Ненависть, емоції, страх. Як російська деза торік використала події в Україні та підлаштувалася під ковід
Ця стаття — підсумок моніторингу російської дези незалежним виданням ТЕКСТИ.org.ua. Хоч екстраординарні події 2020-го року несподівано підкинули кремлівським брехунам козирі емоційності та страху, їхні звичні прийоми й цілі мало змінились.
Автори: Надія Романенко, Петро Боднар, Юлія Дукач.
Головна мета російської дези — послабити ворога, тобто нас, підірвати нашу здатність чинити опір і відстоювати незалежність. Для цього українцям, які вважають Росію агресором, поширюють тези, що знижують довіру до співгромадян та інституцій української держави, а (про)російську аудиторію заливають мовою ворожнечі щодо українців. У цих текстах наші північні сусіди не приховують, що хочуть нас вбивати, що вони неодноразово і робили протягом минулого століття. Ось одна із сотень подібних цитат, які ми бачили торік: «А вся та нечисть, которая уже тридцать лет морочит голову украинцам… — вся эта нечисть заслуживает только того, чтобы их нечестивые тушки болтались на фонарях Крещатика».
В їхній картині світу українці — це ті, хто просто живе «на Україні», перебуваючи в російському культурному просторі, а всім іншим потрібно висіти «на фонарях Крещатика».
Усе, що пов’язано з українською ідентичністю: мова, етноодяг, державний гімн, національні страви тощо зображують як неотесане, нечисте та ультрарадикальне, а самих українців — як дурних жорстоких дикунів:
«Тогда как «мирные» вышиваночники и всякие там девы в веночках — и есть те самые «берегини»-нацистки, готовящие в свободное от «мира» время коктейли Молотова не куражу ради, а с конкретной целью — убивать».
«С порога извинюсь перед обезьянами за то, что буду сравнивать их с дикарями-скакуасами [відсилка на забаву-стрибання у перші дні Майдану, коли так грілися і веселилися — ред.], выбравшими свой «особый украинский» метод борьбы с эпидемией».
Такі висловлювання не можна публікувати на провідних проросійських медіа, які виходять в Україні чи Росії, однак ними рясніють маргінальні російські націоналістичні сайти та видання, спрямовані на жителів окупованих територій. Мета таких емоційно накручених публікацій — поповнення лав російських гібридних військ на Донбасі. В теорії накручений і злий від бідності та безробіття споживач такої інформації має рознервуватися, записатися в «армію Л/ДНР» (де зарплата трохи вища, ніж на місцевих роботах), взяти зброю в руки і піти вбивати. Без жалю, адже українців показують «дикунами-фашистами», нелюдами. Ця ненависть просочується в усі теми дезінформації, навіть якщо прямо не згадують «нечестивые тушки … на фонарях Крещатика».
Ложка правди в діжці брехні
Дезінформація, спрямована на нейтрально або проукраїнськи налаштованих громадян, більше прив’язана до реальності. Найчастіше бачимо перебільшення негативних тенденцій, використання внутрішніх протиріч та зміни трактування певних подій.
Наприклад, просування російської вакцини від ковіду (яка не пройшла всі етапи випробувань і для виробництва якої немає достатніх потужностей — ред.) використовує здоровий страх перед вірусом та бажання закінчити епідемію в країні. Справді, український уряд досить невдало вів переговори про закупівлю вакцини у провідних виробників, і зараз, коли більшість сусідів України почали вакцинацію, у нас нічим її робити.
На цьому ґрунті російські дезінформаційні війська поширюють тезу, що РФ хоче надати вакцину Україні, бо Росія не ворог, а друг. А справжнім супостатом є Захід, Америка, Сорос, МВФ, котрі нав’язали Україні «зовнішнє управління». (Тут знову нагадаємо про брак потужностей для виробництва «Спутник V», а також про відсутність вакцинації у самій Росії).
