Ми переможемо, коли будемо пам’ятати про Крути як про нашу перемогу (фото, відео)
«Вони, – писав В’ячеслав Чорновіл, – були зовсім юні… Але в грудях кожного з них билося серце Мужа, який обороняє Матір від лютого ворога».
29 січня 1918 року, незабаром після проголошення незалежності Української Народної Республіки, українські студенти та гімназисти старших класів разом із вояками УНР об’єдналися і на кілька днів зупинили просування на Київ московсько-більшовицької орди.
Сьогодні, 103 роки потому, ми згадуємо і вшановуємо їхній подвиг.
Бій під Крутами – одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» Росії проти України. Але Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце.
Аналізуючи події сторічної давнини, згадую мудрі слова В’ячеслава Чорновола, які не втрачають актуальності:
«Можливо, для українських патріотів Грушевського, Винниченка події в Крутах уперше явили жахливу правду про комунізм і соціалізм. Можливо, тоді українські соціал-демократи, есери, монархісти, незалежники бодай на мить усвідомили, чим окошаться міжусобні конфлікти та загравання з комунізмом для України й для них самих. Це урок, дорогі мої, й нам, сьогоднішнім, це докір нашим демократам – роз’єднаним, непоступливим, осілим по партійних хуторах та хутірцях. Це пересторога тим, хто нині впритул не бачить загрози реваншу, натомість скеровує свій бійцівський запал проти недавніх однодумців».
Тоді молоді захисники УНР, не вагаючись, віддали життя за свободу та незалежність рідної землі. Зараз, більш ніж сторіччя потому, тисячі нових героїв продовжують боротьбу за Україну проти московського поневолення.
Вічна слава кожному з них.
Слава Україні!
* * *
Сьогодні святий день для кожного українця — ми вшановуємо подвиг Героїв Крут. Для нас важливо бути тут, на Аскольдовій могилі. Ми згадуємо світлих та молодих хлопців, які дали бій російському агресору у 1918 році, тоді, коли ситуація була майже безнадійною. На їхньому досвіді покоління українських воїнів вчаться, як потрібно боронити Україну.
Як у 1918, так і у 2014 році перед добровольцями стояв вибір: піти на фронт або ховатися від повісток. Чи казати, що воювати не треба, а треба «просто перестати стріляти» і віддати Україну ворогу.
Вдячний тим українцям, які у 2014 році та зараз стали на захист нашої землі проти російської навали, своєю працею сприяли відродженню Української Держави. Дякую тим, хто протистоїть не лише зовнішньому ворогу, але і спробам розхитати нас зсередини. Хто не вмикає телеканали, які лише географічно називаються українськими, а насправді проводять політику країни-агресора.
Ми братимемо приклад із Героїв Крут, які надихають любити Україну.
Слава Україні! Героям Слава!
* * *
Завжди важливо пам‘ятати, що ти є українець. Не за національністю. Ти можеш бути українцем, росіянином, кримським татарином, болгаром, румуном, але в серці мати Україну. Тому сьогодні наша команда Європейської Солідарності тут, на Аскольдовій могилі.
Звідси ми поїдемо у Верховну Раду боронити Україну від повзучої капітуляції, куди штовхають нашу державу. Боротися за те, щоб відновити рух до Європейського Союзу та НАТО. За те, щоб скористатися тими можливостями, які зараз дає 2021 рік: наша співпраця із новою американською адміністрацією, відновлення євроатлантичного і трансатлантичного співробітництва. Отримання для ЗСУ допомоги, не зважаючи на те, що діюча українська влада вперше за 7 років скоротила видатки на Армію і збільшила видатки на СБУ, прокуратуру, ДБР.
Ми станемо на захист України та українства, пам’ятаючи Героїв Крут, які нас надихають ще більше любити Україну.
Пам‘ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991. Але тоді та протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути.
Для більшої драматизації суттєво завищувалася кількість українських втрат, понижувався їхній вік. Відтак згадування цієї події перетворилося в плач і розпач від чергової поразки. Такий підхід далекий не лише від об‘єктивної історичної оцінки того, що сталося під станцією Крути 29 січня 1918 року, але й від справжнього вшанування пам‘яті учасників цих подій.
