згадуються «неконфліктні» для Росії постаті на кшталт Б.Хмельницького, отамана Сірка, С.Корольова тощо.

Це така своєрідна «Формула української історії» від Зеленського, яка позитивно сприймається аудиторією серіалів «Свати» та «Слуга народу».

Президент “не бачить проблеми” у наданні російській спецстатусу в регіонах, частина яких окупована Росією.

Раніше подібну позицію висловив екс-голова Офісу президента Андрій Богдан, від якої у команді Зе раніше відхрещувалися як від «особистої, а не позиції партії і влади».

Такі ж настрої й властиві безпосередньому оточенню Зеленського.

Як і за часів режиму Януковича, мовно-культурна сфера перетворюється на один із ключових напрямків наступу на українську ідентичність, яка заважає перетворенню України на Малоросію. Своїми діями команда Зеленського робить усе, щоб виконати завдання із знищення української мови та підготовки України до поглинання Росією в культурній сфері.

Прямим свідченням реалізації політики розмивання української ідентичності, є системне розставляння підконтрольних владі маріонеток для знищення медіа- і мовного простору, українських кіно і музики. Ми бачимо, що всі кадрові призначення у сфері культури носять суто політичний характер, не мають жодного стосунку до конкурсного відбору, а також супроводжуються гучними скандалами. Складається враження, що непрофесійність, некомпетентність є головними критеріями при відборі кандидатур.

Культура поставлена на межу виживання

Прикриваючись необхідністю боротьби з коронавірусом, уряд України оголосив значні урізання державного фінансування мистецтв і культури, нанісши руйнівний удар по чотирьох ключових культурних інституціях України: Українському культурному фонду, Українському інституту книги, Держкіно та Українському інституту. Урізання становило близько 70-75% від раніше затверджених річних бюджетів цих організацій.

Гравці креативної індустрії були обурені тим фактом, що ані з ними, ані з пов’язаними міністерствами, як-от Мінкультом і МЗС, навіть не порадилися щодо запропонованих урізань. Не було зроблено практично ніяких спроб розподілити урізання більш рівномірно поміж різними міністерствами чи іншими державними закладами. Наприклад, фінансування Офісу Президента, парламенту, силових структур залишилося практично без змін (-1-3% або й +2%).

Надзвичайне скорочення фінансування культурної галузі ставлять під загрозу не тільки її розвиток, але навіть саме виживання.

Натомість планується ще одна велика афера на кшталт «Великого крадівництва» – тепер «Велика реставрація». Ще один проект для розкрадання бюджетних коштів. За три роки в рамках цієї програми планується відреставрувати і добудувати близько 150 культурних пам’яток у всіх регіонах. Йдеться про реставрацію: Національної філармонії у Києві, у Львівській області – проведення реставрації Підгорецького замку, в Миколаївській області – реставрація пам’ятки національного значення – Миколаївської астрономічної обсерваторії, в Харківській області – Національного літературного меморіального музею ім. Сковороди, в Одеській області – реставрація обласної філармонії, у Волинській області – замку Радзивіллів та інших об’єктів. Ткаченко додав, що вже почався ремонт Національного художнього музею у Києві і Одеського замку в Одеській області.

І на все про все в цьому році витратять 2 мільярди гривень. Сума значна. Але якщо її розподілити на 150 об’єктів, то грошей може не вистачити на віть на проекту документацію. Особливо, якщо їх красти такими ж темпами, як і на «Великому будівництві» – 40% відкатів.

Почалися гоніння на ключові нові інституції в сфері української культури – Український культурний фонд (УКФ) та Український інститут книги (УІК).

Керівниця Українського культурного фонду Юлія Федів заявила, що вирішила не брати участі в черговому конкурсі на посаду виконавчого директора УКФ.

Не подаватиметься на наступний термін і колишній директор Національного центру Олександра Довженка І.Козленко. Основною причиною негавтиних процесів у культурній сфері за часів Зеленського він називає конфлікт між тими, хто розглядає культуру передусім як розвагу та спосіб заробітку – й тими, хто просуває культуру як засіб дискусії та покращення суспільства.

Влада продовжує блокування розвитку ПЦУ

З утворенням канонічної української церкви 15 грудня 2018 року до ПЦУ почали масово переходити громади Московського патріархату. З часу Об’єднавчого собору і отримання Томоса українською церквою за півроку (до травня 2019 року, коли президентом був П.Порошенко) було здійснено перехід до ПЦУ або було оголошено про його початок 531 громадою Московського патріархату.

Все змінилося при президентові Зеленському. Майже за рік (з травня 2019 до середини квітня 2020 рік) до ПЦУ перейшло лише 20 громад. У липні 2020 року митрополит Епіфаній заявив, що до складу ПЦУ перейшло близько 600 громад. Це найкраща ілюстрація зупинки процесу створення української канонічної церкви.