Подібним чином просувають тезу про «країну-провал» (це Україна) і «зубожіння» населення, використовуючи як аргумент будь-які внутрішні проблеми. Тут тонка межа: нас не раз запитували українські журналісти, коли ми називали певне твердження російською дезою: «А хіба це неправда?»
І хоча межа між дезінформацією та обґрунтованою критикою дуже тонка, її можна визначити. Ознака дези — саме трактування подій та узагальнення. Коли журналісти показують, як олігархи заробляють на підвищенні тарифів, і розкопують махінації — це критика. Натомість висновок, що зростання тарифів зупинить лише відновлення співпраці з Росією — дезінформація. Так само, як і пояснення економічних проблем тим, що в нас відбувся Майдан в 2013–2014 роках.
Нескінченні розмірковування про «розвал країни» через децентралізацію або «розпродаж країни» через відкриття ринку землі — це теж деза.
Наявність правдивих елементів маскує дезінформацію та збільшує шанси, що у неї повірять і поширюватимуть. Не дивно, що російські принципи поширення дези передбачають глибоке вивчення противника саме для того, щоб грати на його проблемах, роздувати їх і радикалізувати дискусію навколо них. Особливо вдало розходиться деза, якщо питання викликає емоції.
Догори дриґом
Інша поширена тактика продукування дезінформації — створити контрнаратив, в якому чорне — це біле, а біле — чорне.
В історії із землею чи децентралізацією ми бачимо й інший прийом — як позитивні зрушення у житті країни, котрі мали б надихати і викликати гордість за свою країну, подаються як абсолютне зло. Це особливо добре видно на децентралізації, адже її результати — більше грошей місцевим бюджетам — бачать багато мешканців міст і сіл, але їм вливають у вуха тисячі «коментарів експертів», що це дуже погано.
У випадку з відкриттям ринку землі використали схожу тактику. Можливість продавати є реалізацією права власності, тобто ринок землі укріплює власність громадян на землю через розширення можливостей розпоряджатися нею. Проте дезінформатори трактували ринок землі як «Украина продана: чернозем пойдет с молотка», прямо ігноруючи факти. Такі тези підтримували не лише (про)російські дезінформатори, а й українські політики, які виступали проти права на продаж землі. Таким чином наратив виходив за межі каналів Медведчука та проросійських сайтів.
Щодо війни, то можна прочитати таке:
«Бездействие на украинском направлении предоставляет киевскому режиму главные ресурсы — уверенность и время, необходимые для разворачивания полномасштабной пропагандистской, разведывательной и террористической деятельности против Российской Федерации».
Тобто автор цитати не виправдовується, що «їх там нєт». Навпаки, у нього вже є причина для нападу Росії на Україну, бо ми, українці, «самі винні». Суть прийому полягає в тому, щоб неочікувано і радикально змінити місцями об’єкт і суб’єкт агресії.
Або змінити героїв та злодіїв місцями, як сталося з білоруськими протестами. Мітинги обурених фальсифікаціями білорусів, які викликають захват в усіх людей з нормальними етичними орієнтирами, російська дезінформація називає спровокованим ззовні «переворотом», а замість місцевих громадян там опиняються «українські радикали» (про це нижче).
Далі на прикладі минулорічних тем дезінформації розгляньмо, як використовували прийоми змішування правди з брехнею та радикальної підміни понять.
Вакцина: «Судьба России — помогать человечеству и спасать его во время различных бед»
Дезінформація ставить під сумнів саме існування України як незалежної держави, водночас просуваючи тези про велич Росії. Прямо так і заявляють:
Росія єдина у всьому світі «в переговорах и процессах, связанных с посткризисным переделом мира, будет готова взять на себя ответственность за эту странную, постоянно кризисную Украину, которая связана с революциями, дерибаном и т.д.»,
а ще: «Хотелось бы, чтобы коронавирус привел к гибели украинского государства».
У першому півріччі велич Росії демонстрували, засипаючи повідомленнями про гуманітарну допомогу Італії (хоча насправді це була розвідувальна операція), низький рівень захворюваності (відверта брехня) та нібито ідеальну медицину (це вже навіть не смішно, але дехто вірить).