Важко здобуту ціною вояцьких життів перемогу знецінюють називаючи поразкою. Загибель у бою близько сотні українських вояків – це трагедія. Але втричі більша кількість ворожих втрат заперечує тезу про поразку. Особливо якщо врахувати, що співвідношення сил учасників бою майже 1 до 10 не на користь українців.
Більшовики зуміли продовжити свій наступ на Київ лише через чотири дні. Для проголошеної лише кілька днів тому незалежної Української Народної Республіки це були визначальні чотири дні, які дозволили їй отримати міжнародне визнання та військову допомогу. Незабаром після цього більшовиків вигнано далі на схід. Так, через рік вони знову повернулися, але знов не назавжди.
Війна з Росією царською, більшовицькою, путінською триває досі. На жаль, досі на українській землі. Але нині вже за сотні кілометрів від Києва. В цій війні ми перемагаємо, бо нині Росії протистоїть не кілька сотень добровольців, а багатотисячна і високопрофесійна українська армія. На боці України не кілька держав, що визнали її у 1918, а практично весь цивілізований світ, який засуджує російську агресію.
Ми перемагаємо, бо не забули про бій 29 січня 1918 року. Про Крути пам‘ятали в Українській повстанській армії, де це ім‘я присвоїли одному з військових формувань на Волині. Про Крути пам‘ятають у сучасній армії, де цим іменем названо військовий ліцей у Львові та військовий інститут у Києві.
Ми переможемо, коли будемо пам‘ятати про Крути як про нашу перемогу.
Крути. Диявол в деталях. Істина – теж.
ЯК НЕ ТРЕБА:
Влада кинула «сонечок» в зиму із гвинтівкою «одна_на_трьох» і піввареника на сухпай. Якісь дяді в Києві не змогли організувати оборону і прикрилися дітьми, що встали з-за парт і усі полягли за Україну. Бідні ми нещасні люди, чий цвіт нації вкриває сніг безвиході та туги. Молебень. Усі ридають. Особливо емоційні обертаються простирадлами і заздалегідь повзуть на кладовище, бо ж життя – то непозбувна бентега. Ми теж всі умрьом, опір не має сенсу. Усі співають тужливих пісень.
ЯК ТРЕБА:
Бій під Крутами був успішним – українські сили в меншості змогли якісно організувати оборону позицій. Були правильно розставлені кулемети, була правильно задіяна гармата. Перед переважаючими силами московитів українські сили мали МЕНШЕ втрат, спромоглися протриматися визначений час (виконати поставлену задачу) і організовано відійшли (коли тримати станцію надалі більше не було сенсу). Відхід був із евакуацією поранених і зброї та знищенням залізниці та мостів, щоб ще більше затримати переважаючі сили ворога.
Станцію захищали не діти, а цілком собі молоді чоловіки (до слова, «юнак» слово не про вік, це тогочасне військове звання, що є еквівалентом курсанта, просто тоді відмовилися від імперського «юнкера» і запровадили свій еквівалент), які за віком співставні з курсантами військових вишів, тобто це цілком свідомі викликів і загроз дорослі люди.
Сили українські були строкаті складом – старші віком також були. І точно вони були не самі по собі, а під керівництвом досвідчених командирів. Сам Аверкій Гончаренко згодом писав:
«твердження тих авторів, що наша молодь там була без проводу, є неправдивими».
І головне – бій під Крутами ВИГРАВ українській владі найдорожче – ЧАС. Час на придушення заколоту росіян-більшовиків на Арсеналі, час на укладання миру в Бересті. Тобто не трунська туга, а слава і героїка. Не фатальність обставин, а усвідомлення дії і виклик загрозам.
Головний міф – молоді полягли, а могли б… Треба пам’ятати, раніше дорослішали швидше і рівень дорослості у 16-18 річних (наприклад) 100 років тому і зараз – різний. Не міряйте зрілість вчинків людей, які в минулому взяли зброю і пішли в бій, мірилами сучасних хіпстерів і домашніх хом’яків-тік-токерів. Воїни дорослішають рано.
