Внутрішня еміграція – вихід не для всіх
Добре розумію, чому Ліна Костенко у внутрішній еміграції. Геніальна людина, еталон порядності та глибини розуму, вона давно побачила кількість навколишнього глупства і не захотіла вступати з колективним дурником в дискусію. Її коротка спроба виходу на публіку, коли 10 років тому вийшли «Записки українського самашедшего», миттєво завершилася після публічного хамства на її адресу з боку кількох самозакоханих, але обмежених персон. Вона вирішила більше не витрачати свій час.
Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.
© Ліна Костенко
З того часу глупство поширилось, відтворило себе президентом, працівниками і радниками його офісу, депутатами, міністрами, залізло в усі життєво важливі структури і почало працювати термітами. Воно розповсюджується не гірше за ковід, доводить правоту Даннінга і Крюгера, успішно множить на нуль інтелект і агресивно витоптує спроби чомусь його навчити, переконати, пояснити.
Вочевидь, іншого шансу порозумнішати, окрім як вчергове пройти через біль і втрати, немає. І то не факт, що допоможе. Від цього, правда, хочеться заховатись і піти у внутрішню еміграцію. Але це може дозволити собі лише Ліна Костенко. Нам треба спробувати боротися з небезпечним і руйнуючим глупством. І тим ворожим, що за ним заховалось. І тим, що до нього прийшло на службу.
Наступний рік стане вирішальним. Зібратися, зосередитися – і вперед. Іншої України немає, а цю треба рятувати.