Коли світові компанії наблизилися до фінальної стадії випробування вакцини, у Кремлі вирішили скористатися моментом і заявили, що в них вакцина вже є. До речі, «Спутник V» зовсім не випадкова назва. Запуск першого супутника в космос, як і апарата із першим космонавтом та переважна більшість інших космічних рекордів СРСР відбулися за однаковою моделлю: знаючи про плани США, СРСР у 60-ті роки намагалася за будь-яку ціну зробити те саме, але трохи раніше. Вся радянська космічна програма почалася після того, як у СРСР дізналися про плани США вивести перший літальний апарат на орбіту Землі. Як завжди, до людей ставилися як до витратного матеріалу: коли у США підготовка до першого польоту одразу двох астронавтів вийшла на фінішну пряму, у СРСР запустили свій апарат, проте прибрали дублюючі системи, чим зробити його набагато небезпечнішим для пілотів, ніж американський аналог. Про це докладно можна прочитати у книжці «Радянський космічний блеф».
І от вже російські пропагандисти слідом за Путіним називають «Спутник V» першою в світі вакциною проти коронавірусу. Все це просували поруч із текстами про передбачений Вангою коронавірус та порятунок світу Росією:
«Россия-матушка, Россия соберёт всех под своё крыло. Россия всем поможет».
А вже від моменту «появи» вакцини коронавірусний дискурс остаточно звужується до двох основних тез:
Перша — російська вакцина єдина, що здатна врятувати Україну. Це логічне продовження тези про смерть української медицини. Її ж активно підтримує і відтворює Медведчук, його партія, медіа та псевдоексперти. Водночас повністю нехтують швидкістю виробництва вакцини, кількістю населення самої Росії і невтішною епідемічною ситуації на її території. Нещодавно вони запустили фейк (розбір тут) про начебто можливість запуску виробництва російської вакцини в Харкові невеличкою місцевою фармкомпанією.
Виглядає так, ніби Медведчук про все домовився, треба просто вийти з-під контролю США, купити вакцину, щепити населення, виробити ще на продаж іншим країнам, і настане щастя та економічний добробут.
Друга теза — світова змова проти Росії. З одного боку — зарубіжні фармкомпанії, які «намерены получить сверхприбыли, заставив весь мир покупать их вакцину от коронавируса, используя для этого методы шантажа и недобросовестной конкуренции». Тут-таки відтворюються фейки про побічні ефекти, спотворюється інформація про загиблих, висміюється занизька температура зберігання. Тут же — один із улюблених образів Росії як жертви, що дає їй право «захищатись».
Цей образ до блиску відпрацьований на темах протистояння з НАТО та «вимушеної потреби» для Росії захищати свої кордони за допомогою військового вторгнення в Україну.
Як і завжди, сигнал «вороги навколо» має викликати емоції і страх та заглушити голоси тих, хто сумнівається, що російська вакцина справді може когось врятувати.
Також образ «Росії-жертви» постає як пропагандистська альтернатива конкуренції на ринку вакцин, зводячи ринкові механізми до конспірології:
«Запад использует пандемию, чтобы помешать развитию России» або «цель Запада — как раз не дать нам возможность сформировать внешние благоприятные условия для внутреннего развития России».
Обидві тези підкріплюють звичними методами — залякують усіх українськими націоналістами, акцентують на «постійній економічній кризі» в Україні та проблемах у сфері охорони здоров’я, насичують образливими і легко запам’ятовуваними словами типу «соросята» чи «майданутые», вигадують утиски російськомовних. Також малюють Україну як цілковито заідеологізовану країну, в котрій панує ледь не фашизм (це при президенті Зеленському), яка пояснює відмову від російської вакцини лише тим, що „успешная вакцинация украинских граждан этой вакциной разрушит имидж России как «страны-агрессора»“.
Ці тези дуже швидко поширюються українським медійним полем. Одне — це читати подібне на маргінальних сайтах типу «Фронт Новороссии». І зовсім інше — бачити, як фейк про налагодження виробництва російської вакцини в Україні поширюють одні з найпопулярніших інтернет-ЗМІ в Україні.