Кондотьєр Франческо Сфорца став професійно займатися воєнною справою у 18 років. Едуард, принц Уельський (Чорний Принц), на чолі англійського війська (!) розбив переважаючі сили французів в битві при Пуатьє (1356) в 26 років. Оверкій Гончаренко (той, хто керував обороною під Крутами) в 22 роки ВЖЕ закінчив Чугуївське військове училище і згодом пройшов Першу Світову. Петро Дяченко в 19 років потрапляє у вир Першої Світової війни, а коли його Чорні Запорожці громили московита під час кримського походу Болбочана, Дяченкові було АЖ… 23 роки.
В нинішніх Третіх Визвольних Змаганнях (російсько-українська війна 2014 – … р.р.) юних, які свідомо взяли до рук зброю, також не бракує і серед живих, і серед загиблих. І вік не робив їх ані безпорадними, ані безвольними.
Тужливий, зневажливий, поблажливо зверхній тон опису подій під Крутами московити почали практикувати одразу з окупацією України. Це технологія нівелювання здобутків – дегероїзація. Мета – щоб ті, хто лишилися живими, розчарувалися в боротьбі, опустили руки і обрали підкорення замість звитяги. Імперія це практикувала і тоді, і тепер. Ті, хто ведуться на такий наратив, свідомо чи ні стають зброєю Московщини проти Української державності.
Думайте.
Більше ста років тому лише невеликий підрозділ українців дав бій московській армії під Крутами, бо переважній більшості населення було “какая разніца”, в результаті чого Українська Держава зникла, а населення потрапило під червоне ярмо.
Проте саме той нерівний бій став символом боротьби за Україну, а його учасники героями, які не вмирають.
Завдяки таким, як вони, і наше покоління все ще має шанс на повноцінну країну, а не малоросію, тим більше, що ми пережили свій 1918 рік – битву на Майдані та вторгнення Росії на Донбас, і ми цей бій програти не маємо права.
Треба закінчити те, що розпочали ті хлопці під Крутами на відміну від нас в безнадійних умовах, не за себе, а за майбутнє України, за що їм вічна слава.
29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
Бій під Крутами – це локальна битва, що мала велике геополітичне значення.
Успішна оборонна операція українських добровольців змогла стримати на декілька днів наступ переважаючих сил ворога. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного Союзу, що означав визнання самостійної УНР суб’єктом міжнародних відносин.
Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива, а сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України.
“Сьогодні ми можемо пишатися тим, що збиратися 29 січня у Крутах, – вже усталена традиція. Вона показує тяглість нашої державності і традицій вшанування пам’яті. Окреме значення ця пам’ятна дата має для наших військових, які зараз тримають оборону перед схожими екзистенційними викликами, коли Україна відстоює свій суверенітет, але також – своє право на власну ідентичність, вибір свого шляху, вільний розвиток. Людяне пам’ятання, коли ми докладаємо зусиль, щоб приїхати в Крути й віддати шану, згадати їхні імена, впорядкувати місця пам’яті, дослідити та реконструювати події, важливе не тільки й не стільки для героїв минулого. Воно важливе для нас із вами. Тому що з одного боку формує нас як політичну націю, а з іншого – показує, хто ми, що для нас має значення, як ми здатні пам’ятати своїх героїв. Адже усвідомлена, жива і чесна пам’ять – це теж про цивілізаційний вибір”, – зазначив перший заступник голови УІНП Максим Ярмистий.
Нагадаємо, що 29 січня о 12:00 відкривається виставка «Українська революція 1917-1921: регіональний вимір».
Також радимо вам прочитати інтерв’ю співробітника УІНП Ярослава Файзуліна, присвячене тематиці бою під Крутами.
Історична довідка та інші тематичні матеріали, присвячені бою під Крутами.
Фото: робота офіцера Армії УНР, художника Леоніда Перфецького “Оборона студентським куренем залізничної станції Крути, 29 січня 1918 року”, акварель. Джерело: мистецький альманах “Артес”
Постер на заставці © Нікіта Тітов