Влада не лише заблокувала процес юридичного оформлення нових громад ПЦУ. Влада Зеленського зробила все, щоб заблокувати виконання закону по перейменування УПЦ МП. 7 грудня 2018 року набув чинності закон №5309, згідно з яким, релігійна організація (об’єднання), яка є частиною іншої структури, керівний центр якої знаходиться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та тимчасово окупувала територію України, зобов’язана у своїй повній назві відображати відповідну приналежність. У 2020 році при підтримці команди Зеленського УПЦ МП через суди продовжувала блокувати перейменування церкви з вказівкою по належність до російського патріархату.

До недавнього часу за прямим сприянням Зеленського вся релігійна політика в державі була зосереджена в руках першого заступника глави Офісу Сергія Трофімова. Він – особистий друг митрополита РПЦ в Україні Онуфрія. Трофімов, будучи на посаді в ОПУ, робив відверті заяви проти української церкви. До прикладу, Трофімов сказав, що попередньою владою стосовно релігії «обраний був лукавий вектор», «і просто дискредитувалися дії мільйонів віруючих українців». Йшлося, звичайно, про заходи з отримання Томоса і створення ПЦУ.

У 2020 році було вжито найганебнішого з радянських часів кримінального переслідування за створення ПЦУ. Влітку 2020 року Державне бюро розслідувань за заявою одіозного Добкіна відкрило кримінальне провадження у справі про «незаконні дії вищих посадовців, які вчинили діяння, спрямовані на розпалювання міжрелігійної ворожнечі при створенні ПЦУ».

У Зеленського продовжують обслуговувати «хотєлкі» РПЦ на шкоду українським національним інтересам

Зокрема, лише протягом останніх кількох днів відбулися дві показові події, які засвідчили, що вплив РПЦ на чинну українську владу не завершився з відставкою відомого лобіста її інтересів в ОП Сергія Трофімова.

Наприклад, з незрозумілих причин саме було виключено із санаційного списку в Україні громадян Росії Олексія та Дмитра Ананьєва, які були внесені до нього ще у 2019 році за часів президентства Петра Порошенка. За інформацією ЗМІ вони є великими спонсорами Російської православної церкви і саме завдяки цьому могли отримати індульгенцію від Зеленського.

Тим більше, що такий крок на користь РПЦ став непоодиноким. Він відбувся майже синхронно із черговим рішенням Шевченківського районного суду Києва, який зобов’язав ДБР відновити кримінальне провадження за фактом «розпалювання міжконфесійної ворожнечі» Петром Порошенко під час отримання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні.

При цьому чинна влада демонструє цілковиту пасивність не лише у захисті Православної церкви України на окупованих РФ територіях, але й навіть на цілком контрольованій нею території. Вона не лише не захищає, але й фактично заохочує цькування і переслідування священників ПЦУ.

Наприклад у Сараті Одеської області місцева єпархія УПЦ Московського патріархату продовжує впродовж усіх двох років президентства Володимира Зеленського безкарно цькувати священника і настоятеля Свято-Покровському храму Сарати Владислава Шимана, бо той перейшов до Православної церкви України.

Усе це свідчить, що президент, який до свого обрання на посаду цинічно називав Томос про автокефалію «термосом» та насміхався із політики відстоювання національних інтересів в церковно-релігійній сфері, не змінив своїх пріоритетів і після посідання посади глави держави. А його колишні партнери по шоу-бізнесу, які потім займали ключові посади в Офісі президента чи СБУ, ніколи навіть публічно не приховували своїх симпатій саме щодо Російської православної церкви і ворожості до Української.

У телепросторі продовжує скорочуватись частка української мови

За даними моніторингу «Простору свободи», частка української мови у прайм-тайм шести провідних телеканалів, яка почала знижуватися ще у 2019 році, у 2020 році вперше за останні роки стала меншою, аніж російської. У жовтні 2020 впала частка української мови скоротилась до 41%, натомість суто російськомовні програми становили 46%. Телеканали все більше нав’язують суспільству російську мову, ігноруючи або обходячи норми закону про телебачення і радіомовлення.

У своєму звіті активісти «Простору свободи» відзначають, що після відставки у березні 2020 року Кабінету Міністрів Олексія Гончарука і зміни керівництва Офісу Президента стала відчутною непублічна, але активна підтримка небезпечних ініціатив з скорочення використання української мови в освіті на найвищому рівні. Особливо активно партія влади СН просували законопроєкт Максима Бужанського №2362. Цей проєкт передбачав внесення змін до законів про мову і про освіту, які передбачали не лише зрив переходу з 1 вересня 2020 року майже 200 тисяч школярів на українську мову навчання, «але і створення законодавчих передумов для тотальної русифікації шкільної освіти». Варто зазначити, що це була дійсно не позиція одного Бужанського. У липні 2020 року на Погоджувальній раді наполягав на включенні до порядку денного засідання Верховної Ради законопроєкту № 2362 голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко.

Джерело

Автор

Тверезо

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
				1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30