Як коронавірус полегшив створення фейків
Із коронавірусом пов’язана більшість торішніх відвертих фейків. Один із них — повернення конспірології про таємні лабораторії, в яких американці начебто розробляють віруси, що вб’ють усе людство (або тільки російськомовних, або лише слов’ян, є різні версії). Єдиним «справжнім патріотом», який передбачає страшні наслідки того, що Україна отримує від США фінансову допомогу на знищення залишків радянської біологічної та хімічної зброї (а саме цей реальний факт взяли за основу своєї фантастики дезінформатори) є, звісно, Віктор Медведчук.
Самою конспірологією не обмежилися. Крім заяв ватажків терористів та коментарів пересічних депутатів ОПЗЖ для російських видань із фразами штибу «лаборатории смерти», «все сотрудники лабораторий являются гражданами США», «вспышки заболеваний», були і серйозні спроби перейти в офлайн. До Окружного адмінсуду Києва навіть подали позов про «бездіяльність МОЗ, МЗС та Посольства США в Україні стосовно відсутності їх офіційних заяв щодо визнання чи спростування оприлюдненої в ЗМІ інформації про існування на території України 15 військових біологічних лабораторій США» (хоча до подання позову були заяви-спростування).
Рецепт цього фейка — взяти факт і повернути його на 180°, щоб вийшла повна брехня. Якщо є угода між урядами України та США про підтримку знищення біологічної та хімічної зброї, російська дезінформація заміняє слово «знищення» на «створення» і поширює повідомлення лояльними медіа.
Варто згадати, що байка про страшні лабораторії не нова, її повторюють щоразу, коли треба продовжити згадану вище угоду між урядами. Дезінформація про штучне походження коронавірусу та загальна паніка створили плідний ґрунт для абсурду про біолабораторії.
Інша вигадка, яку складно уявити в звичайні часи, була про голод. Українці добре пам’ятають кілька голодів у XX столітті, які були пов’язані з радянським правлінням. Голодомор 1932–1933 років — це тяжка психологічна травма, яка передається від покоління до покоління. І дезінформатори грають на ній. Вони знову і знову, десять тисяч разів повторюють, що справжнє зубожіння в Україні тут і зараз, а за Сталіна чи, тим паче, у часи застою українці нібито жили в достатку.
Для Росії важливо захиститися від звинувачень у геноциді, тому щороку ми бачимо пропагандистські публікації до Дня пам’яті жертв голодоморів. У 2020 році їх було більше, ніж у 2019-му.
Піки у кінці листопада — це і є День пам’яті жертв голодоморів (23.11.2019 та 28.11.2020). Торік за 27-ме, 28-ме та 29-те листопада слово «голод» згадали у 58 текстах із 17 російських сайтів, які пишуть здебільшого про Україну (що склало на піку 12–13% від всіх публікацій про Україну за день). 2019-го року за три дні навколо Дня пам’яті було 25 публікацій, це 8% від усіх публікацій про Україну в сам День пам’яті. Пік згадок голоду в 2019-му взагалі не стосувався Дня пам’яті. Він був приурочений до візиту ізраїльського прем’єра Біньяміна Нетаньягу до Києва, коли Зеленський закликав Ізраїль визнати Голодомор геноцидом.
Як бачимо з графіка, у 2020-му про голод писали більше, ніж у 2019-му, незважаючи на відсутність інформаційних приводів.
Не всі публікації торік стосувалися Голодомору. Говорили про економічну кризу, можливий дефолт і, як наслідок, зубожіння на межі голоду. Помічаємо хвилю згадок навесні — початок пандемії коронавірусу. Суворий локдаун змусив заговорити про ускладнення роботи гуманітарних місій у всьому світі, а отже, й ризик голоду для дуже бідних країн. Також був острах перебоїв у міжнародній торгівлі продовольством.
Ковідна економічна криза і загальні апокаліптичні настрої у світі відкрили нові горизонти для дези: «Голодная смерть детей и родителей – не эфемерная угроза, а жуткая реальность, которую обеспечивает героическая борьба с коронавирусом». Кожен протест малого бізнесу з вимогою відкрити приміщення без достатньої вентиляції (де часто працює цей бізнес і де вірус активно передається), дезінформатори зображують як «голодні бунти». Активно використовують діяльність «антиковідного» руху, який був створений за останній рік із низки проросійських антинаукових, конспірологічних груп.
Бачимо черговий випадок, коли дезінформатори беруть реальну подію — економічний спад через світову пандемію і карантин — та чіпляють до неї вигідні тези, які можна підсумувати заголовком «Голодные бунты, исчезновение пенсий»: на Украине предрекают уничтожение страны».
Але були і справжні вигадки. Не надто популярний, проте яскравий фейк «экспортеры зерна и масла бьют рекорды по отправке еды за рубеж», якщо вдуматися, припасовує сталінський геноцид до українського сьогодення: за сценарієм країні загрожує голод, а вона продає залишки їжі за кордон (цього разу не для того, щоб будувати заводи, а вкрасти у людей останнє).
Перед тим, як дати відверту брехню, людину слід дезорієнтувати і налякати, щоб вона перестала мислити та сприймала лише емоційні сигнали. Цю роботу за пропагандистів зробив коронавірус, тому і з’явилась надія на те, що замкнені вдома люди, які читають багато новин на своїх до блиску продезинфікованих гаджетах, можуть повірити в нісенітницю про голод.
«Бессловесные рабы заокеанских хозяев»
Один із головних наративів російської пропаганди — це те, що Україна: «бесправная колония», а українці — «бессловесные рабы заокеанских хозяев». Список цих «хозяев» може різнитися, але зазвичай туди входять США та ЄС, міжнародні фінансові інституції, західні інвестори та інші. Прикметно, що це саме ті гравці, які найбільше підтримують Україну у військовому протистоянні з Росією, яке триває понад 6 років.
Росія не залишає спроб їх дискредитувати, викликати зневіру і розчарування у партнерах та союзниках України. І якщо на початку 2020-го в дезінформації домінувала тема «Україну залишають напризволяще», то під кінець року вона перетворилася на стрімку атаку на все, що в Україні пов’язано із Заходом.
Почалося із плівок Гончарука, які стали приводом для його відставки та розгортання кампанії проти «соросят» (читайте докладніше наш матеріал із цієї теми). Далі пішли інші плівки, вже із записів начебто розмови Байдена і Порошенка. В обох випадках записи оприлюднили проросійські діячі, а потім їх багато тижнів цитували дезінформатори.
Не дивно, що «радикальные участники беспорядков в Беларуси прошли подготовку в Украине».
А польоти американських літаків над Україною, спільні навчання з Британією та допомога останньої в розбудові українського флоту взагалі порвали Кремль:
«Прощупывают» с целью последующего взлома или уничтожения не какой-либо участок противовоздушной обороны России, а ее основы, главные компоненты».
А у будівництві баз вони побачили відгомін британського колоніалізму. Хоча насправді колонізатор України і значної території Євразії є ніхто інший, як Росія.
У кінці року до теми «зовнішнього управління» долучився Конституційний Суд України. Він своїм рішенням паралізував антикорупційну інфраструктуру країни.
«Решения Конституционного суда Украины о разгроме антикоррупционной системы, выстроенной по приказу США после майдана, вызвало настоящую панику в грантоедских кругах и в метрополии».
Дезінформатори всіляко захищали це рішення і називали суддів захисниками країни від «зовнішнього управління», яке відбувається із США. Україну ж називають їхньою «колонией».
«Феодалізація» місцевих виборів
Яка ж Україна без «федералізації»? Нагадаємо, що вперше масово просувати цю тему почали в далекому 2004 році під час виборів президента, тоді ще на тлі цих тез балотувався Янукович. І місцеві вибори — гарний привід знову навалити багато тексту про «федералізацію».
Результат виборів вони, використовуючи свою стандартну схему брехні, звели до старої пісні: «Успех региональных партий указывает на отсутствие в государстве политической партии государственного масштаба, и в этих условиях продолжится «феодализация» Украины». Ще стверджували, що влада навмисно вводить суворі обмеження, щоб «покарати непокірні регіони», зокрема Галичину.
Рік коронавірусу в Україні, або «Хотелось бы чтобы коронавирус привел к гибели украинского государства»
Коронавірус у 2020-му став ідеальною платформою для дослідження розвитку пропагандистського наративу, так би мовити, «з нуля». Ми в живому режимі стежили за логікою дезінформаторів — як вони підлаштовуватися під розвиток подій, появу нових наукових знань та зміну епідемічної ситуації в Україні та Росії.
Від моменту появи COVID-19 і до весни (а з нею — і перших зареєстрованих випадків хвороби) коронавірус від самого початку був радше інструментом (а потім і приводом) нагнітати паніку та посилювати дискредитацію уряду Гончарука й української влади загалом.
Варто відзначити, що у російської дезінформації не так багато основних наративів. Наприклад, будь-які події в українській зовнішній політиці стають свідченням західного управління, внутрішньополітичні події перетворюються на підтвердження тотального зубожіння в Україні-недодержаві, а поширення світом коронавірусу стало чудовим приводом поєднати два попередніх і нагадати про медичну реформу Уляни Супрун та її наслідки — «разруху и развал в украинской медицине».
Водночас активізувались і стандартні лякалки: то хтось «пригрозил русскоязычным коронавирусом», то «Украинские нацики привезли в Донбасс опасный вирус из Китая» (що, до речі, стало одним із улюблених фейків російських сайтів на початку 2020-го).
І навіть зважаючи на те, що вся ця кампанія зі створення штучної паніки та дезінформування на початковому етапі ще не мала системності, проте разом із комунікаційними й організаційними проблемами української влади перетворилася на потужну зброю. Її наслідком (а водночас і кульмінацією періоду безпідставної паніки) стали події в Нових Санжарах.
Селище на Полтавщині та його жителі буквально стали полігоном для випробування проросійськими ботами різних методів дестабілізації. Наслідок ми спостерігали ще довго — десятки красномовних емоційних цитат, колективний сором через реакцію на евакуацію («День коронавируса. День Позора. День мертвого государства»), дискредитація Революції гідності та пам’яті про неї («Эвакуация из Уханя стала эвакуацией «гидности» (достоинства) нации, которая была потеряна шесть лет назад на майдане») та делегітимізація влади (і відставка уряду як короткотерміновий результат).
І саме з того моменту можна сказати, що тема коронавірусу набуває дедалі більшої системності та впізнаваних (від моніторингу до моніторингу) форм.
«Геноцид против украинского народа». Або карантин, сезон перший.
Цікаво спостерігати за логічними пастками та протиріччями у дезінформаційних текстах. Наприклад, одночасно пишуть, що впровадження карантину не мало підстав і що його розпочали занадто пізно. Коронавірус смертельно небезпечний і водночас не вартий збитків від карантинних обмежень.
Протиріччя інтерпретацій супроводжують усі наступні події. «Коронавирусный трындец» не став на заваді пропаганді того, що святкувати Великдень потрібно саме в церкві, висміювань «Бога онлайн» із боку РПЦ в Україні та перетворення карантину на «репрессии против православных».
Та хоч екстраординарні події 2020-го року несподівано підкинули кремлівським брехунам козирі емоційності та страху, їхні звичні прийоми й цілі мало змінилися. Тож продовження триватиме.
* * *
Ця стаття — підсумок нашого моніторингу російської дези. Інтерактивну графіку з основними темами дивіться тут, щотижневі моніторинги ворожої дезінформації, які виходили торік, читайте тут. Плануємо продовжити випускати моніторинги з лютого цього року.
Ілюстрація © VoxUkraine
